Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Як то тепер пишуть - обнімаю і keep calm and just do what you do)) Я чекаю вже завершення твого Гв, щоб разом бахнути))
По темі , якщо маєш бажання, то напиши розміри - я можу щось файне пошукати для твоєї Анічки)
А ще більше по темі - у мене ще ремонт у планах , але ми вже все наперед теоретично виясняєм і сваримся. Бо наші плани не сходяться чомусь, цікаво чому б це)) Навіть не знаю...
А ще по темі був у гостях колега по меблях - так шафу хвалив, а від ціни випав взагалі))А ще столик і стільці Тарно з ікеа по акції хвалив, казав яка халява)) А я себе хвалила перед ним і паралельно жалілася, що чоловік гроші трохи жалів і не хотів, щоб я то купляла..
То в результаті мене вже колєга хвалив, яка ж я молодець. Просив йому такий комплект ікеї замовити, але я сказала, що акції вже нема((
Коротше, тримайся)))

Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk

 

Не вір, не бійся, не проси (с)
?
Та чого ж
Вір, бійся, проси. Коли віриш, то боятись не так і страшно. От просити - це часом незвично, але часом і також нестрашно.

Теплі дні... запечені яблука, намочена вівсянка, смажена картопля, ланчбокси, ланчбокси, ланчбокси і пляшечки з чаєм та водою... житній хліб з солодом вночі в хлібопічці пахне на всю хату.

Успіхів сьогодні всім і мені.
Я маю повернутись додому до 20, з купою вирішених справ і нових речей. І бажано з відповідями на важливі питання.

 

Прозу я не бачу, врочистість, я зараз Києві на виставці білизни, якааа красота. Гуляла Хрещатиком, пила каву з коліжанкою , вже киянкою, вона провела екскурсію де знімають ТСН і сніданок 1+1(хоч зараз новини не дивлюсь) було цікаво, навіть бачила як знімали програму з Таяна( вроді так називається та що танцювала і вилетіла). Трохи розвіялась, набралась рішучості і вперед до намічених планів

 

- Давай бачитись частіше?
- Давай. Ще би хоч 10 годин в добі, щоб побути разом з тобою трохи.
Лінолеум холодний. Холодильник білий, а жалюзі здало би ся помити. Його обійми теплі-теплі, заснути можна навіть стоячи.

- В школу кожен бере два рюкзаки: один підручники, інший - змінний одяг та взуття.
- Мам, ти десять разів це казала. Ой, де моє перезувне?
- Хто сьогодні забере зі школи Вірусю?
- Лідія лізе в посудомийку.
- Твій другий кросівок я бачив на балконі.
- Класно. Тоді я біжу, бувай.
- Щасти. Здзвонимось 08:30, вирішимо, що далі.
По бруківці візок їде гарно, а от по плитах - з писком і стуком. Цікаво, чи вивозить він мені Лідді ще хоч рік?

Черга на аналіз крові вирішує не пропускати мене з Лідією. Щойно повідомили, що реактивів обмежена кількість, тому "оте ваше скерування з датою - до одного місця, можете ходити і ходити". Та я і не просила, щоб мене пропускали. І Лідію взяла не для того, щоб мене пропускали. Просто я прийшла 08:08, і вже була чомусь парканадцята... Ну гаразд.

- Уті малюсінькі! А що твоя мама? Погана твоя мама! Чупа-чупс дала такій малій дитині.
Я сиджу тихо-тихо, тому що мені якраз проколюють вену. Цікаво, це така приказка - про погану маму? Що ж всі постійно оце "ти солоденька, а мама твоя погана". Останнє "погана" стосувалось того, що я не знаю ні шкільної програми, ні підручників, за якими вчиться мій старший син. "Як це так! Ви що, не читаєте домашнє?" Ні, я не читаю домашнє. Не ходжу до вчителів. "Зовсім не займаюся дитиною". Ну хай. Не займаюся, але дитина самостійно вчиться на відмінно. Так, я ніколи не зможу привласнити це собі, сказавши, що я "займалась ним так, що він тепер вчиться". Ну і хай би це була моя найбільша проблема.

