про вчорашній день

Обнімаю...Поки є можливість цьомати, нюхати і обіймати життя іде. Ми всі під Богом ходимо, можна підслизнутися і більше нема, можна шприц знайти... ні хто не знає що нам уготоване. Життя воно тут і зараз, позаду лише спогади, по переду мрії.

або не прийде; або прийде, але не забере...або забере, але не зараз.... Ні я, ні ви, ні інші дівчата, до чиїх родичів "прийшло", не знаємо цього. І це страшно? Так! Доти, аж поки не усвідомлюєш, що це прекрасно ! а ще- наші рідні, і особливо дітиська, ніц в тім не винні; вони хочуть відчуття щастя-радості-дитинства.. І чи можемо ми, мами, своїм душевним(і фізичним) болем дозволити собі зіпсути їм хоч один дорогоцінний день дитинства?
Мені легше - я знайшла відповідь на свої запитання, намагаюся жити звичним життям(з певними корективами). ні, не ховати голову у пісок, але й без отих неймовірно складних і важких запитаннь--"ну чому я, чому мені...?" , сприйнявши це як частинку мого життя. Як просту частинку, а не як "кару" чи "кінець".
Вам в мільярди разів важче, бо боятися не за своє життя, все важче; але ваші дітки , це просто дітки, які колись- у важку хвилину свого дорослого життя- зможуть повернутися спогадами у дитинство і сказати : "яке бомбезно-чудове дитинсто подарували мені батьки!"
І це буде найвищим щастям і похвалою.
Сил вам.

Колись у своїх 19 років я навчилась цінувати кожен день, кожну мить. Тоді я втратила тата, і зрозуміла, що не цінувала те, що мала. І ось тоді до мене дійшло, що найважливіше саме "тут" і "зараз"! А ще я стала оптимісткою, бо інакше просто неможливо жити. Мені страшенно повезло - я маю за подругу унікальну людину, яка просто не дає мені падати духом, завжди знайде аргументи для того, щоб не розкисати. Вона знає просто мільйон історій з не дуже щасливим початком і щасливим кінцем. І я знаю такі історії з власного життя (син знайомих поборов лейкемію, хоча шансів не давали, а зараз це просто шикарний (у всіх відношеннях) юнак, який теж навчився цінувати життя і в його очах ТАКА глибина! А якби він і його батьки тоді того не пройшли, усе б було не так глибоко). Усе в нашому житті не випадковість, і Бог точно знає, що є для нас найкраще, щоб врятувати наші душі. Ми просто не завжди (а може і ніколи) того не зрозуміємо і не побачимо повної картини. Якось так.
Так про що я): не марнуйте найкращі дні свого життя (а кожен день, що нам є даний таким може бути), на переживання і песимізм. Робіть свій кожен день кльовим, навіть якщо серце стискається. Просто наступного такого дня може не бути (завжди ця думка мене не покидає, ех). І "сьогодні" треба прожити повноцінно, добре, з надією, що завтра теж буде чудовий день. І забігати на роки вперед не варто.
Сумбурно якось, але дуже хочу Вас підтримати)! Все буде тільки добре! Може не так швидко, як хочеться нам, але точно добре в кінцевому результаті!!!

Я теж вчора читала про Мар"яну і багато думала. от нащо було лікувати, боротись і т.д. Але! Бог подарував ще на три роки маму маленьким діточкам, Бог подарував життя тій маленькій дівчинці, яку лікарі хотіли абортувати! Ми не знаємо що нас чекає завтра, але ніколи не варто покладати рук ! Тримайтесь! сотні молитв за Катрусю промовлено, багато людей переживають за вашу сімейку! Все мусить бути добре)

я теж була в шоці від новини про Мар'яну.
Навіть не уявляю, що переживаєш ти, читаючи таке.
Але в світі добра не менше, ніж зла. І див не менше, ніж випадків, коли їх не стається.
Я можу лише здогадуватись, що ти переживаєш. І тим не менше, погані новини про когось іншого не мають завадити тобі робити сир та хліб. Яким буде завтра - це питання неоднозначне для кожної людини насправді. Я останнім часом бачу такі аварії, що серце стає. Здорові молоді люди сідають в авто чи на ровер... і приїжджають зовсім не туди.
Знаєш, є така молитва - "В терпінні". В мене такий старенький молитвенник є, якщо хочеш, передрукую тобі в якесь ПП. Але мені завжди дуже допомагало в молитві озвучити свій біль і свій страх і закінчити такими словами з цієї молитви: "Ти, Господи, знаєш мій біль і моє терпіння, бо через них хочеш зробити мене подібною до Сина Твого. І я повторюю за Твоїм праведним слугою Йовом: "Благословенне ім'я Господа мого"." І кожен раз, коли накочує і нема сил формулювати довго - наче відповідай тій чорній хвилі: "А я - повторюю за Твоїм праведним слугою Йовом: "Благословенне ім'я Господа мого"."
Обіймаю вас.

Надійка , маленька Катруся стала великим благословенням для багатьох людей, зворушила і наповнила любов"ю багато сердець. В такі моменти просіть Діву Марію про охорону від злих сил, тому що тільки зло прагне розчарувати людину , щоб вона перестала довіряти Богові і вірити в ЧУДО. Коли мені було 21 рік моїй мамі робили діагностику, потім лікар покликав мене і сказав, що їй залишилося жити ще 3-4 місяці.... Це були страшні слова , тому що я була сама , а в коридорі чекала мама... Господь допоміг мені не розплакатися і я вийшла зі словами, що лікар просив мене обстежити свою щитовидку, тому що вона трохм збільшена. Цілу дорогу до квартири у Львові мама перепитувала мене , чи я сказала їй правду , а я посміхалася і казала : " Мамо, як ви думаєте , якби лікар сказав щось інше, то я б змогла не заплакати ???" нас возив на обстеження тато моєї товаришки , то всю дорогу ми жартували . Потім зайшли на квартиру , яку я винаймала під час навчання, прийшла господиня с.Йосафата ( за освітою фармацевт ) і питала що сказав лікар , чому такі сильні болі ....
А потім я пішла на базар і сидячи на лавочці біля церкви Андрія РЕВІЛА ЯК КОРОВА ..... В голові була лише думка - ще 90 днів і мами вже не буде, тільки 90 днів ,Господи....

А потім я приїхала додому і розповіла лише старшому братові. Татові не казала, він би напевно з розпуки запив ..... На той час це був вже не один рік маминої хвороби і молодший брат ще ходив до школи ....
Старший брат сказав мені, що будемо разом ввечері молитися за маму 1 Отче наш і 1 Богородице Діво !!!
Це були страшні дні, мамі було зле, вона ще більше худла, не могла їсти ... Час збігав .... А потім мама пережила березень , худа , ослаблена , виснажена ... але пережила і для мене це був промінчик надії перший , як перший пролісок весною.... А потім я змирилася , віддала все в Божі руки і одного дня сталося ДИВО !!!
Мама встала , зготувала сніданок, змогла їсти і за місяць набрала вагу. День , коли сталося ЧУДО я не пам"ятаю , тому що сама була вже виснажена.
Потім люди в селі часто питали Що допомогло ? А відповідь була завжди незмінною - Господь !!!

Подивіться собі фільм " Чудеса з небес " .Він дасть відваги йти вперед !!!