Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

думаю, всі "плачучі" тут мають чим тішитися і радіти. Просто є якась сфера життя, в якій чується якийсь дискомфорт. А вже чи він суто особистий чи навіяний суспільними очікуваннями, то думаю в кожного своє (хоч я таки більше схиляюся до останнього).
Особисто я знаю хіба одну таку жінку , яка вже давненько не працює при вже досить великих дітях (десь 13 і 7 років) і вона себе за то не картає, на роботу не збирається, останніми роками щей чоловік став краще заробляти, то їй тим більше не треба. Але вона має досвід поєднання роботи зі садочковим періодом старшого, їй забембаність після роботи не підходила, бо вечорами зривалась на дитині і вона свідомо вирішила більше таке не влаштовувати собі і своїй сімейці.

 

В школі мала найкращу подругу, якій всього було треба. Активістка капець). За компанію з нею я побувала на купі заходів, гуртків, секцій. Потім вона виїхала, я поступила у виш і там теж з'явилася подібна характером подруга. Вона правда більше по заходах). Зараз теж іноді мене витягує, але вже не так часто з об'єктивних причин, бачимося раз на місяць, більше на каві. А інші мої подруги - такі як я))
І от в дорослому житті мені такого локомотива дуже бракувало. Бо побут затягує, це правда. А саму себе випхати на якісь заняття не так просто)) Але якось так само-собою сталося, що відчула внутрішню потребу сповільнитися, бо шалений темп з віком стає витримувати важче. Потім пішла якась переоцінка цінностей, ну як у всіх у віці 30 "з хвостиком"

хвоооооооооостиком

Ну і воно якось само... А тут головне почати. Зовсім інакше почуваєшся, справді. Ну, не гірше, ніж працююча жінка точно

 

Слухайте, Ви мене заінтригували, чим займаєтеся таким цікавим? Можна в ПП.

 

і я відмічуся.
з понеділка на лікарняному. вся наша сімейка захворіла.
але вже нам краще. у вівторок, мабуть, випишуть нас на роботу.
а поки я вдома - рукоділю на всю катушку. з початку вересня розкроїла собі штани і лежали мертвим грузом, бо не встигала після роботи.
і от 2 дні штани майже готові. але є одне "але". чи то штани в клітинку додають кілограмів, чи то я такий колобок. бо щось візуально я якась велика стала)) скажіть, що то такий принт - додає об*єму.
ну і дошиваю, дов*язую довгобуди

.
ура-ура! вже скоро буде порядок в моєму рукодільному куточку.

з врочистості-отримала нині Календар щасливої жінки. тішуся! 2019й, жди мене!

якби ще в хаті було тепло, а так - зююююзззззяяяя. цілий день під ковдрою сиджу.
діти вже без Т, хоч і з соплями і кашлями, , але товчуться.
ось так минув мій тиждень.
сьогодні, до речі, моє світове професійне свято. тож вітаю всіх вчителів. тримаймося, не здаваймося!

 

Тепленького пийте побільше, і з святом. Запитаю тут, чи вітали вихователів у садочках? Бо щось упустила той момент, ну і нас в групі по списку 10, а ходить 3-5, кожен раз інші. Так от, ми, я + 1 мамочка купили цукерки, по пачці, і я нарізала лаванди з городу, так і привітали))

 

