Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Я б обрала 1 варіант, але, роботу у Вашій сфері. По-трошки вдосконалюйтесь. Не мус одразу працювати на повну катушку.
Діти малі, зварити/поприбирати, попрати ніхто не відміняє, я так розумію. Тільки ще більше себе заженете.

Якщо почнете працювати по півдня, вже буде зміна обстановки, а там буде видно.

Це мій варіант. Я колись покинула ненависну роботу в офісі з ранку до вечора, навіть не уявляю, що б мене заставило повернутись у той режим.
Ну а те, що фінансово буде легше, зможете щось дати дітям...це все бла-бла для дорослих, які хочуть втекти від домашньої рутини. А дітям потрібна мама, в першу чергу.

 

Меншому 3 роки, самостійний ( майже) хлопець, з 2 років садочковий. Старший - майже 9, але особлива дитина. Ми розвиваємось, йдем вперід, і саме це мене тормозить бо бюсь щоб не зупинився прогрес.

У мене взагалі на тому страшний пунктик.

та ото ж що на пів дня по спеціальності не вийде аж ніяк, хіба йти десь торгувати, або якісь такі професії які не вимагають специфічних навиків, а то вже і не перший варіант, і не другий.
Чого найгірше боюся, це того що вікової дискримінації ще ніхто не відміняв, і якщо зараз зроблю не добрий вибір то повернутися буде ой як важко.

--- дописи об"єднано, 8 Липень 2018 ---

Якби такий варіант був то б скористалася ним давно, а так... Або навчання, або "повна катушка"...

 

Я би обрала навчання, але вибрала б щось максимально цікаве для себе (що, власне, і збираюся зробити) і часткову зайнятість

 

а щоб ви порадили подружці в такій ж ситуації, яка б звернулась до вас за порадою?
пс. на мою думку Вам рано виходити на роботу на повний день. Діти -3 років і особлива дитина потребують ще мами, тим більше якщо в старшого пішов прогрес.

 

Та я навіть незнаю якшо чесно.
Поки що бачу варіант іти на курси і подивитися після курсів чи дійсно готова піти в той омут з головою. А там якщо таки так, то працювати і напрягати маму щоб та їхала за дитиною до школи. Працюватиму перший час хіба на гроші на таксі, щоб мама і дитина за півміста не тиліпалися маршруткою. На навчання прийдеться частково забити. Тобто розвивати дитину, а на домашки плюнути.

 

От не хочу в жилєтку, то пишу тут. Як ми перелякалася 2 дні тому...Вперше!!!! Вперше!!! я забула закрити вікно і наш котяра, шо Ви собі думаєте, відразу включив Гагаріна і з 5 поверху вниз. (((( Мене вдома не було, чоловік за деякий час зрозумів, шо кота не має, почав шукати, потім побачив відкрите вікно і відразу на вулицю, там не має. Погнав назад по сходах, а воно настрашене і шоковане між 2 і 3 поверхами сидить. Подзвонив мені.. як я гнала додому, шо дурна, забула навіть, що мої грижі якраз розболілися. Швидко подзвонили в ак"ют і нас відразу прийняли. Дівчата, тих пів години мені роком тягнулося, але дякувати Богу в нашого Чіліка тільки забій передньої лапки.
Але який він в нас розумничка, побіг (дошкутильгав) після падіння до нашого під"їзду (а там майстри були) м"явкнув їм і вони його пустили в середину. Вони думали, що він з гулянки шурує)) А потім коли побачили мене перестрашену, то запиталися що з котом, а на наступний день спрезентували корм нашій рижій дупі))
Багато напевно подумають, от ненормальні якісь, дуркатись через кота. Але для нас він не просто кусок шерсті, це наша бубочка))) Повноцінний член нашої сімейки, наша дюраселка маленька, муркотунчик найрідніший. Такий весь наш, наш, наш...і Ви навіть не уявляєте, як він це все розуміє і віддає нам тим самим.
І врочистість, залишилося ще 8 життів!! Чи скільки там їх в котів))))

 

