Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. Закоханість...Що воно таке, з чим його їдять і для чого воно нам?
    Дурне я створіння, яке закохується в кожну людину, яка до мене посміхнеться заговорить, побудую надзвичайні плани, а потім мучусь...от чому так? чому моя підсвідомість так знащається наді мною? Їй весело дивитись як мені погано?
    Розум каже це ж просто жарти, спілкування, а ти душею привязуєшся до тої людини, важко тобі без неї, ти хочеш бути поруч, відчувати що ти потрібна цій людині..
    Це так по дурному - сумувати за кимось... Так сильно-сильно, що тебе, здається, аж розриває від бажання знову доторкнутися до його долонь... Сумувати за цим поглядом, за посмішкою, за ямочкою на підборідді. Сумувати і не мати можливості навіть про це йому сказати...Сумно...а ще сумніше знати його номер і не зателефонувати, не набрати тих клятих цифр, не почути знайомих гудків і такий рідний, але вже чужий голос!!сумно!

    Дивне явище "закоханість"...Я ніколи не зрозумію що воно таке, пару хвилин, годин щастя, потім тижні розчарування і сліз...Можливо я занадто емоційна, занадто сильно привязуюсь до людей, занадто довіряю, але як стати інакшою? Напевно не існує ніякого рецепту, щоб зарадити цьому...Лише натягати на лице маску "безразличия", посмішку і іти з високо піднятою головою! Вірити що життя прекрасне!
    Завжди всього занадто...Чому так? Чому не може бути все добре?Чому у цьому жорстокому світі не можна бути самим собою, завжди для когось треба грати роль. Набридає таке...
    Так, я чуттєва принцеса, слабка і беззахисна...але таких як я не потребує світ! Потрібні сильні, стервозні жінки, які зможуть правити світом. Щоб вижити треба бути такою як всі, і навіть кращою:sad: На жаль...

    І знву думку в слух...чомусь саме зараз в мене в голові зароджується купа нових ідей, думок...Переосмислення всього, це дуже незвичайне відчуття...коли ти лежиш, дивишся на стелю, а в голові все кишить думками...
    Можливо це через розчрування, через ще одну закоханість...яка як і зявилась, так і зникла раптово, тільки не для мене...Це ще все треба пережити і переболіти...Можливо це наслідки ПМС, можливо...
    Я вже сама не знаю що твориться зі мною...
  2. А у вас було таке? Ви і не друзі і не пара… Ви щось середнє… Ви просто не можете один без одного, і разом теж не можете…

    Новий етап життя, в іншому світі, з іншими людьми...нова філософія нове світосприйняття, але на скільки воно нове, на скільке реальне? чи відпустило оте старе, чи просто сховалось...Ніч роздумів і вагань, це напевно найгірше що може бути...

    А ви ніколи не задумувалися над сімейним станом "все складно"?? Все складно, це коли в твоєму житті є людина, а ти навіть не знаєш, хто вона для тебе. Просто друг, або, можливо, щось більше?? Коли тобі кажуть "люблю", а ти не знаєш, радіти від того, чи сумувати, чи це правда, а можливо, просто жарт. Коли людина, і не тримає, і не відпускає тебе..В цьому і полягає вся суть "все складно".
  3. Холодно на дворі, холодно в душі...Одиноко і обідно. Сьогодні останній день, останній студентський день, день коли ще є люди, з якими ти прожила 5 років, 5 років переживань, страждань, радостей і успіхів. Ми вже зовсім не ті, ким були 5 років тому. Найкращі друзі стали найбільшими врогами. Заздрість робить своє. так хочеться повернути час назад, жити знову тим безтурботним життям...Якими смішними були тоді проблеми. Перший екзамен, перший завал, перші сльози щастя і перші сльози провалу, "мексиканські серіали" і видумані історії...Як цього буде не хватати. Сьогодні остаточно переходжу поріг дорослого життя, де ти сам за себе! Нема групи, нема друзів, є просто знайомі, з якими прожила 5 років, 5 езабутніх років!
    Невже для всіх так важко пережити цей день? Це ж просто новий етап життя, але сьогодні це особливий день...
    Коли здається що ти маєш все і водначас нічого, досягнула висот для когось, але не для себе!Втратила найголовніше - друзів, стосунки...А стільки всього могло бути! Обідно!Обідно згадувати минуле!
