Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Знаєте що таке зло? Розповім про одну з іпостасей. Рапсодія пише про міст: це її думки? Ні, не її . І гнати такі думки я би радила Іменем Ісуса...
Ще одна іпостась. В нас в хаті зявилась нарешті тепла підлога (ота вся система труб, приборів, котел...стяжка). До того ми майже 5 місяців жили на підлозі, яка складалась з фундаментного бетону+пласти поліпіностеролу (типу пінопласт) і ліноліум. Підлога була мяка, тепла і ліноліум собі блукав, бо ті пласти його рухали . На кухні вже була яма від витоптанного мною місця біля мийки... Так от. Все. Маємо теплу підлогу. Рівну стяжку (грунтувала лічно)), плитка згодом покладеться). Планувалось, що за тиждень зробиться - а затягнуло майже на три.
Фасад. Дороблюють майстри. Вже навіть колір є - біла грунтовка . Буде в нас біла штукатурка (колись ), місцями вагонка (забула точну назву..планкет?..). А поки вже є уявлення що то таке в нас буде в фіналі.
Тепла вода, котел - є, встановлені.
І де ж зло? А ось воно: тиждень, як знову заселились, а мені то все не в радість. Йой, та ми ж по суті закрили питання підготовки до зими: опалення, зберігання тепла... А мені неспокійно, а мене нервують ті всі інші незручності, а я вся така незадоволена... Сьогодні нарешті вгамувала то зло, вдохнула і почала усвідомлювати реальність та цю всю благодать.
Ну, душу в нас ще нема. І може буде він зимою. А може і пізніше. Другий поверх пакується самотужки мінватою. І хоч ця розповідь про будову нудна, але така вже як є .
Ще організовую бізнес . Сироваріння, сиропродавання . Смачні сири.
Дітки трохи соплі мають, трохи підкашлюють.
Навчання дітей трохи на паузі (розвивалки, ліпнина тощо), бо переїзди та намагання навести порядок в тій всій будові.
Ще додам нудоти. Тобто, власного досвіду. Переїзджати в будинок, який ще будується - можна, тільки треба бути готовим (і психологічно, і фізично, і духовно) до дурної роботи (переставляти речі з місця на місце, протирати, мити одне і теж саме 5 разів на день), до спостерігання за незавершеними етапами і т.д. У нас такий варіант. Хтось купляє готове, хтось не вїзджає, поки не добудується, хтось просто орендує житло - у всіх свої історії.
Важливо, щоб в усіх хатах, квартирах, будинках було добро.

Зараз відкриваю Біблію, читаю наступну главу, а там:
...але й хвалимося в утичках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість - досвід, а досвід - надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.
Якось перегукується з моїми сьогоденними врочистостями та прозами

 

О тааа!...Й так мене та оренда нервує, ну але вже як є.
Проза - мусіла перечистити пів-мішка моркви, бо щось почала мені псуватися й така противна мошка завелася, що вже 4 день нічим вивести її не можу, плодиться що дурна, хоч я я все насухо протираю, знаю, що та мошкара любить вологу. Результат трудів - жовтуваті руки, капець манікюру , зате натерта на комбайні в різних варіаціях морква.
Сьогодні старший за обідом видав - мол, що то я не готую їм все свіженьке на сніданок-обід-вечерю, як бабуся . Й то...то в нас ще було велике різноманіття всякого-різного, бо якраз з Ашану приїхала, зазвичай в мене з тим строго - що не з"їли зараз, значить не голодні, в нас свиней нема, будете всі то доїдати потім, мама мусить мати час на себе, а не тільки на кухні товктися. Сказала малому, що єдиний його шанс мати все свіженьке - навчитися готувати самому .
Проза 2 - так вже по-осінньому сиро й холодно...Хочеться глінтвейну й штруделя. А нема...

 

я сьогодні, за майже 3 роки перебування на цьму форумі відкрила для себе таку річ як "відгуки". як мій муж каже - олень з оленів))) тому, хто раніше писав мені в карму - не ображайтесь, просто я реально не знала про цю функцію, а тапатолк її ще й не показує до того всього.
загалом початок тижня вийшов не найкращий, погода не радує, дітьо захворіло, проходивши в садок не повний тиждень. адаптація поки проходить вдало, Анюка дуже хоче до діток і навіть свариться зі мною коли я приходжу її забрати до обіду. але подивимось як буде далі, тож ще не спала ні разу в садку.
до речі про адаптацію - здається, у нашому випадку мені як мамі важче пристосуватись до того що дітьо ходить в садок, до чужої тьоті, в якої ще 18 таких діток, ніж самому дітью. коли ти знею майже 3 роки практично 24/7 то трохи важко відпустити. але все приходить вчасно і, бачу, дитина готова і потребує перебування в колективі.
з врочистостей - отримала подаруночок від форумлянки в рамках осіннього обміну, чому безмежно рада) ще й скоро день народженнямоє буде) незнаю чи заслужила на якісь подарунки. але рада просто цій даті і початку останнього року третього десятку)

