Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. Знову 31 грудня, я не вважаю його святом- просто дата в календарі, ще одна можливість переглянути своє життя і подякувати Богу за всі Його милості. Для мене цей рік почався в лікарні, Господь дав мене можливість переглянути різні сторони мого життя, роздумати над моїми з Ним відносинами, а ще я мала можливість пересвідчитися, як багато маю друзів, які підтримали нашу сім"ю у важкий період. Ще у цьому році з Божою допомогою я зробила важливий крок- перейшла на нову роботу, в цьому році мій синок пішов до школи- і тепер я мама трьох школяриків. А ще, я знову почала писати вірші... вже давно, майже 10 років не писала... :)
    Дякую всім друзям, близьким, колегам, які були поряд протягом цього року, але найбільше- нашому Господу, без Якого цей рік я б не пережила.
    Перегортаю цю сторінку, хочу залишити в минулому всі образи, переживання, хвороби,- і сподіватися на все світле і хороше, вірити, що з Богом- не може бути інкаше, бо Він хоче для нас тільки найкращого.
    Всіх нас із новою сторінкою- новим роком, сподіваюся, він буде роком нових планів, нових вершин, нових перемог, хай усім нам щастить ! Віри нам, надії і багато любові! :girl_claping::heart::give_rose:
    Shashynichka, mamvasulka, Lemeshchuk та 8 іншим подобається це.
  2. Захотілося сьогодні щось написати - останнім часом нашій сімейці довелося миритися із літом на асфальті, оскільки ми з чоловіком змінили роботу, у відпустку відпустять нескоро- тому доводиться придумувати дітям дозвілля вдома. Цього місяця наші діти вже були в аквапарку, Парку культури, на різних майданчиках з гірками-качелями, в парку, біля аеропорту дивилися на літаки...Мій коханий намагався компенсувати їм повноцінний відпочинок за містом, помінявшись на роботі, щоб 2 тижні побути з дітьми, поки в садочку канікули. А я почуваюся "суботньо-недільною мамою", бо щодня приходжу додому сьома - пів-восьмої вечора і крім готування їжі та дрібного прибирання в мене сил ні на що не вистачає... Але завжди знайдеться сила і час, щоб заплести своїм красуням коси, сходити на маленький шопінг або просто в суботу погуляти десь у скверику. І це так класно, коли твоя малеча біжить з усіх ніг, несучи в кулачку ромашку "Мам, я тебе люблю!" :girl_in_love:
    Моєму чоловікові випало на долю відчути на своїй шкірі всі реформи медицини при проходженні медогляду нашими дітьми... це щось... :girl_devil:Талончики на кілька тижнів вперед і до різних лікарів на різні числа, і це при тому, що черг під кабінетами зараз немає і можна спокійно за 3 дні все пройти... (що мій коханий і зробив, залишилося тільки у сімейної підписати).
    А ще ми вирішили не відкладати покупку канцтоварів, (портфелі купувалися поступово і мої 3 школярики потребували лише різних дрібничок- зошити-олівці-ручки і т.п. плюс пеналів), і що сказати- обійшлося мені то все сьогодні в майже півтори тисячі гривень. :girl_crazy:Дякувати Богу, ми обоє з чоловіком працюємо і наш сімейний бюджет це витримав. А скільки сімей теж мають 3 і більше школярів, яким крім канцтоварів ще треба взуття і одяг, а мама - в декреті, не знаю, як вони дають собі раду :dntknw:.
    А ще мій коханий зробив мені сюрприз- подарував новий телефон, ні, не на День народження, він в мене буде в кінці серпня, просто хотів мене здивувати :girl_tender:. Тепер буду вчитися ним користуватися :)
    Ось такі вони- будні і свята нашої великої дружної сімейки.
    Ligymunka, mamvasulka, Kapitoshhka та 8 іншим подобається це.
