Не може, якщо говорити про подружжя, які розуміють суть шлюбу. То було не порівняння, а приклад того, що справжня любов не минає, а може багато пробачити і пережити. Я би дахом поїхала, якби робила щось для чоловіка з огляду на те, що "може бути й інша", а не просто від щирого серця. Кращих за мене є багато жінок, та й чоловіки є такі, які збоку виглядають суперменами, але мене то щораз менше хвилює.
Я взагалі в цій темі мабуть дописувати не маю права, бо ще не маю сім"ї, але все ж напишу дещо з почутого і побаченого, що я взяла собі на замітку. Тіна Берадзе ( психолог) говорить, що довгі і міцні стосунки можливі, якщо чоловік і жінка можуть бути друзями. А ще крім любові, або навіть складовою частиною її є повага до людини, якесь захоплення нею в хорошому смислі, тоді якщо вистигне пристрасть чи любов, пару триматимуть разом трохи інші речі на вищому рівні.
"Просто дуже усе непросто.." Є чимало речей, які ми всі робимо, бо мусимо. І не тому, що "прийде інша/інший і забере", а просто тому, що це є щоденна необхідна рутина, без якої побут перетворюється у казна-що. Я колись написала жартівливу присягу чоловікові, в якій йшлося, поміж іншим, що буду "із радістю в своєму серці тобі сорочки прасувати.." Ну то не можу сказати, що мене в цьому процесі переповнює радість )) . Так, є багато речей, які я роблю натхненно і з радістю, але не все, не все. І зв"язок сина з мамою - це є щось надзвичайне. Звісно, нездорово, коли він сильніший за почуття до дружини. Але і в стандартних випадках це такий фактор, який неможливо не враховувати, і жінці треба проявляти жіночу мудрість, щоб всі були щасливі. Не тому, що мужчини - безпорадні баранчики. А тому, що в кожному з нас є маленька дитина, з якою треба вміти поводитися. Я намагаюся донести чоловікові те, що для мене важливо і що мене хвилює, а йому важче це висловлювати (проблема наслідків виховання "мужика"), але треба ж якось то видобувати з нього. Любов - це дар, але він потребує також і праці, щоб його не знівелювати. Так-так, любов вічна, довготерпить, прощає.... але кількість цих мук можна значно зменшити, якщо не "просто любити". Як то каже мій чоловік "А що таке любов?" Це не просто щось в повітрі, воно має свої конкретні прояви )) Також переконана, що відчуття дружньої підтримки є дуже важливим. Чоловік -мій найкращий друг, і це, мабуть, найважливіша частина моїх почуттів до нього, яка була від початку і триває попри всі коливання захоплення, пристрасті, і навіть розуміння.
Можливо то не у всіх чоловіків так, але в більшості точно. Згадую себе енну к-ть років тому (і з залицяльниками, і на перших етапах стосунків з чоловіком). Тоді я думала, що чоловіки повинні вміти читати наші думки і передбачати наперед всі бажання і задуми. І кожного разу, коли не отримувала очікуваного (не маю на увазі тільки матеріальне), влаштовувала феєричний розбір польотів аля "ти непробиваємий бесчуствєнний егоіст". В результаті їла нерви собі, йому, тратила купу часу на розборки, дуття і відходження від того всього, а бажаного результату не отримувала. Потім в якийсь момент Бог дав мені розуміння, що тре спробувати інший метод. І я почала вчитися говорити з чоловіком. На початках було надзвичайно важко, було відчуття, що я себе ламаю "ачоце Я стараюся його "прочитати" і ВІН мене нє?" Як виявилося - все геніальне просто. Дійсно, потрібно лише сказати, і все буде саме так, як я собі то уявляла або й ще краще. Без образ, сліз і невиправданих сподівань.
трапилася стаття до теми, як на мене якраз добре описує деякі аспекти стосунків http://www.adme.ru/svoboda-psihologiya/sekret-schastlivoj-lyubvi-852360/
Після всього прочитаного роблю підсумок для себе кожного дня треба пам'ятати і собі нагадувати що живемо ми в щасливому шлюбі чи ні залежить лише від нас. Доречі на цю тему слухала ауді-книжку "Очарование женственности", спочатку що не речення я висловлювала протест, зараз недавно слухала другий раз, тяжко але з дечим погоджуюсь, просто там говорять такі речі, які дуже задівають своє "Я" якраз що не потрібно чекати кроків від чоловіка, а жінці потрібно самій мінятися, сприймати чоловіка аким як є, тоді прийдуть зміни. Рекомендую послухати, можливо найти щось корисне.
