Проблеми у стосунках мiж сестричками/братиками

Як я скучила за Вашими дописами!!!

 

Не вийшло у мене так просто. Молодша дитина абсолютно без проблем вписалась в розклад і уклад сім'ї: то була золота дитина, яка спала цілу ніч без плачів. Старша як ходила до няні - так і продовжувала, як спала з нами - так і далі спала. Але дах їй зносило добряче. І Мені теж

 

мені шкода. Немає рецептів на все. І воно не було так просто як звучить. Але коли знаєш на чому стоїш, то дах зносить менше.
В нас ще тато дітей дуже знімає напругу.

 

Я сьогодні зловила себе на тому, що починаю звикати до тої вередливості ))
Графік малої теж не міняли, але буває в обід малий плаче і тоді її неможливо прикласти. Вночі кілька разів лиш було, що малий так добряче голосно заплакав і вона тоді зривається теж дуже нервова, але її назад прикласти то 1,5 год займає. От і цієї ночі ми таке мали.
Завтра наш тато нарешті йде на роботу, подивимось як воно буде


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Ви, доречі, ще зверніть увагу на Ваш емоційний стан. Бо діти дуже це відчувають і переймають

 

я вже так давно хочу тут написати, навіть чуюся в певній мірі зобов'язаною трохи відзвітувати, бо ж стільки тут плакалася.
Останніми днями прийшла до голови мені одна думка, коли спостерігала. як доня забавляє братика. А забавляє вона його часом дуже навіть файно - іграшку принесе, коциком накриє, якісь там звуки такі видає, від яких він хихоче - вона вже то все знає.Дивлюся я на то і думаю - яке щастя, що я не давала її в садок! Бо не було би тої взаємодії, тої любові між дітками. Малий вже теж якось окремо собі її ідентифікує, тішиться до неї. І хоч я протягом дня дуже мало маю часу конкретно для донечки, але вона хоч десь мене на горизонті бачить і часом може притулитися. А якби садок - година вранці, пару годин ввечері - і то не означає, що весь вечір я могла би нею бути зайнята, бо вечеряти,всім митися, і взагалі втомлена за день, навіть з одною дитиною. На плач малого вона реагує дуже зворушливо - гладить по голівці, заспокоює, жаліє, аж невіриться що ще недавно вона зривалася теж на якийсь крик, починала себе товкти по голові чимсь, то таки було кошмарно.
І тепер в неї нова фішка, щоправда звучить в різних варіаціях, але суть така, що нам треба ще діток)) то маленьку сестричку, то братика, щоб наш Юрчик мав собі друга з ким бавитися. То братика і сестричку разом. Словом дитина вже почала молитися до Бозі, що нам "прислала" ще одну дитину.

 

Нагадали мені, в нас теж таке було: "Мам, давай в нас буде багато маленьких братиків, вони такі лагідні.
Я:- Або сестрички.
Син: Ні, братики - хлопчики ж чемніші."
)))

 

І мій весь час говорить про багато маленьких Кирилків - ніяких сестричок, лише братики підходять. "Кікі ж такий класний"

 

Поїхала моя старша дитина до баби на пару днів і я виявила цікаву штуку. Менший, шибеник і дуже активний хлопчик, різко став чемним, його навіть не чути, сусідка знизу здивувалась, коли нас побачила, думала, що нас нема. Що це за феномен такий? Я перестала кричати і сваритись, на прогулянці він йде біля мене, а не як завжди, я жену за ним з криками "стій!"

 

Не знаю чи це в тематику відносин «брат-сестра», але орієнтовно після народження меншої старший став нестерпно поводитись. Особливо, якщо двоє батьків вдома (часто на вихідних), але й з кимось одним вредний до неможливості. Ееееекає, пищить, кричить безперестанку, почав битись, показувати язика і т.п.
Розумію, що за раз нічого не зміню, але вже не знаю як реагувати. Був і ігнор і пояснення після істерик, що нам така поведінка не приємна, і заборони (не діють), і своєчасне припинення тих дійств (просто хапала за руку, чи відводила на кухню, поки не заспокоїться). Я не знаю що робити ще.

