Знати цифри і рахувати - це не одне й теж. Якщо англійську вивчив з мультиків, то ніц не шкодить. --- дописи об"єднано, Jan 11, 2019 --- Те що дитина може прочитати число як от «22-га маршрутка», це не те саме, що дитина стоїть на зупинці і у віці 2,5 років може порахувати 22 маршрутки, які повз неї проїхали.
ну ок. він рахує від одного і до 60 без помилок. потім 60 то в нього сто. а потім сімдесят і тд правильно. не віднімає. не додає) але реченнями він не балакає. тільки словосполученнями. віршиків теж не знає.
Він рахує предмети самостійно до 60-ти? А не просто говорить вголос один, два... шістдесят? І так «рахувати» включає, як мінімум додавання.
Вони ж в гостях були? Тому вся поведінка дитини (зміна режиму, багато вражень, нові люди і т.д.) могла бути більш загостреною ніж в домашній обстановці. угу Не тому. Швидше за все він просто є досить емоційним. Але дивлячись на свого Влада бачу, що часто певна нервозність може бути зворотною стороною медалі "нальотувсехапаючих дітей". Не знаю, що тут первинне - чи така особливість мозку-характеру, чи трохи йому "процесор перегрівається" (хоч інформацією не те що не навантажую, навпаки "морожуся" поки можу від його питань ) у Влада теж непрості пологи і кефалогематома в анамнезі - мо, трохи мізки десь і притисло
@ГаЛоЧкА це не питання моєї дотошності (а я дотошна), просто у всього є свого ціна. Розвинутіший навик - компенсація у вигляді емоційних збурень. І ще: деякі діти буквально вчаться «на бігу». Ота їхня неймовірна рухова активність сприяє освоєнню світу.
а ще є сенсорики, візуали, а ще робити логопедичні вправи під складання лего добре, щоб пальчики працювали. я от прийшла пожалітися, яка істерична мала була після кору - і раптом рвану на мамообіймання. дитини проситься обійматися. це якби для неї - вау!! розвиток, як-не-як.
читала кілька статей. що діти після височезної температури- мають стрибок в розвитку. дехто починає балакати. хтось там віршики вчити і тд.
Дивитись, чи мама з татом турботливі альфи, якщо сказати двома словами) Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
@Kroshka Enot вам треба на три доби поїхати до них в гості, тоді зможете порівняти. Зміна обстановки дуже сильно впливає на дитину, особливо якщо вона емоційна, особливо якщо зміна обстановки не є для неї звичним явищем. І найбільше перепадає батькам, бо в розумінні дитини вони повинні дати їй привичні, комфортні, безпечні умови, такі як вона собі придумала, вже і зараз. В чоловіка такий племінник був, десь до 4 років. Він кричав постійно. Колись візажистка в нас вдома робила макіяж його мамі, бабусі і мені, мені останній випадало і я всерйоз переживала, що вона дасть драпака і я лишусь не намальована, вона плавилася від його крику, то видно було. І так, стимульовані пологи дають певну емоційну нестабільність, гіперзбудливість. Про це нам говорив і психолог і невропатолог які займаються близьким мені хлопчиком з проблемною поведінкою. Мене аж шляк трафляє, одні лікарі стверджують, що стимуляція при пологах дуже плачевному відбивається на дитині, інші лікарі стимуляцію пропонують чи не кожній на пологах. Вони між собою не спілкуються? В близьких знайомих в дитини росла одна рука, інша залишалася пропорційною до тіла. Тобто в трьохрічної дитини одна рука була ідентична за розміром семи-восьмирічній. Ходили до Свинаренка з тим, він казав, що це наслідки окситоцину, зчасом зрівняється. Так і сталося, дякувати Богу. Але...