А ми з малим гуляєм. Рома нарешті полюбив дитячі площадки і ми їздимо разом по Львову вивчаємо мапу дитячих площадок) а я заодно набираюсь вражень про наших бабусь і мамусь-татусь) Сьогодні свіженьке-пісочниця з високими бортиками. купа дітей в ній товчеться. і всі по черзі виходять. Біля пісочниці стоїть бабуся і тримає подану руку для своєї внучки. яка йде позаду Роми. Рома думав то йому. і взяв ту руку.Бабуся її так шарпнула і вирвала з його рук. Рома ітак сам вибрався, не проблема. Просто дивний сам факт поведінки бабусі. або я чогось не шарю)

 

Гонний-гонний місяць липень! Я тебе люблю...Це мій найулюбленіший місяць літа! В липні ДН моєї мами, чоловіка і нашого скарбика-синочка і це не говорячи про ще як мінімум 500мульйонів причин!
Мої пересування з " ман і пед кюрами" заземлились аж нині. Попросила зробити мені максимально короткі нігті, бо з моїм часом, чи тобто його відсутністю,нігті мають змогу замінити ніж, при розбиранні персиків .
Гонний-гонний місяць липень... Я вже встигла 2 рази з*їздити в Сокаль ..а це мін 3 пересадки маршрутками ; потішити своєю персоною зо 4 шт дохторів, відсвяткувати хрестини,зустріти дитя з табору і вивчити мат.часть - "що таке бейблейд" ; купити чоловікові 2 колеса до машини, а з коліжанкою її малій велосипед і ліжко з Принцесою Софією і все це завантажити , а потім вивантажити і ще купу різних цікавостей натворити.
А черешні і далі мене тішать по ранках росистих..
Дитя росте і це мене дуже тішить. Люблю коли все йде своєю черговістю . Завтрішня черговість- лікарня... Кажу нині лікарю в телефон -"та я з такими темпами відвідин не встигаю працювати!" а він мені - "головне, що жити встигаєш.." Класний дядько - мій формат.
Нині маю тихий вечір - малюк пігнав до колєги ( 2 тижні не бачились) - дуріють 100%. Чоловік поїхав в відрядження. Тому я сама повечеряла і сиджу тут з кавою...як добре дома...
Домашніх добростей вам і .

 

лазяю я форумом, лазяю і шукаю де би то понити. Якось і не до жилєтки і не до вагітних тем...
Днями думала буду хвалитися врочистістю - нарешті ми виїхали з міста АЖ на всі два вихідні, хоча певно треба рахувати ще більше - бо їхали туди в пятницю ввечері і повернулися в понеділок зранку. Але вкотре вийшло, що дитина їхала вже зі соплями, а повернулися ми взагалі всі зі соплями. І хоч від буденної рутини наче і можна було відпочити, а от морально якось взагалі - таке враження, що ще більше висмоктало з мене сили.
В чоловіка тиждень присвячений візиту замовників, так шо розраховувати на нього не приходиться. Вчора ще й було його "чергування" - вивести їх кудись на вечерю, то взагалі після півночі вернувся, нині має хоч би формально до 21 посидіти.

А ще в мене вже затяжний період відчуттів, що я не справляюся. От ні з чим. А особливо з материнством. Чи то буває передпологова депресія? Шось в мене враження, що я втратила навіть мінімальний зв'язок з дитиною, взагалі не годна на неї впливати чи домовлятися. Хоч вона не є з аж таких проблемних і шумних, але навіть найпростіше поїсти і влягтися спати - я вже навіть того не можу організувати (хоча насправді всерівно мушу я, а виходить так кострубато, шо з мене ніц не лишається, або я починаю лякати чи репетувати на неї або шось в тому стилі). І мені від того всього стає страшно - а шо я буду робити як ото зара ще одне вередульство появиться за місяць?

От нині мені явно бракує моральних сил - снідати дитина не хтіла - ну і добре, я собі наїлася, її не заставляла, так вона на бубликах і проходила до 13 год. Потім я їй зварила кашку, годувати не стала, то вона і половини не з'їла сама, але я не догодовувала. На вулицю вийшли в 14.15 і я розумію, що якби я взялася, то вийшли б нормально раніше. Побули трохи більше годинки, і то я на лавці, а вона в основному біля мене, майданчик в цій годині практично вже порожній. Домовилися, що купуєм булку і йдемо люлятися. В результаті те люляння мене трафило

бо то - мама полюляй, потім включи колискову, далі надцять колискових "не таких", потім давай полежимо , і задирає ноги на стіну...