 

От сьогодні вроді і свято, але робочий день, а мені взагалі здається, що субота. Ну то таке, поїхала забрала чобітки малої, довідалася, до мами і сестри. Навіть нема, що писати, але день пройшов, але осадочок оставсЯ. Надіюся на позитивні вихідні. Позитиву всім!

 

Почуваюсь виснаженою. Дітки кашляють з різною інтенсивністю. А я два дні старалась допомогти чоловіку і вже закрити питання з мінватою. Сьогодні його закрили. Сподіваюсь . Скоріш за все - так. Я поїхала до батьків до понеділка, а чоловік має допакувати ту мінвату і вже не бачити б її...
У мене знов роздуми про лікарів: довіряти чи ні? Їх діагнозам, виписаним лікам, направленням... З однієї сторони - накупиш, даєш дитині - і буває одна хвороба проходить, а інша приходить внаслідок.. З іншої - загальні процедури теж працюють (я про оте зволоження, часте пиття, промивання...). Але от коли ліки не спрацьовують та й ще дають вагому негативну побічну дію, або народні методи не впливають - тоді я вхожу в ступор, наступає думатєльний колапс і я не знаю що робити..
Хоча, знаю: робити процедури, молитись і не лінуватись повторно робити процедури, маневруючи між ментальними капризами хворіючих дітей.
А ще мені сподобалась фраза педіатра, яка, виписуючи направлення на стаціонар, прокоментувала: "якщо Ви вже з таким стикались, і знаєте, що робити - робіть вдома. Але я мушу направлення виписати". І я ж то знаю. І я ж вмію. Тільки звідки зараз невпевненість? Втома? Замало терпіння?
Ще врррочистість: фасад з дахом нам за 2-3 дня дороблять. Реально, прорив потужний: стан, в який ми вїхали в квітні і зараз. Через тиждень вже можна буде вперше запускати теплу підлогу .
На цьому будівельно-лікарняні хроніки закінчую. Треба поспати.
Думала, приїду о 20й, ще й книжку почитаю, повишиваю (місяць не торкалась), то-сьо... А приїхала о 21, гв майже до 23.40-50 (можна молоко вважати "обільним тьоплим пітьйом"? )))
А, під час гв пройшла тест IQ. Давно хотіла. Хоча, при підготовці до вступу на факультет СБ в Ун-ті Я.Мудрого, я тест проходила. Однак, не знаю результатів.
Сьогодні дізналась, що показник 136. Не знаю, чи ті онлайн тест адекватні, але результат приємний (я так і знала, що я розумна).

 

Привіт дівчатка, остання неділя вересня, писати рулить, деколи сама від себе не залежу. Навіть не віриться, що вже жовтень, якось хочеться ще тепла. Хочеться ще довгих прогулянок, так, щоб не мерзнути, щоб було затишно. Всі кругом кашляють, і ми не виключення, але дуже хочеться того позбутися. Завтра понеділок, і знову новий тиждень, нові враження, от так і живемо

--- дописи об"єднано, 30 Вересень 2018 ---

 

Перший місяць осені промайнув. Перший місяць школи пішов туди ж.
Наразі все встигаю,пра кручусь і відкладаю якісь справі на "далеке потім". Яке точно настане в один момент.
Час просто летить. Багато встигаєш, ще більше хочеться. Лиш мрії якісь спокійні і врівноваженно-плинні,як хмарки на небі .
Сьогодні мав бути крутезний і насичений подіями+святкуваннями день...але дитя захворіло.. і якщо ще вчора все виглядало доволі оптимістично,то нині по обіді почався треш.
Незвично ходила на аж 2 Службу...Відчуття -дивне,коли по дорозі люди тобі йдуть назустріч, видається. що ти спізнюєшся..."Ефект толпи". І лиш я себе переконала,що такого бути не може,бо я вийшла вчасно, як зупинилась автівка і ,візуально знайомий, чоловік мені сказав : "Іруся, а ви чому спізнюєтесь? "
Таак,після початку навчання зі мною почало вітатись купка люду, мені не конче знайомого... Можна би було написати- "так до неї прийшла відомість", але це би було неправдою.
Завтра жовтень - найулюбленіший мій місяць року.
ШкодА ,що синочок розхворівся... ми мали такі плани...і погода хороша..Ну,але є й позтив - он ДП все вичитаю в проміжку між вимірюваням температури і різними маніпаляціями. Може й шафи переберу...Час на лляні штани і шорти вже точно пройшов.
Заодно випробую себе в ролі вчителя 1-го класу,бо роль полупсихолога мене вже втомила.
Дитя дорослішає розумом, але емоції за ним не встигають..Ось цей дисонанс і мотає ми нерви.І вчительці заодно.
На нині вам вечірнього ароматного тепла,а ми - читати книжку. Гарненько поповнили запас,а головне- вчасно, в останній день Форуму...навіть одну з автографом автора маємо.
Всім .