Досить абстрактні речі, згідна, але свої я дуже добре відчуваю. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
До речі, думала про це. Хоча дитина звикла до того, що її возять світами, але в нас вона вперше, Львів - вперше, купа вражень - центр, ялинка, пряникові хатки, місто з льодяників
Ну от мама з татом - кльові «правильні» батьки, як на мене В плані відповідальності і турботливості, але без фанатизму. Я жодного разу не чула підвищення тону в розмові з дитиною. Єдине, що мене здивувало - вони ніяк не намагалися скоригувати дуже некрасиву поведінку дитини за столом, але там велика проьлема нагодувати (мала нічо не їсть, ні-чо-го), то може готові на все, хай хоч руками в чужу тарілку, лиш би поїла. Кума каже, що дитину дуже розпацькує бабуся, з якою часто залишають. --- дописи об"єднано, Jan 11, 2019 --- Логічно. День перший - далека дорога + чужа хата День другий День третій - хочу додому, мені набридли ці чужі люди, я хочу в своє ліжечко, до своїх іграшок. Думаю, для себе я пояснення знайшла. Мої куми - кльові батьки, а моя похресниця - проста абсолютно нормальна дівчинка з абсолютно нормальною реакцією на зміни. Дякую дівчата, я знала, що тут завжди зможу знайти відповіді на свої запитання
Прийде час і буде нормально їсти. Був період, що мала їла кашу руками, вона їй між пальцями падала на стіл і всюди навколо, зараз такого не робить. Менший любить руками вибрати гущу з зупи, а потім випити юшку з тарілки або розлити на стіл і їсти як пес. Я не звертаю на таке уваги, потім просто витираю все, хоча домашні постійно роблять зауваження. А може я бедмама？ риторичне, мені все одно
Я собі думаю, що можуть бути різні причини такої поведінки дитини: пологи, темперамент, зміна обстановки і ще сотня. Але я мала дуже цікавий досвід. Моя середня доця зі своєю коліжанкою напросилися на балет ходити. Коліжанка по сумісництву доця моєї коліжанки. І якось так нам склалося, що я їх разом туди вожу (а то 4 рази на тиждень). Доця коліжанки - то є така дитина, що ще пів року тому я боялася до неї заговорити, не говорячи вже про взяти за руку чи доторкнутися до її речей. Ну і коліжанка реально відгрібала від неї по сто разів на день. Сім'я в них дуже і дуже хороша - без ніяких перекосів. Але мала верещала диким криком на все: не те дали їсти, не ті колготи, не з того боку стала, сонце світить- не світить. Але прикол в тому, що я того ніколи не бачила: при мені дитина просто була з кам'яним виразом обличчя і не йшла на ніякий контакт. Все хіба коліжанка розказувала (а я трохи не вірила). Перший раз, як ми мали їхати самі, в мене колінка тремтіли від страху))) коліжанка на виході дооовго пояснювала доці, що тітка Марічка буде їй допомагати одягатися, що треба не фиркати і слухатися. Ааа, я чуть не вмерла від погляду 4-річної диктаторки))) і що? За 3 місяці жодного, жодного разу я не мала з нею ані найменшого конфлікту. Ну я правда тьотя на вигляд строга)) щось там один раз дитина пробувала протягнути ідею "піду в футболці на мороз", але я лише глянула на неї і сказала, що нічого не вийде - хіба ночувати в школі, спокійно і без наїздів. Дитина відразу обставила все так, ніби то була цілком її ідея: "Ну я так і хотіла, я просто мала на увазі, що ви мені допоможете, щоб я не йшла в футболці" і т.д. і т.п. Я вже почала з коліжанки підсміюватися з приводу її "тяжкої дитини" поки в кінці року за нею не прийшов тато після заняття. Все, це було все. Вона зі звичної ситуації (колготи не налізають) закатала такий скандал, що ніхто вже не міг її спинити. Тато спочатку мирно намагався допомогти з колготами сам, потім попросив мене (ага, я отримала такий вереск в свій бік, що хіба пожаліла тата і швиденько змилася). Короч збиралися вони біля години часу і весь той час мала рипіла, як різана. Ну потім вияснилося, що вона була невиспана, трохи голодна і стомлена з самого ранку, плюс якийсь там вірус починався. Якби не тато, вона би похнюпала і заснула по дорозі (було вже таке в мене з нею), але присутність "довіреної" людини відкрила краник емоцій і понеслось. До речі, наступного дня знов все було прекрасно))) але для мене (тричі мами, млін!) це був шалений досвід.
@Kroshka Enot , я хочу вам розказати свій досвід . Я по житті багато часу (дуууже багато) проводила з різними дітьми. Ще до народження синочка. І ось в мене твердо в голові сиділа думка: "ну як так? То ж можна дитині пояснити-розказати і т.д...якщо не з 5го,то 15 разу вона зрозуміє " і всев такому ж дусі. А тоді - ап ! І Бог дав мені Владислава....всьо! Аут ! Я , інколи, жартую, що це так тому, що я була "занадтопремудра" і самовпевнена. Ось і отримала - "палучітє-разпішитесь". З часом, пра ,- це вже , майже, золота дитина, але коли лиш зі мною. Хоч до рани прикладай. Найменший "вітерець" і все - вуха тре тримати гостро.
То моя така доця, але надіюсь, вона вже трохи то переросла, тепер кожен день істерик нема, хіба під настрій. З бабами/тітками ідеальна дитина, навіть з татом таких істерик нема, тільки біля мене, не такі колготки, а чого картопля, а не макарон, а вона сама хотіла макарон кидати в каструлю і мій фаворит "так не можна до дівчаток говорити, нащо ти мені таке говориш？", але я така ж крикунка і істеричка, і он вже 30, а зі своїми емоціями не справляюсь, тому нема чого дивуватись
