Мама ще її не читала)))) вона з тих, кому важко визнати, що гори речей то хлам і тим більше позбутися того((( але я вірю, що день прийде, коли вона буде готова))
Бо моя мама не хоче її читати)) І знайома теж мамі подарувала і її мама теж не прочитала) Це вже як тенденція. Я розумію, що в старшому віці важко позбуватися речей, на які заробляв важкою працею. А ще батьки пенсіонери і щось нове купують рідко. Але вже не раз зауважувала, що коли терміново щось потрібно, біжать в магазин, хоча в «хаті десь таке точно було». Є інший бік медалі. Оті «корисності» таки часом стають в пригоді. Я вже частину своїх рукодільних заначок викинула, аж тут виявилося, що в садочку багато всяких поробок треба робити. А наша вихователька постійно щось сама вигадує і батьків залучає. От і пішли в рух ті «скарби».
Дівчата, а хто яким методом складає светри? Бо мої шерстяні геть помнулися від того запаковування в конвертик.
От до светрів я не дійшла ще. Наразі вони в мене «по старому» стопочкою. І мені так поки зручно, їх не багато і не часто ношу. Те що ношу часто на вішалках.
я своїй пояснила принципи Марі Кондо і Флай леді і вона одразу сказала що перший це не її варіант. вона любить чистоту і порядок. від думки що треба весь одяг знести на купу вже стрес) і взагалі багато людей не люблять розгортати таку велику діяльність) тому берем з кожного підходу щось корисне
Вона в два рази старша - як лбдина і як система. В ФлайЛеді принцип маленьких кроків. Не вигрібати все в купу, а потрохи розбирати. Ну і в неї система прибирання є, бо Марі каже як раз прибереш то воно потім само підтримується.
Про рукодільні заначки і загалом про рукоділля. Останнім часом відчуття, що всі оці рукодільні скарби, які колись нахом'ячила, страшенно захламлюють. Разом з тим, останній рік вишиваю запоєм і планую вишивати надалі. Частину неактуальних матеріалів для рукоділля вже позбулася. На акрилові нитки для вишивання ще не піднімається рука, хоча вже давно вишиваю муліне. А ще маю багато вишитих робіт (більшість ще не оформлені і без рамок) з яких вже ніби "виросла" - примітивні картинки акрилом, монохром, багато неоформлених робіт бісером (більше року тривало захоплнення вишивкою бісером). Не подобаються, вже давно вишиваю складніші роботи, які подобаються. З одного боку - це мотлох і ніяк не вписується в мінімалізм. З іншого боку - частинка мене і розумію цінність втраченого часу, зусиль (якщо вишиваю, то "запоєм" і часто жертвую сном) і грошей. Викинути - не варіант, продати чи подарувати не наважуся - не подобаться мені, тому навряд чи оцінять інші. Без рамок та оформлення взагалі не мають цінності (ті, що бісером вишиті, то взагалі виглядають деформовані і нормальний вигляд буде тільки в рамці, а от чи варто тратити гроші на їх оформлення теж питання. Зберігати, бо затрачала частину життя і час, чи позбутися і сприймати як час, який могла з таким успіхом потратити, наприклад, на приготуванні їжі як хоббі (теж час, недоспані ночі і т.д.). І загалом хтозна чому ця колекція рукоділля так муляє, ну займають собі місце в шафі. І про зберігання так званих родинних реліквії теж цікавить питання - з одного боку варто позбуватися мотлоху, з іншого - наскільки ж цікаво розглядати фото родинних реліквій. Розумію, що до звання реліквії більшість примітивних речей радянської доби чи сучасні made in china просто не дотягують, та все ж де ота золота середина... Наприклад мамин оксамитовий клатч та флакон парфумів зберігаю як вінтаж і викинути не наважуся (сама мама вже давно про них забула і викинула б без жалю). А от сервізи і кришталь (чи справді це кришталь) таки муляють очі, і численних статуеток б позбулася, але їх ж дарували... Аудіокасети вже викинула і трохи шкодую... Не вмію відпускати...
@Alstroemeria Ці речі виконали свою функцію, коли Ви вишивали їх собі в кайф, витрачали час з користю і в своє задоволення. Тепер це просто речі, які можна викинути, віддати, подарувати, продати. Щобо подарованих статуеток - вони теж свою функцію вже виконали. Людина їх купила з думкою про Вас, послала цим подарунком позитивну емоцію собі і Вам. Тепер пройшов час і спокійно ці статуетки можна кудись перенаправити. Те саме з сервізами і кришталем. Якщо вони не несуть в собі практичної користі, а просто стоять, збирають пил, то кому від того краще? Або використовувати в побуті, або відправити туди, де від них буде реальна користь. Мені колись від бабусі перейшов в спадок радянський сервіз «Рибки». Вони, мабуть, у всіх були Ну так, пам‘ятка про бабусю і все таке. Я його комусь віддала кілька років тому і нічого не змінилось. Я і далі пам‘ятаю бабусю і її «Рибки». І для цього мені зовсім не потрібно, щоб цей сервіз збирав пил у мене в серванті.