Усе точно почалось чи то явно загострилось, коли народилась сестрика. При чому до неї він такий ніжний, дбайливий і лагідний, а до нас як дріт колючий.

Може щось прочитати мудре на цю тему?

 

як я вас розумію. в нас теж складний процес адаптації.. Рома мозок виїдає ложкою.. і саме так. коли двоє вдома. це або вихідні або вечір..

 

почитайте про дитячі ревнощі
мій старший теж псіхував, я сіла з ним говорити. запитала, чому він так себе поводить, запитала чи думає він, що ми його тепер не любимо? відповів "так". пообнімались, запевнила, що любимо і що будемо любити завжди, трохи заспокоївся.
ви очікуєте від старших дітей дорослої поведінки і розуміння, але вони ще надто маленькі і їм страшно, бо з'явилась конкуренція і вони бояться, що їх не люблять. це всього лише для привернення уваги

 

Хочу підняти тему на двох рівнях - і про дітей і про дорослих братів-сестер.
Спостерігаю за своїми стосунками з братом, старшим на 5р, і думаю, що ті стосунки в нас якось відсутні просто. Ми не є посварені, загнівані, але і не намагаємось зустрітися, зідзвонитися, так наче в нас нема нічого спільного. І згадую останні пару років перед своїм заміжжям - ми живучи в одній хаті могли не бачитися по кілька днів, бо він любив поспати і міг йти на роботу пізніше і потім довше сидіти чи десь гуляти, а я рано вставала і рано лягала. І я отак нічого навіть не знала про його життя, а він про моє. Ніколи не брав мене кудись зі собою, не знайомив з друзями, нічого не розповідав і не розпитував про мене. І мені від того якось так неприємно і важко сказати чого так вийшло.
Спостерігаю зі родичами, друзями і так рідко можна знайти добрі відносини між братами-сестрами. У всіх якісь непорозуміння або як мінімум якась така байдужість, і це я навіть не чіпаю питань поділу майна/спадку чи тп.
І я все заморочуюсь чого воно так. Бо я хочу щоб в моїх дітей було інакше, щоб було краще.
Мені зараз подобаються їх стосунки, вони часто якось разом бавляться, хоч малий ще і не говорить толком, але взаємодія якась позитивна в них виходить. І я собі думаю, що маю робити, щоб це збереглося і чи це можливо взагалі.
Читаю зараз «він, вона і їхні діти» Лідії Кондратик. Якраз прочитала, що стосунки між дітьми дуже сильно залежать від батьків, від того як ми втручаємось або не втручаємось в їхню взаємодію.

А як у вас? Хто би що сказав ?



Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Якось прочитала в Петрановської що брати-сестри не зобов)язані дружити між собою. Потрібно їх виховувати так. щоб в скрутну хвилину могли б розраховувати один на одного.. якось так..

 

В мене брат старший на 11 років. Відповідно в силу різних вікових зацікавлень довший час він для мене був ще одним "опікуном". В студентські часи часто їздила з ним і його компанією "хвостиком", потім з майбутнім чоловіком часто з братом проводили час. Різним чином допомагали один одному, як тільки хтось попросить. Часто ночували в них з дружиною, сиділи по вечорах разом, НР святкували, їздили на відпочинки. Пам'ятаю, як вирішив розлучитися з першою дружиною, то приїхав з самого ранку до нас розповісти, поговорити. Підтримували, як могли і морально, і в побутових речах. Перший рік ще трималося все на тому рівні, а потім народився наш старший син і все. Загалом стосунки призупинилися, по суті. Бачимося з десяток раз на рік - дні народження батьків, Різдво, Великдень, дн дітей наших. Не буду вдаватися в деталі, але відчуваю, що то не його внутрішня позиція. Просто він дбає за свою сім'ю в першу чергу. Але від того не стає легше. Хоч останні роки вже навчилася до того спокійніше ставитися. Тим не менше я його дуже люблю і знаю, що і він мене. І в скрутну хвилину прийдемо один одному на допомогу.