і я пішла до кухні робити собі їсти. А потім дитини витягла собі піцу з холодильника, яку вчора разом робили, з'їла шматок, а далі стала біля крісла на коліна, поклала на нього голову і заснула. Отакий обідній сон - в 17:45 почався щойно!!
Короч я думаю, шо весь час або себе або малу морально травмую, про малюка в пузику взагалі страшно і думати, що воно там бідне відчуває. І ридаю тепер мало не щодня, колись виходило стримуватися щоб хоч не при дитині, а тепер не виходить. І вона бідака ходить пробує мене потішити і мені її шкода, але виплакатися таки мушу, бо скільки не пробувала ковтати то все - всерівно вилазить.

Короч в мене нині той день, коли життя не таке і всі не такі, а я сама то особливо! І я навіть не знаю чим себе підрихтувати. Останні тижні все думаю як то відпочити морально - і нічо не придумується. Гуляти сама не хочу, ванну - нє, кіно чи книжка - теж не хочу. Чоловік не раз хоче мене відправити в якийсь косметичний салон (ага, думає, шо то всі того хочуть) - а мені того не треба, воно мене не тішить і не гріє.
Може таки добре, що мала заснула врешті, хоч випишуся тут, може попустить так щоб хоч до вкладання дожити...

 

У мене знову 2 дитини - вчора ввечері старше вернулося з майже тижневих канікул у моїх батьків. Щоб ніхто не змучився ми переділили поїздку навпіл - три дні Влад мучив мого тата, а потім той завіз його до моєї мами і ще вона мала можливість насолодитися компанією внука . Бо довше реально не витримав би ніхто - ні дід, ні баба, та й Владу якраз за 3 дні встигала наскучити обстановочка і розваги, запропоновані дідами-бабами. Я в той час мала майже курорт з однією дитиною яка ще не вміє мамкати, а знає лише як скрипіти, хникати і пихтіти
Зате сьогодні у мене з незвички голова просто пухла, ще й Влад вирішив, певно, перевірити наскільки я за ним скучила, а заодно і моє терпіння. Хоч ранок почався цілком ідилістично - прогулялися з візком в магазин, тоді на майданчик, поки менше цмокало, старше длубалося в пісочниці... Красота. Але до вечора вже було ууух Якщо коротко, то сьогодні "у мене є мрія" - пляшечка мартіні і квиток на поїзд куди-небудь за горизонт Але ні те, ні інше ще доооовго не світить, максимум 50 гр вина і вилазка кудись в перукарню на годинку...
Тому от наразі з боями вклала таки Влада спати, перед тим наостанок зробивши над собою зусилля і почитавши кілька сторінок книжки (цілу навіть коротеньку я вже не осилила ). Тут, правда, можна знайти хоч якусь врочистість бо "Сплета" ми вже читаємо по черзі по сторінці - одну я, а одну Влад самостійно
Зараз лишилося ще дочекатися мужа з роботи і щоб не сильно його пиляти прямо з порога треба, певно влаштувати собі релакс на балконі - погодую комарів, сьорбну чаю (і заїм заниканим від дитини останнім сирочком з курагою ) поки малий бурундук вчергове не прокинеться попоїсти. А, ну і ще врочистість - Яська з нами, виявляється, вже половину місяця і навіть неозброєним оком видно, що потихеньку вже наїдає ляшки (ага той, прекрасний вік коли грубенька попа і бедра в складочку всіх однозначно лише тішать )

Не переживайте, там точно все ок. Я тааааким психом була останні місяці цієї вагітності (верещала як дурнувата так,що аж подих мені часом забивало), а дитина, наче, нічо - цілком ок (точно значно спокійніша наразі ніж Влад був в її віці)

 

