Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. Привіт усім, кому було небайдуже до моїх історій...
    Пишу з полегшенням на серці відносно того що перестала вірити, надіятись та сподіватися на переміни свого горе-чоловіка- насильника...
    Він не захотів перемінюватись. Нажаль...
    Приниження та побої відновились та підсисились.
    З життя "разом" за останні 2,5 роки-- народився ще один синочок- сонечко. Це єдиний живий позитив!
    Все решта про "щасливу сім'ю після примирення"---- це моя ілюзія співузалежнення жертви з насильником+ фінансове пригнічення у житті...+ жаль до дітей" хочу тата"...
    Тепер старший син у свої 6 років неодноразово звертався до мене з проханням викликати поліцію...
    Однією ночі після чергового побиття по голові я таки написала до прокуратури...
    І о диво: чоловіка вітром здуло після приходу поліції... Відгадайте куди?! Так, так, під цицю до мамки...
    А ми знову : я і 3 дітей...
    І це найкраще що може бути: жити в мирі та злагоді.
    Тиша, тільки дитячий галас...
    А це ж моя мрія...
    Звичайно труднощів досить, проте долаю їх малими кроками...
    Останнім часом зустріла декілька жінок, які з першого разу розірвали зв'язки з "чоловіком"...
    І знову вийшли заміж за іншого, і з дітками!
    І я надіюсь!
    Лише розумію що не все відразу, поволі....
    Дуже рада буду прочитати ваші коментарі та відгуки! Пишіть!
    А тим хто досі терпить насилля, хочу благати: не надійтесь на переміни свого горе-чоловіка-насильника!
    Без його бажання перемінитись--живучи далі як досі поряд нього, навіть змінивши місце проживання--ви ніколи не зможете прожити життя за нього! Тому не витрачайте благаю сили та своє молоде життя! А особливо! якщо поряд вас маленькі діти!
    Basyanya, AdFeja, New look та 12 іншим подобається це.
  2. Чи передбачається законом України покарання за недотримання закону про надання права батькам називати своїх дітей без впливу "посторонніх" (наших коханих бабусь та дідусів) ?
    Чи Ви, дорогі матусі, відстояли своє право вільно без тиску назвати свого малюка разом зі своїм чоловіком (звичайно, якщо він підтримує Вас в цьому)?
    Що говорить церква стосовно цього питання? Наскільки мені відомо в церкві теж існує канон, згідно якого батьки несуть відповідальність за надання імені своєму чаду.
    Що несе з собою присвоєння при хрещенні ім'я?
    Церква закликає називати своїх вірних іменем котрогось святого. Святий--людина, яка гідно прожила все або останню певну частину свого життя, люблячи Бога, шануючи людей, з якими довелось жити на своєму земному шляху.
    В народі кажуть, що не ім'я красить людину, а людина ім'я. Святий, ім'я котрого надається новій людині--опікується нею протягом всього життя. І чим скоріше людина отримає його--тим краще, тим більше часу і тим скоріше буде під його опікою.
    Що означає бути під чиєюсь опікою? Просто кажучи, перевівши ситуацію даної теми на людську буденщину, можна провести паралель. Святий--це той самий найкращий друг, який "допомагає помастити, щоб поїхати". Часто можна почути в корумпованому суспільстві: не помастиш--не поїдеш. Може трішки неприємне порівняння, адже в Райському Небі -- "мастити" не потрібно, щоб отримати допомогу тут на землі в прямому розумінні, але в містичному значенні--заступництво праведника(той, хто вже оправданий, є близько Творця і споглядає Його обличчя) -- це справді важливо.
    Можна тут порівняти прохання людини, яка прийшла до свого директора просити щось дуже важливе в одязі вимащеному в багнюку, маючи нетверезий стан і людини, яка чиста і твереза. Кого скоріше вислухає і задовольнить прохання директор? З ким приємніше спілкуватись?
    Так і зі святим. Він може стати рятівним кораблем у бурхливому морі життя будь-якої людини. Більшість батьків стараються прокласти гарний життєвий шлях для свого чада, але небагато усвідомлюють значення надати гідне ім'я. Я вважаю, що навіть найбідніші батьки в матеріальному вимірі, можуть зробити найцінніший подарунок своїй дитині -- ім'я.
    Адже, як би ми, батьки, не старались дати все необхідне нашим потомкам, передбачити рівень і силу удару хвиль життя по свіжому, ще такому незрілому кораблику --просто неможливо. Святий на цьому кораблі-- кермо, вітрила, якщо нова людина навчена батьками слухати його Капітана--Творця.