 

Нарешті наша вереснева єпопея з болячками пішла в небуття... Дитина здорова... Але як от іі вести в садок, щоб знов не підчепила чогось - не знаю... Але ж і в хаті цілий день мультики дивитись не вихід... Мусить дитина трохи в люди виходити і з дітьми спілкуватись... Майданчик не рахую, бо сама з нею витримую хіба годину і додому... Та й водіння в садок вже якийсь графік, бо я лінива стала жах... Ще поки працюю, пишу настрій є ... А от два дні роботи не було і в мене мало не депресія... Готувати нема особливо кому, дитина ість супи і пюрешки, тож в мене останні дні пусто в холодильнику... Чоловік скоро приіде, жаль що не надовго... І потім знову я сама з дитиною два місяці... ((( Але нічого... Ці півтора швидко промайнули... З роботою мене попустило... Праця вдома з компа останні 2 місяці дала мені дохід, тож не все так зле, як я собі думала.... Хотілося б вийти кудись на роботу на повний день... Але я в ступорі де, як, коли, куди і ким... Напевно, ще не час... Тож я почекаю... А поки писатиму собі далі... Якось воно буде... Є в Бога на мене якісь плани, я надіюсь...

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

Просто напевно хочеться виписатися. Відсвяткувала день народження, 35 років. Вже й багато. І якось усвідомила, що вже не підходжу до багатьох речей, які колись хотіла. Поїхати в Америку нянею, бути волонтером на міжнародних фестивалях, та що там, тепер на роботу беруть дівчат переважно 25-35 років І таке відчуття, наче я втратила можливості, які давало мені життя, що я вже в кінці життя. І я розумію, що мені треба міняти роботу, бо все життя оператором не буду, але вже наче й пізно вчитися, кому я треба в 35. Он студентів беруть на різні роботи. А так не хочеться йти в магазин продавцем працювати, хоча я розумію, що там працюють достойні люди також, але просто не такого майбутнього хотіла для себе. Ремонт по грошах забирає більше грошей ніж планувалося, але це в принципі не новина, підозрювали, що так вийде. Холодно в квартирі, надворі сонця мало і від того ще більше занурююся в хандру, нікого бачити не хочу й взагалі з хати виходити не хочу і говорити з кимось також. Депресія певно. Доця прихворіла, вірус якийсь, збила температуру та й бавимось. Аби знову від неї не заразитися. Відчуття якесь наче я на роздоріжжі і не знаю куди йти. Комусь знайоме, певно. Знаю, в такі моменти треба комусь допомогти. Давно хотіла стати членом гарячої лінії, яка рятує людей від суїциду. Тре якусь врочистість знайти. Ну та, після дня народження залишилось багато їжі в холодильнику - плита відпочиває практично.

 

мені через місяць чотири нуль. З одного боку я вас розумію. а з другого- що таке три п)ять- це тільки початок нового незвіданого. навколо стільки цікавого. і якщо хочеться- дерзайте. А ще в мене для всіх один рецепт- подорожі і хобі)

 

Це просто осіння хандра , в мене теж десь такі настрої, але я з нетерпінням жду зими, глінтвейну й свят.
Ще мене гризуть думки фінансового плану , я такі схеми вигадую, що чую - ходжу по лезу ножа, балансую на межі фолу, але й іншого виходу не бачу.
п.с. треба десь зробити ДП-вилазку чи похід на каву/театр

 

Повірте, таке відчуття не тільки у Вас, мені дещо більше, але я зрозуміла одне, що в мене і досвіду нема, відчуваю себе якоюсь дурочкою. Хоча з іншої сторони, я народжувала і виховувала дітей, готувала, прибирала і все інше. Тобто, я теж робила і далі роблю свій вклад в розвиток своєї сім'ї, просто, так вже склалося, що на тому ніхто не наголошує, все сприймається, як так і має бути, мабуть, те і зачіпає, хоч знаю, що таке не тільки у мене. Якось все прозово, але у всіх однаково бути не може. Можна, ще багато писати, що хтось встигає і працювати і народжувати і.т.д. Сьогодні іменини Олега, так що, в кого є такі, вітайте! В мене чоловік, спекла сирник, замовила спортивні штани, але виявилися малі)). Всім гарного вечора!