Йшов 7 -й день хвороби синочка..
Я дійшла висновку, що вчитель молодших класів з мене ніякий. От масовік-затєйнік доволі пристойний...
А вчитель- однобокий, тобто не послідовний. Якщо в математиці ми десь +- в ногу з програмою йдемо , з відхиленнями пра в сторону "напишу скоренько йому 12 прикладів,щоб встигнути хоч трохи свою роботу підігнати", то по "я досліджую світ"...в нас конь не валявся .
І дитя, то таке , все в батьків- ніяких тобі малювань-розмальовувань ( ну окрім малювання і штрихування геом.фігур під час розмови...ага - він теж таке робить,поки приклади , чи букви пише).Важко мені в школі йши оті всі "бла-бла-бла". Про малювання - просто промовчу. Я абсолютно не вмію малювати . І не хочу.І не люблю.
Малого намагалась заохотити, але,палажа руку на сєрцо, малює він жахливо. Мабуть, як 3- річна дитина. Ну , але не всі риби можуть потрапити природнім шляхом на дерево....Тому тут таке.
Чемненько,як і обіцяла собі- перебрала одяг малого і чоловіка. Свій лиш розпочала і натхнення сі скінчило. Не люблю з тим замаруджуватись.
Нині мала 7хв ідилії. Ми з малим, в одній кімнаті, кожен за своїм столом - писали кожен свої завдання.І сонечко нам так гарно світило...
Ось такий, ніби банальний момент,але він і був саме тим, з котрих складається приємність нашого життя.І ,власне такі моменти, ми кладемо собі в скриньку "на потім", щоб коли засумуємо- обережно витягнути, торкнутись пальцями ледь-ледь, подарувати посмішку нам тодішнім і ... покласти обережно знову до сховку. Най ми буде.
А ще в нас нині усі конструктори повилізали і розповзлись по різних кімнатах. В кожного - окрема.І то кожних 10хв тре конче йти і дивитись - що саме він збудував і де. Під кінець приніс мені на планшеті відео, як він збудував "будинок майбутнього". Пра там мусить бути пояснення архітектора, бо інакше ви побачите лиш височенну башту з частин конструктора і площадки на різній висоті. Але там є все, навіть ліфт для авто на дах будинку,бо машини вже гібриди - вони і їздять і літають...
Одним словом - разважаємось.
Розваг вам приємних і .

 

Та таємниці в тому немає. Ходжу зараз на живопис і гітару. Хотіла ще зі студентства, але спочатку не було за що, потім не було коли, потім не було курсів для дорослих, потім знову не було коли... А тут зібралася нарешті. На живописі проходимо базовий курс рисунку і різних технік, а потім вже кожен вирішує для себе, якою технікою буде займатися. Почала з нуля, але вже дещо виходить. Бачила роботи нулячих учнів через рік - то можу сказати, що вражена) З гітарою теж з нуля. До всього, я зовсім вже не пам'ятаю нотної грамоти. Двічі на тиждень одне і друге. Ще якийсь спорт додам - буде повноцінний робочий тиждень) Все що робимо - робимо в класі, домашніх немає. Ну з гітарою роблю короткі повтори, коли є час, але це не суттєво впливає на звичний розпорядок дня. Багато вражень, позитивних емоцій,

особливо коли вже щось вдається, а ти думала, що в тебе руки з дупи

, переключаєшся. Ну і взагалі воно якось так медитативно діє, настроює тобі гармонію з собою і світом, якщо пафосно)) Загалом, якщо вік дітей вже дозволяє, дуже рекомендую підібрати собі щось до душі в пішій досяжності від дому і в зручний час. Можна звісно і вдома з відеокурсів, але мені це зовсім не те.

 

мене тут не було давно
вітаю всіх вчителів з прийдешнім святом, а всіх інших - з тим, що скрізь шоколад за акційними цінами особисто я дуже користаю з останнього, і не поправляюсь лише тому, що ганяю, як сТранНий віник. Ше і з примотаними до мене 7.600. Цього тижня були дні, в які п'ята точка вогнем горіла від навантаження Що не зле, в моєму віці і статусі.
До речі, про вік. Останній тиждень моєї тридцятки. Підняла плани на рік - уявляєте, все виконала! Тож нині сідаю до складання планів на рік мій наступний. І нафарширую туди вже як слід усього...
Останнім часом часто роблю таку вправу - називаю її "відволікання". Коли все страшенно втомлює і здається, що виходу нема, я вдягаюсь і взуваюсь, виходжу з квартири і рахую до десяти. А потім заходжу - і стараюсь побачити всіх і все, як уперше.
От - десятирічний хлопчина, який відчиняє переді мною двері і завжди забирає мій рюкзак, щоб мені не було важко. В нього є мрії, і в нього є хобі. І він має серйозну кваліфікацію з айкідо. І це - мій син! Нічого собі!
От- першачок, якого щодня хвалить вчителька. Оптиміст і розумник, амбітний і веселий. І як дві крапоі води подібний на мого тата. Невже і він - мій?
А от - красунечка маститься моєю помадою адже вийти на хвилю - достатньо, щоб вона відкрпАла мою косметичку Сіро-зелені величезні очі, чорні вії, пухкий ротик, спіральні кучеряшки. Невже ж і ця моделька - моя?
А ось - пахне молочком і бузькоче щось собі малюся. Солодкі щічки, пухнасте волосся, молочний ротик і посмішка така, що аж сльози на очі навертаються. Радіє мені. Моє
І відчувши багатство, я обіймаю їх всіх і по-новому включаюсь у наше насичене життя.
Встаю у будні 05:08. Лягти стараюсь до 23. Працюю, мрію, люблю, живу.
Щаслива.
Всім бажаю золотої осені!