    Граючись в дитинстві, уявляючи себе майбутньою мамою, називала ляльок іменами, які мені були відомі і найбільше подобались. Вже у свідомому віці, при проходженні попередньої підготовки до шлюбу (різні підліткові, молодіжні виїзди релігійної громади з метою християнського навчання та виховання) почала задумуватись над тим, що не можу зациклитись на певних іменах, які мені подобаються, і якими хотіла б назвати в майбутньому наших з майбутнім чоловіком дітей. Адже варто враховувати, що діти не є нашою власністю--лише, нашими потомками, які дані нам для активної і першочергової участі у їх вихованні -- підготовці до самостійного виходу в світ.
    Психологи кажуть, що дитина починає виховуватись ще до своєї появи на світ, багато чого залежить, за їх твердженням, від того, як живе їх дідо-баба своє життя. Наскільки гідно і чесно імені Людина.
    І тут важко не погодитись...
    В моєму житті саме так і сталось.
    Весілля...Побажання складені нашому новостворенному подружжю...Серед інших побажань -- свекра: ".......ви сьогодні пересіли на спільний сімейний корабель, який буде життя нести по бурхливому морю.....і дай, Вам, Бог сили і мудрості обійти підводні рифи і зберегти його від зайвих пошкоджень і травм....... А ми, Ваші батьки обіцяємо чим можемо допомагати в цьому" ...
    І тут важливо підкреслити -- "чим можемо". За різними і багатьма дослідженнями людина формується психікою на половину до 3-х років, на 100 % -- до 6-ти років. Проте працювати над своїм характером, самовиховуючись -- зобов'язана на весьсвій вік.
    Але чи кожний дбає про самовиховання? Безліч ???????
    Не хочу ставати суддею будь-кого, та й не маю на це права, проте чітко знаю: поважати батьків ( тобто усе старше покоління ) і дозволяти впливати примусово на вибір імені Вашої дитини -- це абсолютно не тотожні поняття!!!
    І як часто в нашому суспільстві дідо-баба зловживають своїм кровним родством, шантажуючи молодих батьків підміною понять "повага" та "право на..." (надання імені в даному випадку).
    Мої свекри в своїй сліпій люті по народженні нашої першої дитини просто "накинулись" на мого чоловіка, лише за те, що ми намагались відстояти і реалізувати своє батьківське право -- назвати сина-первістка іменем великого святого-- святого наших часів-- папи римського--Йоана Павла ІІ, іменем, яке папа отримав при своєму хрещенні. Цей папа--людина світової історії, культури, знавець понад 30 мов світу, людина, яка вміла любити кожного, яка віддавала Богу свої амбіції і плани щоденно. Для нас з чоловіком цей святий став улюбленою Людиною ще за його життя на землі, він той, хто сколихнув серця не лише віруючих, але й глибоких атеїстів -- навіть серце власного вбивці 23-річного Мехмета Алі Агджи, лише не серце і розум моїх свекрів...особливо свекра...
    Для нього назвати дитину син мусить згідно родинної традиції--як діда. Ця родинна традиція настільки принизлива і неприємна...до того ж смішна....Батько Іван--дідо Володимир--прадід Іван--прапрадід Володимир і т.д. Безглуздя. Не може і не має дитина бути схожа на своїх дідів-прадідів. Найчастіше далі 3-4 го покоління нам нічогоне відомо про життя наших рідних-предків.
    Але про свою "людськість", "глибоку любов і повагу" до нащадків наш дідо заявив такими словами такого змісту:
    "Іване, ти що здурів?Ти що, пришелепкуватий? Ти прид....Ти як посмів не порадившись з батьком, планувати називати мого внука? Охомутала тебе жінка, взяла під каблук, затягнула тебе під вінець, потім вплодилась, затягла тебе на спільні роди, тепер "придумала" ім'я? Що це за ім'я-насмішка? Як ту дитину будуть називати? Чому з мене мають сміятись люди довкола, сусіди? Якщо ти піддашся на її чергову витівку-- і назвеш цим іменем--вважай, позбудешся батька назавжди..не будете мати діда-баби для вашої дитини, я не переступлю поріг вашої хати, де ви живете, не смійте тоді їхати до нас--не пустимо, виженемо з подвір'я...." І ще купа матюків-прокльонів, аж запінився...Погано спав, погано їв, зате пив, і пив спиртівочки, бо ж біда, грім серед ясного неба-- вплодилась невісточка-чужа кісточка від синочка-маріонетки, який на їх погляд єдиного достойний--приймати і виконувати їх накази...А як ні--відразу шантаж: ти нам не син, ми не батьки, не поважаєш нас ... і т.д. і т.п.
