Зміни - це завжди страшно?

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 384

Почати навіть з того, що зміни - це завжди дії. Витрата ресурсу.
А потребуємо змін ми, м'яко кажучи, не завжди з його надлишку.
І от сидиш ти такий, і розумієш, що так далі не можна. І думка скаженим м'ячиком стрибає: "давай, вперед", а сил нема. Причім "сидиш" - це ж образно. Ти по шию в справах, по самі ті, яких у мене нема, - в залученостях, підтримці звичного стану, обов'язках... про бажання помовчу. А тут треба стрибнути вище.
Так, можна бути занудою. Сказати, що "от якби раніше ти трохи краще вчив англійську, трохи далекоглядніше обирав спеціальність..." "а пам'ятаєш конкурс на стажування на 5 курсі? Ти б точно виграв його, якби справді постарався" І ще - звісно, на всілякі додаткові курси можна було б ходити крім основної освіти. Але я вже давно кажу, що оце "треба було" - один з найбільш токсичних способів подачі інформації. Який, замість пошуку можливостей тепер і зараз змушує зануритись в минуле і безперспективно та болісно копирсатись у ньому в пошуках виправдань.
А які виправдання ми шукаємо собі, коли відмовляємось від змін, які необхідні сьогодні?
"Завжди терпів - і ще потерплю"?
"Я і так немало досягла, зважаючи на мої обставини"?
"Щоб щось змінити, мені потрібно 1), 2), 3)..." ?

Думаю, якщо знаходяться виправдання - значить, змін ми або не потребуємо насправді, або ситуація вже вийшла у патологічну площину і спершу потребує лікування, а тоді вже покращень.
Про патологічну знаю, нажаль не з чуток.
Але все ж маю надію, що в більшості людей бажанню змін протистоїть не хвороба, а щось більш повсякденне. Цей "out of the box", який на практиці не такий яскравий і радісний. Швидше - виклик без знаку + або -. Зробити нетипове для себе... Дивне? Помилкове? Просто інакше? Це складно. Адже ми живемо не у вакуумі. Подивляться. Подумають. Запитають: а чого це ти? Доведеться відповідати. Це хороше тренування - відповідати. Ставити собі питання на кожному кроці: навіщо я це роблю? - і відповідати на нього та перевіряти, куди ми рухаємось з усіма тими відповідями. Так потроху формується ще дещо, невипадково спільнокореневе: від-по-ві-даль-ність. Відповідаючи за кроки в напрямку змін, ми робимо їх вже з меншим острахом.
Хоча, це все одно не означає, що буде просто чи спокійно.
Дехто каже, що найкращі зміни - ті, що стаються самі собою. А я кажу, що - не лише. Ті, назустріч яким ми готові порухатись - також прекрасні, однозначно. Бо вони нас розвивають. І навіть якщо зміна, заради якої ми цього разу піднапряглись, не принесла потрібного результату, ми вже знаємо, що робити, коли наступний шанс замайорить і відгукнеться в думці. Вже є сформований тип реакції і вже трохи менше страху.
Так, в боротьбі зі страхом змін перемога - це зменшення страху, а не його ліквідація.
І я потроху щодня перемагаю...
fantazerka, Козенятко, shemely та 13 іншим подобається це.
You need to be logged in to comment