 

та чого ж не працює. Працює, підозрюю, просто "не ходить на роботу".
Якось так в нас однією рукою жінки жаліються, що ніхто не цінує працю з виховання дітей і ведення дому, а другою - "не працює". А потім кажуть, що суспільство нав'язує, ніби то якісь інопланетяни, а не ми.

 

Дуже давно не писала тут. Якось не було, що розповідати. А сьогодні видався дуже гарний день. У зв’язку з гарною погодою, ми влаштували осінню яблуневу фотосесію в саду. Опісля прийшли гості - колеги з попередньої роботи, з якими я дуже давно не бачилася. Взагалі вони не до мене прийшли, а до тата. Але я всіх їх дуже добре знаю, оскільки теж якийсь час працювала з ними. Так приємно провести час в товаристві цікавих, розумних і майже рідних людей. Зазвичай, я не люблю таких посиденьок, бо на них згадується щось минуле. Але виявляється це мої стереотипи. Навпаки, всі спілкуються про теперішні події у своєму житті. І це вже вдруге я так помилилася. Цього року була зустріч однокласників і за школу майже ніхто не згадував в розмовах.
І дитина має компанію, бо дехто прийшов з дітками. Так що насолоджуємося теплими осінніми днями.

 

Оте "ходити на роботу" мене дуже муляє сьогодні. Виповнилося моєму хлопчику 3 роки. Декретна відпустка завершилася

дурне слова -відпустка в цьому контексті

. Холдингу не існує. Звітність подавати нема куди. На старій фірмі лишили "мертві" (читати декретні) душі. Продовжувати декрет не буду. Не хочу приписувати дитині хвороби, яких не існує.
Я - безробітна! Їду сьогодні по трудову. Ще й малій по дорозі зір перевірю. Пора міняти оправу, вже паяна-перепаяна.
Вчора мала дуже гарну зустріч, яка на багато що відкрила мені очі. Точніше, мені підтвердити те, чого я не хотіла сама собі говорити вголос. Город за 70 км - штука НЕВИГІДНА!
Ну, по перше, там ніхто не живе.
По-друге - сусідські "шпаки" допомогають збирати урожай

35 тичок яську зжерли... з шкаралупками разом! Помідорів нема, навіть вишневі дрова... і не подавилися!

Ну і останнє. Найболючіше. Замість того, щоб поїхати з дітьми на пікнік чи в Карпати - ми щовихідних летимо в село, щоб обробити-полити-зібрати той "урожай". "Гануся, подивися за Назарком" , то все що діти мають .

Я тішуся з того, що таки до мене це дійшло!!! В село - покосити траву і посмажити шашлики. І те що не потребує догляду. Кабачки-гарбузи.
Бо картопля, помідори, кукурудза, буряки, морква, цибуля - дешевше купити!!!
Хух. Виписалась. Тепер можна і по трудову їхати

 

Забрала трудову. З "прощання" осадочєк лишився. Але вже. Ні ми, ні нам в тому житті ніхто нічого не винен.Вдихнула-видихнула. Проїхали.

Вже казала таке, ага?
Намастила "лижі", знайшла роботу, вже б виходити на навчання. Ага. Тільки не сьогодні. Ну і не завтра. І хто його зна коли. Дехто почав пчихати над вечір. Ну ви всі в курсі, чим накриваються плани. І нікого нема щоб посидіти з малим. Отже, треба використовувати план Б. Щось десь робити-працювати з дому. Робота пересувається на невизначений термін і невідоме місце та посаду.
Ой, що, знову тільки я пишу?
Тішуся за тих у кого все добре, вболіваю, у кого тимчасові "неутряски". Сиджу шукаю в неті колеса зимові. Хочеш їздити машиною - обслуговуй сама. Не барскоє єнто дєло займатися дрібницями всілякими. Є сервіс - тобі там все зроблять. Ага, шшас, колеса по 3 тис за одне кулко...

я ся вдавлю

З хорошого? - моя Гануся попала на вихідні в свою вікову категорію до "Шалених математиків"

минулого тижня організатор помилково до тих, хто на рік старші відправила, напевно, через ріст, то плакала, що трошки важко

. То такі цікаві речі розповідала... Ех, де мої 7 рочків?! )))
А найбільший плюс в тому, що МИ усі в СЕБЕ вдома!