  3. Дівчатка (і не тільки) :), підкажть будь ласка, мені після лікарні залишилися деякі ліки, які мені не потрібні, я б кудись віддала, де є потреба, може є якісь волонтери, які збирають ліки для потребуючих? Я вже думала віднести в супермаркет що біля нас, де збирають для АТО продукти, але не знаю, чи вони візьмуть? Маю антибіотики у флаконах для крапельниць, якісь ще ліки в ампулах (мені кілька разів змінювали ліки, по кілька ампул залишилося).
    Ligymunka подобається це.
  4. 9 січня я потрапила в лікарню з гострим перитонітом... приступ стався раптово, серед ночі, біль була неймовірна, тому після детального обстеження мене в ургентному порядку прооперували... потім були довгі 2 тижні відновлення в лікарні після операції, крапельниці, антибіотики, які забирали сили і кошти... але хвороба не відступила, почався плеврит- в плевральній порожнині збиралась рідина, мені було важко ходити, я задихалась, вночі прокидалась, боліла грудна клітка і спина, чоловік розривався між лікарнею і дітьми, дякувати Богу за друзів, які нас підтримали і забрали до себе діток, відвідували мене в лікарні, молилися за мене- це давало сил справлятися з хворобою. Рідину з плевральної порожнини мені дренували кілька разів, за один раз лікарям не вдалося повністю її забрати, температура щодня піднімалась вище 38,4. Тоді з лікарні швидкої допомоги мене перевели в пульмонологічний центр на Сихові, я була дуже ослаблена, гемоглобін низький і ще 2 тижні в лікарні мені відновлювали сили і слідкували за тим, щоб рідина не набиралась. Сьогодні лікар відпустив мене додому на вихідні, я нарешті можу побути з дітками, поспати в рідних стінах, відчути себе мамою :) Лікування ще не закінчилося, але сил вже більше, аналізи кращі, дякую Богу і всім, хто молився і підтримував нашу сім"ю.
    За час хвороби я мала багато часу, щоб переглянути своє життя, стосунки в сімї, свої відносини з Богом. Я зрозуміла, скільки маю друзів і скільки небайдужих людей, які готові прийти і подати руку підтримки.
    Vinnytska, buhgaltersha, Vinnikomachka та 12 іншим подобається це.
  5. Вім привіт! Напишу по свіжих слідах, може комусь стане у пригоді :)
    Цьогоріч моїй Юліані 10 років, я захотіла потішити дитину, відзначити цю дату з її друзями, але щоб було дітям цікаво, придумала провести ДН в стилі "МайстерШеф".
    Зробили разом із донькою запрошення (із кольорового картону, прикрасили наліпками) і вказали, щоб діти взяли із собою фартушки :)
    Меню було розраховане для дітей- багато пити- сік, компот, чай, канапки-тарталетки, які можна взяти в руку, (салат залишився неруханим, добре, що зробила тільки трошки).
    Потім ми разом із дівчатками робили піцу- тісто замісила хлібопічка, начинки я наговувала на різні смаки, соус мала зроблений домашній. Зробили ми 2 великі піци на лист з духовки, діти (було 11 разом з моїми) їли і робили із задоволенням, навіть щось залишилось :)
    Далі ми робили вареники- я готувала тісто і робила варенички, вони спостерігал, потім я показала як ліпити (а дехто вже вмів) і вони самі ліпили вареники на свій смак (начинки були- сир з картоплею, солодкий сир ) Потім діти пішли в кімнату, я зварила вареники, вони пробували, чиї кращі :)
    Коли діти були вже не голодні, я влаштувала для них вікторину- загадки і питання з кулінарії (які вони могли відповісти) взяла в неті, за правильну відповідь- карамелька :), потім ми мали гру "мішок"- я підготувала картки із назвами страв, кожен витягав картку, прикладав до чола, його завданням було вгадати, яка це страва, він міг ставити запитання , відповіді на які "так" або "ні". Ще ми грали в "крокодил"- показували без слів різні слова, які я називала на вухо. Потім показували дітям фокус із молоком, фарбником і плином, кольоровими цукерками і гарячою водою.