    Близько 2-х років не називав на ім'я внука, буйна фантазія видавала все нові ідеї-"псевдоніми" ляля, писок, котяра, звір...
    Лиш помилилась я надією на обіцяну допомогу від свекра-тата, дану на весіллі (мій тато помер у 10 моїх років, намагалась назвати татом свекра--виявилась погана ідея).
    Така псевдодопомога зруйнувала наші короткочасні відновлені спільними пологами відносини. Пам'ятаю як чоловік плакав, "як дитина", питаючи мене і себе вголос: "чому я, ми, не можемо назвати нашого малюка так, як хочемо ми?"
    Саме тут, я вирішила втрутитись, і просто вирвала телефон з його рук, прокричавши декілька фраз наступного змісту: " ми відмовляємось від діда-баби, любов яких до нас усіх будується на певних умовах і правилах. Я не хочу навіть знайомити нашу дитину з вами--людьми, які виригують прокльони на дорослих дітей, через бажання виконати свій батьківський обов'язок. Ви ніяким чином не долучені до зачаття, виношування, народження нашої дитини, а тому не бажаю, щоб ви впливали на її життя з вашим багажем цінностей та амбіцій...Ви дуже запізнились зі своїми "непрошеними порадами", тому що дитина, протягом майже 9-ти місяців свого життя в лоні названа чудовим ім'ям--Кароль. І ваша темність і необізнаність--доповнює вашу глупоту, з якою ви звертаєтесь до нас. Вимагаєте таким чином повагу до себе, зневажаючи при цьому нас, забуваючи, що повагу заслуговують, а не купують на різний спосіб: приниженням, злорікою, шантажем і навіть грошима...
    На щастя, цей бій ми витримали, бо були разом душею і тілом...Лиш біда в тому, що серед багатьох випробувань за такий короткий час--4 роки, яких ми зазнали за активної участі свекрів у нашому подружжі--перемога далась декілька разів( наш шлюб, поза їх скритою волею-небажанням, спільні роди двох синочків, спільне надання імені). За рік часу від народження другого сина-Августина--не пам'ятаю жодного разу щоб дідо назвав дитину на ім'я.
    І з рештою ситуацій-- зло, яке в свекрах від початку--перемагає, намагається тріумфувати...Чоловік на разі, піддався на їх умовляння стосовно: "найшов, ти собі сину на голову жіночку, тікай подалі від неї та її виплоду...". Що він активно втілює в життя...
    Проте забули, а чи й не знають найголовнішого:
    Добро найчастіше перемагає в дитячих казках, а у Людському Житті -- найбільшій і найкращій КАЗЦІ -- завжди!
    Stroga, Ubuntik, Ahaha та 6 іншим подобається це.
  3. Хочу найперше подякувати всім, хто долучився до нашого рятунку, за кожну переказану гривню на прожиття для нас: для мене та моїх малюків у часі, коли наша сім'я живе без чоловіка і тата, без його піклування, без аліментів (чекаємо на призначення--суд у відпустці)...
    Вимушена ще просити про Вашу допомогу: кожного, кому небайдуже...
    Маємо основні потреби :

    Їжа
    Ортопедичне взуття (при наших діагнозах--від держави можливі лише устілки--документи вже маю)
    Кальцій + віт.Д
    Масаж+спец. вправи
    Для мого хребта--корекція(дорога і дуже необхідна). Останні 2 міс відчуваю біль в хребті, затерпання рук та ніг. Страшно за своє здоров'я, особливо тому, що я одна маю "підняти на ноги" моїх малолітніх дітей...Татові на разі не цікаві ні ми, ані наші щоденні потреби...
    Тому буду дуже вдячна кожному, хто допоможе нам на шляху виходу із насилля в сім'ї, яке триває вже дещо на відстані і має назву--фінансове насилля...Думка мого чоловіка, щодо цього факту--"це єдина можливість повернути дружину собі, показуючи цим, що ти--ніхто і ніщо без мене. Маєш все робити як я кажу--і тоді отримаєш кошти на прожиття, а ні то--живи як хочеш, на 860грн від держави, іди працюй, наплодила--думай, що тепер робити"...