За своїх синів я якось спокійна - двоє хлопців, невелика різниця, дуже сподіваюся, що будуть хорошою компанією один одному. А далі як життя покаже. Але, якщо виховувати в любові, то вірю, що та любов не випарується. А вже, як складеться, то не завжди від нас залежить.

Надіслано від мого Mi 9 SE, використовуючи Tapatalk

 

якраз хочу те ж саме сказати. Для мене це з того ж розряду, що "хочу, щоб мій син став хірургом", такі власні проекції на те, як я бачу сценарії життя своїх дітей, що робити, з ким дружити.
На мій розсуд, важливі довіра, чесність, небайдужість, порядність. Тут, думаю, справді значна відповідальність на батьках, це з розряду моральних цінностей, які можна в дітях засіяти. Але власне дружба - окрім такої ж основи, має і інші аспекти, такі як спільність поглядів, інтересів, стремлінь, і більш тонкі матерії, як відчуття душевної спорідненості, прихильності до рис характеру, світогляду друга, а це не завжди резонує в братів-сестер аж настільки, щоб бути близькими як друзі, вони можуть бути різні в цьому, як і будь-які чужі люди мають різні характери та відповідні зацікавлення.
Одним словом, я вважаю, що братерська любов не тотожна дружбі, в чомусь перетинається, а в чомусь - ні, в різній мірі в кожних конкретних стосунках.

 

Скажу, що фраза «хочу, щоб в моїх дітей було інакше» часто є джерелом безкінечних проблем. Ви можете створити комфортне середовище зараз і сподіватись, що в майбутньому діти знайдуть свій оптимальний спосіб взаємодії.
Наприклад, в мене з братом хороші стосунки, але не надто близькі, і мене то влаштовує.
Щодо власних дітей - то там такий спектр емоцій чотирьох дітей, що можна хіба на каві гадати, як вони будуть спілкуватися, коли виростуть) Я просто сподіваюся, що вони візьмуть кращий досвід і зроблять правильні для них висновки.

 

це точно, я собі можу зробити серйозний клопіт в своїй голові, принаймні поки не пофіксаю то на чисто світоглядному рівні в тій же голові. Щоправда незнаю звідки в голові така установка про дружнє життя братів-сестер.

 

Я спостерігала за відносинами мами та її брата, старшого на 5 років, на минулому тижні. Він як її підколював (іноді жартома, іноді достатньо жорстко) до сліз в дитинстві, так і в віці 50+ це робить . Але це епізодичні моменти. Бо попри ось ці *знущання* над своєю тонкосльозливою сестрою, він надійний старший брат, добрий, гостинний та відповідальний. Та їхні відносини - це їхні відносини.
Так само, відносини між моїм чоловіком на старшою за нього на 3 роки сестрою - теж ЇХНІ. Бо те, які підколи вони дозволяють МІЖ СОБОЮ під час розмови - у мене трохи вуха вянуть (ні, без криків, сварок.. просто.. мені незвично, бо я не мала братів-сестер ).
В усіх їх відносинах компанії були різні (якщо не рахувати родичів), відносно ніхто не знав за їх особисте життя... Колись. Та зараз, останні років 5 - відносини будують, розмовляють, спілкуються, діляться, критикують, підказують... Тобто, відносинам приділяють увагу. Спочатку - односторонньо, а потім вже діалог налагоджується.
І не треба чекати, що з початком цих відносин брат одразу поназахищає за усі пропущені роки, познайомить з усіма друзями та вислухає всі проблеми, а також поділиться своїм "сокровєнним" . Та певну гармонію можна взростити.