    Таке воно життя, цікаве і не передбачуване і ніколи не знаєш що тебе чекає наступного дня - перемога чи поразка...
    Інколи хочеш вернутись в минуле, знаючи всі свої помилки, але чи було б краще, невідомо!
    А зараз залишають спогади. Інколи виникає бажання сісти і записати все, память просто зітре все, заповнить чимось новим і не факт що таким приємним як студентське життя. а десь так через років 10-20, коли моя дитина переступить поріг інститут відкрити той старий файл "інститут" і посміятись з себе...Хочеться зберегти ті щасливі, а інколи і не дуже миті.Бо це життя і цього вже більше не буде...
    А на душі холод...страх перед чимось новим і невідомим. Купа роботи, нездійсненні мрії і відсутність вільного часу! А ще страшне бажання бути комусь потрібною...
  4. Когда я стану старой теткой,
    И стервой злой наверняка,
    В кошмарных спущенных колготках,
    К тому же чокнутой слегка,
    Когда ходить я буду с палкой,
    Чесать свой крючковатый нос,
    Со старой выцветшей мочалкой
    На голове вместо волос,
    Ко мне негаданно нагрянет,
    По злой иронии судьбы,
    Мой долгожданный принц-засранец,
    Мой гений чистой красоты.Лишь глянет на меня вполглаза -
    И пропадет любовный пыл...
    Ему прошамкаю: Зараза!
    Подонок! Где ж ты раньше был..?
    И он, кладя в стаканчик челюсть,
    Вздохнет иль пукнет... иль икнет:
    Промямлит тихо: Моя прелесть!
    И к ножкам как кулек падет.
    Я шел к тебе, терпя мученья,
    Я тупо подвиги свершал,
    Копил я злато и каменья,
    И крохи знаний собирал.
    И вот теперь тебя достоен!
    Теперь, прЫнцесса, все твое!
    Ах, старый лысый глупый воин!
    И что нам делать, е-мое??
    У этой маленькой страшилки
    Мораль мы все - таки найдем:
    Пока вы можете - ЛЮБИТЕ!
    ...а прЫнцев после подождем!
  5. happyness is inside us. happyness is even a small cup of coffee if your soul is in the right mood. You don't need to receive a jewel or a car to be happy: happyness is to desire what you have and not to have what you desire. If if you feel happyness by receiving the smallest thing (even a smile), you'll be the richest. if don't enjoy and feel happy of what you have, you'll understand their importance when you'll lose them: only after you'll realize how much you was happy.
  6. Так не вистачає підтримки, ніжних слів, любові...Досягла усього що хотіла, можна відпочити і шукати нову мету, а навіть нема з ким похвалитись...
    Так важко на душі, все просто розїдає з середини. Цілий день переписуєшся з знайомими ні про що, просто так щоб не здуріти від болю, від розчарування. Відчуваєш себе "псіхом адіночкою"!

    Сьогодні розмовляла з людиною в яку була закохана...чому була, навіть ще досі є, таке неповторне відчуття, відчуття щастя, хоч лише 1 год. Якби я його ненавиділа, скільки болю він мені завдав, скільки розчарувань, але все забулось, забулось в одну мить. В мить коли він просто доторкнувся до моєї руки, що взяти в мене зошит. Це був не просто дотик, це було щось...щось таке ще не можливо описати. Він неначе доторкнувся до мого серця, обійняв його, зігрів своїм теплом, і це всього за мить, мить дотику!Розуміє що то просто абсурд і даром будую надії...Але яка це була приємна мить, він напевно цього навіть не відчув, йому потрібен був хошит...А от я...Моя душа неначе злетіла десь далеко від щастя! Година розмови після практично піврічної мовчанки, це було щось. Проста, не вимушена, і розмова лише наша, незважаючи ні на кого хто був біля нас. І випадковий телефонний дзвінок перервав її..
    Скажете здуріла, так!!я здуріла від моменту щастя! Так хочу бути коханою...Так одиноко сидіти в чотирьох стінах! Так одиноко у натовпі!!!

