Щоосені. Вірш у прозі

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 800

Сонце бавиться в хованки за хмаринками, голі дерева легенько рухають павутинками безлистих гілочок. Від осені лишилось зовсім трішки - рівно стільки жовто-коричневого листя, скільки ще не зібрали двірники; рівно стільки намистин замерзаючого листопадового дощу, скільки зронять на землю свинцеві хмари вночі; рівно стільки ягід горобини, скільки ще лишилось на найвищих гілочках, недосяжних для діточок і їхніх батьків.
Щоосені діловиті їжачки наколюють яблучка і грушки на голчасті спинки і тупотять по нічних доріжках. Захід сонця - червоний, немов обвітрений, а дим від спаленого листя лоскоче акварельне небо. Пронизливо-синій вересень, соковитий жовтень, листопад кольору червоного золота... очікування різдвяних див, заповільнення усього в природі, щоночі - сни, сни, сни...
Щоосені вона так хоче зателефонувати йому прямо зранку, прямо о 07.00, коли він ще тільки прокинувся і дивиться у вікно, обмацуючи колюче підборіддя. Домовитись про зустріч чи просто спитати, чи він є у місті, а тоді перестріти по дорозі на роботу і не дати йому пройти. Обняти так, щоб не міг дихати, кричати дурниці і плакати від щастя, нюхати його кашемірову куртку і тулитись до свіжопоголеної щоки... Або ввечері сісти на лавочку біля його під'їзду, замовити піцу на його адресу і якщо він не прийде - то зїсти цілу велику пепероні на самоті і плакати чи то від перцю, чи то від того, що він не прийшов...
Але гордість не дає натиснути зелену кнопку на мобільному, "ентер" для хоч одного невідправленого листа, 23 на його домофоні. А потім настає зима.
Щоосені йому сниться, що вона зателефонувала о 07.00 і, прокинувшись від будильника, він дивиться у вікно і думає про неї. Обмацавши щетину на підборідді, вирішує обовязково поголитись, а то раптом вона, як колись, перестріне його по дорозі на роботу, обійме і притулиться до щоки своїм запашним волоссям. А в кінці робочого дня так хочеться зателефонувати їй і запросити на піцу. А раптом вона знову прийде вдягнута лише у плащ, панчохи і золотий ланцюжок? І доведеться забрати піцу додому, і велика пепероні вистигне до ранку... Але він боїться їй зателефонувати і почути, що вона щаслива без нього, що одружилась, народила дитину. А потім настає зима.
Крізь скло маршрутки вдивлятись у знайому вулицю, просиджувати вечори у тій самій кавярні, нюхати пляшечку з-під парфумів, які він подарував? Скільки разів так минула твоя осінь?
  • Colombina1982
  • Divchyna vesna
You need to be logged in to comment