хтось там сильно мені писав що я хвалюся хатою-машиною-сім"єю. Ні не хвалюся: тішуся і дякую Богу що в мене це є. Значить, я чимось-таки заслужила (заробила), головне - не вкрала ні в кого!

"отримувачі самі зрозуміють до кого це відноситься

 

Ой, нічого собі. Я прозріваю. Як так можна. Я в шоці. А, я, наївна, думала, що тут всі один за одного щиро радіють, вболівають і співпереживають. Ну не даром в нас є теми і "Вихвалялки" і "Спільна молитва". @Zaychenya не звертайте уваги. Ніхто не знає, що вам довелось пройти для омріяної квартири, від чого напевно довелось відмовитись. І тим більше, думаю, що ті люди навіть не уявляють як то жити з боргами.

А діти і робота, то таки важко, якщо нема з ким залишити. В мене вже на роботі м'яко кажучи в шоці від к-ті моїх лікарняних за рік. І я чесно кажучи також.

 

Не хочу йти в жилєтку, то треба знайти врочистість....Важкий і непростий для нас був вересень і жовтень наразі...
Найменшому поставили атопічний дерматит, вчуся з тим жити, приймати і йти вперед....Донечка хвора , вже другий тиждень вірусний бронхіт і мене і чоловіка теж "загребло " за компанію....Синочка- першокласника в школі штовхнула дівчинка, розбив голову , накладали шви на Орлика....( дякую Богові, що все вже зажило і це однозначно врочистість !!!) ..
Переходили дорогу на вулиці з одностороннім рухом , п'яний водій передумав їхати вперед , різко дав назад , зачепив колесо велосипеда старшого сина...( теж дякую Богові, що чоловік був поряд і гамселив по машині , і то зупинило водія....Водій був п'яний як чіп , навіть говорити не міг....В мене руки трусилися від страху...поки чоловік заспокоював мене і малого водій втік...). Ці всі події таки добрячий стрес для мене ....і батарейка повністю на нулю.....Врочистість ще 12 днів і приїде моя мама натрошки нам помогти, ще 12 днів...

 

а я навпаки надихалася Вашими розповідями. ми з чоловіком лише на самому початку тяжкого етапу заробляння грошей на власне житло, і окрема своя квартира чи будинок - то моя страшенно велика мрія. а Ваші історії мене підтримували на цьому шляху, бо я читала і розуміла, що та моя мрія реальна, особливо в моменти, коли опускаються руки і здається що ніц не вдатсться зробити!

 

ото ще хтось дурниці виписує. можна подумати, що то вам спадок від цьоці з Канади звалився на голову. то нічого, що все зароблено власною важкою працею. з дописів це цілком зрозуміло. ну принаймі для мене тому "донт ворі, бі хепі". всіх непонятливих "в сад".

люто плюсую. мені наразі взагалі діти + робота + хата=я здохлик. і то коли здорові, то втомлюся і не встигаю, а як хворі, то взагалі

 

я спробувала. з моїм рівнем відповідальності я в перший же тиждень сиділа з гастритом - робити нема з чого, роботу подай на блюдці. захворіли діти - і рахуй дні, встигнеш, не встигнеш. та ну його, я не можу, ще і такі відстані і без машини.
як інші справляються - я не знаю. як писала haidee - сімейний бюджет хіба втрачав.

 

мені приємно, але ми не є ідеальним прикладом. В нас був "старт" - 2 кімнати в старому будинку. Але так, правда, ми доклали купити попередню квартиру, весь ремонт своїми силами. На цю квартиру теж збирали. І допоки почався ремонт - ще рік віддавали по максимуму кредит Ремонт повністю весь з кредитних коштів

то ще можна було однокімнатну купити

.
Це дуже добре що у Вас є така мрія. Робіть з неї ціль і втілюйте в реальність!!! Я від маленької мріяла, що у мене буде сім"я, дітки, своя квартира, своя машина... І я про це мріяла, коли вдома навіть грошей на хліб не було .

о, я Вам розповім.... Від величезної кількості продуктів, в тому числі м"ясного і риби

Ви не повірите, але м'ясо я і діти їли лише в батьків...