    А ще так смішно, колишній хлопець видалився з друзів у соцмережі. Десь глибоко в душі щось ойкнуло, згадались його слова що буде добиватись мене, що докаже що дійсно мене дуже сильно кохає, що навіть якщо ми не будем разом, то він не зможе без мене, то хоть будем друзями...Смішно, не сказавши ні слова...Але так треба було зробити давно.

    Пробую себе розвеселити і щось нічого не виходить, треба іти спати, а в голові каша, каща всього, нових планів, нових ідей, почутів, а воно все таке різне, одне одному суперечить.Ех, і чого я така "істєрічка", чому не можу простіше до того всього ставитись?щей пісенька "Струна" в голові крутиться...і чого я така дурна?
  7. Обіжена, стомлена, розбита, самотня...Боляче, дурію від болю, від самотності, від безпорадності...хочеться бути слабкою, хочеться щоб хтось обійняв, запитав що сталось, піклувався про мене, хочеться бути маленькою дівчинкою...Скільки всього хочеться...Хочеться елементарного "що в тебе сталось, що з тобою?"
    Чужа серед натовпу...Хочу бути комусь потрібна не тільки тоді, коли в того "когось" проблеми...
    Хочу елементаного людського щастя...
    хочу...невже я так багато хочу?В мене вже не вистача сил боротись, навіть не те що сил, а немає заради чого боротись...
    Хочу бути щасливою...
  8. Так забавно .. Ми мовчимо.Ні смс.Ні дзвінків.Ми знаходимося Online по різні боки монітора ... Перебираємо фотографії один у одного в альбомах ... Я не знаю як ти .. Ти не знаєш, що відбувається в моєму житті. .. І тільки пісні в плейлисті розкажуть про все без слів ... Це така гра.Без правил.Ми придумуємо їх самі.І між рядків цієї гри, я бачу, що ти теж сумуєш за мною ...
  9. Так смішно, ніби нічого особливо не змінилось, але водночас все стає якимось не таким. Стаєш іншою, інколи навіть чужою для себе. Стаєш дорослою цьоцьою, на яку ти колись дивилась з острахом, цікавістю...Я собі це якось по-іншому уявляла, а воно все якось...якось дивно, якось не так кардинально, але і не так якби здавалсь що мало бути.
    На очах з'явилася чорна підводка, а на нігтях - то френч, то червоний. Дізналися, що таке смерть, що таке втрачати, забувати, викидати, залишати позаду і замикати двері. В соцмережах у всіх вже не «все складно», вже не закриті друзі. Довелося визнати, що все або просто, або ніяк, і нічого зображувати драму! Тепер можна носити високі підбори, відповідати за свої вчинки і приймати
    рішення.Телефонних дзвінків чекаєш все рідше, вимикаєш телефон все частіше, розчаровуватися в людях все звичніше, а купувати дорогі сумки - все логічніше. Тепер ніхто не питає, що Дід Мороз подарував на Новий рік. Мультики припадають пилом у шафі, а у кого-то вже й свої діточки. Радіти сонечку все складніше. А ненавидіти дощ - легше, адже він все псує, бруднить. Літо - це не «ніякої школи!», А Туреччина, Єгипет і курортні романи. З'явилося стільки цікавих слів: інститут, іспити, сесія, робота, стрес, дієта, любов, використовувати, забути ..але вони так швидко набридли. Щирість десь загубилася...
    от таке воно дорослішання...дивне, не звичне, але нічого не зробиш:)
  10. по підвіконню тарабанить дощ, в наушниках лунає Скай "Струна", душа розривається на тисячі осколків...Просто хочу щоб все остаточно переболіло, перемучилась і далі жила нормально...а як далі можна жити нормально? Не можу я тебе отак відпустити...просто не можу, не хватає сил, не хватає волі...Все валиться з рук...За які гріхи я зараз так розплачуюсь? мама в лікарні, найкращі друзі запхали в спину ножі, і навіть така омріяна і спланована поїздка показує нові нюанси, які не так просто вирішити...Накрився ноут, накрився тел...Все і відразу, чому? Нова сторінка у житті, але як то все пережити зараз?без підтримки, без уявлення за що хапатись? Навчання, робота, мама, особисте життя?Звісно найважливіша мама, а як я їй отака як зараз покажусь на очі? Вона і так мучиться, а ще побачить мене "щасливу"...стараюсь по максимуму доказувати що все добре, не хочу казати що зі мною твориться...хочу хоч якусь радість їй принести..але якою ціною? Я просто дурію від болю, від розчарування. Я не хочу бути більше сильною! Я хочу бути коханою...
