дуже помагає. Стрибки цукру вони такі. Є ще метод - давати зразу після або до солодкого щось з клітковини - моркву, яблуко - клітковина сповільнює всмоктування цукру - не буде так гойдати.
Ще б вони хотіли то їсти, до, замість чи після солодкого... Скажіть, як пережити істерики 2 річки - має бути так як вона собі придумала. Гречка подана не в тій тарілці - не зїсть, взагалі, навіть якщо перекласти в правильну. На прогулянці простіше - побігла стрибати вниз головою з паркану - запакувала в візок і висловлюй протести скільки влізе. Але в замкнутому просторі... ліміт дипломатичних домовленостей вичерпано з Михайлом
мої моркву чи яблучко хочуть завжди. Ну і я просто не даю солодкого якщо вважаю, що їм досить. З цим в мене суворо.
Пачка (одна!) Соломки, запиваючи водою - на двох - забагато. Ррррр..а вистачає лишень мотнутись на ска
Для моїх це багато. Яке СКА? Воно ж від вас далеко (те на яке я думаю). ну ніяк. Мій теж істерить якщо не та виделочка. Даю ту. Далі істерить. Забираю тарілку (бо почне шпурляти). Далі істерить. Перестає. Просить дати їсти. Просто перетерпіти.
Просить няяяянююю. Ну і як не даш, як молоко, це штука явно краща ніж кусок хліба, на який з горем пополам погоджується. Може би і не давала, а лиш довкола сну, але потім голос сів, кашляє, булькає там всьо , піди поясни, що то НЕ бронхіт. Нє, явно, треба дихати. Та яке, далеко - то південний, а туди пішки зайти можна
Нічого не зрозуміла по першому пункту. По другому. В тебе не просто завищені, а мега завищені вимоги до себе і до дітей. СКА від вас далеко - їм нудно і марудно, і важко йти. І тобі важко, тому всі нервові і хочуть соломки, і всіх по новій плющить від соломки. В мене політика дууууже обережного планування маршрутів. З врахуванням, тіньків, шуму ( я сама ніжна до шуму, а коли дитина щось говорить, і я не чую - вона нервується, і я, і всі), і чи в пункті призначення ми зможемо відпочити, попити, поїсти, попісяти. І як будемо йти додому. Якщо всі замучені, знуджені чи збуджені - добром це закінчитись не може. Тому в деякі місця краще придумати інші способи добирання або не ходити зовсім. Нерви дорожчі.
А ще скажіть мені, вік 6 місяців - то є зарано для початку виховування)? Якось отак ми боролись за то ГВ, що тепер я просто не маю права відійти від дитини. Вона ще маленька, і потребує мами дуже, але я вже бачу, що є просто капризи. Особливо в моїй присутності, без мене все добре. У нас «передоз» мами? Мене то ніби й не напрягає аж так дуже, я сама кайфую від того спільного життя, але таки певно потрохи треба відсуватись хоч на відстань більше витягнутої руки.
Ні, в 6 місяців не буває капризів. Відсуватись пробуйте, давайте чоловіку, свекрусі - кого вона любить. Але якщо хоче мами - то маму. Тут ще є нюанс. Я така була застресована з Варварою, що дуже погано могла відрізнити коли їй дійсно було мене треба, а коли просто не так зірки стали. Інколи дитина хникає, бо хникається їй. І в мами хникає, і в тата, і в баби... а я зразу оголошувала, що це вона просто тільки мене хоче (хоч, повторюсь, в мене вона так само хникала).
Знаєте, "капризи" - то таке умовне поняття якщо ми говоримо про поведінку дітей. З дорослого погляду - багато що є капризом, по суті, капризність - це і є "дитячість" в дорослому віці -"як дитя мале"- якісь необдумані/безвідповідальні бажання, імпульси, егоцентричність і т.д., та це норма в певному віці. Але завжди є наші особисті межі і потреби - і як би ми не розуміли потреби/ну чи "капризи") наших дітей, ми можемо їх не задовольняти, якщо чуємся не в силі, вважаємо свою потребу важливішою за дитячу, ту, яку вона просить капризом. І це нормально, це наш вибір щоразу. Лиш би я не відмовляла дитині просто заради "виховання характеру", можете і хочете - дайте, маєте обгрунтовані обмеження - тоді ні. І, думаю, що з таким підходом дитину не розбалуєш, бо природні обмеження так чи інакше є і будуть завжди, якщо у мами здорова самооцінка і вона приймає керуючу роль у стосунках. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Виховувати треба від 2 смужок на тесті))) Теорія каже, що капризи - з 9-и місяців. Але трошки залишати з близькою людиною в 6 місяців не пошкодить, імхо.