    Далі був солодкий стіл, а потім вже діти самі розважалися, розходитися не хотіли :)
    Сподіваюся ідеї комусь сподобаються і будуть корисні. У нас свято вдалося, діти і іменинниця були суперзадоволені, я- втомлена, але щаслива, що все вийшло, як планувалося :)
    smal, Chekay, ksjuha та 27 іншим подобається це.
  6. Захотілося написати на пам"ять кілька слів про перші дні Марічки в садочку.
    Почну з того, що зареєструвала її коли їй був 1 місяць, ми були 26, потім 27 в черзі... жили сподіванням, що все-таки потрапимо в садочок, куди ходить наш Володя.
    І ось настала весна, я з надією пішла до завідуючої, щоб дізнатися, чи є у нас шанс потрапити, чи пробувати реєструватися в інший садок, на що почула відповідь :"Чекайте до червня!" А в червні нам прийшло повідомлення, що в садок ми не проходимо- знову я у завідуючої, знову чую від неї "Чекайте, як будуть якісь зміни, я Вам зателефоную."
    І чудо трапилося- ось вже другий тиждень Марічка ходить в садок. Найважчими були перші 3 дні- всі діти плакали, кричали, майже ніхто не хотів іти в групу, і моє серце рвалося, коли чула за дверима плач донечки. А потім вона вже бігла в садок, сама йшла в групу, брала з дому улюблені іграшки, щоб погратися з "лялями". І зустрічає мене завжди усміхнена і задоволена,- їй подобається там, вона гарно грається, лягає з дітками спати, зовсім не плаче. Найбільше мене тішить те, що доця стала більше говорити, хоч ще і своєю малючою мовою, але їй лише 2 рочки.
    Трошки ревную її до садка,- навіть не віриться, що так швидко вона адаптувалася, відпустила мамину руку, але тішуся, коли бачу її веселі оченята "Мама пийса!" (мама прийшла)
    colovejko, mamvasulka, EineGuteFrau та 11 іншим подобається це.
  7. Давно нічого не писала, а останнім часом в голові стільки всього, і в основному буденного... хочеться залишити тут ці роздуми вголос.
    Підростає наша Марічка, вже за кілька днів їй буде півтора рочку, так швидко час летить, а ніби нещодавно принесли її з пологового будинку додому. Росте, як маленький грибочок, не по днях, а по годинах, дивиться на світ цікавими великими сіро-карими оченятами, притишиться - і знову мамі купа роботи :) Закінчилися зимові свята, старші пішли в садок, школу і їй в хаті нудно, а надворі довго не погуляєш- холодно і слизько. Але зате ввечері вдома весело :)
    Вчора зловила себе на думці, що вже хочу на роботу, так, я терпіти не можу ті бухгалтерські папери, платіжки, підбиття місяця, але сидіння вдома, щоденні справи вже тиснуть на голову, та і матеріально було б легше... Але, поки що мусимо потерпіти так, як є. Я по свому характеру не звикла на когось розраховувати, якщо я можу це зробити, то нікого просити не буду,так само і з різними соціальними допомогами, я не люблю збирати ту купу довідок і стояти в чергах за "подачками" в соцзабезі, але коли дивлюся на своїх дітей, які потребують не тільки моєї любові, підтримки, а й нового (тобто більшого) одягу, речей для школи, іграшок... зціплюю зуби і збираю ті довідки, бо на одну зарплату прожити сім"ї з 6 чоловік нелегко. І ось на ці пів-року ми будемо без державної підтримки (не буду вдаватися в подробиці)... як вижити?
    Я нічого не хочу від держави, але в мене до тих, хто при владі є купа запитань. Чому ніяк не зміниться та бюрократична система з чергами під кабінетами і купою довідок? (вони тільки в рекламі гарно говорять, а в реалі черг не поменшало) Чому наші хлопці мерзнуть на станціях без їжі, бо хтось про них забув? І при цьому як їм спиться, закриваючи очі на те, що ті жінки, які лишилися без чоловіків, пенсіонери, багатодітні мами не можуть місяцями оформити якісь пільги, а іноді рахують копійки, бо порівняно з нашими цінами, ті допомоги- то крапля в морі? Чому я маю бігати і кланятися завідуючій в садочку, щоб взяли мою дитину (чи вона таке велике цабе? а як не піду, то не факт, що потрапимо в яслі)? Чому наша державна медицина загниває, так рідко можна знайти толкового лікаря, який справді допоможе тобі чи твоїйдитині, не намагаючись нажитися?