 

Тре мені конче сходити в жилєтку ... От тре і все . Крапка.
Життя, видать ,так хоче. Підкидає гадостей по-троху і сі диве з-за рогу - "а нє, не пішлаа ..Знач мало, тре ще підсипать.."
Ну або якось так, бо іншого логічного пояснення цій широченній чорній полосі я , наразі , не маю.
І в відому примовку, що знач щось дууже добре ми готується, не конче вірю. Бо тоді я би мала б бути Царіцою Марскою( і це як мінімум), ну або хоч Владичецою Брюховецьких Лісів .
А це не є можливим, бо тих владичицьо-царіц там, як...як листя у Стрийськім Парку.
Тому мені, після розвязання рівняння з багатьма невідомими, залишається лиш припустити,що "оте" все тому вигрібаю, що я отримала доволі вагомий і надзвичайно чудесний подарунок на нашу з чоловіком річницю.
Нєє, не машину-дачу-шубу-"рижуху".... я отримала вітальну смску...від нього..з словами : "хочу з тобою прожити ще стільки ж"
І на моє дурацьке (ага, я не можу стриматись) : "ти впевнений??" відповідь була однозначна : " я -так, хіба що ти маєш інші плани".
Я мала на лиці ,в той час, дурнувату усмішку і одночасно переляк у серці..Ну бо ще 25, то стопудово - "і поки смерть не розлучить нас".
Хто завгодно би ся спудив..
Ай, перестаю писати, бо щось ніфіга не жилєтке виходить..
вам . І майте зрідка дурнувату усмішку - не погано допомагає нарощувати емоційний імунітет.

 

@Kazkivnycja, в мене час від часу теж такі от думки відносно професійної нереалізованості не дають мені спокою. Якось так склалось життя, що з хорошою роботою не склалось). Хоча вчилась добре, і якби після закінчення вузу таки пішла за спеціальністю, то було б не зле. Але в той час склалось так, що пішла до родича на роботу. І вже звідтам у декрет, з якого вже 13 років ніяк не виберусь. Мучить ще й те, що не зможу професійно займатись тим, що приносить задоволення. Не вчилась цьому. А зараз вже нема можливості вчитись. Може колись), як діти виростуть))). Надія вмирає останньою!

 

і я трохи допишуся до тої печальної теми, хоч мені би зараз більше здалася тема в стилі "дайте попсіхувати так, шоб нікого не вбити".

Мій малюсик-солодусик мене тішить дуже-дуже, але невиспаність+псіхатура старшої і всьо!!! всі скричалися, сплакалися, в мене болить голова і я хочу втекти з дому. І я би навіть так зробила якби було тепліше, а то вдягатися і бігти в нічку тим більше нема бажання. І тут я розумію нашо людям приймати ванну, заняття, яке за життя лічені рази собі влаштовувала, бо мені того зазвичай не треба.

Так от, в мене з тою реалізованістю не ліпше - хоч і працювати почала ще на 3 курсі, але за 10 років на одному місці праці особливої кар'єри не зробила, більше того - зрозуміла, що не маю я задатків характеру для будування кар'єри, і сама та сфера діяльності взагалі не так вже сильно і цікавить мене, щоб напрягатися в ній вдосконалюватися, і навіть колись повертатися туди на роботу. Друга освіта наразі навіть ще не почала застосовуватись, оскільки завершила її в часі першого декрету і навіть не було коли шось починати. А підтримувати знання в належному рівні зараз теж не виходить.
І куда з тим всім йти опісля декретів? Іноді подумую, що може б то іще хоч одного малючка, але тоді декрети закінчаться точно в 40, і взагалі вже якось так пізно народжувати не хочеться, а за рік-два не знаю чи встигну , не так і просто воно в мене вагітніється.
Я ото дивлюся на дівчат, які до 30 встигли мати 2-3 дитинки, і такі вони мені здаються молодчинки. Я в тому віці геть не така була. Але ж та відповідальність, терпіння, яке в нас загартовують дітки - вони такі дорослі і мудрі мені виглядають ті мамусі. А в мене таке відчуття, що я до 30 десь пробамкала, нічо мудрого не зробила ні для когось ні для себе.
А ще подумую, що було б все більш менш ок з тим домогосподарюванням і виховуванням дітей, але насправді знецінення тої мамсько-господарської ролі суспільством якось тисне таки на голову. То може навіть на рівні підсвідомості. Бо ж посил був все життя - от підеш вчитися, підеш працювати, а діти і сім'я - то якесь таке, ніби і має бути в житті, але то само собою зрозуміло, нічо особливого в тому нема. А потім вилазить воно тим питанням - а нашо ж я вчилася? а куди то себе подіти?

