Плюс стопяцот! в мене таке теж колись було) сварились і посуд били хехе. зараз він мені і листівочки підписує і няшно цукерками сердечки викладає на столі)) не кожного дня звичайно, та час від часу як накатить. і так не одразу було, просто поступово це прийшло...справді, робіть просто від душі і не чекаючи віддачі...з часом повинно його пройняти..добре вони все розуміють і відчувають! тіко прикидаються часом тапками
Так якби він вівся на те торгування за романтіку ???? Але ж ні, ото і заявив мені, що його не пруть оті всі подарунки своїми руками, стильні упаковки до подарунків, любовні записочки, які я тиижнями продумую і тижнями шукаю по всьому місту, щоби було романтично, стильно, влучно, щиро що йому ніби-то краще щось матеріальне від мене отримати. А я би і не проти, бо ж мені дуже-дуже подобається робити-вибирати подарунки і не тільки чоловіку, але ж потрібно оплити комунальні, кутипи поїсти, оплатити ремонт, зрідка хоч трошки про себе подумати, тому великі фінансові вкладення на подарунки відкладаються "на колись", а те що є сьогодні - його не влаштовує то певно, щоб задобрювати його достойними подарунками треба ще третю роботу знайти А ще не пре його проводження часу зі мною на романтичний лад хоч би і мною самою підготований. Але тут мені скоріше уже в "чоловік і компутер" (або "чоловік і смартфон"). А якщо не враховувати мого попереднього ниття, то в мене ідеальний чоловік....
Я звісно вибачаюся, проте зі сторони виглядає, що ви його тренуєте тренуєте, а він не піддається....Чоловіки не собачки, щоб їх тренувати і не робитиме він все так як ви там написали по списку.... До тої романтики, яку ви хочете він має прийти сам, у свій оригінальний чоловічий спосіб,а ви йому підказуєте кожен крок очима жінки, ось вам результат. Від вас вимагається просто кохати і дарувати любов, як дружина, а не як мама чи вчителька чи няня.
Сонячне дівча, у вас з чоловіком різні мови любові. То важко усвідомити, що його справді не підносить на сьоме небо, те, що і вас, як і навпаки. Але спробуйте таки зробити йому приємне: не те, що для вас приємне, а для нього - і це може запустити чудову взаємодію між вами. Не хочу заглиблюватись в тему фінансів (пригадую, щось таке Ви обговорювали на форумі), але може справді зробити чоловіку такий подарунок, який він хоче? (звичайно, якщо він у вас фінансово "на шиї" (чи ні?), то це все зовсім інша історія і натяки на матеріальні подарунки з його сторони ну зовсім некоректні).
Сонячне дівча, звичайно, чоловіки дуже різні , але загалом не такі черстві, якими прикидаються)) в мене була ну геть схожа ситуація. З часом все змінилося, не знаю сама як так сталося, але тепер йому то все приємно стало. Чоловік сказав потім, що все має іти від душі..а коли йому кажуть ЩО робити - він хоче зробити навпаки!! (тут вже по фрейду проблемки з дитинства)). Просто спробуйте на деякий час забути про все і робити все від серця лише тому, що ВАМ це подобається і приносить задоволення. Не чекайте на віддачу (хоча це важко), скажіть щось типу " сприймай це просто як мою потребу виразити почуття таким чином, тебе це ні до чого не зобов'язує,а мені приносить задоволення ". хай втішиться, що ви з того щаслива. п.с. також я прихильник думки, що отакі непорозуміння і дрібнички поверхові - це ніякі не дрібнички насправді. є напевно якась інша проблема трошки серйозніша в ваших стосунках, на яку ви закриваєте очі або в тому собі не хочете зізнатися.
О, то точно. Я читала давніше про ті мови любові, але вже забула трохи. Ви введіть в нетв п'ять мов любові і може трошки збоку подивитеся на це все. Як то кажуть, плавали, знаєм. Я теж під час зустрічання шукала гарні листівочки, одну зробила з нашим фото власноруч на принтері, коробочку гарну до цепочки зробила. Це моя така мова любові, грубо кажучи, бо це не все так просто. Тобто, я дарувала йому те, що сама б хотіла отримати, чи що б він так зробив, щось у тому роді. А коханий зовсім інакший, йому не дуже то й важливо то все, бо в нього інша мова любові. Він завжди купляв мені подарунки в останній тиждень, день перед святом, і йому так було нормально. А я часом хотіла сюрпризу, чогось такого, то сама йому казала, натякала, що б мені подарувати, бо знала, що сам певно не здогадається. І взагалі корисно почитати Дж.Грея - там теж є купа прикладів, чим наше сприйняття світу і реальності відрізняється від чоловічого)) Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
Спасибі дівчата, прочитаю, обдумаю, робитиму висновки. просто починає насторожувати, що колись він не був таким відвертим циніком, а наявна ситуація починає бути схожою на "вона все-одно від мене нікуди не дінеться, тому тепер можна говорити їй все що хочу, і робити все, що хочу" Ото боюсь, що так воно і є, але і боюсь собі признатися з розряду і хочеться, і колеться
Таке моє скромне але, коли чоловіки починають отак думати/говорити- причиною, в основному, є проблеми з самооцінкою, а чому так стається треба розбирати обидвом.
