Те саме, малій рік. Шустра страшно. Всього криком добивається, дуже нагла і пробивна. Я аж тепер оцінила який я "святий спокій " зі старшим мала. Десь тиждень тому почався період "МАМММА "-біжить до мене, обіймає за ноги і дреться на руки, посидить п'ять секунд і далі перевертати хату. В хаті безлад тотальний, мене це гнітить, дискомфортно, ніяк себе не налаштую змиритися. Час на себе-що це?
спробуйте подумати що саме забороняєте. Навіть написати, а потім оцінити так ніби зі сторони. або наведіть приклади. От -- чи можна товкти ложкою по баняку, аж до ультразвуку? ; або кидати бульбочку в баняк з силою, щоб вода на підлогу виплюскувала?; або порозсипатигречку і їздити кубиком?.... Щось , власне , такедурнувате(на наш погляд), але конче мусове (на дитячий)..
Слухала днями Петрановську, кілька моментів хотілось би залишити в цій темі: -раніше 6 років діти не здатні робити "на зло", тому що вони не можуть розуміти почуттів інших, і, відповідно, прогнозувати, що почуватиме інший у випадку певних його дій. - завдання батьків навчити дитину різним типам поведінки і способам вирішення конфлікту: часто батьки намагаються забороняти все, що просить дитина, бо їх це чимось не влаштовує/хочеться інакше/зручніше заборонити, виховуючи покірність і утверджуючи свій авторитет, а також боячись, що якщо десь уступлять, то дитя "вилізе на голову", але насправді всім нам потрібно в житті уміти і уступати, і домовлятись, беручи до уваги якісь аргументи, тобто загалом, приймати рішення як поступити в кожному конкретному випадку, а не завжди користуватись завченою впертістю і категоричністю - цьому діти повинні навчитись на поведінці батьків, тому насправді для гармонійного розвитку дитини потрібно їй і уступати. - якщо батьки йдуть на уступки, важливо залишатися ведучим у стосунках, тобто не "та на тобі, відстань вже"(дитина нав'язала, насильно домоглася здійснення своєї волі), а "добре, якщо тобі це важливо, я тобі дам/дозволю" (добровільне рішення батьків на підставі якоїсь аргументації) - помилкою, яка може призводити до дитячої тиранії, є покладання відповідальності на дитину за відновлення стосунків після конфлікту (наприклад, "поки не вибачишся, ми розмовляти не будемо"), знову ж, це має бути в компетенції батьків, які повинні залишатися в ведучій ролі. Отправлено с моего X9180 через Tapatalk
Я вже Хелп мі. Влад в принципі не схильний до істерик і то в нас досить рідкісне явище, але з завиною регулярністю трапляються істерики з приводу : "Дееее мій кусочок з конструктора, він був, а тепер немаааає, знайдииии мені", "Дееее моя синя машиииина?". І то все стосується здебільшого дрібненьких іграшок, тобто навіть якби їх лишилося 2 шт тих машини (що я періодично пориваюся організувати ) він би все одно розпихав по кишенях чи шпарках, а потім ходив і ревів. Щоразу кажу що якби він клав все на місце то не доводилось би потім шукати, іноді прибирає. Але потім знову оте завивання на півгодини "Дееее?". Якщо не шукаю, а пояснююю що то його іграшки, він ними бавиться і ніхто крім нього нікуди подіти їх не міг - так і верещить і на інше не погоджується, пропоную разом пошукати - іноді шукає, іноді каже "я вже дивився, ніде немає", особлива печаль коли я теж не можу знайти (а іграшка знаходиться через 2 дні в якійсь коробочці чи під холодильником) - тоді так і виє майже до вечора забуваючи хіба хвилин на 15, а потім знову те ж саме (ага, він парєнь настойчівий). То я така злосна трохи бо сьогодні ранок теж почався з півгодинного пошуку кубика, але все одно - розкажіть як ви боретеся з тим губінням всього і подальшими стражданнями що "треба вже конкретно те що загубилося і всі 8 інших машинок хотвілс ніяк не підходять бо треба синю"?