Давненько я не писала, все якось руки не доходили. Не пам"ятаю, чи писала тут, як місяць тому захотіла трохи змінити імідж й пофарбувалася в салоні на світло-каштановий, який в результаті виявився світло-рудим, який ще за пару раз став просто жовтим, як солома . Мало того що оточення мене просто задзьобало як то негарно виглядає і хто то так наді мною познущався, так й грошей було шкода....Й волосся ще більше, бо стало сухе й перепалене. Ще й жахливого кольору. Я сваритися не пішла, щось не вмію я так...Шукала плюси в мінусах й втішала сама себе, що вже пізно туди йти й щось доказувати, треба було зразу й т.д. й т.п. Але накатала їм відгук на ФБ, бо так то мені муляло-муляло, що купила сьогодні сама фарбу Лореаль преференс (світло-каштановий, гг, я, як ставлю собі за ціль бути світло-каштановою, то не бачу перешкод). Ну й недовго думаючи, вирішила, що гірше ніж та жовта пакля на голові вже не буде, тому пофарбую себе сама. Стала перед дзеркалом, розвела фарбу (а то якась гель-фарба виявилася, я ще такою й не фарбувала, такої текстури) і....вуаля! Я тепер із таким блідо-зеленкуватим відтінком. Навіть не знаю, що гірше - жовтий колір. чи цей блідо-зелений. А мені то завтра на роботу йти.... В перукарню не піду вже точно, бо фінанси на нулю.

 

Я сьогодні сиділа на вже облаштованій кухні нашої наполовину облаштованої квартири і думала, як нестримно летить час.
Здається, тільки недавно ми з сестрою бігли зі школи, щоб нашвидкоруч пообідати і гайда з'їжджати на санках з гірки. І попереду була така довга третя чверть шкільного року.
Сьогодні сестра вагітна, я планую весілля і майбутнє подружнє життя. Куди поділися ті діти і відчуття, що час повзе, як черепаха? Тепер ж він летить, аж у вухах свистить.
Зупиніться секунди, ви такі безцінні. Насолоджуватися кожним моментом, бути свідомою в кожній миті свого життя. Тому що цей день мине, а за ним ще один, і ще один. І життя змінить пейзажі, горизонти і нас самих...

 

Щось ця черговість так мене приголомшила, що аж 2 доби з тими результатами зживалась . Нині кажись "вжилась" , а то все робила "наавтоматі" і лиш в присутності чужих людей зусиллям вмикала емоції.
Нині я вже майже адекват. Пра конче не виспаний - мені заважало нині все: комарі, дощ, сусідські собаки, заяць, думки, вайбер , подушка, ковдра і т.д. Нормально заснула,аж коли вмостилась біля малого і він так кумедно вмостив свою голову - на2 см нижче моєї ..
Чоловік каже, що ми , коли так спимо, подібні на тетріс.
Але ранок настав швидше, ніж я встигла виспатись.
Зате дитя нині било всі рекорди - спав до 8.45 ранку.Потім звикло я побігла, залишивши йому "список добрих дєл", котрі перевіряю після повернення. Халявить по трохи пацан, але це не є страшно, головне, що йому час без мене злітає швидко. Хороше хлоп*ятко.
А ще він кожного ранку кумедно мене випроваджає : "зачекай, хай я подивлюсь чи ти гарно виглядаєш! Мама, губи тре троха червоніші намалювати, щоб пасували до манікюру і сумки !"
От такі вони - малі хлопці !
Хай вам нині все до всього пасує і .

П.С. Петрів,Павлів, Павлин і Петрин ; а також Петрівен і Павлівнів з ДнемАнгела. Хай все буде добре.

 

Ну, що ж, п'ятниця 13, нічого поки особливого, хіба, те, що я і до п'ятниці пару днів, і сьогодні, якась варено-сонна, аж зла на себе. Чи то так погода впливає, чи то якась вікова криза? Хоча погода мені комфортна, тільки дощу вже трохи забагато. Вже майже середина літа, дуже швидко йдуть дні. Хочу кудись на відпочинок, так на дні 3-4, щоб змінити картинку, бо та хатня рутина вже мене накрила з головою. Ні, я не стогну, не жаліюся, а просто як запрограмований робот, виконую свою роботу. Ех, але як станеться збій програми, то вже буде погано.Та знаю, що все так не буде! Всім приємного вечора і гарних вихідних.

 

фух... я по трохи вигрібаю зі свого занепаду. Кілька днів знадобилося прожити в іншому режимі, щоб трохи в голові проясніло. Ну як в іншому режимі - двічі були по пів дня в парку, там відповідно і харчувалися, і пили каву з нямочками, один раз навіть вийшло мені трохи почитати на лавці, поки мала сиділа в піску. Якось баба ввечері заїхала і я пішла купити собі ще пару пунктів , потрібних до ПБ.
Тато наш нині буде певно десь аж вночі, тішить лиш те, що на цьому той прийом візитерів мав би нарешті закінчитися. А я ото силю і думаю - чого я ніц не роблю? шось прибрати, зварити? завтра хоч трошки менше би було. Але так не хочеться ні до чого братися. Дитина на вулицю шось більше не хоче, зіпхала її на мультики і втіхаря жую якісь желейні ведмедики, поки вона не бачить
Але ше трохи якогось відпочинку таки здалось би.