    Люди, навчіть розлюбити! Я прошу...просто я вже не знаю як далі бути...Цілий день все добре...а вечір, ніч то просто жах...Мамі розказуєш як все добре, яка ти щаслива, щоб хоч якось підтримати маму, стомлений і придавлений голос - та то в мене ніс заклало, бо вітром надуло, не чемна я в тебе дитина...Говориш то і просто давишся від сліз...
    Всі кажуть, хватить нити, в когось і гірші проблеми, а хтось знає які вони в мене? Хтось цікавився що зі мною твориться? Коли ти просто сама одна у цьомі світі і виживай як хочеш...нема ні тата, ні цьоці, ні дядька, які могли б хоч порадити щось...Все сама...Є лише мама і вибір або ти є біля мами і помагаєш їй у всьому або влаштовуєш своє життя...Як думаєте легко робити такий вибір?Нікому такого не побажаю! От сидиш зараз, хочеш покинути все і поїхати додому, а мама сказала не приїжджай, приїдеш на вихідні...
    Душа болить...Розум дуріє...Все відразу...Я більше так не можу...не хочу...немаю сил більше так...А що змінити?Чому ми не можем проснутись і забути все що було?Для чго то все памятати? Для чого взагалі то все відбувається?купа питань, на які немає відповіді,які зводять мене з розуму...
    так хочеться тсабільності...а що на томість маєш?все як завжди і навіть гірше...Навіщо взагалі щось починати, якщо буде такий кінець?для чго ті всі випробування? за що?

    Душа болить від болю, самотність і пустота...Стільки хотілось зробити разом..а зараз лише спогади, які не хочеться згадувати. Хочеться зловити тебе і сказати ти будеш зі мною, бо я так хочу і все! І не відпускти, бути щасливою...Але то тільки хочу я...то лише моє щастя...Часом здається що ото така моя доля...кожного разу одне і теж...Чи то я така погана учениця життя...не знаю...
  11. Ніби вже все вийшло на фінішну пряму, навчання, особисте життя...Але все ще не так, щось муляє з середини. Страх перед чимось новим, страх чи дійсно мені воно треба, чи варто боротись? чи воно того варте? Сиджу і думаю а не простіше на то все забити величезний болт і нехай буде як буде...Чесно, нічого не хочеться, хочеться здатись і щоб більше ніхто не чіпав. Практично ніякої підтримки ні від кого, рідні схвально ставляться до того, але кожного разу ставлять питання, а що далі? А що далі...я не знаю...А далі нові досягнення, нове навчання, нове життя...
    А що з особистим життям...А нічого, точніше не знаю, сімейний стан - є хлопець, якого я не бачу, з яким я не спілкуюсь...Інколи просто хочеться поставити питання - а навіщо нам такі стосунки? Одна смс"я тебе люблю" на тиждень - це нормально? Хочу нормальних стосунків, навіть вже хочеться сімї...і то тільки хочеться...
    Погано...Я більше не витримую...Досягла багато чого, що хотіла. Залишилось лише декілька кроків до фінішу і просто немає сил туди іти, немає бажаня...Немає мотивації для чого, немає банальної підтримки...
  12. Звучить ця фраза досить смішно після останніх моїх щоденників, але це є правда! Люблю я своє життя за його божевільність і непередбачуваність, це напевно тільки я у чужій країні можу знайти свого давнього знайомого; щось зробити, про що навіть не думала(іти собі спокійно, а тут як стрельне щось в голову і розвернутись на 180 градусів і іти собі далі) і натрапити на те що дуже чекала. Правду люди кажуть, що не вбиває нас, то робить нас сильнішими!
    На жаль, зараз для мене не найлегший час у житті. Все якось досить швидкро проходить, я вже навіть не встигаю за темпами, ледь волочу лапками, але ще за інерцією біжу. Не знаю чи на довго мене хватить, вже скільки разів хотілось здатись, але ще тримаюсь, ще не все втрачено!
