ммм...слюнки течуть!Стільки всього! Обовязково треба буде спробувати!дуже дякую що поділились!
боляче - це коли кип'яток на ноги проливаєш, а потім ночами подушку кусаєш. боляче - це коли не можеш обійняти маму чи тата тому, що їх більше немає. боляче - це коли на твоїх очах 5-річну дівчинку збиває машина боляче - це коли жінка, промучилася майже добу, не чує крик своєї новонародженої дитини. боляче - це коли людина помирає, яка більше всіх хотів жити. боляче - це коли дізнаєшся про катастрофу літака, в якому летіла близька тобі людина. боляче - це коли одним незграбним рухом руки з тебе роблять інваліда. і я можу навести ще багато прикладів, коли по-справжньому боляче. Біль залишається всередині тебе назавжди. там, на самому дні душі! нерозділене кохання і розставання - це ніщо, порівняно із справжім болем! просто словниковий запас надто малий, от все і називають це болем. болем, який через декілька тижнів, декілька "душевних виливань" проходить, а справжній залишається з нами назавжди! Але в даний момент боляче, і знаю що цей біль пройде, він не такий страшний і декому є набагато гірше...Але морально не витримую! Розриває з середини! треба зібратись, подивитись навколо і зрозуміти, що як не крути я щаслива людина і ніколи ще не відчула справжній біль...і нема чого нити, варто підняти голову і іти далі. І як казала Ліна Костенка "І кожний фініш, це по суті старт!". Треба стартувати красиво!
Чому,коли чуєш звуки дощу так хочеться плакати? Ну чому кожна капелька неначе кусочок скла ранить так душу?чому? Неначе маленькі голочки впиваються в серце. Такі малесеньочкі, що й не побачиш! Але біль не виносима… І ти ніби розумієш, що все чудово, нема чому сумувати, але серцю цього не зрозуміти… можливо, від нього не можна нічого приховати,все що маскує твоя свідомість від самої тебе, знає лише серце, його не можливо обманути, воно-індикатор правди! Воно обов’язково знайде причину!яКби би ти розумом не маскувала, як сильно ти не раділа звичайним втіхам- серце все одно буде знати правду…гірку правду реального життя…. Інколи хочеться плакати…просто так,без особливої причини!просто тому,що вночі падає дощ і тобі сумно, тобі просто одиноко, немає просто тої єдиної, найдорожчої в світі людини..хочеться плакати,бо всі оточуючі тебе не розуміють,або розуміють не так як ти того хочеш…просто тому що в житті все іде не так як хочеш того ти!тому що тобі навіть серед навіданіших друзів одиноко.. Інколи просто хочеться померти…заснути і не проснутися…просто тому що нікому ти не потрібний! Просто тому що почуваєш себе зайвим на цій планеті!людиною яка лише всім заважає…просто тому що не знаходиш сили щось змінити в цьому нікчемному житті…стільки планів,стільки ідей…але немає сил..немає натхнення і будьяке починання супроводжується критикою,яка вбиває все…інколи просто легше махнути рукою і піти,піти не оглядаючись…забутися і зникнути в натовпі…я слабка!я не можу,не вмію,нехочу боротися з світом!скільки було спроб-і все однаково закінчувалося…я не вмію жити…не вмію боротися за власне щастя..кажуть,шо я все занадто сильно драматизую…всі кажуть,що я народилася не в ту епоху…я не виліковний романтик,який керується правилом-хочеш втримати-відпусти…майже ніхто ще не зрозумів те яким я способом всіх люблю!я не вмію боротися за кохання.коли ядійсно люблю людину,я їй дозволяю все-хочеш ти зі мною,я стаю для тебе всім-навіть повітрям,яким ти дихаєш,нехочеш-виконаю все що забажаєш!все!!!знайшов іншу-іди-і будь щасливим,я все одно тебе люблю!дуже-дуже!!!і для мене немає найкращої насолоди,як бачити своє кахання щасливим.зі мною чи без,це вже його вибір…але я зроблю все,щоб ніхто не знав як мені погано…як я мучитимусь сама…але така моя любов і нічого я з тим не зроблю…я просто буду плакати ночами під звуки дощу…як же я люблю нічні дощі…лише вони знають правду всіх моїх страждань…