Віруся вигадує схеми, як не писати прописи.

Сергій не вміщається в жодні джинси. А ні, в одні вмістився, але на зміну треба ще хоч одні.

Лідія каже "відійди" ("дійди"), "туалет" ("тлет") і часом ще "мама".

Дехто з клієнтів вважає, що може писати мені вночі, щось перепитати про роботу, виконану пару місяців тому. Я так не вважаю.

А листя падає, падає... І так не хочеться дощу.

 

Я вдома, знову. То тільки в мене після подорожей легка депресія? Треба кілька днів на входження в робочий режим.
Люди, подорожуйте!!! Якщо маєте хоч якусь маленьку можливість - їдьте і не думайте)! То так кльово змінити картинку, побачити інших лбдей, інші місця, пожити іншим життям! Наш вікенд був мега насиченим і мега позитивним. Вже купу разів їздили у різні тури, і завжди були якісь неприємні моменти. Але не цього разу. Все було супер!!! А ще є один великий позитив - доня зовсім за мною не сумувала. Зовсім!
Виявилось, що в мене росте один маленький хімік, який за нашої відсутності встиг перевести практично усю побутову хімію, трохи косметики, трохи канцтоварів та трохи продуктів харчування у якусь страшну бадягу, яку він грів у мікрохвильовій, і тепер у нас підлога у котельній у темно-синіх плямах, які не відмиваються. Ще щось там поплавилось, і напевно горіло. Мікрохвильовку навіть боюсь вмикати. Дістав по самі помідори. Але бачу по очах - припиняти не збирається. І мене це реально лякає. На балконі виявила відро з невідомою субстанцією. Але вчора руки до неї не дійшли.
Маю море «хвостів», які відкладала на «як приїду». Ех, пора вигрівати ті стайні. А ще батьківські збори два рази на тижні не дуже тішать. І мама мене точно не підстрахує. Вона вже не може перебувати з моїми дітьми в одному приміщенні). Рве когті.

 

@Rodionochka вкотре читаю оце ваше про подорожі, або зірвалися на вихідні несподівано кудись пошпарили, а нам того часом так бракує! і ми чогось не вміємо отак зриватися і кудись перти. Захоплююся тими, хто вміє

 

Цей абзац зробив мій день. Я розумію, що вам було не до сміху, але він мене так розвеселив)))) А після фрази про "невідому субстанцію у відрі" я взагалі ледь під стіл не з'їхала. Ви так "смачно" то описали. Чогось мені одразу "Єралаш" згадався. То напевно малий надивився роликів на Ютубі, де всякі експерименти показують. Мій теж часом щось таке побачить. То потім мішає в мисці - стружку від олівців, лізуна(будь він неладний), тісто для ліпки, папірці, ще приправу може якусь насипати і біжить до мене з криками "Мама, ховайся, зараз буде бубух..."

 

В мого теж таке. Почалось десь в 4 р., колотить все, що бачить: засіб для миття, парфуми, пінка для гоління, олія - все це закінчується тепер дуууже швидко. І ще кричить: мааама! Не виливай, то моя ПОМИЯ! (Знаєш чого помия? Бо вона все миє! ))))))

Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk

 

Можливо, варто направити ту енергію "в мирне русло", а саме придбати один з наборів типу "юний хімік", і дозволити досліди лише у відведеному місці, щоб одним оком наглядати. Прагнення до пізнання слід підтримати!

 

Оооо, і у нас таке, тільки та «бадяга» називається «зілля»

 

То така мода, калатаююютьь))
Ранки прохолодні, вечори теж, тішить сонечко, яке виглядає, час від часу, трохи зігріває)) Школа, то є проза, хто має першачків, як ви? Школа- привітна до дітей, не заставляти, не сварити, нічого не робити, якщо дитина не хоче.. такво, я з дечим згідна, але, якщо дитина не вміє писати, читати, то треба вчитися; бажання є не завжди, але як навчити дитину писати, якщо не заставляти(організовувати) теж діло? В школі написано 2-3 рядки, а більша половина сторінки пуста!? Тобто вдома доцільно, це все дописати, то я так вважаю, але по при те все ,виходить вчителька сьогодні, і така каже, починаєм читати( вивчили чотири букви) ? Одним словом -проза) Врочистості, наразі нема)) Пишіть.