    То болить не тільки мене, думаю, таких як я в країні не одна сотня... Скажу чесно (знаю, що полетять тапки, але це вже моє тверде рішення), я більше не хочу народжувати, я хочу все, що можу віддати своїм чотирьом діткам, виростити їх, щоб вони цінували одне одного і те, що в них є, дати їм по можливості освіту, свою підтримку і любов, щоб вони любили свою державу, працювали для неї, але дуже хочеться, щоб вони жили краще, щоб нарешті відчули якісь зміни (вони поки що діти, вони не дуже задумуються про багато речей, і хочеться, щоб вони і не задумувались, щоб ми, дорослі не перекладали на них ці дорослі проблеми), щоб вони просто росли і мали дитинство :)
    Боже, допоможи мені прийняти те, що я не можу змінити і змінити те, що я в силі змінити!
    gamma, Ольоля, sirudenka та 16 іншим подобається це.
  8. Вчора було рівно 10 років, як народилася наша сім"я, від дня, коли ми пообіцяли перед Богом бути разом і в горі, і в радості ... І за ці 10 років було всяке- і радість, і тривога, і хвороби, і фінансові труднощі, і народження наших діток, і просто звичайні будні... І саме за ці звичайні будні я б хотіла подякувати свому чоловікові, за те, що маю поруч людину, яку досі люблю, яку чекаю з роботи, для якої готую щось смачненьке, з якою ділюся найпотаємнішим, з якою ми разом народили чотирьох діток, які схожі і на нього теж :)
    Ми не дуже цінуємо будні, сприймаємо їх, як звичайний день, але в нашому житті цих днів- найбільше, і як добре, коли в такі дні нас чекають вдома, нас люблять, цінують, поважають, коли на тебе досі дивляться закоханими очима :)
    Вчора настрій був якийсь не святковий, вдома прихворів синочок, та і чоловік вчора працював, але ми привітали одне одного просто поглянувши одне одному в очі :air_kiss:. Це наше свято, звичайно, хочеться квітів, романтики...:give_rose: я знаю, що все це буде, але ще знаю, що це- не головне, бо святкових днів не так вже й багато, головне, що ми є одне в одного.:heart:
    Barro, Sera, Masja та 11 іншим подобається це.
  9. Наша Марічка сьогодні самостійно пішла... чоловік тримав її за ручку, я покликала - і вона помаленьку зробила 3 самостійні кроки, в її темно-сірих оченятах було стільки захвату і радості... Мені аж не віриться, що наша манюня вже така самостійна, ніби зовсім недавно вона народилася, і щодня ми раділи кожному новому досягненню, і ось перші самостійні кроки...
    Завтра в чоловіка ДН, для нього це наймиліший подарунок, який тільки би міг бути.
    misis-cosmo, Yevgesha, lyubashka та 9 іншим подобається це.
  10. День почався сьогодні, як звично, - розбудила Юліану, збирала-заплітала до школи, потім ще Іринку збирала (сьогодні вправи для очей вранці), коли за чоловіком і моїми дівчатками зачинилися двері, я ще на пів-годинки прилягла. Потім захотілося кави з молоком. Набираючи води в чайник, зупинилася поглядом на двох чистих горнятках, з яких мої дівчатка пили чай. Хоч вони трошки поспішали, але після себе вже за звичкою помили посуд...