Лише тепер я зрозуміла, наскільки сильно я тебе люблю. Збагнула й те,що ти для мене залишаєшся тим одним-єдиним,що в мене є. І це заспокоює! Без тебе я не можу існувати, не можу дихати,без тебе мене б не було! Люблю за цілий світ,який я отримала від тебе в подарунок. За те,що в ньому стільки прекрасного і неповторного. Люблю за твої приємні несподіванки,якими мене змушуєш сміятися чи плакати від щастя. За те, що буваєш водночас гірким чи солодким,важким і легким, зрозумілим і не дуже, складним і простим. Але я все одно люблю тебе !!!!!! Люблю за те,що даєш мені змогла дізнатися багато нового та цікавого. За те ,що вчиш цінувати та берегти тебе;що дозволяєш виправляти свої помилки,хибні кроки,що прагнеш зробити мене кращою,добрішою. Люблю й за те, що крокуєш поруч, за твою різноманітність. Завдяки тобі я пізнала справжнє кохання, нехай нерозділене і без майбутнього ,але я його відчула,повірила в нього. Прошу,залишися зі мною. Будь таким,яким ти є сьогодні,у цю мить: непередбачуваним, яскравим, незабутнім, безкінечним, а особливо з усмішкою сонця, з теплим дотиком його рук-променів , із поцілунком вітру на устах, із прохолодую весняного дощу на руках, із безмежною любовю і добротою в серці, з ласкою матері, з надією у завтрашній день. Словом,усе, що ти мені подаруєш,усе чого навчиш, я з гордістю прийму, бо це ж від тебе, одного-єдиного і неповторного! Будь зі мною сьогодні,завтра,завжди!!!!!!!!!! Я люблю тебе понад усе,ЧУЄШ?!!!!!!!!!!!! Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,ЖИТТЯ!!!!!!!!!!!!!!
ще один день без тебе, ще один муки і невизначеності. Не витримали, знову написала і знову вимушені відповіді...Невже так важко щось сказати, в даний момент я вже б воліла щоб ти написав відстань, я вже не витримую, нерви просто здають. Для чого ці ігри в кішки-мишки?! То любить, то... невідомо що. Вже давно не маленькі діти. Чи я не вмію чекати... Як я його люблю...я не можу без нього. А він...А він не відомо. Для чого гратись почуттями? як заставити себе чекати, чи варто взагалі чекати... Я не можу передати що твориться зараз в мене в голові. Все кіпить і бушує, теореми Веєштрассе, визначники і вектори, міста Польщі і англійські часи, ну і звісно що він на першому місці, який заглушає весь рев математики. Я просто дурію... Мої думки прямують у безмежність. Як це важко, де набратись сил?! Як знайти правильний вихід. Знову хочеться зникнути, почати життя з чогось нового. Проснутись іншою людиною, в іншому місці, знайти інше покликання. А найголовніше - забути що було вчора. Так хочеться стабільності, знати що буде завтра і знати з ким ти будеш. Одна подружка сказала забий ти на нього, не перший і не останній, ти ще не така стара діва, та щей з преспективами. Забила - менше ніж на 2 год. А далі знову голова наповнилась ним... Та щей один одногрупник добиває, йому ніяк не може вийти з голови що я сама..."Як так найефектніша дівчина потоку без пари". З одної сторони це мені приємно, а з іншою..яка ж я тоді найефектніша, якщо нікому не потрібна. В нашій групі залишилась сама лише наша "мега вумна", яку ніхто терпіти не міг і я...Значить я така сама як вона Як не крути, а воно саме так є. А скільки я кавалєрів перебрала...І що я доброго зробила? Що я шукала? Ідеал? а він існує... Так смішно, сьогодні отримала від колишнього свого ловеласа запрошення на весілля. Як я його не навиділа, але відкривши конверт і прочитавши що це, серце облилось кровю...В мене якісь були надії на нього...Абсурд, але не буду заперечувати факт. Останній мій колишній одружується...А я далі сама...Далі надіюсь на принца на білому коні(смішно, але той принц через якого я так мучусь дійсно має білого "коника"). Сьогодні в парку бавилась з дітьми своїх подружок, одна жіночка підійшла і сказала, а Ваша донечка так на Вас схожа...В мене став клубок у горлі...Яка донечка...Я відчуваю що хочу бути мамою. Бавила лялечку, якій лише 2 тижні, я навіть не хотіла іти, не хотіла покласти в ліжечко щоб вона спокійно поспала, хотілось притулити до себе, забрати і нікому не віддвати...Яка ж вона солодка малеча... Скільки того всього у мені...І навіть немає кому толку розказати...В подружок сімї, в них інші проблеми, мамі...А мамі навіть не хочеться то все розказувати. Одна фраза - тобі вже давно треба заміж, що ти перебираєш, ти з такими темпами сама залишишся...Я це прекрасно розумію, але що краще бути самою чи з людиною, яку не любиш?"Зтерпиться, злюбиться" - а чи завжди воно так? Чи варто потім шкодувати за свої вчинки все життя... Якось дали мені "шикарну" пораду, ти з "своїм неповторним" стільки часу проводиш на одинці, і на морі була, і в Карпатах і до нього додому їздила, що не могла з ним переспати? Та мені ж таке навіть в голову не приходило, як так можна? Чи це я така старомодна і закомплексована? Може в тому причина всіх моїх страждань...Чікі-пікі і маєш чоловіка...Абсурд...