Я колись читала, що виховати можна лише до 2 років, а далі вже є звичка, норма поведінки з погляду дитини сформована, а відкорегувати вже важко. Тому я б вже починала. Наше ГВ мені теж дуже подобалось і тривало до 2,7, аж поки мені перестало бути комфортне, але дитині корисно спільно проводити час з татом чи з братиками-сестричками, та й дитинці потрібна щаслива, відпочивша мама. Тому дозувати вашу увагу я б радила але не по схемі "тато-братики/сестрички-бабуся" і так на 2 год, а тато-мама-братики-мама-бабуся-мама", з поступовим збільшенням часу не з мамою
о, це в нас тепер постійно!!! Не знаю навіть як правильно реагувати. Що не спитаю - все нєєєє! Я , як правило, залишаю в спокої кажу "нє, то нє, ок" і займаюся своїм. Але то вдома і чи довго так витримаю не знаю? Часом нє, то речі такі як поїсти чи помити руки ,вдягнутися і тоді переважно проблем, бо часом треба кудись іти терміново і то все приходиться робити на мус і в криках, звичайно крім поїсти. Або стане на вулиці і куди б я не пропонувала іти всюди каже ні!!! Добре, кажу іди куди хочеш і стою, він зрештою обирає маршрут, але той процес ну дуже виснажує. Якщо ж треба кудись іти у визначеному напрямку, то стараюсь зацікавити заздалегіть, щоб сам хотів іти, бо по іншому то через крик, істерику. Нам 1,10. Якщо таке тривтиме до трьох, то певно не витримаю.
От як то розібрати? Мені одразу хочеться їй в рот груди запхати))). То реально в мені проблемка. Маю під боком свекруху, вона просто «желєзна леді»), готова ту дитину хоч би чим бавити, але мені не давати (пережитки СРСР, коли груди - то щось фу). А мені бачиться в таких ситуаціях один вихід - груди. Тоді я просто самоусуваюсь з хати. Бо я так не можу. І коли вертаюсь, то ніхто не вмер). Я розумію, що дитя вже робиться більшою, і треба якось пробувати так забавляти, не грудьми. Чи я не права? Бо щось я трохи призабула як то. Ну і в нас з початком тепла проблемка зі спанням. Якщо в холоди я вкладала малу один раз на балкон спати, а решту разів просто лягала з нею. То тепер мені хочеться, щоб вона більше часу спала на вулиці. Але ніяк не можу її сплячу перекласти у візок, бо вона звикла, що мама біля щоки. І то мене мучить. Бо реально її дуже важко вкласти без грудей.
Поки дитина смокче груди (так років до трьох мінімум), цілком нормально заспокоювати грудьми, якщо і вас і дитину це влаштовує. Паралельно дитина вчиться забавлятися іншими способами.( Але в півроку про "інші способи" в нас не було й мови).
Не знаю хто правий, а хто ні. Але в мене то було природнє бажання заспокоювати грудьми, в півроку то точно і в 99% випадках без винятків. А далі поступово проскакували і інші методи, залежно від ситуації. Але в основному груди були основним заспокоєнням ще довго. І нічого після 2.5 років сам відмовився від грудей, як заспокоєння, взагалі. А в 2.9 взагалі відлучився. І загалом я була не проти залишити малого на когось, але то виходило не так часто, як хотілося б. Та й я з тих, хто кайфує від часопроведення з дитиною. Вже як мама робилася недобра, тоді по можливості "здавала", а як все добре і настрій гуд, то не відчувала потреби. А щодо сну, то в нас так і було. Після 9 міс перестав спати у візку, без циці. Я якийсь час пробувала "пручатися", боротися і лише нервувалися обоє. Тому звиклася і адаптувалася, що ми спимо лише вдома на ліжку з цицею, або в ерго (теж з цицею в основному), або в автокріслі. І довгий час приходилося отак лежати разом з ним, не давав встати від нього. А як давав, то була мегарадість) І хай би хтось пробував мені сказати тоді, що то не нормально. Нам було просто супер) І той час так швидко проходить) Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
Я годую приблизно кожні 3 години. Переважко мала хниче коли хоче спати, або коли треба змінити локацію))) Був такий період, що мала дуже мало набрала, і я пробувала частіше пхати в неї груди...і то був жах. Дитина капризна, ніякого режиму. Ні я її не розуміла, ні вона мене))) Зараз живемо за графіком, і всі щасливі. Я знаю, що можу спокійно відлучитись на 3 години.
Мені часом здається, що ми або їмо, або мусимо постійно змінювати локацію). Коли було зимно, то волочила її по всій хаті: кухня, спальня, вітальня, ванна, гардероб (вона там дуже любить, бо є що розглядати), кімнати хлопців. І знов по колу. Так день і проходив. Коли потепліло, то мені спочатку стало важче, бо хотілось бути весь час на вулиці, а що там весь той час робити було непонятно. Бракує мені тоді міста дуууже. Зараз вже потрохи звикається, але особливо ходити не є дуже куди.
в нас почалися регулярні капризи під гаслом "тільки мама". І я геть не знаю як на то реагувати, чи то пов'язано з особливостями 3х років чи як! От вранці я тепер досипляю, бо часто маю нічні безсоння, чоловік може трохи довше лишатися вдома. І тут "хочу пісяти". Ну він її хоче чи в туалет завести чи на горшок, а вона репетує "нє, з мамою". А я ше майже сплю, злізти з ліжка негодна. І някі пояснення, що мама спить, чи то втомлена чи ше шось... потім кажу - бери горшок і ходи тут біля ліжка сідай. Нє, крику було нині неймовірно багато, аж почала в штани пісяти, хоч вміє вже і горшок собі принести і штани зняти. І шо його робити? ТО не постійно так, але отакі заскоки регулярні. Я часом думаю - не буду вестися на провокації, хай плаче, але знає, що мама не мусить йти на першу вимогу, тим більше, що тато є. Але ж вона не заспокоюється, не передумує в процесі, а тільки накручує і накручує ті крики і істерики.
