Ми ходимо у церкву зі всіма дітьми, але завжди стоїмо на вулиці. У нас біля церкви (на Пасічній) велике подвір"я і там дуже багато людей (не тільки з дітьми) стоїть під час Служби Божої. І от діти (не тільки мої, а більшість) там собі бавляться, у пісочку-снігу колупаються, влітку по траві ходять коників стрибунців шукають, там навіть такий майданчик асвальтований є -- то навіть у футбол грають. Навіть собі не уявляю, як то з ними можна в церкву. Хіба кому цікавіше -- то в тата на руках. А після Служби, коли люди вже повиходили -- ми заходимо всередину, ставимо свічку, п"єм свячену водичку... А віднедавна у нашій церкві зробили четверту ранішню Службу Божу -- на другу годину. Я ще не ходила, а чоловік із дітьми ходив. Каже, людей мало, діти всередині просто біля священника, їм цікаво: трохи посидять, трохи походять
Мої діти в Церкві практично від народження, то привчати не було потреби. Звичайно, їм важко стояти всю Службу, тим більше, що в нас тут Церква забита людьми так, що дихнути часом важко. Трохи стоїмо всередині, трохи виходимо. Малі самі мене тягнуть всередину. В нас десь тут є спеціальна тема про дітей в Церкві.
Це моя болюча тема. До року я з малим гарненько собі ходила до церкви(на подвір*ї) він засинав і це мене влаштовувало. З року моє дитя досить добре пересувалось самостійно(пішов в 9 міс) і все - він гасає, викрикує, збитки робить після 20хв. перебування.Коли йому було півтора року ми переїхали за місто. Тут взагалі катастрофа- як мультик про П*яточкина, ми при ходимо до церкви мій (найменший серед дітей які ходять, бо решта у візках) гоне перший, а за ним ціла ватага. Зауважте, що по дорозі до церкви він сам робить собі установку: не суміти, не гонити і т. д. Я ще довший час намагалася то все направити, але це були одні нерви. Я реально була зла, мені було встидно, і від того ще більше злилася. Я здалася! Можу інколи зібратися і поїхати до Львова в церкву. Там він витримує хвилин 20-25. Ну і кожен раз, як буваємо в місті(2-3рази на тиждень) заходимо до церкви помолитися. Довше ніж тих 20хв. не витримує. Малому 2.8- активний дуже, не сидить і хвилинки, ввечері коли молимося, то він мусить товктися або намотувати круги по кімнаті. Молитви повторює зі мною, але стояти - нізащо. Сподіваюсь, що переросте. Дуже сподіваюсь.
Ну не природньо бути дитині без руху. Я йду до церкви з дітьми, знаючи, що будуть ганяти. Часом топаю з 3-ма. Одне виє, друге жаліється, що ноги болять, а третє питає, коли додому.
Ні, він реально навколо церкви з криком "юухууу" гоне. І дітям така гра подобається- то вони й гонять за ним. А батьки на мене дивляться скоса- і я їх розумію повністю. От я й знайшла вихід, не впевнена чи правильний. Бо не кожну неділю їду до Львова.
Моя мала провокаторка якщо бачить свою цільову аудиторію, то завжди когось на щось підіб"є. То стрибати і реготати, то бігати дуріти.. Зупинити неможливо. Стараюсь, хіба обирати церкву, щоб стояти на вулиці, або щоб діти не були скупчені в одному місці. В мене інше питання - доки вважається етичним і нормальним дитині щось жувати в церкві. Моя часом має охоту на всілякі печенюшки- соломки. Нам вже скоро 3, в принципі пояснити можна, але от та криза трьох...
А моє дитя сьогодні пройшло через Царські Ворота... Я аж завмерла, бігла за ним, але зловити не встигла. Свекруха потім сказала, що дуууже зле, їй так мама ше казала, що то дуже поганий знак. Забобон? Не розумію, як в церкві щось може принести біду..
забобон і якраз саме забобон є гріхом, а не прохід дитини за царські ворота, тим більше хлопчика... звичайно, якщо виникають сумніви, то краще спитати про це наприклад у свого духівника. а коли хрестять? хлопчиків заносять і проходять за царськими воротами. ... я наприклад переживаю і слідкую за причастям, щоб малявка не вхопив чашу, щоб не виплюнув чи розлив причастя, за тим щоб не "буянив" також слідкую, але ж діти то є діти, тому казуси бувають різні.
