Він мене називає Юля, я його називаю - Син :)

Він такий подібний на мене. Характер мій. Хворіє всім, чим я в дитинстві. Хід думок подібний. Таке враження, що частина мене вегетативно відчепилась, ходить поряд і "мудрствує лукаво". Мій Дмитричок.
Деколи дивлюся на нього - і згадую, як ми 8 днів лежали на Орлика, малятко було в тяжкому стані і 2 дні ніхто мені не міг сказати, що з ним і які прогнози. Перед очима стає той клубочок, який привезли з реанімації. В реанімацію забирали, бо не могли крапельниці поставити бідолашному, а там вже поставили, під дімедролом... і от, сиджу я в палаті, не плачу, щоб молоко не пропало. Чекаю. Сусідка по палаті вкрала для мене в їдальні булочку, бо я не пішла на обід, адже з тою крапельницею все так затягнулось. І раптом заносять туго зв'язаний моїм махровим рушником згорточок, з якого стирчать босі ніжки і ручки, всі в лейкопластирі, а з голівки моєї любимої чорнявої пухнастої прозора трубочка іде до штативу, і очка мої найдорожчі під заспокійливим нічого не сприймають, хоч і бачать... отак взяла його і думаю: Боже, хоч би жив. Нічого ж більше не треба, тільки не забирай його. Видно, вголос то все казала, бо сусідка по палаті каже: "Юль, все буде добре. Незчуємось, як сини наші будуть вчитись читати". Як же тоді не вірилось... А тепер от вчимо склади з моїм розумничком найдорожчим. Ручки в нього такі вже - не немовлячі, хоч і зворушливі. Сильні. Маленький гарний мужчинка, так на тата подібний. Прасую йому сорочечки. Вчуся любити "дорослу" дитину. "Я сам!" - і бровки-шнурочки смикаються. Ну хіба не бачиш, що сам я вже і вдягаюсь, і взуваюсь, і їм?
Якось каже до мене: "я тебе люблю не сильно. Легенько." А чому - легенько: "Бо якщо я тебе сильно буду любити, то я тебе дуже сильно буду тиснути (обіймати, напевно).А я тебе буду легенько". Бжілка.
Нещодавно звернули мені увагу, що ненормально те, що Дми називає мене "юля", а не "мама". Мовляв, що це свідчить про те, що він мене як маму не сприймає. Я взагалі раніше не замислювалась, а як почула то - думала, думала - і вирішила: 1) Юля - то ще не найстрашніша лайка, щоб я боялась такого називання; 2) називатиму його Син: зазвичай мами називають дітей на ім'я, а в нас хай буде навпаки.
І взагалі, яке то щастя, що є у світі він, який тим голосочком може сказати: "Ей, Юль..."