    А тих коштів, що я працюю, розвозячи замовлення по місту з дітьми--ще зовсім мало, щоб забезпечити наші основні потреби...
    Ще раз дякую!
    Sera та Ligymunka подобається це.
  4. Прошу про фінансову допомогу на поповнення кальцію і фосфору для моїх малюків, які мають через їх брак порушення постави, часто падають, зачіплюючись " на рівному місці". Боляче за дітей, бо їхньому татові байдуже до дитячих потреб та проблем. Він сміється, кажучи: вишли фотографію записів лікаря-ортопеда з його призначеннями, чи дійсно вони цього потребують...А ще зовсім недавно. менше 1 року разом купували взуття для старшого, спілкуючись по скайпі, бачив о-подібні ножки меншого, казав іти до лікаря---а тепер самі лиш насмішки і кепкуванняя...Хто з вас мав чи має подібні проблеми з дітками, своїми чи рідних та близьких--- знає як важливо вчасно відреагувати і задовольнити дані потреби дитячого організму. Адже подальше порушення постави-- тяжка перешкода для нормального і радісного життя і розвитку ще тепер маленької людини...
    Дуже вдячна кожному хто долучився вже в цьому та минулих місяцях до допомоги для моїх малюків.
    Можу поділитись радістю, що почала заробляти кошти на своє прожиття, але на дітей з їх теперішніми вищеописаними потребами, при повній татовій байдужості---майже нічого... Сподіваюсь, що незабаром з Божою допомогою та моїми стараннями, коли діти сплять---фінансовий лад та певна стабільність настануть...Можливо і тато відгукнеться, вишлю йому фото призначень лікаря...
    А поки що вимушена просити всіх небайдужих, по можливості допомогти....
    Дуже дякую!!!
    Мама Кароля (3р1міс) та Августина(1р5міс).
    Jusi та Ligymunka подобається це.
  5. Привіт, дівчата!
    Це Тереза--колєжанка Аннички.
    Історію, яку про себе розповім---це саме та історія, яка дуже поширена в слов'янському суспільстві. Недавно прочитала на плакаті дитячої поліклініки вислів, наступного змісту:насилля в сім'ї--це сміття, яке треба винести з хати!
    Досі чула, протилежні твердження.
    Народилась я в 1989 році на Житомирщині, в місті Бердичеві, в римо-катол.сім'ї, де спокій міг лиш снитись. Тато часто пив, лаявся і бив маму в присутності нас--дітей. Сестра, яка старша від мене на 11 років--була для мене ангелем-охоронцем, яка "могла захистити маму і мене від п'яного нечемного тата". Коли я мала 10 років--тато помер, в хаті настав"святий спокій". Мама часто згадувала пізніше, про те як тато мучився перед смертю...За рік до цього він дізнався про свій вирок: саркома 3 стадії...травного тракту...Останні 2 міс він пролежав вдома, не міг їсти, випорожнюватись, пізніше лиш трохи пив воду. Розкладались внутр органи за його життя...Ми всі були з ним, але допомогти було вже пізно. Така жахлива кончина була того, до кого тягнулась я всім серцем...і через котрого, страждали всі ми:мама, сестра,я...
    Всі роки мого дитинства ми жили бідно. Мама працювала бухгалтером, лаборантом-контролером, але тих коштів не вистачало, адже тато втрачав або постійно змінював роботу через пиятику.
    Ще тоді я дала собі слово, що виберу собі чоловіка і батька нашим дітям, який буде вести здоровий спосіб життя і буде з пошаною відноситись до мене та дітей.
    Закінчила медичний коледж, почала працювати помічником сімейного лікаря в рідному місті та вступила на заочне післядипломне навчання до Інституту Релігійних наук ім. св.Томи Аквінського в Києві. На 2 курсі при зустрічі Нового 2012 р. познайомилась з Калушанином(Івано-Фран.обл.) Іваном, який недавно вийшов з монашої спільноти, що в Концово(Ужгород) зрозумівши, що має покликання до сім'ї. Я була дуже з ним щаслива, при вечірньо-нічних розмовах про наші спільні сімейні плани по телефону, мені здавалось, що мій коханий читає книгу моїх мрій і сподівань...всі попередні зустрічі з хлопцями не були такими багатообіцяючими, як ці виняткові і неповторні.
    Здавалось, що може завадити нашому щастю? Де і хто ті вороги?
    Вони були зовсім близько...нажаль...