Як я не люблю чекати...Ну чому я хочу все і відразу??? Моє сонце нарешті сказало що любить...Хоч я на нього сама напала...Але це прозвучала однозначно...Не так ніби відстань нарешті...Правда далі мовчання...ніяких дій...Смішно, всього лише 3 дні...А я вже нафантазувала скільки в нас буде дітей і де будем жити в старості...Як це смішно...Але в мені далі починається закрадатись страх...А може це все мої видумки...Може він просто не знав як відповісти на питання "ти за мною скучаєш?, Ти мене любиш?" Я ці питання ставила вже декілька раз..Але цього разу відповідь прозвучала інакше...Цілими днями просиджую на його сторінках в соц мережах...Так хочеться щоб він був поруч, так хочеться бути з ним... Інколи виникає бажання обняти його, притиснути до себе і не відпускати. Сьогодні цілий день "провела" з ним. Потрібно було в інституті владнати ще деякі питання...Але там ще було багато народу і вся наша розмова складалась з декількох фраз...І чому йому подзвонили їхати на роботу, через стільки обдумувань сьогоднішнього дня, в мене починає закрадатись думка - а може не подзвонили, може він просто не захотів зі мною провести час...наше спілкування триває лише через інтернет, в житті...А в житті навіть важко щось сказати: і ніби все добре, і ніби ні... Як я стомилась від тої невизначеності, від постійного надумування...від постійних надій. Хочу бути з ним, страшенно...Чи варто просто "взяти за шкарбанку" і поставити перед фактом або в нас якісь стосунки або не морочимо один одному голову...Я ніколи ще не хотіла такого...А зараз неначе здуріла... Щей мама починає доставати, всі подружки сімї мають, а ти вже як стара діва...Якось побачила нашу переписку, і тепер як кожного разу затримуюсь на семінарах у Львові починає тихенько хіхікати...Це можливо єдиний випадок у моєму житті, коли мені страшенно хочеться щоб була причина тому маминому "хіхіканю"... Цілий вечір просиділа вдивляючис в монітор з надією що зявиться оренжеве віконечко в низу екрана...Здригалась від кожного звуку що видавав компютер...Останню годину просто відкрила скайп і дивалась...Чекала що зявиться повідомлення... А найсмішніше...Чекали одного професора і ми між собою(одногрупниками) почали розповідати про сімейні плани. Один запитав - а коли ти? Він ніяк не міг повірити що в мене немає нікого...Я в той момен глянула на своє сонце, вираз був для мене взагалі не зрозумілий...Чимось мене навіть не лякав. Це була якась хитра, зловтішна посмішка. Мені хотілось плакати. Як важко жити у постійному чекані..Чекані наступного кроку...Хочу змін...Хороших змін. Вже навіть не здагадуюсь що робити...
Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, - Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! Щасливий сон...Сон в якому ми разом...Щасливі... Так не хотілось прокидатись...хотілось бути поруч, відчувати твоє тепло, радіти з тобою..бути поруч..який це приємний сон!!! І всього лиш сон...Як я чекаю щоб він здійснився! Я як цього чекаю! Як це боляче, сидіти прикутою до монітору чекати від тебе повідомлення...так і не дочекалась... За що мені така кара? За що я маю так мучитись? Навіщо я тоді оділа ті височезні підбори і просила його мене провести!!!Були хорошими друзями, все було добре...а тут таке... Від його слів, поведінки в мене потьмарилось в голові, закохалась безтями, як 15-річне дівчисько...Вже навіть почав снитись...Чесно я б волі навіть не просинатись...Ніколи не було уві сні щаслива! Я так хотіла щоб це була правда! Тепер залишилось чекати і надіятись...Як мені хочеться тебе обняти сильно-пресильно і сказати ти мій, я тебе більше не відпущу!!!!Інколи при зустрічі я ледь себе стримую...Ну чому я так вихована що не можу взяти в очі сказати - давай будем зустрічати...Хоч скоріше не у виховані справа...а в тому що боюсь негативної відповіді...Зараз хоч живу мріями, що ми будем разом, що він мене кохає... І скільки це буде тривати...можливо я скоро зірвусь....
дуже-дуже смачне! Дякую формулянки що порекомендували! масло чи вершковий маргарин - 200 грам яйця - 8 шт. цукор - 300 гр. ванільний цукор - 1 пакетик мак сухий - 300 гр. грецькі горіхи чищені - 160 гр. Приготування: Розділяємо яйця на жовтки й білки. Білки збиваємо з половиною цукру до густої піни. Масло має бути кімнатної температури. Масло розтираємо з цукром і ванільним цукром, можна збивати комбайном чи міксером, вводимо по одному жовтки. Далі ложкою чи лопаткою вмішуємо до цієї маси СУХИЙ! мак (промивати, парити і таке подібне не можна, бо не вдасться!) і рублені чи терті горішки. Акуратно вмішуємо туди збиті білки. Форму 20на 25 см, або будь-яку невеличку, щось типу середньої бритванки, застеляємо обовязково папером для випікання або фольгою! Корж 100% приставатиме, тому не знехтуйте цим. Ставимо в розігріту духовку на 180-200 градусів на 40-60 хвилин до ледь румяної шкірочки. Можете пробувати паличкою деревяною, щоб вологе не було всередині. Вимкнути духовку, на холод одразу не ставити, бо може трошки сісти. Як вистигне, акуратно перевернути і зняти обережно папір чи фольгу. Порізати квадратиками. За бажанням посипати цукровою пудрою чи полити глазурю. Виходить пухкий як бісквіт і дуже файний пляцок-тістечка. Воно ну дуже смачне, тому всім гурманам, макоїдам, вередунам і дієтолюбцям рекомендую спробувати! Мак досить ситний, багато одразу не втовчеш, але нмямка нереальна!
Так не звично коли ти до мене пишеш...я вже забула про те відчуття невагомості, коли чекаю відповіді від тебе. Я не можу передати свій стан, коли внизу екрану заморгало оранжеве віконечко із твоїм іменем. Я дійсно була на сьомому небі від щастя. Як приємно читати ці баналіні слова "привіт, як поживаєш" саме від тебе! Напевне, я ще ніколи так не тішилась... Почалась переписка...переписка буденна і ні про що. Як це приємно... Я вже давно не була такою щасливою. Хотілось бігати, скакати, кричати! Хотілось злетіти! Дійсно, любов надає крила! Розмова закінчилась... Я не могла повірити що ти дійсно до мене написав перший! Я довго перекоувала себе що це не сон, що це не моя видумка, навіть не знаю який раз перечитувала всі повідомлення! тішилась як дитини! Невже тобі так багато потрібно було часу, щоб розібратись у собі! Невже знову все буде добре! Але моє щастя зруйнувало нагадування...з понеділка підготовка до поступлення...Як людина може тебе так використовувати??? Як можна гратись почуттями? Для чого? і знову мене охопила печаль... душа неначе скрутилась в маленький комочок і стала поперек горла... На очі починають набігати сльози. Обідно, боляче...але десь глибоко-глибоко виникає думка - а може все не так... Можливо він дійсно скучив...І зараз в мені боряться дві невідомості...і знову не зрозуміла надія на невідомо що...