 

ну капець. ото старушки позбирались. ви чьо, що за настрОй, ніхто вам нічо не забороняє.все в ваших руках. ото не дивіться і не слухайте. що там кажуть по сторонах.. Життя в декотрих після 60 починається

«Сіла на шпагат після шістдесяти років»,– львів’янка Марія Пронів

а тут трохи більше 30 і всьо-пенсія. Ви що хочете сказати, що прийшли у цей світ щоб ходити на роботу? Робота є для самореалізації. для заробітку грошей, які потратяться на реалізацію мрій.
пс. і взагалі- чому виховування дітей - це не робота? все ж починається з установки в голові кожної з нас..

 

дівки, не все так зле. На днях нам з доціком не хотіли продати пиво, а враховуючи, що касир не розмовляла англійською, і щось довго нас допитувалась чеською, вся черга намагалась спитати, скільки нам років Люблю Чехію Та я після того ще в універ вчитись піду в свою майже сороківку, а ви про якусь нереалізованість в 30+ пишете. Все тільки починається: діти виросли з перших зубів, першого класу, першої двійки, ми ще молоді і повні енергії, гори можемо звернути, не те що реалізуватись. Як казала героїня Е.Портер Поліанна :*Треба в будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти*

 

кордони відкриті, інтернет повний різної інформації. стільки можливостей для розвитку. це не ізольоване від світу СРСР)

 

Це нормально, ти не можеш бути однаково успішною в усіх сферах. Одне йде за рахунок іншого. І мені здається, що наші рефлексії з приводу нереалізованості в якійсь з них, це більшою мірою не власні бажання, а виправдовування чужих сподівань. Очікувань суспільства, якщо грубо. Бо зараз модно бути високоефективним і мультизадачним, про це трублять з кожної праски.

Навіть не модно, а просто таки НОРМАЛЬНО. А хто так не робить - ті якісь не такі... Нас годують безкінечними прикладами багатодітної супермами і дружини, за сумісництвом топ-менеджера міжнародної компанії/бізнес-вумен з одним або кількома реалізованими успішними проектами/суперпрофесіонала з іменем (потрібне підкреслити) з зовнішністю супермоделі, кількома хобі та власним блогом. Але воно так не працює. В реальному житті у людини, що намагається бути суперефективною в мультизадачності, в недалекій перспективі посиплеться психіка і полізе різна психосоматика

. Цілком згідна з @ГаЛоЧкА, ми не живемо, щоб працювати, а працюємо, щоб жити. Просто люди під роботу підвели цілу філософію і придумали якусь "реалізацію в кар'єрі". А це всього-навсього - більше грошей). Якщо справді в сім'ї гострий брак фінансів - варто включитися. А просто так картати себе, що не працюєш, бо хтось там вважає це капець показником, навіщо? Я, як плюс-мінус ваша ровесниця дівчата, тільки недавно усвідомила, що найдорожче і найважливіше - це наш власний час. А ми його розтринькуємо незрозуміло на що в безкінечній гонці. Найменше часу йде якраз на себе, те що саме нам цікаво і важливо. І вирішила додати собі те, чого недоотримала в дитинстві і юності, чим давно хотіла зайнятися, але все руки не доходили через роботу і побут. Як почала гуглити - була приємно вражена скільки зараз всього є для дорослих, що раніше було доступне тільки дітям в центрах дитячо-юнацької творчості. І це не банальні курси кулінарії чи крою і шиття, а музика, вокал, живопис, театральна майстерність і ще купа всього. Тобто, якщо просто хочеться вийти з хати і чимось зайнятися - для цього є не тільки робота. Для дорослих навіть спеціально роблять ранкові заняття - дітей відправили в садок-школу і вперед. Дуже додає життєвої енергії, я вам скажу.

 

Дуже зачепили мене ті слова, по доброму. Але якось та повсякденна рутина, так затягує, що вже і не знаєш за що вхопитися. Мабуть ще залежить від характеру людини, від її оточення.