@Akina, я досить періодично (поки малий в садочку)все сортую, "половиню". Тобто зменшую кількість іграшок, особливо машинок, особливо дрібних. Правда він потім за 2-3 дні все благополучно знову зносить з місця сховку... Якщо десь помічу якусь його іграшку, то або сама, або йому кажу. щоб заніс в кімнату. Якщо ця іграшка є на даний момент такою, що він нею активно бавиться, то просто кладу на видному місці в його кімнаті. Потрохи привчаю пильнувати свої речі---- кожен ранок він бере в садок 2 машинки, майже кожен раз інші. І я коли його забираю, то все нагадую, щоб машинки не забув. Почало вже діяти, інколи згадує сам. Так само, коли в когось гостювали----нагадую, щоб забрав свої машинки, бо дома теж буде вой, якщо згадає. Воно діє. Дитина звикає. Вчора був в гостях лиш з татом..(ну а тато не те що машинку, а шапку-рукавички-шарфік може забути), то казав чоловік, що перед тим як мали йти - малий сам шукав свої машинки. Знайшов. Потерпи, на це реально потрібен час, хоч Влад і дууже в тебе розумний, але він ще маленький. Видихнула-вдихнула-і нех сі діє Божа воля.
Не наш випадок, він ВСЕ пам"ятає з геть маленького. Хіба геть нездалі і нелюбимі дрібні цяцьки вдалося вмовити повикидати чи повіддавати. Є, наприклад, геть дитячий-дитячий поїзд від кідділенду (на 6-12 міс) який я вже рази 4 ховала (2 рази з попередньою домовленістю з Владом, а 2 рази втіхаря), а він через місяць з істерикою назад вимагає і шукає... Ну і з садка чи з гостей ніколи не забуває своє позабирати навіть без нагадування (ще й мені може нагадати ). Він любить все контролювати того і біситься так коли не може знайти зараз і вже. В нас в принципі всі іграшки чітко посортовані по різних коробках які мають своє визначене місце в шафі великі машинки\маленькі машинки\лего дупло\лего дрібне\посуд\пазли і настольні ігри\цифри і букви і т.д., йому то подобається і він абсолютно не проти такої системи, знає точно де мають бути фломастери, де пазли а де посудка. Але часто оті "форсмажори" коли щось не поклали одразу на місце чи якось дивно бавився (в батараю запихав чи ще щось) і потім не може знайти Я вже роки 2 чекаю коли він то переросте (бо почалося десь після 1,5 коли почав внятно говорити що хоче), поки легше не стає...
те саме, але він знає чітко, що я "половиню " іграшки. ні, я їх не викидаю, складаю в пакет і заношу в щафу, або шухляду під його ліжко. Так мені легше контролювати де-і-що-.. Спочатку побивався, як чогось не знаходили..потім була ситуація, що в хресної загубив маленького родстера(уу як він його любив) і ніби й шукали..(ну я ж не могла в чужій хаті переривати все)...тому в нас було днів зо 5 дикого вою....а тоді попустило. Моментами плакав, але вже не завивав. Та машинка потім знайшлась, через місяць... Я купу історій придумала вже про те, як його родстер потрапив у пригоду.. іт.д. а тоді просто допридумувала історію, як він повернувся. Можливо це допомогло, бо він наочно побачив, що машинка таки повернулась...? Вчора з ранку до обіду щось шукав по хаті. але мене не питався... і вже як передивився всі схованки--"мама, а ти не бачила мою машинку хотвілс, яка міняє колір?"... я її бачила, знайшла в його ліжку під подушкою, днів зо 3 тому і поклала на підвікнник в коробочку(не для машинок призначену). Кажу- "ні, але подивись в кімнаті з іграшками", каже - "я вже дивився..".." подивись може на підвіконнику?"... Знайшов. Дуже був радий гордий, бо сам знайшов. До чого це я? До того, що шукав і не волав.... Тому роби "оммммм" ...
