Ви, знаєте, ви праві, я щось про таке не подумала. Та й не ходили ми особливо були двічі в сільпо і один раз на базарі, я хотіла скраєчку нитки собі купити. Ну і раз в поліклініці, то я думала що він тих похмурах коридорів налякався. Просто я думала може я дитину дикою роблю. Бо у всіх моіх знайомих діти нормально на ті походи реагують, а в мене чомусь отак. Хоча як ми йдемо на міні базарчик біля хати щоб яблук купити, то заходимо в маленький магазинчик, то нормально реагує. Чекає поки візьму яблука, розрахуюся. А так ми мало куди ходимо, все десь біля будинку в основному, то й думала може дитину від соціуму відриваю.
Дитина мала, за зиму ввідвикла, не переймайтеся. Та й для чого йому той базар, нічого цікавого для дитини)))))
От 100% правда те, що писала @Багіра про проблеми із ШКТ і поведінку дітей. Моя дитина має психологічні закрепи, то в ті дні, коли її організм таки змушує її "робити великі справи" - істерики 10 разів на годину. Хочу/не хочу/хочу, але не так/я хотіла сама - і так по колу. В інші дні - знаходимо спільну мову легше. До речі, щодо обіймів/витирання сопель під час кожної істерики: мабуть, моїй дитині, як і дитині @Akina , цього не треба (у переважній більшості випадків), бо інакше починається "театр одного актора", причому затяжний.
Я тут таку штуку помітила. Кожна мама те витирання соплів по-своєму розуміє. Маю "щастя" спостерігати одну маму і її (приблизно) 2,5 річного сина. То винос мозку. Та дитина вилізла їй на голову і ножки витерла. Крик кожні 30 секунд: не так стала, не то дала, не туди пішла, не з тим заговорила. Єдина реакція мами: "Ой, сооонечко, а як ти хотів? А що зробити?" І жаління, бо дитині злееее. Вибачте, але то фу. Я мама не прибічниця позитивного чи ще якогось особливого батьківства, в нас є по-всякому. Можу і голос підвищити, і в кімнаті саму лишити, коли мозок виносить. Але у 80% випадків інтуїтивно бачу, чи треба просто постояти збоку, чи присісти і поцьомати, чи зимною водою бризнути (монстромама). Поки що (поки, я мама всього лише 3 рази і менше 5-и років) великих проблем з постійними істериками в нас не було. Те, що було, то епізодичні подаруночки через погоду, втому, емоції, просто шарики за ролики закотилися. Максимальна тривалість вистави 40 хвилин (ниття і сліз, не вереску до посиніння).
Ви знаєте, я маю таку подругу ,і в неї все навпаки, ніж ви описали Там, так робить мама. Дитина не має права впасти ,бо вимаже штани, зразу крик, і за шкварки додому ,не має права йти на майданчик, бо мамі треба ганяти ,а вона змучена,в магазин купити чупік - ніколи, собі кока колу кожен день, печиво теж собі ,таке яке вона хоче. В церкві стояти тихенько, якщо хоч одне слово, викручується вухо. Таких прикладів мільйон. Живуть з батьками, по хаті нічого не робить, все мама, прати за малим теж. Тобто її основний обовязок, це дитина. Причому малий 3,5 роки спить тільки з бабцею ,а мама дрихне до 12 дня. Я вже не знаю, які аргументи приводити, і як її врозумити. Хлопчик дуже гарний, розумний, але вже є прояви агресії. Він кожен день тлумлений і в куті.
В обидвох випадках - біда. Одне виросте залежною і інфантильною людиною, друге - тираном. А потім, в старості, ті мами будуть плакати, чого вони так терплять від своїх дітей((((. Дай Боже, щоб я помилилася.
@Naama так, перекоси, то тяжко і небезпечно. Я своїм дописом хотіла сказати, що важливо не тільки почути пораду і використати її, а ще й не перекрутити в процесі. Ну тобто жаліти і розуміти, то добре насправді, але отак, як я описала, не добре. Те саме з іншого боку: дитині треба межі і правила, але те, що Ви описали, то теж перекос.