Тушені кабачки Спочатку на олії підсмажую цибульку з морквою (приблизно 1,5-2 цибулини і 2-3 морквини на 3 молоді кабачки), потім кидаю туди до пательні порізаний кубиками (невеличкими) кабачок. Наливаю трохи води і так, час від часу підливаючи воду, тушу то все хвилин 40. Потім додаю нарізані на плястерки і обчищені від шкірки помідори (5-6 штук), ще тушу хвилин 20. Потім то все товчу товкачиком від картоплі, бо люблю, що була однорідна маса, солю, перчу до смаку і додаю часничок (3 зубчики). Деколи можу дати кропику, а взагалі мені смакує і без нього. Смачного! Кабачкові кільця із фаршем я таке роблю, коли маю старий кабачок.. Склад: * кабачки (скільки душа бажає) * куряче філе (беру десь 500-700гр) * зелена цибуля 1 шт(якщо нема даю яка є) * часник молодий 4-5 зубчиків (маленьких) * яйця 3 шт * спеції (чорний перець, хмеллі-сунеллі, коріандр) * сіль Кабачки нарізаємо трошки грубшими кільцями, ніж на просте смаження і формочкою або стопкою вичавлюємо серединку, солимо і нехай постоять пустять сік! Перемолоти куряче філе у фарш, додавши цибулю, часник і спеції, і 1 яйце, перемішати. Два яйця змішуємо зі спеціями і сіллю та збиваємо. Вмакаємо кільця у яйце і смажимо на сковорідці! Можна зразу на сковорідці закладати фарш, але я спочатку добре обжарюю кільця, а потім фарширую їх фаршем і знову смажу! Якщо кабачок старий, то обчищую шкірку... Смачного!! ПЕЧІНКОВІ БИТОЧКИ В СМЕТАНІ Продукти: 0,5 кг волової печінки 5 яєць 3-4 ст л. борошна 5 цибулин 2 морквини 0,5 л. сметани Сіль, перець, олія Приготування: Печінку почистити від плівки. Двічі змолотити в м’ясорубці разом з цибулею (3 шт). Додати борошно, сіль, перець, збиті яйця і добре вимішати. Ложкою викладати на пательню і смажити на олії. Окремо підсмажити на олії потерту моркву і цибулю (плястерками). У банячку викласти шарами: биточки, цибулю, морку, сметану і т.д. Зверху залити рештою сметаниі тушкувати на малому вогні приблизно 15 хвилин. P.S. Печінку брати волову, індичу або курячу, але не свинну, бо вона гірчить. Сметану краще брати сепараторну – вона жирніша і не звурджується. Гарбузова каша з яблуками Беремо частину гарбуза (приблизно таких розмірів як бабки продають, можна і більших розмірів і ще бажано, щоб гарбуз був насиченого оранжевого кольору, але можна і блідіший) натираєм на грубій терці, заливаємо водою і варимо 40хв, потім додаєм нетерті на грубій терці 3-4 яблука, але старатися недавати багато яблук, бо може відчуватися більше смак яблук, ніж гарбуза і варимо ще 30 хв. Потім малими порціями сипем 3 ст.л. манки і ретельно розмішуєм, щоб не було грудочок, додаєм 3-4 ст. л. сметани, ізюм, цукор (зовсім трошки за смаком), ванільний цукор і сік половини лимона. 1 ст.л. сухих дріжджів 3 скл (250мл) муки 1/4 скл молока 1 ч.л. цукру 1 ст.л. солі 1 скл теплої води 2 ст.л. олії Дріжджі розвести в молоці з цукром. Дати постояти щоб підійшли. В миску висипати муку, додати сіль. Влити дріжджі, перемішати. Тоненькою цівкою вливати воду і замішувати тісто. В кінці додати олію і вимісити поки тісто не буде однорідне. Накрити рушником і дати постояти аж тісто підніметься, приблизно 30 хвилин. Розкачати тісто товщиною 0,5 см і нарізати палички. Я робила не широкі бо мені так скамує. Білок одного яйця збити з ложкою води, щоб була однорідна маса. Посмарувати палички білком і посипати травами, кмином, маком або грубою сіллю. У мене розмарин. Перекрутити кожну паличку кілька раз як жгут. Викласти на змащене жиром деко. Дати постояти 10 хвилин щоб підійшли і випікати в духовці розігрітій до 180 градусів, приблизно 10 хвилин. Тісто гарно піднімається але треба вважати щоб не згоріло. Як тільки пальчики підрумялись чуть знизу - витягуємо.