Ми колись говорили з чоловіком...я кажу,що жінці треба 100 раз на день чути тих 3 слова,і тоді може на трооошечки вона в це повірить і так щодня...п чоловікам,бачу що того не треба і тому самі вони то рідко говорять...зі своєї ініціативи,а чоловік каже,що в чоловіків так в голові:йому сказали що його люблять і все!значить так воно і є,далі це все так і є,а до того моменту,як жінка прийде і скаже,що не любить вже!))))) От такі ті чоловіки)
дівчатонька, то вже багато-багато переговорено тут - тема Мистецтво бути дружиною (3), а були ще (1) і (2)... а ще оце, і таке... Особливо в "Мистецтвах..." - купа корисних посилань на тексти, відео, онлайн-уроки тощо. Про "Очарование женственности" не одну сторінку списано)) і багато власних - історій, висновків... Ще була одна темка про "Через багато років по шлюбі", але забула назву, по пам'яті не знайшла... приходять нові активістки, відходять старі - а теми залишаються))
Знаєте, читаю деякі пости, і думаю невже мене таке чекає...не дай Боже. Я думаю,як собі постелиш так і буде потім. Все залежить від нас Ми в стосунках вже півтора роки,то смішно щось судити..але того року ми одружимся,і буду робити все можливе і неможливе щоб підтримувати стосунки на хорошому рівні. Це напевно дуже важко,коли побут і інші проблеми з'являються..романтика проходить, але як каже мій наречений ми живемо якщо вирішуємо щось,які проблеми.
Та я не ображаюсь, що Ви. Ніхто насправді не застрахований від майбутнього, які б хороші стосунки не були. Не думайте,що я в рожевих окулярах..і я не наївна,бо з досвіду старших сестер,які жили зі мною і з своїми сім'ями я ого скільки набачилася. Тому все прекрасно розумію. Все одно,я краще буду трішки наївною і буду вірити,що все буде супер!
Розумію і згодна...рано меня щось казати, бо тільки 4 роки у шлюбі, але вже встигла декілька разів ще раз закохатися в свого чоловіка) кохаю його більше, ніж раніше, звертати на дрібниці обовязково треба, але вірити у найкраще також важливо)) а ще сприймати людину такою, якою вона є і не намагатися її переробити..
Ми з коханим тільки 5 років разом, але дуже надіюсь, що не набриднемо один одному. Дуже боюсь цього. Чомусь вірю, що це таки можливо, але для цього потрібно дуже багато старатись, не у всіх виходить. Але найважливіше - не не набриднути, а зберегти повагу! Бо коли зникає повага, то стосунки вже втрачені... А багато людей далі продовжують бути разом.
Ми вже майже 10 років разом. Майже все робимо разом, хоча чоловіка часто немає вдома. Але коли він удома ми навіть за хлібцем удвох йдемо. Може все через його роботу, що він часто відсутній і переживає як ми самі. Може бути іноді розлука і зближує дуже сильно, не знаю.
Важливо не здаватися і дуже хотіти зрозуміти свою половинку. У одній книжці читала про жінку у якоі чоловік працював шахтарем, постійно приходив пяний, принижував іі, а вона кожного ранку проводжала його на роботу о 5год ранку, нафарбована, гарно вдягнута і постійно повторювала, що з чекатиме на нього, через деякий час він переоцінив цінності і у них все налагодилось. Якщо чесно я не знаю чи вистарчило б мені сили так безумовно любити людину, бо навіть коли все добре часом в облом вранці встати і провести на роботу, а тут коли об тебе ноги витирають, оце мабуть як написано любов усе зносит, вірить в усе і сподіваэться всього.
У мене на роботі є жінка, яка постає спеціально раніше чоловіка і приводить себе до порядку. І спати лягає пізніше. Каже чоловік ніколи не бачив її ненафарбованой. Може для деяких чоловіків важливо.
і що у тому такого героїчного? чи доброго? вона як матиме температуру 40, теж вставатиме і наноситиме макіяж? чи на пляж так ходить, в сауну і басейн? це ж наскільки треба себе саму не приймати і не любити, щоб гримуватись все життя і боятись показатись найріднішій людині? бо хто крім батьків і чоловіка ще може бути таким близьким?