    За звичкою... ці корисні звички десь від 3-4 років почав дітям прищеплювати мій чоловік, я підтримувала, бо розуміла, що це мудро і важливо для дітей. Зараз вони підростають, і я бачу результат наших старань- вмиватися, мити руки, прибирати після себе, мити посуд, збирати свої іграшки, застеляти ліжко, складати свій одяг, відносити забруднений одяг в прання- це для них нормальні речі, які їм не потрібно нагадувати. Я не знаю, як у інших сім"ях, не хочу себе ні з ким порівнювати, ані хвалити, але коли я дивлюся на своїх діток, я бачу як вони тягнуться до нас, ніби просять "навчіть нас ще чогось!" Вчора ми робили печиво, я розкачувала тісто, тотім ми разом вирізали склянкою кружечки, а Володя корочком від соусу робив дірочки :) Його сяюче обличчя треба було бачити :) Ляна витягала готове печиво і складала в миску, потім діти посипали його цукровою пудрою. "Мам, воно таке смачне, найсмачніше з усіх!"- казав мій хлопчик, запиваючи бублик солодким чаєм. А Ляна тим часом складала на полички помиті мною тарілки і банячки. Діти, діти... ну як вас не любити, ви ж такі чуда :)
    Yevgesha, Khaleesi, ksjy та 38 іншим подобається це.
  11. Я вдячна Богові за те, що в цьому році
    Почула ще раз я дитячий перший крик,
    За всі тривожні недоспані ночі,
    За те, що Він нас всіх в цей рік беріг.

    Я вдячна за хвороби, що зближали
    Мене із Богом, з близькими людьми,
    За всі образи, ті, що завдавали,
    Щоб зрозуміла, хто є хто в житті.

    Я вдячна Богу що я друзів маю,
    Які мені ще ближчі, як брати,
    Я вдячна, що у нашім краю
    З"єднались люди, щоб допомогти.

    Я вдячна Богу за таку країну,
    Де я родилась, діти і батьки,
    Що наші люди- як одна родина,
    І я є теж частинкою її!

    Рік був важкий, похмурий і тривожний,
    Ми вистояли, Бог нам допоміг,
    І ще раз хочу "Дякую!" сказати,
    Вклонитися, мій Господи, Тобі!
    Barro, Khaleesi, Vinnikomachka та ще 1-му подобається це.
  12. Дивлюся на своїх дівчаток (найменшій з яких трішки більше 4 місяціів) і думаю, що я все-таки дівчача мама :) Не подумайте, що я не люблю синочка- дуже люблю, але то інше, він- малий підлиза і вередунчик, татків помічник. А мої дівчатка- ніхто з ними не зрівняється.
    Юліана- то моя головна помічниця, цього тижня ми разом налиснички пекли, вона з таким задоволенням лила тісто, перевертала млинці, а потім готувала всім чай і кликала вечеряти, чудо моє золоте, - і за меншими подивиться, і прибрати допоможе і в школі вчиться чудово- тішуся нею і дякую Богові за таку поміч.
    А Іринка- то вічний жук під руками :) бігає туди-сюди і постійно питає: кому треба допомогти? Тільки вона вміє помити відразу 2 яблука або почистити одразу 2 мандаринки- одну собі, другу- мамі :girl_in_love: Скільки я напереживалася за неї малу... аж не віриться, а зараз - красуня, у вересні в школу готуємось іти, вчимось читати, рахувати, навіть знаємо трошки англійську (вчимося разом з сестричкою).
    І найменша мамина потіха- то наша Марусиночка, яка зараз смачно гамцяє свій пальчик і усміхається беззубим ротиком. Яке то чудо мале, цьомала би і цьомала ті пухкенькі щічки і манюні пальчики, нюхала би безперестанку ту пухнасту голівку...
    Мене постійно питають, чи мені не важко, а я зовсім не розумію, як може бути важко, коли маю біля себе малих помічничок. Ми разом і гуляємо, і готуємо, і прибираємо і граємо, вчимося... а наші хлопці біля нас, як в квітничку, зате завжди чистенькі, нагодовані і доглянуті :girl_dance:
    Бути дівчачою мамою- це бантики-хвостики, косички, блузочки, платтячка-спіднички, ляльки на поличках, ведмедик у стрічках, ігри-чаювання, міні- перукарня, барвисті журнали, із барбі пенали, секрети на вушко, сердечко- подушка, обійми і цьомки від любої доньки. :girl_in_love::girl_in_love:
  13. Вісім років, вісім років нині моїй довгокосій доні,
    ще мрії дитячі, наївні, щасливі, а очі дитинства повні.