 

Ооо ви вже чотири букви знаєте... Ми ніодної ще не вчили, але вже "читаєм"

 

Школа і вчителька наразі страждають більше, ніж першачок
Врочистість - дали їм групу продовженого дня, до 16:30-17:00, проза - вчителька слізно попросила, щоб я свого сина хоч на годину швидше забирала З навчанням у Влада наразі жодних проблем,

казала, що читає як добрий третьокласник

а от взаємини з однокласниками і вчителями - точно не його сильна сторона.
Проза - менша неспляча дитина кілька днів температурила і я зрозуміла, що коли вона прокидається щогодини - то дуже навіть прекрасно було Я й так останньо на себе в дзеркало боюся дивитися - шкіра на обличчі жахливо виглядає (і здалося б почати з тим щось робити нарешті ), то ще й кола під очима не додають краси. Ну і кілограми на пузі стрімко наростають, то я так свої нерви і лінь заїдаю
Ніяк не наважуся визнати зміну сезону і одягнути всім вже куртки, поки обходимося кофтами і кардиганами. Але сьогодні я вже вперше в кедах, а не в босоніжках. Осінь. Минулорічний листопад досі згадую з жахом, настільки важким він був психологічно. І нова осінь поки оптимізму не вселяє. Тішить хіба те, що діти осінніми і зимовими куртками-взуттям практично укомплектовані. І домашніх теплих шкарпеток їм двоюрідна тітка передала (ой, чує моє серце, що знадобляться, бо нас досі ні опалення, ні гарячої води

зашибісь коротше

)
Але я потихеньку все ж зішкрібаю себе-розмазню докупки і вчергове починаю розгрібати безлад вдома, в голові і в справах (які мали бути готові на поза-поза-вчора )

 

я не хочу про це думати. Але так і є. І холодно.

Нажаль, про своїх не можу так сказати. Але працюємо в цьому напрямку.
Що потішило - Дмитрові купили гарні куртки, і осінню і зимову. Гарні - в його розумінні, бо він обрав хакі зимову, а я би йому темно-синє все тулила.. ну, але. Обрав. Сьогодні додатковий привід для радощів - до школи в новій куртці.

одягнути куртки - то ще півділа, а от спакувати весь несезон...
@Akina дякую, я думала спершу просто всіх почитати і поплакати, а потім почала цитувати цей теплий класний допис - і вже не плачу, і за півгодинки навіть зможу вийти надвір. А ще друкую як нормальна людина (в мене це тепер нечасто, тому поки можу - стараюся записати побільше думок, щоб копіпастити при потребі)
Щастя воно в таких простих речах...
обіймати близьких і бути для них не таким вже й тягарем
хотіти їсти і мати що
могти водити машину
могти перегортати сторінки
нормально розмовляти
Могти вирівняти спину
Справлятись з повсякденним життям, обслуговувати себе. А ще і дітей - то взагалі величезне щастя.
Не мати боргів
Не плакати щодня. Або може навіть мати місце, де поплакати і щоб ніхто не бачив

 

Осінь...Кому проза, а мені - врочистість. Обожнюю цю пору року. Хай навіть вітер, дощі, сніг, все одно люблю. Влітку всі кудись поспішають, хочуть щось встигнути, рахують дні, засмучуються, бо щось не встиглось. А восени починаєш цінувати буденні речі. Світло у вікні квартири, де на тебе чекають, малечу, яка з криками "Мама,давай грітись" заскакують під ковдру до тебе і туляться сильно-сильно, теплу хмаринку, яка тебе огортає, як тільки відкриваєш двері додому, купу мокрого і брудного взуття в коридорі. Але хіба це не щастя - мати поруч тих, хто приносить то взуття додому і мати дім, куди його можна принести. Осінь гарно пахне...Глінтвейн, кава з молоком(хоч мені і не можна), терпкі парфуми, мокре листя. Осінь приємна на дотик...Оксамитові речі, м'який, майже невагомий снуд, плетені косички на трикотажі, вовняні спідниці. Осінь неймовірно гарно звучить...Важкі дощові краплі вночі по підвіконню. А ти тим часом, скрутившись під ковдрою, обіймаєш своїх, і чуєшся в такій безпеці, як у дитинстві, коли ховався від грому між мамою і татом. Звуки органу, шелест листя...
Всім гарної осені!!! І багато тепла та обіймів!!!

