Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Вже другий день якийсь звар‘йований. Навіть не так. Вже тиждень якийсь шалений. Все всім треба тут і негайно. Я змучилась. Я хочу не спішити. Я хочу сісти в садочку і випити кави. Спокійно і без метушні. Але це далека перспектива), ще як мінімум два дні мають бути такі забігані.
Проза - спина. Вона мене болить. І це мене дуже обмежує. А до лікаря або чекати до кінця червня (по запису), або витрачати день на сидіння в живій черзі. В мене нема такої розкоші як вільний день.
Врочистість - нарешті я почала розгрібати свої величезні купи запланованого. І то лише початок.
Нарешті вибралась до дерматолога. Маю план дій на ближні два місяці. А там дієта. І найгірше в цій дієті - заборона кави та алкоголю. Як же на це наважитись? Якщо що, то я не алкоголік, просто люблю часом келих вина. Ех...
Проза - крадіжки в сусідів з гаражів, комор. Псів глушать електрошокерами. Неприємно. Страшно. Цілими днями дома на подвір‘і. То ж певно «пасуть», заглядають. Якось аж бридко.
Врочистість - нарешті син пішов до школи. І вже практично не кашляє. Другий день їсть морозиво. У нас свої методи лікування).
Написала якось так сумбурно, писати є багато, але дуже хочеться спати), і в голові такий бардак).

 

Капець((((
А що з песика ми потім?
Трохи не зрозуміла хто саме "пасе" і хто "на подвір'ї"?

 

Та песики очухались). Але злодії таки мали безпроблемним доступ до гаражу навіть з великим вівчуром на подвір‘і.
Та «пасуть» - слідкують. Злодії. А на подвір‘і я з малою цілими днями. І годую, і спати вкладаю, і бавимось. Зараз такий період, що дома лише спимо вночі).

 

УРА ! Ми - дома !
Хто любить повертатись до дому ?
Це - я.
Навіть з відпочинку.
Навіть з класного відпочинку.
Навіть з класного відпочинку з класною кумпанією..
Я люблю повертатись до свого дому.
2 дні було ступору і адаптації (виявилось,що мій організм таки погано переносить навантаження. в вівторок до лікаря, але по телефону він мене ужо посварив, тому вівторку я не боюсь. Я ж жива, і це - найголовніше.)
Дитя задоволене. І це лиш 25% передає фраза ця.
Хто там писав, що не тре заради дітей іти на жертви ( ага, зміна клімату і переліт - добряча жертва у моїм випадку) ?
Бздури ! Тре ! Воно того варте.
Як я буду вже дуже стара,( так, я - оптиміст, )то ці сповнені щастя оченята, будуть гріти моє серце.
Тепер він має нову мрію. І це - чудесно. Мрії нашого дитинства - це надзвичайні фантасгармонії . Я люблю свої дитячі мрії і сподіваюсь, що синочок теж матиме до них ніжні почуття.
Життя - чудове. Літо - розпочато...Чого ще хтіти від життя?
Робота,холодильник, садок і хата загалом потребують зараз моєї посиленої уваги. Але кнопка "вкл" інколи добряче заїдає ще, тому нині вже є друга кава, але ще нема грандіозних звершень. Та й планів грандіозних нема...
Вперше не хочу бачити святкування Дня Міста.... -- дорослішаю..
Малюк має роль кошеняти, що шукає свою маму, в міні сценці до Дня Мами. Буде виступ в садочку і в церкві. Не хвилюється зовсім ! І це при тім, що майже всі репетиції ми пропустили... Інша абсолютно дитина. Я тряслась, як осиковий листочок. ,.а він - "мама, наша музкерівник каже , що в мене все чудесно. Не переживай. Я - найкраще в світі кошеня".
Ой як це мені подобається !
Файної вам суботи і впевненості ,що ви - "найкраще кошеня" і .

