можу багато написати про депресію. і хоч ніхто так і не визнав що вона у мене була, пройшла я багато. але хочу сказати про ліки. чогось їх так усі бояться. та краще пити ліки, хоч і все життя, але жити!!!! аніж боятися страшних назв (антидепресанти, транквілізатори, нейролептики) і ледве існувати і страждати. і так, якщо пропити антидепресанти навіть піврічним курсом, то зовсім нема гарантії що їх не доведеться приймати знову. а якщо є така схильність організму - то вже на все життя. але з цим можна боротися і жити!
@Lynx це правда...у всіх ліків є побічні дії, не тільки в АД. В моєму випадку, якби не антидепресанти і психотерапія - то давно вже б звихнулася...хоч з таблетками, але живу повноцінно - без страхів, без проявів панічних атак, без нав'язливих думок та постійних сліз без причини...
КПТ-шники - сленгове слово у психіатрично-психотерапевтичному середовищі. Означає психотерапевтів, котрі практикують когнітивно-поведінкову психотерапію.
Здраствуй, йолка, Новый год... От тепер я знаю, що то таке депресія Останні роки два відчувала, що ходила на грані - час від часу впадала в хандру але якось вдавалося посидівши в нірці і "повмиравши" пару днів знов зусиллям волі вибиратися на світло. Цього разу інакше. Коли зовсім "накриває" - майже неможливо змусити себе поворухнутися, думки ніби сповільнюються, руки і ноги стають десятипудовими і таке враження, що навіть якби стеля падала - я б не посунулася. Чим далі - тим менше злості (яка була спочатку) і більше безпричинних сліз. Чим далі - тим важче заставляти себе робити вигляд, що все зашибісь, тим важче встати і зробити хоч те, що мушу, і чим далі - тим менше мене це хвилює. Я вже не переживаю про втрату репутації, кар"єри, перспектив, про те, що виховательки в садку таки остаточно вирішать, що я алкоголічка бо вже кілька днів навіть зуби чищу і розчесуюся через раз - коли "попускає" трохи. Бути стильною - ха, бути красивою - три рази ха... Нажріться шоколаду, підіть прогуляйтеся надворі, життя прекрасне - навіть не коментуватиму Коли просвітляється - стає не те щоб добре, а принаймі нормально-терпимо, як після грипу - складнувато але можливо. Глобальні плани і "радіння життю" все одно десь в паралельній реальності, але зварити їсти, переодягнутися, написати оно якусь дурню на ДП, сходити на пошту, в магазин стає не таким напряжним. Але й тоді боротися, доводити щось собі чи іншим, сперечатися, будувати і втілювати плани... немає ні сил, ні бажання... Просто стає достатньо палива і включається такий собі режим автопілоту. Так що, кажись, я маю новий досвід - і тут побувала-відмітилася він не від того. він всього лише покращує кровообіг в мозку, я пила коли починалися запаморочення і т.д. бо мала колись ще в студентські часи мікроінсульт, то от гліцисед від таких штук теж - там в інструкції пише, здається
співчуваю. Ти чоловікові казала, мамі? Тим хто може забрати на себе дитину, поки ти себе відтелепаєш? До лікаря? Для початку - невропатолога?
Ги, він сказав що у нього теж депресія. Якщо коротко - то з тої сторони допомоги не буде. А мамі нє, не хо, до неї завозити малого - далеко, а тут мені мама не треба, бо то буде зайве джерело конфліктів. Добре, що в мене є садок наразі, а ввечері вт. і чт гурток заради якого треба пройтися чер з Погулянку - що плюс бо природа, прогулянки і все таке, а потім можна сидіти в куточку в коридорі і в стіну втикати або читати поки Влад займається, а в решту днів мультики. Вихідні вже трохи лякають. Влада шкода, бо він бачить що щось не так, пробує мене підбадьорювати часом, а мені від того зовсім зле стає, що, наче, на нього "навішую" і він через це теж страждатиме. Ух, я з лікарями не сильно дружу і наразі ще надіюся що сяма-сяма, даю собі часу до кінця року. Як за 1,5 місяці не розгребуся - піду здаватися... Там сонечко обіцяють, мо, трохи вигріє. Луізу Хей почитаю-спробую (почала з того де 21 день вправ), тут в пп сьогдні ще таку здраву мисль про маленьки крочки підкинули Путь из ямы ну я і так вже зо 2 тижні грандіозного не планую а пишу собі в блокнот дрібні плани "сходити-купити-занести" щоб хоч трошки рухатися і прогрес викресллючи бачити.