я десь це читала тут, на ДП, але не пам"ятаю де -- що дитина мусе виплакатись, типу це такий плач жалю, сприйняття цього: от нема машинки і не буде (ну як знайдеться буде сюрплайз). От давай хоч головою об стінку -- роби що хоч. НЕМА! Заспокоєшся купимо іншу чи пошукаємо -- а так весь твій плач без толку. І дитина вже сама вирішує. Це нас дорослих за загубленою річчю теж інколи такий жаль переймає, може пару днів тримати, поки то не переживеш і не забудеш. Тому ти, Віка, не винувата)))
Я йому в принципі загалом стараюся донести що кричати він звісно може скільки хоче, але якщо хоче щоб я чимось помогла - то краще спокійно, конструктивно і без криків мені пояснити коли вже наплачеться. І в підсумку то перетворюється вже швидше на ниття. А купляти не пропоную нову ніколи, в нас загалом покупка іграшок не залежить від втрати старих - нераціонально виходить Я не спорю , але деколи самій лобом в стіну хочеться битися (бо часом як не з тої ноги встав, то буває і по 2-3 "патєрі" за день, але буває і пару днів затишшя). І повзати попід диваном щоразу як такса-іщейка не хочу, а з іншого боку - простіше 10 хв пошукати і Влад собі далі півгодини складатиме той конструктор без моєї участі ніж слухати стєнанія поки сам знайде. От тому і цікаво як воно "грамотно" мало би робитися...
ну якось так...кажу , що дуже шкода..., що мені теж сумно... і десь з осені -зими почала практикувати...."а давай подумаємо, якби ти ось побавився і поклав її в коробку, то що би було?"... " а якщо її там нема, то мабуть ти бавився і ...." тобто я не закінчую речення. Даю можливість самому добудувати логічний ряд, і навіть, якщо він не конче логічний для мене(буває , що тут більше ніж один варіант), то для нього він логічний. Терплю вой якийсь час, а тоді кажу. що я теж людина і в мене є свої жалі і потреби, і бажання, ттому мені то звичайно шкода, але я хочу.....ну і тут вже що кому хочеться....тиші. пісні, кіно, чаю, сміху.... Звикло це діє, пра може образитись, що я не посипаю голову попелом разом з ним, але --образа- це теж емоція, котра проходить . особливо без "благодарной публіки". Він просто вчиться з цим справлятись і усвідомити, що мама, то не є всесильна. Мій , як це відкрив для себе був подивований ! --- дописи об"єднано, Mar 13, 2017 --- я пропоную йому самому принести віник, лягти на живіт і спробувати дістати... і лиш після кількох його невдалих спроб - дістаю, але віник відносить він сам.
якби ж то я знала що воно точно під диваном то однозначно Влада би помучила, а то виходить така дурнувата гра в жмурки - згадай де Влад останній раз бавився, подумай куди він міг то запхати, поповзай-повідкривай-поперевертай. Блін, в мене в хаті, певно, забагато речей що є де губитися Але ж не викину все, от з останнього - машина хотвілс знайшлася в підодіяльнику (бо Влад виявляється за 2 дні до того лягав з нею спати, а ковдра пухова і ній не відчувалася та малесенька машина одразу). Тому, хто купить дитині ще одного кіндера - скзала приб"ю на порозі бо вишукувати потім ту дурнувату дрібноту по всій хаті я не маю сил. Добре що хоч з лего-детальками нарешті згоден на компроміси і заміну - "не знайшлася одна червона фара - ну добре, хай буде одна червона а одна зелена" то просто алілуя . Ех, ясно - жду поки і з іншим "попустить" і продовжую щоразу як щось загубить талдичити: "от якби воно було на своєму місці то не треба було б шукати, треба класти на місце".