    Люблю життя, навіть тому що воно моє! Напевно, я для чогось створена, тому мене тут тримає те "щось" або "хтось". Так сильно інколи хочеться збагнути для чого? Для кого, кому я така потрібна буду? Так хочеться і взамін уже утримувати те тепло. Але щось...
    Вже і ніби була знайшла, все так гарно починалсь, так не сподівано, романтично і загадково...А зараз напевно залишилась лише загадка, а що далі...В кожного зараз свої проблеми. А так би хотілось щоб були спільні, не можу я цього вимагати. Я ще ніколи так не скучала за людиною як зараз. Всього(а для мене аж) тиждень не бачились і ні в мене ні в нього немає часу на спілкування, інколи виника питання - а чи взагалі далі той час зявиться...Не вже все так швидко і закінчиться, як і почалось...Але я всеодно вдячна життю, що подарувала тих 1,5 місяця щастя!
    А ще я вдячна за все, що я побачила! Чесно, це дуже багато і все це зявилось не заплановано, в більшість подорожея я збиралась декілька годин. якщо навіть не хвилин.
    А ще дякую за тих всіх знайомих яких я маю. Трішки похвалюсь:) Якось мені щастить знайомитись з людьми просто так, на вулиці, через знайомих моїх знайомих, інколи навіть тих людей не памятаю, але вони мене памятають. Приходиш кудись щось взнавати, а тут бац - і хтось хто мене знає, підкаже що як і до чого.
    А ще вдячна за весь біль, яке воно мені спричинило, тоді було дуже боляче, а зараз я вже змінилась. Змінилась для когось, для себе я залишилась такою як є, але винесла з усіх бід найважливіший урок, лише перевіреним людям варто показувати справжні почуття, бо завжди знайдеться хтось хто почне заздрити або буде добивати до кінця!
    таке вот воно життя...Прекрасне, неповторне. Життя - це школа, в якій ти вчишся усе життя. От зараз я можу сказати що в мене почались екзамени, перевіряє мене життя, чи засвоїла я усі уроки. Щось я погана учениця...Постійно мене життя посилає на повторне вичення. Але я стараюсь!А вчитись ще ой як багато!
    Люблю тебе житя, за все за всі негаразди, за всі щасливі моменти! У всіх ти своє, особливе і повинне бути любимим!
  13. Так хочу щоб ти був поруч, мені тебе не вистачає як повітря. Хочу бути в твоїх обіймах, бачити твої очі, доторкатись до тебе! Як мені важко без тебе! Не хочу щоб ти мене покидав! Хочу відчувати твою підтримку, розділяти з тобою радість і горе. І це просто мої бажання... Хочеться зірватись і поїхати до тебе, хай що буде то буде, розумій це як хочеш!Але мені це зараз дуже потрібно! Хочеться десь з-під ліжка витягти мітлу чи розправити крила, які мені постійно всі обрізають і полетіти, полетіти до тебе! Зараз, в 2 год ночі, сісти біля тебе і дивитись як ти спиш, і ти десь на підсвідомому рівні мене зрозуміш, підтримаєш. Як мені цього не вистачає!
    Так, я божевільна! Але я цього хочу, особливо зараз! Як важко що ти не поруч... Серце вже давно покинуло мене і полинуло до тебе. Так хочеться його наздогнати.
    я поїхала розумом...від всього...а найбільше від тебе.
  14. Як то все набридло, набридло все! Вся фальшивість людей, вся бадужість...Як так можна? Як можуть найближчі друзі зраджувати, та щей в найважливішу мить?
    Набридло кожного разу ставати на одній і ті ж самі граблі - на довіру людям!
    Набридло бути ідеальною! Чому я маю могти все! Все що завгодно?! А для чого воно мені?А хтось запитав мене чи я цього хочу, яка користь мені з того. Тисячі раз себе питаю, відповідь одна - приємно роботи комусь добре, а мені взамін що - ніж у спину?
    Як боляче коли з тебе роблять повну дуру, опускають "нижче плінтуса", лише через якусь маленьку помилку...Навіть не помилку, а просто слабкість! Просто не бажання бути сильною, всемогучою і всезнаючою!Просто захотілось бути звичайною, такою як всі...
    Як хочеться все зубути, зняти з себе всю відповідальність, просто забити болт на все і насолоджуватись життям. А що означає "насолоджуватись життям"? Просто бути щасливою, не викладаючись на всі 100%, коли вже стає всеодно...
