Таки є ще чоловіки, готові рватися на допомогу жінці. Нещодавно задимілася в мене машина, з-під капоту дим йшов нестримно. Не встигла я його відкрити, як до мене підійшов хлопчина років 23, почав допомагати. "Тусувався" біля мене хвилин 15, потім порадив поміняти антифриз, почекав, поки я купила його і повернулася. Потім залив його. Весь цей процес супроводжували рекомендації, що мені далі робити і як доїхати додому. А сьогодні вранці перевіряю масло в машині, а мужчина збоку підходить і каже: "Вперше бачу, щоб жінка перевіряла масло...". А потім поміг мені щітки від льоду почистити. Словом, приємно, що чужі чоловіки не лишають в біді, коли своїх поруч нема.
Мене коханий часто дивує, якщо це можна так назвати. І хоч то не грандіозні вчинки, але таак приємно, коли кур'єр приносить від нього квіти, поки він в іншому місті у відряджені. Або коли він приходить додому і приносить маленькі подаруночки чи просто проявляє приємні знаки уваги. Так приємно, що знаки уваги від нього не зникають)
Хочу подякувати чоловікам, які приходять на допомогу жінці, навіть коли ще вона навіть не встигла попросити. В нас біля офісу розрили якусь траншею, яку, розвертаючись, я не помітила і колесом заїхала... Я навіть злякатись не встигла, коли незнайомий чоловік сам зупинився, в чистих джинсах поліз чіпляти трос під машину і за пару хвилин мене витягнув. Дуже дякую, незнайомцю!
До речі, хочу відзначити, що чоловіки у Львові на дорогах в більшості галантні. Їздимо щодня одним і тим самим маршрутом, по дорозі є два складних виїзди з другорядної дороги. Ну складні вони, коли за кермом чоловік. Бо коли за кермом я, то майже відразу знаходиться якийсь джентльмен, який мене пропускає
Вчора виймала візок з машини, з малою в ерго. Сидів дідусь на лавочці, і запропонував допомогти, ну, правда я вже на той момент сама справилась але було приємно. Ще, чоловіки ЗАВЖДИ притримують двері, коли я з візком, допомагають розштовхати ліфт, виїхати по сходах. Одного разу хлопчина спустив мені візок по сходах біля монументу слави (а їх там ой ой як багато!). Тому, чоловіки в нас культурні, що дуже тішить
Так,була така історія.Я стану вільного то ж часто-густо зазираю на сайти знайомств.Познайомилась якось я з одним чоловіком(нам уже далеко за 30..).Спілкувались ми десь місяць по інтернету.Я особа активна і допитлива і мені стало мало тих оповідок в інтернеті,тож я вирішила поїхати в "розвідку" до нього.2 сотки землі біля хати,сарай,2 кімнати,кухня мене цілком влаштовували.Я зготували макарони по флотськи,спекла пляцок,попили кави ,погамцяли і я сказала,що подумаю.Вже на наступний день влаштувалась в магазин,мала можливість купити товар безпосередньо в постачальників.Тож купила макаронів 10кг,рису,гречки.Зателефонувала йому і сказала,що як здам зміну то переїду до нього.Попросила щоб він приїхав і забрав продукти,що я купила бо мені буде важко то все волочити.Сказав,що зараз тяжко з грошима але він приїде.І от біжу я вечером після роботи,холодно і падав мокрий сніг,а він стоїть і чекає мене:в кетах,без шапки,в вітровці!!!Я налетіла на нього з криками чого він не одягнувся!Ще й електричкою поїде назад 1,5 год. то застудиться!!Де його зимовий одяг??А він міцно обійняв мене,поцілував,сказав приїхав до коханої жінки,а зимового одягу він парадного не має,лише робочий і соромно було в такому переді мною.Продукти на відріз відмовився сам їсти,а буде лише коли я до нього переїду!