 

@Dominika, дякую за теплі слова про осінь.
Пройдусь-но я по популярним темам...
Осінь. Сьогодні збагнула, що осінь. Не школа, не холодно, не скоро вмикати опалення. А осінь. Листя починає жовтіти в лісі. А я живу в лісі .
Школа. Та нормаааально. Сьогодні знайшла дорогу - 2 хвилини на авто до школи. До цього за 5 хвилин машиною, 10хвилин пішки зі старшим або 20 хвилин з усіма дітьми. Малому все під силу, а я почну більше уваги приділяти увагу домашнім. І порядку. І місцю для зошитів, одягу...
Одяг. Коротше, незадоволена я ані собою, ані обставинами, ані наявним одягом. Ось хочеться зайти на сайт з кльовим одягом, взуттям - набрати в корзину та купити. А все старе - ліквідувати. Може, пару суконь залишу.
Куртки дітям - тре старшому. Знайшла. В жовтні буду купляти. І взуття, йому ж.
За кермом. О, я наздогнала одну ціль цього року - їзджу .
Ще треба вірші дітям вивчити до неділі.
Сьогодні в нас погода феєрична: шквальний вітер, дощі, зливи, град в перемішку з яскравим сонцем.
А в мене троянди зацвітають одна за одною. Десять різних сортів. Прекрасні.

 

І я з тих, хто любить осінь. Люблю запах осені в повітрі, жовте листя, ранковий осінній туман, прохолодне свіже повітря, пізній схід сонця, легку павутинку бабиного літа. Люблю величезні жовті гарбузи (ні, не їсти, а просто за їх красу). Люблю збирати каштани, їздити по гриби навіть якщо їх не знаходжу. Люблю читати, накрившись теплим коциком, і з кицьками під боком. Люблю чай з медом і лимоном.
Напевно я вже писала щось схоже минулого року. І от минув ще один рік. Починається новий відлік. Майже як у школярів починається новий навчальний рік. З вірою в себе спробую реалізувати свої задуми в цьому новому році. У будь якому разі поруч найцінніший мій скарб, моя найдорожча дівчинка, мої рідні і близькі. Їхня любов, віра і підтримка дає мені сили рухатися далі.
А ще дякую форумлянкам за те що ви є, за те що завжди розрадите/порадите, за цінний досвід і корисну інформацію.

 

В мене вже декілька днів думки крутяться в одному напрямку: «як впихнути невпіхуєме»