    Вже друзів багато, захоплень і вражень, дорослою хочеться стати,
    і як пояснити, і як їй сказати дитинство щоб не відпускати.

    У коси вплітаю любов, піклування своїй довгокосій доні,
    а в серці у мене одне лиш бажання- щоб доброю була доля.

    Щоб люди недобрі не вирвали зовсім те зерно, що в серці посіяне,
    щоб друзі були тільки щирі і добрі, щоби не боялась їм вірити.

    Так хочеться миру для милої доні, щоб сонечко в небі світило,
    щоби виростала в теплі та любові, всміхалися очка щасливо.
  14. Хто скаже, що бути мамою- просто,- не має найменшого уявлення, що таке діти, маленькі, дуже маленькі, підростаючі і майже дорослі... Ось сьогодні знову здавала життєвий екзамен на тему- яка я мама?

    День почався якось зовсім прозово- відправила старшу школу, приготувала сніданок, зібралась на прогулянку з меншими, потім під час прогулянки приємні покупки для себе і нашої манюні (так люблю ці маленькі лашки), забрали старшу зі школи... І після обіду знову за звичкою зводжу "баланс" свого бюджету, і знову мені бракує 50 гривень... це вже вдруге за цей тиждень, не хочеться підозрювати дітей, що вони можуть брати гроші, це ніби говориш самій собі- "це ти виховала її, ти погана мама, ти недостатньо їй приділяєш уваги".
    Чому моя чесна і справді хороша, порядна дитина стала себе поводити не так, невже я справді віддалилась від неї, може я занадто вимоглива, може їй чогось бракує? Я розумію, що їй дуже швидко довелося стати самостійною, старшою сестричкою, хоча я ніколи від неї не вимагала нічого надзвичайного, їй же всього 8 років. Коли я пропустила щось, що дитина перестала мені довіряти?
    Ввечері ми мали з нею дорослу розмову, дитина зі сльозами зізналась, що взяла гроші без дозволу, бо вони з дітьми зі двору хотіли купити цукерок для гри в кафе. По розкаяних очах своєї дитини я розумію, що все-таки я не погана мама, дитина мене не боїться, просто вона ще не вміє вибирати друзів і ще зовсім по-дитячому довіряє старшим. Звичайно, вона буде покарана, але я дозволила їй самій зробити висновки своєї поведінки і вибрати покарання, ми залишились друзями.
    Боже, дай мені мудрості і витримки щоб бути хорошою мамою і подругою для своїх дітей, щоб гнів і роздратування не ставали стіною для наших відносин, дай мені, Боже, такої любові, яка усе зносить і ніколи не перестає!
  15. Вчора весь день почувалась жахливо... попередні вагітності переносила якось легше, а зараз та постійна нудота і дратівливість просто виснажують... Я знаю, що потрібна дітям здоровою, нормальною мамою, але я так втомлююся... Дуже хвора зараз моя свекруха, чоловік поїхав її навідати, а я взяла 10 днів відпустки, щоб бути з дітьми. Вчора розмовляли по телефону... Навіть не спитав, як я почуваюся, чи мені не важко...я мало не плакала. Так, вибір зробила я, коли дізналася, що вагітна, я свідомо на це пішла, але цей малюк наш спільний і мені потрібна підтримка, невже він цього не розуміє? Перед нами багато змін, буде непросто і в основному все лягає на мене, я цього не боюся, чому ж він боїться? Так, у мене краща робота, зараз я утримую сім"ю, потім так не буде... але ми вже це проходили і виростили трьох малюків, їм вже 7, 5 і 3 роки, невже цей малюк буде нам "обузою" ? Чому чоловіки так бояться відповідальності? І це називається "Сильна стать"!:girl_cray: