нє, ну це вже явний перебор. Та майте якусь толерантність. Якщо взяти співвідношення садочкових дітей до несадочкових -- то буде десь 80 на 20, і то серед тих 20 ще половина не ведуть, бо не домовились... --- дописи об"єднано, Aug 7, 2015 --- Зібралось на ДП кілька маргіналок-противниць садочку із добре підвязаним язиком (вмінням писати) -- і переконують всіх і вся, як же зле в садіку.... От, наприклад, мій чоловік. Його в садок не водили, бо мама на роботу не ходила (на рік старший брат інвалід -- тож мусила бути із ним, ну і заодно другого сина бавила). А в 6 років дала мого мужа на підготовку, але то тоді було, як садок, хоч і в приміщенні школи: вранці уроки, потім їли-гуляли-спали-знову їли-уроки робили... То він цей рік із таким захватом згадує і дуже жалкує, що не ходив у садок
Відносно чого? Ніхто тут не збирався по-перше, 2) мені таки видалось, чи Ви не зовсім ввійшли в курс того, про що я писала. 3)вище Вами написане- сама толерантність
Отак поділишся найдорожчим - власним досвідом, зі 100500 "перепрошую" і акцентуванням на тому, що це НЕ універсальна порада, а тут візьмуть й обізвуть маргіналкою з добре підвязним язиком)). Ні, я так більше не бавлюся.
Та шо ви, шо ви). Садок- це панацея від усього. Ведіть туди діток, навіть не думайте. На ДП зависла саме через добре протрезвляючі коменти деяких форумлянок. Як там кажуть- часи вже не ті)).
А я щось читаю і не можу зрозуміти, яке відношення до плачу в садку має тісність звязку між мамою і дитиною. Приклад з життя вчорашній: відводила малу в садок, застала істерику однієї дівчинки, яку в садок вели мама, тато і бабуся. Мама дитину веде до групи, в якої ранкова прогулянка, лишає дитину і йде. Тато чекає ззовні маму, бабуся вже пішла вперед. Донечка за мамою летить не зі сльозами, з істерикою. Реакція мами - крик, що дитина вже її тими істериками дістала, биття по попі і фраза: "Все, нехай тебе тато веде". Тато бере дитину за руку і веде до групи. І от скажіть - це звязок тісний між мамою і дитиною? (коли в мами таке ставлення до дитячої істерики) На мою думку, звязок має бути взаємним - якщо дитинка тягнеться до мами всією душею, то й має отримувати таку саму реакцію, а не відторгнення. І істерики, плачі в дитячому садку свідчать тільки про неготовність маленької дитини залишитись без когось рідного і близького, а не про страшенну привязаність до мами.
Тут Вашу іронію не всі зрозуміли, на жаль А я посміялась, дякую! Якщо по темі садочка, то зауважу, що як і мами, так і діти - різні. Серед моїх знайомих є кілька дітей, які пречудово, легко і швидко адаптувались до садка, бо характер такий плюс мами їх добре підготували. І зв'язок із мамами у них присутній, це факт. Взагалі, десь чула розумну думку, що до садка готові мають бути в першу чергу батьки, особливо мама. Від її настрОю, слів, дій, етс у великій степені залежить процес адаптації. Якщо ж мама в глибині душі переконана, що садок це зло, то результат водіння в садок передбачити не важко...
Напишу свою думку. Сама я педагог, правда не садочку, а молодшої і старшої школи, за освітою. Певний час працювала. Проходила практмку і в садочках. Чесно, вважаю їх панацеєю тільки для тих, хто має-хоче-потребує працювати і нема з ким лишити дитину. Все. Не зауважила там аж такого піклування чи рівня виховання і освіти. Асоціальною моя дитина не виросте і без садочка. Сама я ходила в яслі, які взагалі не пам'ятаю, та і бронхіти були часті. І в садочки ходила, теж особливо не згадується. Шкода діток, яких силоміць тягнуть, він впирається, реве.. Яка ж тут користь? Якщо дитина садиківська, то на здоров'я, лиш не треба думати, що садочок то щось таке, чого не модна замінити. А от мамину любов, турботу і знання втрачені як раз важко замінити. Sent from my SM-T230NU using Tapatalk
Знову ж таки як кому. Я з 3-х місяців чудово поєднувала. Дитина спала на балконі 3-4 години, а це половина робочого дня А після двох років це поєднювати стало дуже важко, аж поки не пішла в садочок (в 2,8). І це в мене була непрацююча свекруха, яка ішла на пенсію, щоб бути з внучкою, але слова це одне, а на ділі трохи не так. Без сумніву допомога була, але з багатьма нюансами. Дитина завжди без проблем залишалася з рідними і не дуже людьми, але попри все вона таки дуже прив'язана до мене. Вона давно знає, що якщо я працюю дома - бавиться сама, буває, що допомагає мені, на роботі - принтер, сканер, печатки, штампи і тд - то її робота Без сумніву, якби я не працювала мені б було простіше, але теж не факт. Тоді напевно всю роботу по дому мені б треба було робити, а я цього дуже не люблю. Фінанси теж дуже важлива складова - на той час моя робота це була така собі страхівка, якщо спроби чоловіка працювати на себе підуть шкереберть. В певний період так і було - жили суто на мою ЗП. В мене були такі умови для поєднання, як буде далі час покаже.