Вкотре переконуюсь на отриманій інформації, що взагалі не можливо зрозуміти, що в голові в отих чоловіків допускала би таку думку, що напевно щосб у мені такеє, що він впевнений у моїй постійній присутності поруч тільки з ним, якби інколи не отримувала від нього докори на зразок: "а чого то ти стала малюватись на роботу", "а раніше ти не робила постійно манікюр", "а нащо на роботу одягати нове плаття". А я ж вдома не сиджу, борщі не варю і над ним постійно не трясусь і не надоїдаю, а просто люблю його у підходящий для нього час
дівчата, потребую поради, бо як завжди, мексиканські пристрасті у мене. познайомилась в неті з хлопом, на рік старшим за мене, іноземець, медик, живе у Львові. декілька років тому закінчив медунівер. додому у свою країну не їде, подобається йому тут, хоче тут лишитись, АЛЕ є велике "але": робота. працював на найманих посадах, тепер хоче своє. зараз на етапі отримання дозвільних документів. ми зустрічались разів 6-7, він вітав мене з днем народження (квіти, тортик), гуляли, цьомки-бомки, на тому все. на вихідних він ще підпрацьовує в Польщі і Трускавці реабілітологом. Отож, тижні 2 ми не бачились, в мене відпустка, сиділа з дітьом, поки мої батьки літати закордон. ми переписувались. він завжди писав першим, ініціатором побачень був виключно він. я йому ніколи не дзвонила. і за ті 2 тижні, що ми були окремо, робилося щось...незрозуміле. він їздив в Київ по документи з колєгою, то його продуло в машині кондиціонером, то він в Польщі, то в Трускавці, то у Львові. я, звісно ж, писала істеричні пости в стилі "де ти є, чи ти ше живий і якого фіга мене ігнориш?". він відповідав через раз.я впала в нерви і видалила його номер. потім шкодувала, і хотіла подзвонити, тому вчинила "геніально" як для 30-річної жінки: написала вк його подрузі, яка була онлайн. вона сказала, що тел не дасть, спитає його, чи можна дати. потім сказала, що вони зустрічаються, потім забрала свої слова назад, сказала,що вони просто друзі. я написала йому ще пару повідомлень в стилі "це моє останнє повідомлення" і "ах ти ж, падлєц". потім та жінка мені пообіцяла, що поговорить з ним за мене, що у нас. через якийсь час написала, що він написав їй, що між нами нічого нема (мною і ним). потім він мені написав, що ми поговоримо, коли я заспокоюся. ми нарешті зустрілись в пт, поговорили. він себе вів так, наче нічого не сталося. я, йолки палки, 2 тижні собі місця не знаходжу, а він ... його спитала, що то було? чи він ідіот в силу того, що він хлоп, чи в силу того, що іноземець? і він мені відповів, що я йому подобаюся, між нами є хімія і фізика (фізичне), "і нє толька фізічєскі, я умная єщьо, очєнь". але не може сказати, що у нас стосунки, серйозні стосунки, бо він така людина, яка тримає слово, і якщо він сказав, пообіцяв, то це вже намєртво. і каже, що він батькам не може сказати точно, чи лишається він в Україні, бо сам не знає точно. раніше була така думка, що якщо зараз в Україні не вийде з тим бізнесом, то він поїде жити і працювати закордон. + причина його ігнору - йому не сподобалося то,що я його контролюю. я пояснила, що переживала. він ніби зрозумів, просив вибачення. домовилися, що побачимся у вівторок. а я не можу викинути то все з голови: тут є що зберігати? лагодити? чи він не хоче саме ЗІ МНОЮ мати стосунки? чи для нього дійсно дати слово - то серйозно. але я ж не в РАГС його тягну? він мені подобається, дуже, він добрий, цікавий, розумний, веселий, я дуже хочу,щоб в нього все вийшло. він добивається тут всього сам. але... чи влаштовують мене такі "стосунки"? я думаю, що ми зустрічаємся, а для нього то серйозно, він не може обіцяти мені нічого, бо не знає,чи вийде на цей раз з роботою. я себе обманюю, чи пустити нафіг все на свій плин і не заморочуватись? чи дати йому і собі якийсь час? який? доки? до отримання ліцензії? результат ніби має бути наступного тижня.
Ви бачились кілька раз, а вже такі серйозні речі обговорюєте, вже й виясняння були, дійсно як в серіалі! Релаксуйте і спостерігайте, куди ви так спішите?
Як на мене, то хлопа налякали. Ще стосунків немає, а ви вже істерите, не найкращу свою сторону йому показали. Розслабтесь і подивіться, як все буде розвиватись далі, але без істерик.
Я б радила уважно вивчити менталітет країни, в якій проживає мужчина, це визначає його характер. Багато стане зрозумілішим. А взагалі я думаю, що всякі там пропадання, "був зайнятий", "хворів".... ну не серйозно це все з його боку. Ну не на Марсі ж був? Головне бажання...
мені здається, що даремно Ви повели себе так, ніби він уже Ваша власність. А чоловіки ой як цього не люблять
Судячи з кількості знаків питання в пості, він Вам злегка "вскружив" голову. Спробуйте трохи повернути її на місце і розгледіти кавалєра поближче. Чи точно він такий-розтакий, чи то травень і гормони? Чи точно Ви бачите в ньому свою пару? Приглядайтесь до ньюансів. І, дійсно, врахуйте національний менталітет.
