Щойно прочитала таку річ, від якої мене просто розриває на шматки зі сміху. Подаю мовою оригіналу: "Любое непонятное слово нужно смотреть в словаре. Даже если можно догадаться по контексту, что оно значит, они по любому, даже чуть непонятному слову лезут в словарь смотреть ТОЧНОЕ определение. В результате человек очень сильно тупеет." Ну і далі цей товариш "пояснює", що якщо дивитися значення незрозумілого слова в словнику, то словниковий запас ЗМЕНШУЄТЬСЯ, бо людина не може запам'ятати значень всіх нових слів і боїться їх вживати. І головне, що він сам в цьому свято впевнений. От сиджу і думаю: я ж то все життя вважала, що потрібно користуватися словником в разі потреби і дитині на її "а що означає слово..." таке ж радила, а воно вот оно че Міхалич!"
Вчора мимоволі підслухала розмову, де одна жінка розповідала (не жаліласмя) своїй знайомій, що вона щоранку встає о 4:00 - 4:30. На запитання "Чому так рано?" відповіла, що їй "потрібно всіх зібрати і відправити" і що вона вже так звикла. Отут я й задумалася, а може то я неправильна жінка? Бо я вранці встаю за півтори години (а часом і за годину) до виходу на роботу. За цей час я встигаю: прийняти душ, помити голову (щодня), приготувати сніданок, розбудити дочку і вислухати ранкове ниття на тему "хто придумав так рано прокидатися", скласти обід чоловікові на роботу (а коли чергує, то це обід+вечеря+обід),поснідати сімейно, помити посуд, відправити їх і зібратися сама. Я НЕ заправляю ліжка - кожен сам за собою, не малі діти (дочка привчена змалку до цього), я НЕ готую їм одяг на ранок - самі з тим питанням справляються, хіба якийсь форс-мажор і потрібно швиденько щось попрасувати. Але так, я маю величезний плюс - мені до роботи їхати 10 хв, хоча, коли, часом, їду від батьків, то годину. Як то кажуть: Що я роблю не так?)
Дівчатка, маю в родині біду. Чоловік сестри потрапив у лікарню з шлунковою кровотечею, яку не можуть зупинити вже майже тиждень (операцію зробили, ніби все було добре, але кровотеча почалася знов). Втрата крові значна, на даний момент йому крапають плазму і залізо. На жаль, ні де немає потрібної крові (саме крові, а не плазми)... Зверталися на станцію переливання крові Залізниці і на Пекарську - кров даної групи відсутня, донорів поки що не знайшли... Можливо хтось знає і підкаже куди чи до кого можна звернутися. Кров 3 групи, резус - .
Я вже писала раніше, що дуже люблю зиму, сніг і все таке. Але це перший рік, коли в мене немає вдома ялинки, тай взагалі немає святкових атрибутів. Перший рік, коли я не відчуваю духу Нового року і перший рік, коли Марта заявила, що їй непотрібна ялинка. У сусідів сяють у вікнах вогники, а мені якось байдуже до того. Не знаю, що саме вплинуло на відсутність відчуття нового року, ніби ж нічого кардинально не змінилося, але його немає. Просто здається, що завтра звична субота, за нею - неділя, а в понеділок потрібно йти на роботу. Я що хочу сказати: Хто святкує - з прийдешніми святами вас! Хто так, як я, збирається на роботу в понеділок - плідної праці ))))
От, що не кажіть, а я люблю зиму. Отаку справжню, коли багато-багато снігу і морозець. І саме тоді, коли всі проклинають маршрутчиків разом з маршрутками/комунальні служби/Садового і повзуть по коліна в снігу на роботу, я балдію. Бо для мене така погода, як спогад з дитинства. Там, де я виросла, сніг випадав ще на початку жовтня, а сходив в кінці квітня і то не завжди. Пам’ятаю як ходили з братом на сопку (такі маленькі гори), снігу мені 7-річній тоді було до пояса, а він вирив в кучугурі величну нору і запхав мене туди, щоб сфотографувати. А я в своїй ондатровій шапці (в іншій там було просто нереально) справді виглядала ніби кумедне звірятко в норі. А ще в таку погоду брат возив мене на санчатах з дитсадочку і вони з приятелем змагалися, хто сильніше закутає свою сестричку І я тішилася, бо завжди перемагали (в мене були закутані навіть очі). Коротше кажучи - хочу ще снігу! Як казав мужичонка в мультику: "Да побольше, побольше!"
Виявляється, що дуже важко поставити крапку… Не кому, не трикрапку, чи ще щось, а саме крапку. Ту, яка завершує попередню дію і разом з тим започатковує нову. Чомусь підсвідомо хочеться, щоб це не була крапка, щоб не був кінець… І весь час в голові гупає думка «А раптом?», «А почекай ще, все зміниться на краще…». Але приходить час, коли нічого не залишається, окрім крапки. Кінець. Чи, може, початок?..