нервових філологів прошу вибачити

. Треба за ці вихідні відвідати цілу купу заходів в один і той самий час. В старшого починається знайомство з Пластом. Але чомусь програма аж на два дні. І в суботу якраз в той час, коли має заняття на гуртку. Все б нічого, але там заняття лише раз на тиждень, і своє перше ми вже разок пропустили, бо чомусь перенесли його на інший час. Нас намагались попередити, але мама відпочивала і вимкнула всі телефони). Ну і оті зміни часу за день мене просто страшенно дратують. Я ще в серпні все собі спланувала, щоб не бігати з язиком на бороді. Ну але хто ж то про нас думає. Головне гроші (і зовсім не малі гроші) наперід оплатити, а там починають вертіти як їм зручно. Тому пропуск кожного заняття - то жаль подвійна: і знання не отримав, і гроші втратив.
А ще в суботу в меншого турнір з футболу. Теж в той самий час. А потім ще якісь урочистості. Але через 2 години. То треба валандатись додому чи гуляти там той час? Про особисті плани я взагалі мовчу. А ще чоловік заявив, що йому в суботу треба допомогти одній хорошій людині, і на нього не розраховувати. Мама від моїх дітей відпочиває) морально і психологічно (за її словами). Тому вона теж не скоро до нас навідається).
Батьківські збори. Одні я таки прогуляла, і мені від того легше). В старшого була. І мене то заганяє в якісь дивні роздуми про те, що навчання у школі - то як якісь незрозумілі змагання «хто кращий». Не знання там основний приз. А якісь рейтинги тощо. Я з тих мам, що особливо не втручаються в освітній процес дитини. Не зрозумів - спробую пояснити, не може щось зробити - допоможу як вмію. Але щоденним контролем і перевіркою щоденника не займаюсь. Але бачу, що я таки відстала від життя. Тепер і батьки активно живуть шкільним життям своїх дітей. То я пофігістка? Чи то таки нормально?
Менший взагалі робить лише дуже потрібне) зі шкільної програми. Йому здається, що він краще знає, що в житті згодиться).
Доню привчаю до горщика. Все б було чудово, але какуляє чисто в труси. І потім то все помити і випрати... Я починаю бридитись.

 

"Мама, там треба вірш на німецькій про вчительку написати, ну для вчительки музики я сама вже (ну да, ну да...). І 1 жовтня буде ярмарок. Треба твій кіш для вчительки з математики точно і ще щось (це значить двом треба щось придумати, бо в одній школі вчаться)." (моя середульша).
Вечірні вивчення текстів з німецької - вількомен! Вже ввесь клас знає, що в Наді мама круто знає німецьку. (Легенди Львова).Колись знала на розмовному рівні.
Старша вже раз не зробила домашнє з хімії. Весь клас отримав на горіхи. Керівничка у вайбері написала батькам. "Міця, що там з хімією сьогодні? - Та все нормально, мама." В дитини не нерви, а канати!
Ми з меншою трохи лікуємо горло. Яка ж вона зараз не чемна. Все розуміє, а послухатися навіть не думає. Розставляє широко ручки і каже "йди ду мене" і фсьо! всі тануть, виховний процес зірвано.
Гроші просто розлітаються як осінні листочки. Одяг, взуття, продукти, побутові витрати, курси, гуртки дітей, репетитори... І все на ВЖЕ!
Врочистість: У жовтні їдемо на екскурсію з друзями. На 4 дні, три європейські столиці, без дітей. Отак їдеш, ходиш, тобі щось розказують, ввечері винце чи коньячок у класній компанії... Релакс... Ми з подругою ще в червні знали, що в жовтні нам буде це просто необхідно.

Вітаю! Це справді дуже круто. Мої вже зимові пластові табори з липня чекають. Зразу після РОМу.

 

Проза:
1. Син вирішив усі мої муки «впихнути невпіхуєме» і захворів. Тепер вже ніхто нікуди не йде. А дуже шкода, бо я таки підготувалась. Тепер треба лікувати. Ну і все ми благополучно пропускаємо.
2. Доня сьогодні «тішить» цілий день. То якісь магнітні бурі??? Вона й так досить активна, але сьогодні то все під соусом вредності, криків і безкомпромісності.
Здається мені, що у нас мінус штори на кухні, які і три місяці не встигли повисіти. Вона туди дуже смачно вмісила якусь субстанцію, яку я не знаю як відколупати. Зараз штора в морозилці, завтра піде ще в пралку, а потім у смітник. Чоловік пропонує залишити так, але я щось поки не готова до такого абстракціонізму).
А ще хтось (дуже мені на свекруху схоже) надщербив мій улюблений керамічний ніж. І хто там каже, що керамічними ножами не можна горіхів колоти. Можна. Але треба брати у невістки.
І здається у нас мінус один практично новий айфон. Теж доця постаралась. Вона має звичку все кидати з усієї сили. Літали вже всі телефони. Синовому не повезло. І чому на ньому не було захисного скла? Якось ми дуже халатно до того віднеслись.
Врочистість:
1. Завтра субота. Можна поспати до 8 години. Напевно).