то така штука, яка має властивість поглиблюватись, а не вивітрюватись. з священниками? можеш мені підкидати.
Не знаю. Я з ними не знайома. І взагалі не знаю з якого боку до них підступатися... Я вже помітила Але так щоб дпресія, а не хандра просто - то лише зараз почалося (і я поки що сама від себе в шоці), ще можна трошки поекспериментувати, певно. Я взагалі не сильно суїцидник, як побачу, що зовсім зле стає - поповзу до спеціалістів.
при поглибленні людина перестає "бачити", тому треба ловити "тепленьку". Давай, не жартуй. Може тут дівчата в темі когось радили.
повірте, краще зараз почати лікування. Чим більше Ви будете затягувати - тим важче Вам буде вийти з того стану або заставити себе лікуватись кажу зі свого досвіду. це лише Вам так здається, ви спочатку давали з тим раду і у Вас ніби хвилі були, все ок - і не дуже...Ви викарапкувались з того і наступав світлий день.Але з кожною такою хвилею стає лише гірше... Лікар і тільки лікар, не зволікайте! Воно само не пройде п.с. тримайтесь, лікуйтесь і все у Вас буде добре!
@Akina насмілюся вам порадити дві речі. Те, що ви описали- класичний випадок пониження серотоніну(по простому- депресія). Щоб хоч трошки підняти, поки будете на шляху довиходу з кризи: Виключити повністю солодке. Особливо в другій половині дня., особливо якщо схильні до безсоння. Сходіть в солярій. Якщо немає протипоказань. Рівень серотоніну напряму пов'язаний з УФ. Саме тому влітку мало хто депресує. По пару хвилин. Має бути результат. Удачі вам.
я не їла солодкого взагалі 2 тижні Тиждень тому трошки почала, але загалом зовсім не багато, за оцей тиждень лише Владовий торт (не магазинний, тому не сильно солодкий) на ДН і ще одну шоколадку на 3 дні собі розтягнула (і так вийшло що ранками якраз) Сьогодні почала трохи розбирати - я реально загнала себе за минулі 2 міс (і фізично, і морально), забагато всього було і все швидко, і все треба на позавчора... От тепер вже виревілася вволю, дозволила собі нарешті не відповідати ніяким критеріям типу "тобі треба добре виглядати" за це дуууже картала себе останнім часомі т.д. сьогодні от виговорилася віртуально трохи і загалом сповільнилася до мінімуму (от як голова крутиться, наприклад, і стараєшся всі рухи обережно і плавно. Так і я тепер... ). Короше я сьогодні зарьована нечесана черепаааха яка цілий день валяється, читає і зовсім не картає себе за це нарешті. Бо раніше я все одно за день-другий силою намагалася впихнути себе в активне і радісне життя, а сьогодні вичитала, що це і було Моя помилка була якраз в намаганні силувати себе, намагаючись підтримувати активний і радісний стан, і втіканні від печалей - і отак стрибала по синусоїді. А от бути пасивною, сповільнитися, не дьоргатися і просто спостерігати та жити в режимі економії енергії - то щось дуже нове, цьому варто спробувати навчитися. І головне для мене тепер не зірватися за пару днів і не почати знову з останніх сил вдавати з себе восьмилапого гепарда і ставити планки. Дівчата, дякую дуже за корисні ідеї та підтримку тут, в карму і пп
@Akina, а скільки то вже по часу? Сама криза ? То чудово, що ви аналізуєте, але не критикуєте і не докоряєте собі. Ви взагалі молодець, якось відчувається з дописів, що ви чесна сама з собою. Це класно. Поставте собі часову межу, але меншу. 1,5 місяці то багато, може накрити. Скажімо - три тижні. Не обов'язково має бути результат, лиш би позитивний прогрес був. Як нема- без вагань до лікаря. І рух. Як неможете - хоча б прогулянки, як не можете вийти спеціально, то гуляйте після того як завели малого в садок, або виходьте на годину швидше як ідете забирати.