дай лапу! але в мене всі попередженні ! (я зла, ага), патаму - хоч купити дитині шоколад- купуй! Хочеш іграшку, купуй іграшку! А два в адном---. Це інколи можна лиш бабусі, бо вона зо 2 разочки на рік буває, тому..---маркєтинговий хід їй дозволений. --- дописи об"єднано, Mar 13, 2017 --- ндааа...
Я в таких випадках казала , щоб пильнувала свої забавки сама. То трохи ревіла, потім нила, а потім переходило. Зато тепер складає всі забавки , як вміє, але все по місцях і коробках. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
у мене та сама біда, але легше тим що Аня не плаче за загубленими іграшками . Але іграшки постійно розкидані і мені по пару разів на день доводиться розгрібати то все з під ліжка шаф сортувати . але на наступний день те саме. але доні тільки рік і сім ще маленька щоб сама за собою все збирати.
я тобі не заздрю. я взагалі не граюся його машинками і штучками разом з ним, і видно емпатія розвинена слабо, бо такі істерики закінчуються..я навіть не знаю коли, бо як не хоче обійматися, то може ревіти скільки влізе, я маю і ким і чим зайнятися, і легко переводжу крик в розряд білого шуму. хоче шукати - ліхтарик в руки і вперед. поможу чим зможу - і швбру дам, і повище позаглядати можу. а нє - сам собі винен, іграшки його. якщо в мене раптом з"явиться вільний час і в мене буде бажання витратити його на пошук іграшки - можливо.
Я по разному реагую. Вид конкретної сітуації. Кожний случай окремий. Як що донька цілий день не слухалась, то ні яких подарунков не будє. А за хорошу поведінку буває и купую щось, щось то, що вана хоче, але це завжди дребниці. На повчаса не більш.
ви прямо про мого малого написали, але він ще цілуватись лізе, не важливо,чим я займаюсь в той час : "я в щічку хочу поцілувати) дівки зовсім інші в мене)
Просто спостереження. Гуляли вчора. Назустріч йшла-їхала сімя - тато-мама і двоє дошкільнят на велосипедах. Дівчинка старша і менший хлопчик. Тут дівчинка кричить - не можна мене обганяти, на що хлопчик звісно не послухав, а затято крутив педалі і звісно обігнав її поки вона демонстративно зупинилася і розридалася посередині тротуару. На що, мама, трохи істерично-роздратованим голосом запитала у неї - ти засмутилася тому, що братик тебе обігнав? І повторила це запитання кілька разів, бо дівчинка собі плакала і зовсім не слухала що там мама каже. Я ледь не розреготалася ... Інтернет кишить порадами щодо новітнього виховання дітей - 10 фраз які говорити, коли твоя дитина плаче, 15 фраз які ніколи не говорити дитині, 8 фраз які говорити дитині щодня і т д. А вони ці фрази часто якісь пластикові, і як з нереальності - "ви хочете, про це поговорити?" А, ну і як я реагую. Мій син любить слово "НІ". У нього воно звучить категорично ні-ні-ні-ні-ні з дуже впертим виразом личка!! Я натомість уже трохи помішана на усяких розвивалках. Вчора кричить ні-ні! Я у відповідь - так-так! Він - ні! Я - так! Далі вибираю інший ритм - ні-ні-так-так, дитина заперечує - так-так-ні-ні ... І так виходить у нас майже музична композиція. А причина "ні"? Давно забута! Ми вчимо ритми!
хай вони і пластикові для багатьох (на все треба часу і досвіду), але так краще, аніж те, що переважно пре "непластиково" зі значної частини наших людей, отримане в спадок з власного дитинства, оте все "не реви/ти що шмаркач/та то ж не обідно/то не боляче/нічого страшного-немачогоплакати".
Говорити має сенс тоді, коли тебе чують, слухають і розуміють. Дитина - слухає, чує і розуміє! У всіх інших випадках це - горохом об стіну. Можна хоч про квантову фізику розпинатися.
