нічні міграціЇ

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 706

Ми - люди компанійські, легкі на підйом і часто гостюємо в родичів, їздимо на дачу тощо. Але ночувати в гостях я не люблю. І всі дивуються: ну як же може бути в 1й кімнатці 5м людям зручно і затишно спати. Чого ми так рвемось додому? А нам - зручно і затишно. І в ніч з неділі на понеділок після активних вихідних ми спимо так солодко, що і пояснити важко.
першим (або одночасно з Вірусиком) засинає наш втомлений таточко. Я лежу на боці, донечка нямцяє, Сергійко тримає мене за косичку і ту косичку часом гризе. Якщо ж починає микати волосся - я кажу: "Мені болить, сонечко", - і він припиняє.
Дмитрух впівголоса розповідає собі казочки на 2му поверсі.
Крихітний ротик доціка відчіпляється від мене, і Мурах кругло перекочується на бочок. І тихенько сопе: заснула ляля. Я не рухаюсь, чекаючи, поки Сергійко теж зануриться в свій міцний їжачий сон. І от - він теж сопе і стає такий гарячий-гарячий. Несу його в ліжечко, він по дорозі сонно посміхається мені, я його цьомаю. Повертаюсь на своє спальне місце, де, власне, місця мало б стати більше після переміщення Ї. Але ж ні: принцеса розкинулась солодкою зірочкою на всю мою половину. Нє, Мурах, ми так не домовлялись. Я лягаю, трошки посуваю її - і Віруся раптом згортається в малюсінький клубочок і пірнає мені під пахву і тулиться так міцно, наче я - великий магніт, а вона - маленький круглий гвинтик. Обіймаю її, кладу руку на м'який бочок, що ритмічно рухається від дихання дівчиночки. Вона відрізняється від моїх хлопців тим, що їм свого часу потрібно було дуже багато простору для спання. Щоб і руки-ноги розкинути, і катулятись вільно. А на Мурасю хоч лягай зверху - аби тільки доцік був до мами міцно пригорнутий. Класно так.
Мамин сон - він особливий. Часом серед ночі самі відкриваються очі, бо мама відчуває, що хтось її вже потребує. І я відкриваю очі. На мерехтливому світлячково-зеленому годиннику - 03:23. А у світлі тих цифр видно обриси малюсінької зворушливої фігурки з розпелеханим волоссячком. Сергійко з напівзаплющеними очками стоїть посеред кімнати і тихесенько каже: "Мама". Я підходжу до нього, гладжу по голівоньці. Пасмо на потилиці не пригладжується і стирчить знаком питання. "Боїться", - жаліється синочок, - і притуляється до мене. Беру його на ручки, він лише трохи важчий від Вірусі. "Хто боїться?" - перепитую. "Агійко". "Чого Сергійко боїться". Їжачок сонно позіхає. "Муха - кусяє, комар - кусяє, жучок... а ще змія буває..." - пояснює Сергійчик. Напередодні Дмитрик розповідав братикові, котрі комахи кусають, а котрі - ні. І, вочевидь, вирішив про всяк випадок застерегти, що "кусяють" геть усі. До того ж, нещодавно на дачі бачили справжню змію. А мій Сюндрик - трохи боягуз, от і не витримала їжача психіка такої інформації. І прийшов синусічка до мами, грітись і ховатись. Знов моя косичка у солодких ручках, знов мою спину гріє сонне тепло. З другого боку - доцік заворушився і пригорнувся до мене, нагадуючи про час годуватись. Вона наїлась, він заснув... і мені геть не вистачає між ними місця. Сунусь, вовтужусь, сплю...
А вранці чоловік застає картину: Віруся в сні тулиться до Сергійка, він поклав на неї ручку. А я сповзла вниз, під дитячі ніжки, - і сплю там собі клубочком. "Просто вночі були міграції," - пояснюю я. Міграції Ї. МіграціЇ :)
Мамині відкриття - реально цілодобові :)
  • Virchuk
  • Colombina1982
  • fantastyka
  • Holly
  • buhgaltersha
  • cjomcjomka
  • Ligymunka
You need to be logged in to comment