, він будь-яких ліґумінок: різні сири, овочі, фрукти (ті що дорожчі), куповані солодощі, цукерки дітям по 1 шт на день видавати... Пишу, і сльози течуть . Щастя, що куми і коліжанка з своїх малих одяг для меншого понадавали і взуття. Для старшої - понакупляла раніше "на виріст" на секондах.
Дякувати Богу, що в чоловіка така коліжанка, в якої ми жили 1,5 роки оплачуючи лише комунальні. Машину втримали, не продали

яку, до речі, теж ніхто не подарував, а виплачувався кредит, який був взятий під заставу КВАРТИРИ! І я мусіла працювати, з першого дня, як тільки приїхала з ПБ ще з малою

, бо з центру на Наукову-Кульпарківську добиратися з 2ма дітьми громадським транспортом зранку- мене всі зрозуміють. Плюс купувати матеріали для ремонту... Про море. хм, море, востаннє я його бачила в 2013р. Карпати? - ще як була вагітною малим. Всі поїздки - це село, чи деколи до чоловікових батьків (звідти і звідти тарабанили продукти, біля яких ґарували з весни до осені). По ночах робити закрутки (бо до бульбочки чи макаронів можна відкрити лечо або кабачкову ікру, і вже є вечеря).
А ніхто не каже, що це все закінчилося. Просто ми поселилися в своїй квартирі і трошки видихнули. Дозволили собі невеличкий відступ, посвяткувати і розділити з друзями і родичами радість. Потім все продовжиться. Дай Бог, щоб вклалися в 5 років....

мене дівчатка в відгуках питали "хто то такі", що мені розповідають що я хвалюся тим що в мене є - є такі "правильноживущі" і вічнониющі що "кругомодніврагі. Імен називати не буду, бо не хочу. Не так вони мені вже й допекли, щоб через них отримувати штрафи

.
хух. Виписалась. Заодно пожалілася. Хоча, нема дуже чого. Напевно, що є такі, хто б хотів би бути на нашому місці, але є і такі, хто не може уявити, що так (скрутно) буває.
Тому, завжди потрібно залишатися просто людьми.
Я, направду, просто нереально тішуся, з того, що в нас ДП - це ще одна маленька віртуальна сім'я (хоч не така вже й маленька ), де завжди поспівчувають, допоможуть, дадуть копняка, пораду, зроблять встряску ("холодний душ") щоб прийшла до тями і порадіють разом з тобою. Дякую!!!

 

я , наприклад, вас розумію. бо в нас було дуже схоже. тільки ще з своїми болячками, чому не можна було того мяса їсти дтьтні)))

 

@Zaychenya ви завжли така щира! І я щиро за вашу сімейку радію! То все дурня - чужі думки, заздрості, дурощі і т.п. Бажаю вам щастя в новій оселі і здіснення мрій!
А по темі:
Почну з врочистостей. Ми минулого четверга завели дитину в садок і поїхали вдвох на океан! У нас привалила жара і минулого четверга було +29! Яка це краса, я так розслабилась і відпочила! Хвилі були величезні, вода тепла, я наплавалась, назбирали камінців для акваріуму, якось відключилась від турбот і реальності. Людей на пляжі не було, майже як на безлюдний острів потрапили)))
Врочистість #2 - чоловік купив акваріум. В нас колись був і нервував мене страшенно, бо біля нього купа роботи. Але дитина наша в садочку "зачарований" акваріумом - тому чоловік на крилах любові вже облаштовує йому власний. А я була злюща, але як ми його запустили, - і мене попустило. Краса, заспокоює і зачаровує!
Врочистість #3 - я дала собі копняка і почала знов вчитись і шукати роботу. Вже є позитивні зрушення, сподіваюсь, це буде гарним стартом!
#4. Перейшли в скрін-фрі режим. Малий обплював телевізор водою, і він "поламався") Отож телевізор вже 2 тижні не показує мультики. Бо то дозування мультиків мене доводило до сказу. Насправді легше повністю забрати перегляд, ніж дозувати!
#5. Посмажили на грилі м'яско, яке я замаринувала в жмиху від соковижималки. Яка це смакота! Я давно не їла такого смачного м'яса, просто тануло!
Ну а проза...одне й те саме, малий хворів, просиділи вдома з вірускою всі вихідні. Граблями залізними (якими листя в дворі збираємо) поцарапав машину. Одним словом - "дитина в дєлє"))) Пізнаєм світ далі!