В мене мама така сама. Тому батьки не в курсі взагалі ні про що з того, що може їх схвилювати (починаючи від серйозних речей, таких як дтп чи проблемами зі здоров"ям, закінчуючи нашими "гульками" (бо якщо я о 20:00 не вдома - це вже класифікується як "гульки" ) Не знаю, чи я би хотіла таких стосунків з своєю дорослою дитиною. А ще я часом в собі помічаю прояви цієї безпідставної паніки на рівному місці (недавно чоловік вийшов з хати в тапках (взимку) взяти з машини якусь дрбіничку, і його не було більше години (зустрів сусіда, обговорювали суспільно-корисні питання). Телефон був в хаті. Я за ту годину вже в думках вибирала відтінок чорної хустини (утрірую, але...) Коли ловлю себе на цих думках, стараюсь тримати себе в руках. Але що буде з роками??
Ну от ми й докопались.... Залежить яка саме самостійність і її сприйняття було у нас. Моя самостійність була рання. Частково вимушена,частково - бажана.Для мене негативних наслідків не мала. Мабуть, тому, я й сина свого легше відпускаю. Хоча - хвилююсь дуже. Але намагаюсь контролювати свій страх. Та й "життєвий прогноз" мені в тім "допомагає". Чоловік більш кіпішливий ))) Він може собі це дозволити . Ви би бачили з якими переляканими очима він мені розповідав,що малий спустився з височезної гірки в Костюшка, а поки тато збіг виз, той вже подружився з хлопчиком і катався з ним. А він бігав кілька разів , аж поки не замахався. Питаю : "нащо бігав? Тре було показати йому де саме ти сидиш і час до часу наглядати..." ПОдивився на мене ,як на душевнохвореньку))
нехай я буду погана дочка, але в якийсь момент я вирішила, що не можу бути мамою своїй мамі. І почала розказувати. кажу коли хворіють діти, коли чоловік з дітьми застряг в чистому лісі (постфактум), і всіляке таке. Не перегинаю палицю, не зосереджуюсь на негативі, але розказую.
Мій також)). Аж часом ловлю себе на думці, чи не легковажна я? Про самостійність так скажу, що все дуже індивідуально. Мені давали волю але з умовами, покарань не було за не виконання)). Я відчувала волю на стільки, на скільки мені було потрібно. Тобто, безпечність в мене була дуже інтуїтивно розвинена і не заносило . Пригоди були, про деякі мамі говорила. Батьки ніколи не наполягали на тому, щоб ділилась печалями/радощами ,за що вдячна їм від душі. Самостійність завжди проходить чи приходить з тривожністю, як дитини так і батьків. Можна(мабуть, треба) обговорювати такі речі, як "я хвилююсь ..." завжди так загально, якщо дитина уникає ближчих розмов. Це не відштовхне принаймі. Обмеження/умови також повинні бути, але на рівні домовленостей, а не ультиматумів. То я так собі думаю, а сама як буду хз)))
Є тривога як нормальна емоція, а є тривожність як психо-фізична проблема. Я бачу вже почалося мішання.
Повертаючись до прикладів самостійності. Синові дуже кортить ходити-повертатись самому до школи. Нині кажу- прийдеш сам,але памятай :1-зфоткати домашнє ; 2- попередити вчительку; 3- взяти всі потрібні книжки-зошити. Необхідності , щоб він повертався сам в мене не було. Так от - після уроків подзвонив, прийшов, гордий, самостійний, нічого не забув....уроки сам швидко зробив( я перевірила),бо він там ще з хлопцем домовився в 17год. погуляти... Чудове-миле дитя. Таки настав час для ще одного кроку самостійності.
Школа не є далеко . Я йду 6-7хв. малий - 10. Дорогу -так(доволі рухлива однополосна, особливо в обід,бо забирають дітей, як Під Голоском якщо не враховувати маршрутки) трасу -ні.Траса, як Стрийська в районі Стрийського Парку.
я не розказую більше в цілях збереження власних нервів, ніж маминих. Бо буде мені читано і співано. Плавалі-знаєм. Не кажу, що так правильно, але я пробувала по всякому, поки що зупинилась на такій лінії поведінки.
Ви молодець. В мене під хатою зранку дітей збирає Школярик. Не можу себе переламати щоб малий на ньому в школу їздив. Може би мав компанію - відпускала би. Мені сів акумулятор, їздила з ним раз автобусом, Саша такий маленький і розгублений виглядав поміж старших дітей. Там всі між собою знаються вже, всі регочуть- підлітки є підлітки) а мій сів так широко очі відкрив, як ціплятко поміж них.