 

Скучила за ДП страшенно! Не можу начитатися. Але, на жаль, далі без нету вдома. То я як той бомж (трошки там, трошки там). Зла на провайдера страшенно! За той час сталося купу всього. Зараз всього і не згадаю. Є глобальні зміни. Маю перший в житті суд. То звісно неприємна річ. І я би ніколи не повірила, що зі мною таке колись трапиться. Але є люди, яким нема що робити, а лиш би напакостити комусь. Як виявилося не мені одній ця людина «крові попила». І з іншої сторони добре, що ми будемо спілкуватися через суд, а не десь ввечері в темному провулку. Тож, буду вдячна як хтось згадає за мене у молитві (щоб той суд був справедливим).
Ну і з веселого. Їздили ми в гості до чоловіка. І чоловік ... забув мене вдома. От реально, спакувалися, посадила дитину, пішла за панамкою і хату закрити, виходжу, а машини нема. Мій телефон вже в машині. Сиджу чекаю коли то чудо (тобто чоловік) спамятається і вернеться. І скажіть: ну як можна було не помітити, що жінки нема?! Він ще добрих 8 км проїхав, поки побачив, що мене нема.

 

@Happy Fiancee

мабуть,ще й бесіду з вами вів весь цей час

 

Навіть не мала часу боятись...
Таке враження, що я - суцільне ходяче нещастя : пралька зломилась;
дітиська товклись і відломили кран в стіні, тому підвал в нас трохи плавав.
Ледь викрутили, різьба "злизана" - намахався чоловік кункретно.
Чоловік потягнув спину ... і все- ні сісти, ні лягти, ні встати ; привезли пральку з ремонту ( фуух ) , певно зле підключили - знову весь підвал в воді...(ще стільки разів я ті підсобні приміщення не мила ніколи) ;
мене дико розболілось горло. .
І тут одна дівчина сказала , що в 13.47 все буде чудово --- до тої години не дійшло, бо подзвонила людина, котрій ми гроші винні - форсмажор.тре віддати.
Що зробила би ведична жінка? Правильно - подзвонила би чоловікові. Нех розрулює. Але є поправочка- мій чоловік це 100% кіпішу . Це навіть не сірничок ... це - ватра ! Тому, поки він повернувся ввечері, я, як істинний "містер Фікс , виклала йому 2 плани. Ну в ідеалі мало би бути 3 , але останні події мене таки виснажили. Тому 2 було цілком досить.
Майже видихнули. Сходили в неділю до церкви, наліпила вареників, поки хлопці ганяли футбола. Всі наїлись і поїхали в якісь печери. Чоловік щось таке організував. Тут обійшлось майже без пригод. Якщо не враховувати, що ми їхали в одні печери, а потрапили в інші.
Далі половина доби затіш*я -- а тоді тадам ! - джекпот. Дитя після садочку має 39.7 . збилась до 38.5 .
Думаєте - ну та , діти хворіють.... Але це ще не все --- в чт . в нього мінісценка . І це ще не кінець - гроза таки влучила в якийсь шмат електричного трансформатора, чи ще чогось там. Світла не стало - то само собов.. але "пішли гайту" половина вмонтованих ледів, освітлення вулиці на високовольтних стовбах і , як нині вияснилось, мій ноут.
Попросила нині ту дівчину - що не тре мені "харашо, верніть как било"
А з позитиву - горло пройшло десь між тим не конче помітно. Пра не конче пройшло, але їжак з нього таки виселився , певно злякався того двіжу навколишнього.
І я вчора , розсунувши роботой прицвяшені звьозди, таки втрапила на "травяну форумівку".
Моїх вільних 40 хв. переросли в 2 год.бо час плинув непомітно. Але потім я рухалась з космічною швидкістю , щоб наздогнати і все встигнути. Майже все встигла.
Нині взагалі день - ведмедя шатуна. Мало того , що я не виспана, бо тре було і температуру котролювати малому і відкашлювати його , то ще й ніготь свій гелевий пошкодила . А так мені шкода того літачка з ногтиків знімати, хоч вже і майже час.. А от нра він мені дуже.
Вівторку вам передвіддихного і не розлучайтесь з тим, що вам подобається + .