Сьогодні на мене накричали за поведінку моїх дітей в церкві. І мене "пробило" Просто в церкві ті, хто ходить туди не для галочки, мають особливий вразливий стан. І я теж. Тому дітей від агресії закрила, а мені тепер погано. Тут же зацінила грізність тата моїх дітей - коли він з нами разом, нікому язик не повертається напасти. Хоча він мила і неконфліктна людина. Ну і поведінку менших разом все ж легше амортизувати. А сьогодні я була сама. Діти поводились недобре, але не бігали, не штовхались, не кричали і не зачіпали людей і їхні речі. За що себе поважаю - я не зірвалась на дітей через те, що "відгребла" за них. Поговорила з ними, бо поводились справді погано і не реагували ні на мої прохання ні на зауваження. За це навіть покарала відсутністю мультика. Але спокійно і без "передачі естафети агресії". Всередині церкви крім нас зазвичай максимум 2-3 сім'ї з дітьми. І я розумію, чому
Між собою штовхались. Плескали в долоні, корчили гримаси. Сергію 5 з половиною, виглядає на 7. Віруся тягне на п'ятьорік запросто. Нерідко ті зауваження починаються з того, що "то ж не маленькі діти". Таблички з віком носити чи що Дмитро в якийсь момент почав закривати і відпускати свої вуха, щоб звук хвилями доходив Блін, мені треба вчитись в церкві суміщати відкритість до Бога з закритістю до маразму. "То не діти, то не знати шо! Таке привести до церкви! Та що ти за мама, не виховуєш зовсім!"
та сказати є що насправді. Просто в ситуації, коли йде служба, а хтось кричить, перекрикуючи священика, відповісти можна лише перекрикуючи всіх. То вже якось дуже задуже. Дякую за підтримку, я щось реально все на себе вхопила.
думаю, кожен, в кого є малі діти, і хто ходить з ними до церкви, бував у такій ситуації. Діти непередбачувані, і з ними нелегко, особливо в ситуаціях в церкві, коли сам маєш потребу і бажання зосередитись і заглибитись, а діти вимагаюсь свого - це часто справжнє випробування але "все так не буде". А за ту жінку можна помолитись.
На мою орду раз надворі кричали, в місці де якраз батьки з дітьми. Може би і ше шось сказала, але побачила мій злобний писок і мовчала до кінця служби. Служби Божої я вже не чула, бо мене тіпало зі злості.
відкритись. Я "по життю" в "бетоні і залізі", а до Бога вже 10 років вчуся потроху відкриватись. Тим більше, сьогодні справді маю особливу потребу ще і через це розбита дуже. дякую
Не переймайтеся. То дуже образливо, коли так " наїжджають " на дітей. Не знаю, як би я втрималися не "порвати" за своїх. Але подібні екземпляри людей мають властивість зустрічатися часто, особливо в громадському транспорті . І про Церкву з досвіду моєї родини. Свекруха водила в церкву мою племінницю, мама якої працювала за кордоном. Одного разу якась бабулька так "шикнула" на дитину (молодшого шкільного віку) і не за поведінку, а за те що дитина в "непідходящий" момент пішла загасити свічечки, що догорали ( ну люблять діти таке), що після того дівчинка навідріз відмовилася йти до церкви. Ви хороша мама і ваші діти найкращі. І вони дуже швидко виростають і перестають отак бешкетувати. Важко, знаю, але старайтесь дистанціюватися. Неврахованих людисьок вистачає, а нервів на всіх не вистачить.
Наші діти не раз нечемно в церкві поводяться, то я щоразу внутрішньо готуюся до таких зауважень чи "шикань", підбираю собі фрази-заготовки для відповіді) ясно, що у відповідний момент ними точно не скористаюся, просто мені так спокійніше) А часом навіть на такі підняті брови-осудливий погляд і відповідаю (внутрішньо, собі), от ту жінку я би запитала, де її діти/внуки) А самій з дітьми - та, складно, і то не фізично... Але Ви мій герой з самоконтролю і позитиву, мені рідко вдається не переносити негативу на винуватців(
мені подобається церква, куди ходять мої батьки. Там священики говорять, якщо ваші діти хочуть лягти на підлогу і махати руками і ногами, нехай так і роблять, лиш би хотіли ходити до церкви. А як інакше навчити дитину? Таким маленьким важко сконцентрувати увагу і так довго стояти чемно.