Три слова, які заставляють жити –«Ти мені потрібна!» Три слова, які заставляють вернутись – «Я буду сумувати!» Три слова, від яких можна розплакатись – «Давай залишимось друзями...» Три слова, від яких стаєш щасливішою – «Будь моєю дівчиною!» Три слова, які заставляють посміхнутись – «Я з тобою…» Три слова, від яких серце починає частіше битись – «Я люблю тебе!» А всього-то якісь три слова…
Останнім часом мене переслідує непереборне бажання зникнути...Зробити так щоб мене на деякий час не стало... З середини щось просто душить...Вроді все нормально, захистилась, відбула всі конференції. Все чудово!!!але в горлі постійно стоїть комок. Сьогодні просто сиділа дивилась в монітор і плакала. Зрозуміла одне, що за погонею роботи і навчання я залишилась одна...Без хороших друзів, без коханої людини...Ну це грубо сказано...Друзі вони нікуди не дінуться...але в них зараз своє сімейне життя..своя погоня...Кохана людина, то взагалі болюча тема. Зараз просто не хочеться нічого..хочеться здерти лапки і прокричати "достало!!!Достало все. Я здалась". Не хочеться ні змін, ні того що запланувала...Хочеться зникнути...не померти, а зникнути на деякий час. Важко це пояснити...Мені важко навіть себе зрозуміти...Сидиш в соцмереж переливаєш "з пустого в порожнє"... інколи навіть не хочеться просинатись. Болить душа. В ній наче величезна дирка, яка тебе давить...Часом хочеться сховатись в ту дирку і звідти не вилазити. Навіть не знаю що твориться...Нічого не цікавить, нічим не хочеться жити, нічим не хочеться зайнятись...Навіть не хочеться їсти... Чому не можна зникнути????
Іноді так дивишся на людей і стає смішно. «Я гордий/горда», «Хай перший/перша звонить, я телефонувати не буду», «Не буду нав’язуватись, захоче - напише»… І так всі думають. І сидять двоє придурків по дві сторони екрану і чекають. Чекають поки хтось зробить перший крок. Чекають, чекають, чекають… А так можна все життя прочекати. А може все ж наважитеся? Візьмете телефон в руки і подзвоните? Мм?? Або напишете просте звичайне «Привіт»?.. Хіба це аж так важко? Хочете спілкуватись – так спілкуйтесь. Що вам втрачати?
Моя мама загубила телефон Nokia 1100.стільки вже років прослужив,зараз всі майже у траурі.почали шукати підходящий,нічого толком і не знайшли.що мамі потрібно-щоб можна було дзвонити,падав і з ним нічого не ставалось і щоб був фонарік.дійшли до висновку що лише Nokia 1100,на жаль вже зняли з виробництва,може хтось порадить де його можна купити у Льовові,а то в жодному магазині немає
не день,а якесь прокляття!просто вірвався терпець! в мене в групі є одна дівчинка,чудо природи.її ніхто терпіти не може!їй всього треба знати,все що комусь кидаєш на пошту ти мусиш їй скинути,так званний "флеш-моб" групи,десь почує скинь на пошту,відразу чуєш від неї і мені кинь.Жартів вазагалі не розуміє,та щей огризається і тебе обіжає!а її улюбений анекдот(може хтось його зрозуміє,а то я взагалі без почуття гумору)-Посварилась жінка з чоловіком,причина-жінка не дала.і 5 хв її реготу... а її розповіді про родичів то взагалі,вставляє без будь-якого змісту і смислу!і кожного разу та ж сама історія(без глузда),то як від неї сусід букетом троянд ховався,то за нею хтось тупотів...або ще щось а ще її телефонні дзвінки,які лунають кожні 5 хв.Питання навіщо наставляти будильник і вдавати що до тебе хтось дзвонить.або інша досить дивна історія,була вдома,не постійно біля себе маю телефон.дивлюсь 5 пропущених від неї,передзвонила,Привіт,що хотіла,відповідь просто вбила,та я номером помилилась(5 раз підряд????!!!) сидимо на парі,і тут ні з того ні з сього-тупий регіт,що сталось-та просто так!!! ну от поясніть,як таку людину можна терпіти,коли хоч її змінити,пояснити безглуздість її дій,вона починає=ти краще на себе дивись!!! а сьогодні вона накропилась якимись дешевенькими надзвичайно солодкими і різкими духами,від яких всіх нудило.і коли зайшла мова,що вона забагато використало і запах не дуже,вона напала,що нічого не забагато і що то від тебе "смердить".ну як так можна???