 

П. С. забула одну велику врочистість - моя голова , переживши 2 перельоти, сказала : " та пий ти тієї своє кави кіко влізе , я - не проти ".Ось це я зараз і зроблю. Вдруге за день.
А лікар таки не сварив, лиш подивився так виразнО, що я прочитала в його погляді - "та я зразу зрозумів, що там повна "хатка джмелів".
Ну я також не промовчала, бо це мені абсолютно не є властиво . І відповіла йому поглядом теж : " то не джмелі, то є таргани-барди. І хто зна, мо якраз їхні "кастри і пляски" дають мені сили не посипати голову попелом "
Лікар - кивнув.
Я - посміхнулась.., але хотілось зареготати.
На тім і розійшлись. Сказав , що подзвонить, як будуть результати .

 

Потім розказував, що ще так здивувався, що я мовчу.

 

я останнім часом сама собі дивна. Часом навіть і тут хочеться шось написати, а як подумаю собі, шо то треба сідати і складати акуратно слова, то так ліньки стає. А ще появився якийсь пофігізм і майже повна відсутність планів - отак стаю вранці, шо робиться те зроблено, до чого не доходить - ну то ні! І навіть не виникає отой дурнуватий старий напряг - от не встигла нині, то завтра вже конче треба, і то до обіда. А тепер я сама навіть ніколи не знаю на коли відкладається та чи інша справа.
А ще цієї весни (особливо перед Великоднем) я багато разів складала собі плани в стилі "от зайде мама пообіді, забере малу на годинку надвір, а я собі шось поскладаю чи помию". А потім я побачила, шо так чекати можна невідомо скільки і по трохи почала робити все потрібне і попри малу, і пропускати якісь прогулянки. І взагалі зараз маю в голові купу справ, які планую (а деякі навіть конче необхідні) ще встигнути до народження малючка, бо потім я точно до того ще рік братися не буду. Найбільший проект - капітальний шмон всіх шаф і кутів, звільнити місце на нові дитячі речі. І я навіть вже кілька разів за то бралася, і дуже себе за то хвалю, бо то не йде швидко.

О, а ще почалися напряги зі всіх сторін "як то важко мені буде зі ще одним малюком". Бо одна кімната (ітак мусите до батьків переїжджати, там хоч місця більше), бо чого ти малу в садок не даєш (а я ж ото тільки-тільки нарешті для себе більш-менш вирішила, що хай ще побуде вдома). І отако роблять з мене якусь нещасну і нетямущу. І саме головне - говорити таким людям навіть немаю шо, бо я знаю, що вони нічого слухати і не збираються, бо самі ліпше за мене знають. А я взагалі втіхаря собі думаю як би то зробити так, щоб з пб мене забрав тільки чоловік з донечкою (без зайвого натовпу, як в перший раз) і щоб я собі потім тихо з ними засіла в своєму барлозі, навіть якщо там буде не дуже чисто чи ненаварено. Такі мрії... ех...

 

на цім врочистості тижня цього майже скінчились.
На рідкость вредний тиждень мені попався. Тому, якщо в пн. все складається ідеально (навіть в ранковий корок з Рясного не попали), то це ще не означає, що тиждень буде таким же. Ще й залишки пятничних несостиковок перетягуються на понеділок.
Але нині вже субота. Нарешті можна з чистою совістю зробити чисту хату ! Я таки странне сотворіння- тішитись прибиранню ..
Зробила геройский вчинок - посадила в треї петунії і сульфінії ( чесно--3хв згадувала як вони сі називаються). Чого геройський? Бо квіти в мене не приживаються. Я не люблю їх вирощувати, а вони відповідають взаємністю. Ну, бо це ж логічно.
Минулого року наша бабуся зробила мені подарунок -- поки ми були на морі посадила 1 горщик тих квітів. І вони таки росли ! І загинули в положений термін.
Цього року я набралась наглости і посадила 4 треї. Минулого тижня. І що ? Забула за них.... Чуть не померли вже в цей тиждень. Вже 3 дні про них памятаю з того часу. Мо якраз більше не забуду ( сумніваюсь пра ) і вони гарно цвістимуть все літо.
Дитя тішить мене своїми "пальотамі фантазії" і дуже втомлює постійним говорінням , бо я намагаюсь зосередитись на робочих моментах , а йому банально нудно . Тому після 17 год.ходить за мною хвостиком і ні на секунду не замовкає. Зате спати лягає в 22. Думаєте я встигаю цьому потішитись? Я вирубуюсь разом з ним !!
Вже другий вечір обіцяє мені зранку якийсь сюрприз...чекаю ще, бо ранковий сон йому таки добрий вдається останнім часом..
Але сюрприз таки точно має бути, бо моє ранкове кавове горня мити перестав. Знач щось нове придумає.
Гарних вам сюрпризів і .