 

Сьогодні вдень я поспала. Десь в 16-19.. Секрет мого успіху? - мама. Мамуля. Дивовижна жінка, яка на 2-3 дні забрала старших дітей
На цьому тижні двічі, двічі! мала нагоду поспати в обід разом з дітьми, але один раз діти не заснули, а вдруге - не могла розслабитись і заснути. (До речі, треба навчитись розслаблятись )
Сьогодні були півдня в церкві, меншенький так і не поспав, зате потім ми з ним відсипааались)).
Трохи прози - обпікла язик чаєм.
З сусідкою розговорились ввечері (вона вела кіз з пасовиська)... в результаті я зробила педікюр козі - секатором відчикала довжелезні нігтики (згадала, як то в дитинстві бачила, коли дідо козам таке робив... ех, дитинство). А ще за 10 років в кінному спорті копита манікюрила не раз...ех, дитинство . Сусідка була вражена моєю допомогою, бо вона не могла то зробити (нещодавно в неї рука після перелому зажила, і пальці не можуть стиснути ножа - а вона ним відтинала нігтики) і не очікувала, що моя зацікавленність її проблемою призведе до вирішення цієї проблеми. В общєм, почуваю себе доброю не тільки словом, а й ділом. І ще нарешті запамятала її імя
Тільки но передивилась фільм про поганих матусь з Мілою Куніс. Я такі фільми не люблю, бо вони часто з жартами на рівні...та вульгарні. Але ж розслабилась і отримала розрядку . А ще там в кінці наліпка відео розмови акторок з мамами - там така мама Міли - вся наша, українка. І історії такі життєві про материнські ті проблеми, йой..
А ще перед переглядом фільму залізла в ютуб та поспівала пісень, народних. Як в дитинстві, та.
Отакої.
Завтра (сьогодні) куплю ручку, бо діти грали в "бізнес" та скоріш за все кудись її взяли
Як раз маю час день-два спокійно заповнити звіті та іншу думатєльно-письмову роботу зробити.
Мо, ще один фільм тих матусь глянути? сижу, вишиваю. Дитинка сопить. Хвилин 20 думаю витримаю
О, десь на форумі писала міні-плани, тож нарешті 3 книги в цьому році прочитала. Взяла ще 3 та маю недочитану з минулого року. Так хочеться сотні книг накупити..але ж ціль зараз інакша, маємо куди і що профінансувати.
Нє, проблем вистачає, якщо мій допис виглядає позитивним . Діти відкашляли, просопливились, незрозуміла ситуація з будовою, тягнеться (то матеріали відсутні, то будівельники), протікає молоко, кг на місці. Ну, на місці, і то добре. Але все то вирішувати. І замість ниття, скиглення, доколупування в голові і т.д. - буду діяти і вирішувати.
О, ще зробила класні фото класно вдягнутих своїх діточок. І вони синхронно посміхались - це реально фотовдача
Скоріше б розрулити будову, віддрукувати фото останніх 2 років і в альбоми, альбоми напакувати
Запускаю фільмцо

 

Проза... не так, прозище. Голова як баняк, мацьоп вночі щось розкашлявся і вирвав, перевдягання і заміна постілі в 2 ночі то ще той квест. Сон тривожний і короткий, встала в 6, ледве доповзла до кухні, попила кави, закинула прання, зібралася на роботу. Бонусом до всього моя щелепа, після видалення зуба мудрості кілька днів просто боліло, а тепер відкривається на сантиметр. Так і живемо, їсти майже нічого не можу, малееенькими кусками, або пюре. Фіііі, надоїло, ще й набряк не зійшов, лікар каже приймати антибіотик, але коли ж то пройде?
Надворі незрозуміла погода, а на роботі завали. Хочу в відпустку і спокою, смачного стейка і хліба і можливості його жувати без сліз.
Всім гарного дня, а мені терпіння трохи позитиву.