Воно так непомітненько, потихеньку, на фоні втоми, недосипу (і трохи безсоння) та застуди підкралося, що я спочатку на невиспаність, температуру і т.д. списувала, а потім буквально днями зрозуміла, що ні - то щось новеньке. Не завжди, але я стараюся, з іншими теж, бо так простіше правда не кожного разу вмію донести то до інших людей так, щоб мене правильно зрозуміли можна і так, три тижні, 21 день. Якраз Луїзу Хей 21-денну домучаю, може.
А, ну і новенько-нетипове ще, що я не жеру як раніше зажди в печалі і недосипі. Їм нормально, але не об"їдаюся і шкідливостями всякими не зловживаю ні вафель, ні морозива, ні цукерок-булочок, зі "швидкої їжі" максимум грузинська випічка ота смачненька що по Львову є в кіосках, і то солона а не солодка О-о-о, написала і сама собі здивувалася щойно (я просто думаю і аналізую краще коли говорю чи пишу). От, навіть схудла якось випадково за ці 2 місяці біганини і десь там раптом зрозуміла, що в теперішніх незнаюскількитам (55?) кілограмах значно комфортніше загалом чуюся, ніж в звичних ще зі школи +- 60. І на солодке не кидаюся взагалі, 14 днів без цукру льогко осилила на яблуках і кількох ложечках меду... Коротше воно якось так підло і неждано з-за рогу мене шибануло і я поки не знаю точно чого. Мо, ще подумаю і докопаюся таки (бо версії в мене є).
Важко докопатися, але видно ваше життя, потребує змін, ви, ще дуже молода жінка, щоб впадати в таку пропасть. Мають бути на те, якісь суб"єктивні причини, і ще, можливо у вас такий характер, як тільки щось не так, зразу кома.., ну не знаю, а можливо, як в дітей, стрибок(росту). Мусите взяти себе в руки, знаю, що то не просто(бо сама, далеко не втікла), але можливо треба розвіятися, але так по-дорослому!? Або ви просто в пошуку себе(роботи), а то таки депресія.
Я не знаю, бо з мене Рудий сміється: дитя застою і не вірить у депресію. Але, кажись, вона у мене була, а зараз я не лікувала просто перейшла в хронічну форму. Чого не лікувала? По-перше, вірила, що переживу сама і таки перший раз пережила. По-друге, шкода грошей на психоаналітика, бо вважаю, що мені Господь для того дав розум. Я не вважаю себе віруючою, але я знаю, що церква і священник завжди мені допоможуть. Чого священник? Бо з ним можна розмовляти і почути відповіді на свої питання. Навіть, якщо зара тобі їх не хочеться чути. Тому я вважаю, що це краще, аніж психотерапевт. Бо слова одні й ті ж, і грошів не беруть. І розмова... Мені допомагає розмова: суха, пуста, без емоцій і чужих думок. Я говорю і плачу, а мене просто слухають. Інколи Рудий до мене репетує і каже, що інакше не можна достукатися. І в перший момент і ображаюся ібо нєфік кричати на принцесу, але потім усвідомлюю, що по-іншому мене ніяк не копнеш не порухаєш. Звичайно, я за психо- і бла-бла-бла. Свого часу я не мала можливості до них звернутися. Але вірю, що ці депресивні стани можна подолати самому маючи підтримку, звичайно, просто воно займе більше часу і зусиль. Але можна. --- дописи об"єднано, Oct 13, 2017 --- Пфф! Я ващє жерти не можу, коли в мене пєчаль. Патаму, раз я маю апетит, знач не всьо так хреново. Кста, депресняк так і вилазив: я місяцями нічого не їла. Просто не лізло, нудило від усього. Власне оті суб'єктивні причини і стають причиною депресії. Це взагалі складна річ - оті причини. Там настільки багато складників, що ніякого психо-бла-бла-бла не вистачить. Тому я й звертаюсь туди, вище всього того. Якось так.
Знаєте, в мене мама, зараз також у дуже важкій депресії, бо похоронила чоловіка чотири місяці тому. І вона взагалі якось закрилася у собі і у молитві. Важко, бо вона живе серед різних людей, з однієї сторони вона все чує, розуміє, сприймає, а з іншої нічого не хоче, тільки, щоб її не рухали, ну але так не можна!?