@marianast, дякую, але це більше від дитини залежить. В мого - є потреба . І , навіть ,якщо я не допоможу її реалізувати, то він шукатиме спосіб її таки втілити... Ну і якщо моє спостереження підтвердиться, ...здається самостійність добряче впливає на його поведінку в школі. В кращу сторону..
Маючи трьох дівчат, я взагалі ні від яких лямурних історій не зарікаюся. Але отак зовсім-зовсім чесно, для мене історія з інтимом за взаємною згодою двох молодих (навіть занадто молодих) людей є не найгірших кошмарним сном. Я планую з дівчатами говорити на теми відповідальності і чому такий ранній досвід може бути в майбутньому мінусом для них самих. Я не збираюся морозитися від їхніх хлопців чи вдавати, що нічого не знаю і не бачу, якщо там є що бачити. Але обговорювати конкретно їх інтимні стосунки - ну то чисто якби я обговорювала з ними наші з чоловіком. В зростаючій самостійності більш лякаючими для мене є якісь нездорові стосунки, примус, погана компанія, та навіть та ж небезпека на дорозі. Я по своїй середній помічаю (вона значно більше хоче розширення меж - в магазин замість старшої ходить), що вона правила знає, але ще мозок не доріс, щоб їх нормально дотримуватися. Підходить до дороги, подивилася вліво, а тоді довго дивиться направо і за той час вже машина зліва їде, а вона би йшла, бо вже туди дивилася. Рано ще дороги переходити.
Оце погано,все решта з вашого допису-в межах нормиЯ б поставила умову брати трубку щоразу.Може періодично набирати,десь раз на годину.
@exmargarytka, чому одразу погано? В мене навіть син дратується (показово пра поки що), якщо я йому дзвоню частіше ніж раз за годину.Це коли він дома, а нас нема і я щойно дзвонила, ми поговорили, він поклав слухавку...і я ще згадала.... "Мам! Ну що ще?" Я би домовлялась- якщо гуляння на 2 год, то дзвонити перед поверненням..один раз. Якщо на 4-6 год,то ---"я тобі подзвоню через 2.5 години. " І , власне ,дзвонити, а не писати на вайбер, щоб голос і настрій почути...
@nibysh ,бо я б хвилювалася,якби дитина не брала трубку з першого разу я з тих життям наляканих Але краще,хай би дитина раз на годину мене набирала,щоб не було соромно перед подругами,що мамця здуріла і наярює "як маленькій"
Ага...це якраз і може бути : "ось дивіться... мама дзвонить- я не піднімаю... а шо мені? я - доросла!" А сама думає--- ой і влетить....ой мама хвилюватись буде...
Ми хвилюємося, а дитина навіть не бере собі то в голову. І потім, таким спокійним голосом (не було зв'язку(піцерія в підвалі, тел. На беззвучному, бо в школі вимкн. І не включила, або банально не чула, бо було шумно, і ТД. То треба, домовлятися, щоб дитина телефонувала, а не навпаки.
@Яська Березнева , як ваші справи? Як "відпочкування" розвивається ? Я це не з банальної цікавості питаюсь.. В мого з новинок - пароль на планшеті....Хоч там і перевіряти нічого, але ходить гордий....сам встановив, пароль записав і .....під подушку сховав . Роблю вигляд, що я не бачила тої хованки... Перший раз сам зняв свою постіль всю і заніс в прання. Ще й вдалося наволочки на подушки одягнути. Зворотній бік медалі : спробував пискувати до мене, лайтовенько так - інтонацією... Бажання було - дати по писку. Не дала. Пояснила. Не знаю , чи відбила бажання так самостверджуватись. Побачу. Але ,знаючи його, маю сумнів. Думаю буде продовження.
Щодо прогулянок - наразі так, як я тут писала в попередніх дописах. Сама почала готувати собі нескладні страви. Яєшня виходить суперова! А раз схопила 200 грн. і пішла. Я думала, хоче собі щось для плавання глянути. А вона поїхала в Ашан і купила їжі: три види овочевих сумішей, молоко, коробочку ківі, яблука, акційний круасан собі. Господинька, йой) Пискує тільки до мене. Не слухається тільки мене. До всіх решта - ідеальна дитина. Так що поки виховні моменти перебрав на себе чоловік. Чи я з демократією і поблажливістю переборщила, чи що... Наразі так.