    Історія чоловіка була схожа: тато пив, лаявся і бив маму. Мама терпіла, заробляла на хліб щоденний, їздила на заробітки за межі країни, лишаючи підлітка-юнака(мого чоловіка)та його молодшого на 8 рок брата на тата-пиятика.
    Історія сім'ї чоловіка, де він виніс модель поведінки чоловік-насильник(вербальний, моральний, психологічний,фінансовий та фізичний), моя історія, де жінка--жертва, яка терпить і несе тягар виховання і фінансового забезпечення сама, намагаючись захистити себе і дітей...
    Ці історії такі знайомі і такі ж гіркі для нашого суспільства як і війна в країні. Думаю причина війни криється не в політиці і не в невдячних можновладцях, а в тому злі, яке криється в наших сім'ях. І тільки від кожного з нас залежить, чи візьмемо активну участь в тому, щоб перервати ланцюг зла--насильства чи то в нашій сім'ї, дорогі дівчата, чи в сім'ї наших найближчих.
    Як жінка, дружина, мама, медик,сімейний консультант-психолог, можу визначити наступні причини, чому насилля в моїй сім'ї діялось і чому я це терпіла 4 роки подружнього життя.
    1.Найголовніша---занижена моя самооцінка, через закоренілу в мені роль жертви(мама жертва,тато насильник;бабуся по мамі і по татові жертва--тати--насильники).
    2. Занижена чоловікова самооцінка, через спадкову роль насильника, з прагненням домінувати над жінкою занедбуючи її елементарні людські потреби і принижуючи її гідність в усіх сферах, поступово і впевнено.
    3. Замовчування проблеми через страх бути осміяним, незрозумілим, через підміну в церкві елементарних понять--про покору жінки чоловікові (коли йдеться про взаємну покору і любов), про приречіність "бо така жіноча доля", через віру в міфи "б'є--значить любить", "сміття з хати не виносять" і т.д. і т.п.
    4. Через фінансову залежність від чоловіка, і страх, "що з нами буде,якщо піду від нього?".
    5. Через брак розуміння зі сторони родичів, знайомих"дітям треба, хоч якийсь але рідний батько".
    6. Через емоційну залежність від чоловіка і прагнення тепла і ніжності,яких не вистачило в дитинстві.
    7. Незрілість, через особливість позиції та ролі жінки-жертви: нездатність нести відповідальність за відношення до себе та до дітей чоловіка і тата--насильника.
    ........і ще багато неусвідомлених причин...
    До чого призвів цей довгий перелік причин?
    До суттєво порушеної психіки моєї та дітей, через постійні скандали, бійки і лайки на фоні активного втручання свекрів в нашу "крихку сім'ю". Я пробувала, навіть ми разом з чоловіком пробували покращити наші відносини через звертання за допомогою до християнських психологів, священників, через виїзди на сімейні реколекції, через спільноту сімей при костелі св.Антонія...Все намарно...
    Побої під час першої та другої вагітності, в живіт, груди, голову, викручування рук, побитий ніс, кров із моїх зубів на грудях чоловіка, благання"не бий", дикий нелюдський плач наляканої однієї пізніше--двох дітей, поламана через сильний удар моя права рука, яку виставила, щоб захистити 1,5-місячного синочка, котрого годувала на колінах(бо татова рука "випадково" могла ковзнути по дитині), пізніше близько 2-х міс не могла ложку тримати і їсти, закривання долонькою рота батька старшим хлопчиком, коли той лаявся в їх присутності----------ніщо не допомогло...Дійшло до того, що чоловік почав ховати гроші "на обновки для себе", в той час як діти хворіли, потрібні були гроші щоб поїхали до лікаря і купити ліки...Так вчив робити, як виявилось, мій "дорогий"свекор, якого я довірливо називала "тато". Останні місяці мого життя з чоловіком, я не могла вийти з хати: діти часто хворіли, 2-3 рази за сезон, а я випрошувала чоловіка, прийти додому з роботи і побути з дітьми хоч пів години-годину, щоб я вийшла на повітря. На що отримувала відповідь: ти хотіла дітей, наплодила, сиди бав, покутуй, а я працюю, маю мати час на себе, на театр, на сон, поїздку до батьків, щоб відпочити від вас, щоб допомогти батькам. Щось не влаштовує, котись до мамочки, звідки приїхала, а я знайду ще 20 таких як ти. А на тебе ніхто не гляне, з двома дітьми на руках. На Різдво--діти були знову хворі, я відчула, що це останнє наше спільне Різдво. До костьолу я не попала, лиш чоловік ходив(25грудня). А 5 січня ввечері чоловік пішов на нічну зміну на роботу, зранку 6-го поїхав до батьків(православні)святкувати з ними. Я просила прийти на 2 год зранку додому, щоб піти на Літургію Водохреща-у відповідь насмішка:"що святою хочеш бути, прогуляла Різдв'яну Літургію, поседь дома і тепер, ми з батьками домовились зустрітись цього року раніше". Хочеш бери дітей і йди з ними, а ні-- то почекай, що підростуть, така твоя доля, я голова, я вирішую, я сказав. Як їхав до батьків, а це було доволі часто--в хаті не лишав грошей, навіть картки бан забирав. 7 маю день народження. Від 5-до 7-го не задзвонив і не запитав навіть за дітей, чи краще почуваються. Рівно через 2 доби повернувся до хати--о 9-й вечора з трояндами--привітав, дочекалась...Це була остання крапля для мене...