Та ясно, що добре! Але ж не у відповідь на кожну істерику. Приміром, у ті дні, коли Аня особливо дратівлива і вразлива (я вище писала, робота кишківника), наш день перетворився би на 16 годин безперервного жаління дитини, а ні, таки з перервою на денний сон. Аня теж мене весь час перепитує, коли отримує зауваження: "Мама, ти весела, чи сердита?" Видно, дитячий мозок аналізує, де важливий (для мами) прокол, а де - дрібниці.
А у нас далі трабли з магазинами. Зайшли вчора у форум, ну мусіли зайти, мацьопу треба босоніжки. І знов плачі. Зайшли в будинок іграшок, ганяє між рядами відерочка тягає, на машинках кнопки натискає. А у Войціку заходиться, так і не поміряли. І що то робити?
У нас такі ж трабли з походами в гості. Як тільки переступаємо поріг чужої квартири(навіть як були там не раз вже) - істерика, сльози, заходиться так, що підборіддя трясеться. І то на пів години гарантовано. При цьому на вулиці чи на майданчику з чужими людьми то золота дитина, яка навіть не пікне. В магазині чи на базарі теж спокійний. Розумію, що то треба перерости. Але цікаво яка причина такої поведінки.
Так може дати понатискати, побавитись, відірватись в іграшковому, щоб не кортіло, але домовитись, що після того йдете міряти взуття? Ми інколи спеціально ходили в іграшкові супермаркети (особливо взимку) і по годині там "бавились", ну бо то ж так цікаво! (@Akina, памятаєш нашу останню тусню в Роксолані?))
Спробуйте пригадати, чи був у Вас якийсь випадок, коли дитинка дуже налякалась чи пережила сильний стрес у процесі "гостювання". А, можливо, сильний стрес у гостях якось був у Вас, і дитина могла то відчувати і запам'ятати? У нас подібне було з поїздками в транспорті десь з року до двох приблизно.
Точно замаленькі? (Щось мені здається ми з півтора рочків домовлялись, хоча б пробували.) А що відбувається? У магазинах іграшок - не плаче, а в усіх інших плаче? ПС. Купити взуття без примірки - не варіант? То ж ніби тільки довжину устилки треба і все...
В іграшкових теж плаче, просто можна якось увпгу переключити, відволікти. Ну ми пробуємо, звичайно, домовлятися, я пояснюю, типу зараз їж, а потім бавимося, чи кудись ідемо і т.п. але з покупками одягу-взуття, то таки ще трохи занадто, бо навіть нема що на замін запропонувати. Взуття через інтернет замовимо. Щось йому приміщення не подобаються. Були на святкувпнні, то в альтанці без проблем ( ну ми, власне, і святкували в альтанці), а вже зайти в ресторан в туалет, крик.
Мій десь в 1,7 боявся приміщень незнайомих бо думав що то поліклініка (ми правда зуби лікували, то тоді у нього такий страх з'явився), але десь за 2-3 місяці вже зрозумів що приміщення є різні. А коли в 1,10 медогляд в садок проходили то взагалі в поліклініці себе як вдома почував і бардаки лікарям в кабінетах робив Може і Ваш якоїсь прививки чи походу до лікаря злякався?
100% . в нас було таке саме. малюк правда не плакав, але витворяв ТАКЕ, що я нічого купити не могла зовсім. Купа нервів і нуль толку. Ближче до 2 років почало проходити - продукти більш-менш можна вже було купити, а от одяг з приміркою і далі залишається проблемою - з синочка енергія б*є ключем, чи вулканом скоріш.
Та наче нічого такого не було в гостях. І в транспорті спокійний, тихенько сидить розглядається по сторонах. Ну хіба "гостювали" в поліклініці і в лабораторії кров брали на аналіз, то там були конкретні плачі, навіть в окуліста ледве дався подивитись. Але ми рідко ходимо в гості з ним, буквально пару раз були. Висновок - треба частіше ходити по гостях, щоб звик))))