 

Всім привіт! За вікном, літо, а насправді весна. Якісь змішані почуття з тою погодою. Правда, обіцяють похолодання, та не думаю, що суттєве. Хоча, дощу треба, бо той порох, замучив сильно, особливо в тому, що прибирати, якось складніше, тільки прибрав, як знову все на місці. Старші діти вчаться, менша готується до виступів, в садочку і на танцях. Як швидко, плине час, моменти життя, які вже ніколи не повернуться. Ех, краще не роздумувати, а просто жити і тішитися кожному дню. Якась ностальгія наплинула на мене, до чого б це? Усім гарних вихідних!

 

Тихо на ДП, всі гуляють-святкують, а я тут попишу поки маю настрій, хоч то швидше не про день, а про тиждень буде .
Щойно сіла, підсумувала і сама здивувалася. Ітого, за цей тиждень маю:
2 пікніки-форумівки (в пн і ср), екскурсію та майстерклас з Владом (в пт і сб відповідно) і один сімейний похід на шашлики (юху, нарешті ми відкрили сезон не в серпні, як зазвичай було попередні роки ). А ще один раз дитьо по-літньому вимокло в фонтані, і от нині вже всі ми разом трошки під дощиком.
Коротше, тиждень врочистий, а порівнюючи з попередніми ледачими "днями сурка", я прямо мегапродуктивна. В нормальних людей на 8 місяці гніздування прокидається, а мене щось навпаки десь льотати тягне, аби тільки вдома порядки не робити
Вдома роботи і планів непочатий край - то власне і є проза про яку згадувати не хочеться. Ну і список "далеко не 100 справ на весну" теж мало рухається І ще ніяк мені не не загоїться та нещасна щиколотка вивихнута 3 тижні тому. От сьогодні вже нарешті (в черговий раз) майже ок було, але ж треба було знову неакуратно стрибнути зі сходів і "наша пєсня хороша, начінай сначала"
Ну і щоб закінчити на позитивній ноті, хвастону, що ще я в четвер торт пекла, точніше "слепила из того, что было" бо пізно надумалася (ги, ще й свічки владові б/у у вигляді циферок 3 і 1 прилаштувала - не даремно вони майже цілі в шухляді кілька років перкидалися , от і прийшов їх другий зірковий час). Коротше - головне що іменинник все одно хвалив і був приємно здивований, бо я взагалі-то геть не по тортах зазвичай О, і ще про кулінарне - моя дитина, яка довший час не признавала майже ніяких фруктів і овочів, за цей тиждень несподівано молотила за дві щоки помідори, полуницю і навіть оливки (цікаво чи то надовго така нова любов в нього прокинулася )
Є ще всіляка дрібна і не дуже надокучливо-неприємна проза, але як не крути, врочистості все одно більше. Тому в цей святковий день всім посиденькам бажаю, щоб дрібні незгоди та непорозуміння ніколи не змогли затьмарити оті прості буденні радості і великі небуденні врочистості вашого життя

 