 

Кожного року влітку в нас є традиція - їхати на дальші села в Хмельниччину до чоловікового двоюрідного брата по мед. По літрі він ближчим родичам дарує, але нас багато і ми завжди докупляємо "відро", як каже чоловік . Були в суботу, приїхали без попередження - хвіртка відкрита, хата закрита, дома нікого немає... Пішли до іншого брата - теж не знає де, і телефон не відповідає. Сходив він з нами ще раз, подивився - воза немає - значить, поїхали по сіно. Мусили чекати в старшого, кавували. Приїхало сіно , розвантажили, завантажити нам меду - і , звісно, не відпустили просто так, то не про наших людей... Швиденько на стіл, що Бог послав, вечеряти. А десерт ммм... домашній сир, политий вершками сепараторними, посипаний чорницями і зверху ще свіжий мед... що вам сказати - мені то був гастрономічний екстаз!
Добрі в нас люди, роботящі, гостинні... Але як важко вони в тих селах працюють, навіть наживши вже мінімальну техніку для обробітку... Так, вони відкрили холодильник і накрили стола за п'ять хвилин , здоровою і корисною їжею, але щоб її здобути... які руки в жінок... які засмалені сонцем обличчя... звичайно, зморшки в них будуть швидше...
Відправили нас, а ще залишилась худоба, яка сама себе не нагодує, не подоїть і т.д. ... надійде вечір, помитись, спати - і вдосвіта все заново...
Змішані почуття після відвідин. Відчула себе, міську "пані", майже неробою... а ми ще часом такі змучені... а як же вони???
Ночували в свекрухи, вже на чоловіковій батьківщині. Снідали хлібом з медом і молоком (це єдине місце де я можу пити домашнє молоко, свіже, прохолодне - подоїли то корівку о 5 ранку, поставили в холодильник). Хліб, мед і молоко... є в тому щось таке первісне, справжнє, рідне... Щось з дитинства, коли на місяць-другий відправляли нас влітку до бабусь на Вінничину. Якраз теж купувався свіжий мед, і щоб на зиму трохи було. Досі пам'ятаю, як бабця каже мамі - ти не бери літрову банку, як будеш йти до того чоловіка по мед, а бери дві півлітрові - так виходить більше. А мама сміялася... Вже багато років немає бабусь і дідуся, мама загинула молодою, та й тата вже давно немає. Але завжди той момент, коли вперше влітку їм новий МЕД, ХЛІБ, МОЛОКО - завжди згадується безтурботне щасливе дитинство...
Справжньої вам їжі, позитиву і лише вдячних спогадів!

 

Давно не писала, хоч підчитую регулярно... Всі дні від 23 червня у нас в хаті поселився кір .... така маленька червона зараза... На кір спочатку захворіла донечка, потім старший синочок і найменший Маркіян-Йосиф .... Це були непрості дні ... дякую Богові що перейшли вдома і без ускладнень. Бажаю всім файного тижня і не пускати непроханих гостей за поріг , бо вони не так легко потім виходять з хати .... Всіх цьомкаю і буду вдячна за рекомендацію файного фільму в темі фільми, які я раджу - дуже і дуже потребую чогось лекого і теплого !!!

 

Літечко - де ти? Погода не тішить, перспектива на літній відпочинок теж. Здавалось би, все є, часу море, бо декрет, Малюся просто дитя-мрія, спить як книжка пише, а то й краще. "Бодрствує" півгодинки і знов в люлю. Але ж я ..... Вічно зла, голодна, знервована і врезультаті не виспана. Всі організаційні питання муж звалює на мене, а я хочу на ручки, щоб все вирішувалося без моєї участі, щоб мене взяли і завезли кудись переключитися, розвіяти сірі будні, побавили. Боюсь подумати, що буде як ота спляча лафа закінчиться, а я не зможу використати теперішній золотий час. Мабуть кидатимусь на всіх.
То ж лежу-валяюсь до обіду, копаюсь в своїх думках, в чому ж то справа. В чоловіку чи в мені? Як з того вийти... щастя в простих речах, я це знаю, хоч мій мозок відмовляється так сприймати.
Але досить нити, сьогодні мала гарну урочистість - везла старшу в садок за останні три тижні. Нарешті, моя машинка після несподіваної поломки полагоджена, заправлена і готова в рух.
Всім бажаю сонечка і тільки позитивних емоцій!