Мій чоловік колись дуже приємно вразив мене на День закоханих: прокидаюся зранку, а на мене чекає букет квітів і подарунок, виявилося, що він зранку, поки я спала, їздив за квітами! А ще одного разу я гостювала довго в подруги в іншій області. Коли вже потрібно було повертатися додому, чоловік мене забрав на авто, приїжджаємо, а вдома ідеальна чистота, все прибрано і букет квітів для мене стоїть у вазі А одного разу на День матері вони потайки з сином підписали мені листівку і подарунки разом вибирали , і ще й відео з синочком записали, на якому він мене вітає А коли ми ще зустрічалися, чоловік часто писав мені романтичні записки перед тим як повертатися додому ( а він з Києва до мене щотижня приїжджав ) і залишав десь у моїй квартирі, я їх потім знаходила і це було так романтично і приємно. Я досі їх зберігаю і це дорожче будь-яких прикрас, чи інших подарунків
Отже гарного Ви знайшли супутника.А я з одним зустрічалась півроку.Що вже тільки не робила,як не натякала а квіти не дарував.Всі його інтереси (газета)(жерти 8л супи на 2 дні)і(кіт).І одного разу просто в лоба сказала,що хочу квітку хоча б з його городу!На що він відповів,що квітку треба ЗАСЛУЖИТИ!Фінал моєму терпінню настав
Гуляла я вчора ввечері з Солькою. Вже було темно, ще отой дощ почався. А вона тут ні з того ні з сього, почала верещати. Думала, що може заспокоїться ,але ні. То треба було взяти на руки. Хоч як погнутім виявилося ,що не треба було, бо кричати вона не перестала) От йду я з нею на руках, вона ще в тому комбінезоні скользить, коляску штовхаю перед собою. А додому ще так трохи йти. Біля одного будинку якраз виходив з машини мужчина. Побачив мене з кричущою дитиною на руках, з коляскою, яку ледве штовхаю, і поспішив на допомогу Повіз коляску, доки чоловік не надійшов) ТО значно швидше дійшла, бо так ще б довго я могла під дощем з тим всім просуватися) ще й ковдрочка в мене в болото впала Ну в той час я взагалі жодної мами з коляскою не бачила ,хоч ще не сильно пізно було. Тому дуже приємно ,що в нас є мужчини ,які виручають, допомагають, особливо в несприятливі погодні умови)
Я не знаю, наскільки цей мій досвід пасує до теми, але хочеться поділитися. Мужчина, який мені подобається, і з яким я сподіваюся на набагато ближчі стосунки, дав мені дуже багато тепла цієї неділі. Я приїхала вночі до Києва хвора, а на ранок мене геть розвезло. Мене не було більше тижня, відповідно, ані готової їжі, ані будь-яких продуктів вдома не було. Встати і випхатися на вулицю не було сил, котів до магазину не пошлеш. Він подзвонив і одразу, почувши мій голос, зрозумів, що мені зле, запитав, що мені потрібно, і запропонував приїхати. Я, звісно, сказала, що дякую, не треба, дам собі раду (а всередині страх - я ж погано виглядаю, соплі рікою, голова брудна, в хаті неприбрано і т.д., танунафіг, ми ж не так давно знайомі і не так близько). Все життя я звикла давати собі раду сама. І мені дуже важко просити когось про допомогу, хіба за винятком рідних чи дуже близьких друзів. І ще я страшенно боюся бути сама, коли мені фізично погано. Потім я подумала: зрештою, він запропонував сам. І він чудово знає, що я лежу з температурою і що мене довго не було вдома. І я не кличу його на вечерю чи романтичне побачення. Я таки поборола свій страх і, затинаючись, подзвонила і попросила привезти мені ліків, продуктів і готової їжі. Їхати йому далеко і довго - з правого берега на лівий, аж на край міста, метро з пересадкою, потім маршрутка. Він купив все, що я просила, і ще різних вкусняшок, припер мені тяжеленний рюкзак. А потім сидів години півтори, дивився мої альбоми з фотками, які я привезла зі Львова. А потім щодня писав і дзвонив, питав, як я себе почуваю, яка температура і чи викликала я лікаря. Я не знаю, що і як в нас буде далі. Але зараз мені тепло, затишно і не самотньо. І я нарешті переступила через купу своїх страхів і дозволила собі бути слабкою.