для мене діти - це натхненники до роботи, перекваліфікації і розвитку в новому напрямку. "по жизні" - я така дуже не домашня, творча і вибухова періодично працююча дівчина Та спробувавши поєднувати улюблену роботу, улюблене навчання і материнство, я ледь не вмерла від купи внутрішніх конфліктів і все, чого хотіла через пару років такого життя - це нормальний декрет, "в дітях по вуха". 3 роки знадобилось мені, щоб зрозуміти, що в пошуку подальшої роботи для себе я задавала неправильні параметри пошуку Поки багато хто казав, що "настає час, коли потрібно трохи вже відійти від тих дітей і зайнятись собою", я все більше розуміла, що хочу займатись тільки дітьми і не маю потреби ні залишати їх, ні "відходити від них". Паралельно з моїми дослідженнями і творчістю, бажання піклуватись про дітей стало потроху виглядати вже як професійна якість І я вирішила розвиватись в напрямку, де я зможу бути весь час з великою кількістю різних дітей, і зі своїми у т.ч. Поки що все наполовину в планах, наполовину - в перших несміливих кроках реалізації. Так що наразі на питання в ПП не дуже відповідатиму, потім розповім, що в мене вийде. Але коли я почала рухатись в обраному керунку, - з'явилось відчуття, що нарешті є спокій, гармонія і впевненість.
@Orman почитай цю і попередню сторінку, про маргіналок ето_не_пять ето_двенацить між іншим, дитина може бути як аксесуаром непрацюючої мами, так і цілим світо працюючої і - дівчата, які бачать в дітях сенс життя, ви нормальні на нас у світі професій є поважний і цікавий request, шукаймо і пробуймо.
Так і є! Більшість жінок від природи (чи від Бога, що кому ближче) мають неймовірні таланти в сферах спілкування, виховання, піклування... Тому часто самореалізуються саме в таких галузях як освіта, психологія, медицина і т.п. Якщо подивитись статистику, то відсоток жінок в цих галузях значно перевищує відсоток чоловіків. І не дивно!
щодо психологів, про яких писала @Kvitneva ну то так дійсно є ,то не якісь нові теорії, ідеї, є купа досліджень, які це все доводять, і багато що з цього взято в основу, але зовсім в іншому ракурсі, а саме... реакціі дитини на покидання її мамою, на певний час, в різних обставинах і оточенні і потім повернення але! тут не йдеться про те, що плачуть діти, які мають звязок з мамою, а які не мають не плачуть там все складніше, береться дуже багато факторів, втч індивідуальні особливості і темперамент дитини, досліджується з різних сторін, і біологічні реакціі організму і ще купа всього (тобто не в ракурсі псіхологи, які слухають і умнічають, нафантазували, а набагато глобальніше, використовуючи всі до цього часу набуті знання в цій сфері) за результатами є різні варіанти звязку у мами з дитиною відповідно, від глибокої привязаності до повної її відсутності, наприклад дитина після повернення мами може бути дуже втішена, обійматися цілуватися, а може відчувати змішані відчуття, наприклад і втішена бути, але й відпихати її чи ігнорувати, навіть є варіант що дитина взагалі на повному серйозі боїться маму, коли вона повертається після розлуки, отакі крайнощі... але оті варіанти теж оцінюються індивідуально, є ж діти забіяки, також ті, які не люблять обійматися цілуватися, ну ви поняли, ярликів з перших вражень нема сенсу навішувати я не вихваляю ці дослідження, бо давати оцінку то справа професіонала в ції сфері, просто маю на увазі що отак поверхнево обговорювати плач-привзаність не має змісту бо приміром тут моїм неотесаним оком дитині просто треба маму, а мама реагує... ну ви поняли...
професіонал в сферах своєї дитини - це мама. дослідження є і будуть різні, спеціаліст з окремої теорії набуває своєї крутості і популярності в середовищі не дітей, а дорослих.
дайте-но подумаю.. ні, нізащо це_був_жарт я мала на увазі інше, і майже впевнена, що Ви мене зрозуміли прекрасно
Поки не було в мене малої - я просто працювала А зараз працюю набагато краще, бо бачу сенс життя в принципі (завдяки дитині) і хочу від нього взяти максимум вже тепер не стільки для себе, як для дитини
я мала на увазі інше не берусь оціняти речі, в яких я не є профі, (не знаю як може бути інакше) можу лиш оцінити те, як вони подаються тим, кому призначені взагалі вся суть в "подачі" я поважаю науку, і психологію в тому числі, але вони існують не для людей, а самі для себе, доки хтось не використає її з любовю для потребуючого.. я мала можливість спілкуватися з провідними психологами теоретиками... то власне їх знання навряд чи комусь можуть помогти, бо вони не практикують... так само і лікування з любовю стає цілительством, а з іншими цілями, збагаченням чи славою втрачає свою помічну ефективність ну і очевидно, що ніхто не знає дитину як мама, але мамі теж потрібно звідкись черпати знання, не все йде від інтуїціі і серця а від кого вона їх отримує? від люблячих... елементарно, хороша мама є прикладом для інших мам, це теж передача знань
Щось із написаного виходить, що кинути роботу й присвятити себе дітям та хаті - це крайність. Так читається, принаймні. Я просто питаю. Бо отако думаю про тисячі гомскулерів... невже вони всі впали в крайність, раз вирішили бути для дітей і мамами, і вихователями, і вчителями...?
для нас - це крайність. бо не поймуть, бо виховані інакше. мене хто не зустрічає від народження малого - перше питання - коли на роботу. просто бути інакше не може, інакше розвалиться суспільний лад))