    НАБРИДЛО!НАБРИДЛО! Хочу здатись, хочу просто зникнути і щоб мене білше не чіпав. Так боляче! Болить все, біль душі, це напевно найстрашніший біль! Мене вивертає з середини, давить і викручує. Сльози течуть вже самі по-собі. Просто обідно, що всі твої старання не ціняться і ти як той клоун добивашся того, чого нікому не треба. Хотілось подивитись, а що було б, якби я цього не робила?!
    Так хочеться повернути час назад, поступити в парнокопитний і не мучитись, жити для себе, а не для якоїсь науки! А взагалі-то хочеться бути котом...Як йому добре...Їсти, спати, бавитись з хазяїнами, бігати...Безтурботне життя...як мені такого хочеться...
    Хочу здатись, але кому здатись? Самій собі і що?І що з того вийде?Кому стане краще? За тебе навіть не згадають, ти сіра мишка в натовпі!А гірше зробиш лише собі! А далі котити це колесо життя мені не підсилу. Треба змін, а я навіть не знаю яких...Пробувала все і поверталась до того самого, може це моя доля отак розриватись з середини по-ночах, а ранком ставати знову всесильною і всемогучою? І що з того? я відчуваю що мене на таке на довго не вистачить!
    Мене біль просто розриває...Я не можу більше так. Що завтра стукнути по столі, швирнути всіма паперами і піти, як хочеться це зробити, але є обовязок, який я маю виконати...і знову обовязки, і знову "мушу", "треба". Набрило...Вже стоїть поперек горла...хочу зникнути...як я давно цього не хотіла...А тепер хочу ще сильніше ніж завжди.Не вистачає сил далі таке терпіти, жити з таким.
  15. знову сумую за тобою. Так хочу до тебе просто не витримую. Не хочу змиритись з думкою, що ти щасливий з іншою...Не віриться мені і все. Перечитую переписку з першого курсу...Смішно з сомої себе...Все було просто, легко і ясно. Сонечко, котик, солоденька, сумую... Як мені зараз не вистачає цих слів від тебе. Після вчора переписувались, переписувались ні про що, але так було приємно! Так легко і не вимушено. Хотілось бути не по-іншу сторону монітору, а біля тебе. Цікаво, а як ти до цього ставишся, хто я для тебе, одногрупниця, яка завжди за тебе дбає, хороший друг, просто знайома, чи щось інше. Як мучить мене це питання. Сама ніяк не можу наважитись запитати. Не можу наважитись зруйнувати мрію, в якій я живу, в якій я щаслива.
    Вечір починається з того, що переглядаю твої сторінки в інтернеті, чекаю твого повідомлення...Серце розривається, виривається з грудей і летить..Летить до тебе...
    І для чого я хочу перечитувати ті повідомлення?! Хочу, бо тоді все було дуже просто, але я ще цього не розуміла...Не хотіла розуміти, було навчання, навчання і щераз навчання!!! А що з того навчання? Воно тебе не приголубить, не розрадить, не підтримає...Серце не заспокоїть!
    Ну чому ми робимо стільки помилок? Чому ми не бачимо того, що в нас під носом? Скільки в голові чому...І напевно ніколи на них не знайдеться відповідь...
    Хочу вирватись і полетіти до тебе, моє сннце, обняти тебе і сказати "я тебе кохаю", я хочу бути лише з тобою! Притулитись до тебе і радіти, що ми разом. Хочу!!!Страшенно хочу до тебе!!!!Я вже просто дурію від того! Скільки вже повідомлень-признань я писала...Написала, прочитала і стерла...Ну чому я така? Чому я боюсь, чому я буду себе так мучити?! Як хочеться, щоб прийшла в голову якась ідея, щоб вирішити цю проблему...Приходить одне - чекай! Можливо Господу так потрібно, щоб я зачекала. щоб я усвідомила, на скільки ти мені потрібний...А може, а може і не ти...ФУ!!!навіть не хочу такого думати..Хоча...всяке можливе...
    Далі мучусь вночі, не можу заснути.Мрію прекрасним майбутнім з тобою...Читаю переписку 4-річної давності і уявляю, що це ми переписувались учора...