    Далі дзвінки мої до Аннички---очікування року наймолодшому--і 7-го рівно в рік--"найкращий подарунок" для дітей--спокій від проживання поза спільного з чоловіком--татом домом.
    Випробування, пошук житла, перспектив, роботи, влаштування побуту, нерозуміння з боку родичів, знайомих, духовенства, іронічні закиди, і т.п.--пережите нами за останні 4,5 міс життя---Життя, з нової сторінки, де я вчусь любити себе, знайомитись із собою, своїми потребами, які постійно занедбувала, а також брати відповідальність за наші два сонечка-синочки Кароля та Августина. Намагаюсь через молитву пробачити чоловіку кривди, які ми пережили, надіюсь на те, що згодом втілиться в життя моя давня мрія--бути помічником-консультантом, для сімей, які мають або мали насилля в сім'ї, а також для підростаючої молоді з тими ж проблемами.
    Найголовніші правила для тих хто вже має насилля з боку чоловіка:
    --не мовчати
    --звернутись до церкви за допомогою, там завжди є хтось, хто працює кваліфіковано консультантом в справах сім'ї
    --пам'ятати, що насилля має циклічність:побиття--розкаяння, перепрошення із подарунками та обіцянками, що більше подібне не повториться--затишшя---знову побиття, з "причинами і без них", із шантажем" якщо в наступний раз ти будеш чемна..." і т. і. з явним бажанням домінувати над іншим.
    Людина, яка мала любов і повноцінні відносини в сім'ї з дитинства--не шукає можливості домінувати, а насолоджується рівноправними подружніми стосунками.
    ---іти геть, з-під спільного даху проживання, неможливо бути далі під рукою в насильника, і знову не зазнати насильства. Не тішити себе: "завтра буде краще, а ні то--вже піду"
    Завтра, для тебе може не бути...а для твоїх дітей--мами...
    Підтвердженням моїх слів служить досліджена історія Люби Савенок http://www.invictory.com/columns/685/

    Ще раз дуже дякую за допомогу всім, хто активно відгукнувся на наші потреби в коштах, їжі та інших речах...Без вас---направду було б важко розпочати нове життя, життя без насильства... Дуже прошу про допомогу на найближчі ще пів року, коли ми тільки починаємо ставати фінансово на ноги, а свекруха захищаючи сина--мого чоловіка після початку судів--почала висилати 1 тис грн, стверджуючи, що цього вистачить на харчування і лікування для дітей, які мають ортопедичні відхилення через брак кальцію та фосфору та потребують взуття спеціального, масажів, ліки в сиропах з вітамінами, мікроелементами, та харчування з природнім вмістом даних елементів. Також потребуємо постійного відвідування садочка та занять з логопедом, бо маємо діагноз в старшого затримки мовленнєвого розвитку найвищого ступеню, через стах, після пережитих багаторазових стресів, починаючи ще з внутрішньоутробного розвитку.
    Дуже дякуємо за молитви, а також кожну гривню переслану на наш рахунок! Нехай сторицею Вам усім повернеться Ваша чуйність. Ми з дітками щодня пам'ятаємо в молитвах тьоть і дядечків, які рятують нас від голоду, тому що тато не хоче дати нам кошти на їжу та інше необхідне, а мама не може достатньо забезпечити, бо на руках маленький Ай-ті, як називає старший молодшого.
    Дякуємо!!!


    Basyanya, Jusi, Тетянка та 37 іншим подобається це.