Принц і герой :)

- Наш тато - принц і герой, - заявляє Сергійко, взуваючись.
Моїх хльопсів пробиває на філософію саме тоді, коли ми кудись конечно запізнюємось. Але таку тему я пропустити не можу - і поволечки шнурую доньчині черевички, прислухаючись до подальшої розмови.
- Так, наш тато - точно принц і герой, - погоджується Дми. І додає: - І ми теж принци. Бо тому що тато - принц.
Мурах встає на товстенькі ніжки. Колготи у неї з візеруночком, картата спідничка і милі прикраси на вовняному светрику не лишають сумнівів:
- А наша Вуця - принцеса!
Я взуваюсь, очікуючи на свій "діагноз".
- А мама... ну, вона...
Розумію їхні сумніви. В безрозмірній слінгокуртці, шапці з бомбоном, велицьожних зимових чоботах я швидше виглядаю на якогось іншого казкового персонажа.
- мама тозе принцеса, - не сумнівається Ї.
- Ну так, - погоджується Дми, - в неї ще спідничка така є

(маю величезний сонце-кльош, правда, на вулицю ще не одягала, але діти часом просять, щоб я вдома вдягнула "і була принцеса").

Спасибі, хлопці.
Ми біжимо на зупинку, сідаємо в тролейбус, - і хлопці окупують чомусь одинарне сидяче місце. Навпроти бабця хоче помінятись з ними - і тоді буде для нас вільне подвійне сидіння.
- Ходи, лялічко солодка, ходи сюди, - звертається до Сергійка.
Сергійчик дивиться на неї з усією зверхністю, на яку лише спроможна недо-метрова людинка. Його явно зачепила "лялічка солодка".
- Ми - герої, - пояснює він і надувається пихою.
Дмитрик дивиться у вікно, я порскаю зі сміху.
Герої мої... принци мої...