Нарешті я виспалась...
На вихідних мала можливість побувати у чужій ролі, зовсім новій для мене. Підміняла улюбленого тренера із танців (подругу за сумісництвом).
Для себе зробила висновок, що педагог з мене - на тверду трієчку, а робота це дуже важка і не завжди вдячна. Але я це таки зробила, що ще раз доводить, що для людини немає нічого неможливого, було б бажання.
Знервувалася напередодні страшенно, з вечора п*ятниці і до понеділка до толку не спала.
Зате вчора манометр показав 92/73, тому я виспалась. Сьогодні колега підказала, що таким здихотикам добре коньяк по столовій ложці щодня пити. Треба спробувати, однаково я не вагітна та не за кермом.
А в іншому - все як завжди. Робота-дім-робота-лікарі-садок-прогулянки. Коловорот. Хочу у відпустку
Сьогодні день сім*ї, з чим усіх і вітаю

 

Я повернулася. І додому, і на ДП. За рік моєї відсутності відбулося багато змін, та найбільше ,мабуть, помітна- це ріст цін на продукти та товари першої необхідності. По деяким позиціям вдвічі. Це проза.
Врочистість ж така: в зв"язку з повним холодильником та погодними умовами сьогодні оголошується День Кіно та Вишивання!

 

перетягнулись навіть на вівторок ! Але , маю надію, все йде на спад... ну звикло-робочі моменти, ще додають стресовості, але кава нині вже п*ється, буду думати, що це - хороший знак.
Попри ті двіжі таки встигла записати дитя в школу.
Дяк за копнячок хорошій дівчині.
Бо я чомусь думала,що то ми вже в останніх рядах, а виявилось, що в першій лаві..
Синочку хочеться до школи. Не впевнена,що сильно, але таки хочеться.
Свято мамине ми гарно посвяткували. Дитя мало слова в церкві і пісеньку вони співали...Тішуся,що не розгубився перед такою кількістю людей, я би не змогла слова з себе видусити. І ситуацію нарівняв, коли музика глюкнула і доспівували вони вдвох акапельно,2 куплети.
Потім ще дома мали святкування і навіть дискотівку з ноутбуком..
А в понеділок мене чекала несподіванка - забираю його після секції , а він каже - "мама,ти йди- я пізніше приїду, мене Вероніка чекає"..
І я пішла, розуміючи,що це лиш початок. Вчора гонив велосипедом, але певно ту Вероніку мама в дощ не пустила. Тому - "прадалженіє слєдуєт.."
З 1-го вересня , певно ,перекочую в тему " дитячі поцілунки.."
Готування і прибирання зробила вчора, тому нині лиш прання закинула зараз. Якраз розвішаю і піду того Ромео забирати.
П.С. про квіти не забула, памятаю . Лиш їх дощ підливає останніми днями, як і грядки. Помічник...
Помічників вам вчасних і .

 

Ойойой, я же ж того хочеться.
Чомусь як раз сьогодні дивилась схеми різні... маю і канви кілька метрів, і залишки ниток, то їх би в картину гарну велику... Ех, а ні часу, ні умов. Хоча, згодом налаштую.
Вчора місяць, як заїхали в будинок і 2 тижні, як діти вїхали старші. І от сьогодні диван поставлено. До того спали на диванному матрасі на підлозі...
О, спина моя, спина. Починаю жалітися.
Але будинок недобудований, певні незручності маємо. Душу ще нема. живемо в одній вітальні на 1 поверсі, кухню брали бв нормальну і дуже дешеву (тимчасово, бо омріяний гарнітур будем аж потім-потім замовляти, коли добудуємось). Є мультиварка і чайник з техніки . Мульварка три роки тому тільки суп варила, а зараз і пельмені, і омлет, і макарони, і компот і, і, і . Є туалет. Без дверей(покривало). Стіни - гіпсокартон. І т.д. Холодильник завезли зі Львову 2 дні тому, до того щоденний поход в магазин за їжею та прискіпливі вимірювання порції, щоб було зїджено одразу. Це теж напрягало. На 2му поверсі вимальовується кабінет, спальня (там вже перші тижні ми і жили, але зараз дітей внизу не залишимо, бо сходів нема - а драбина небезпечна). Ще пралька, сушка там, щоб не заважало внизу.
Але попри незручності - жити можна, потрохи купляти матеріали, добудовувати. І вже своє.
Нащо я то розповідаю? - а кому я ще розкажу?
Такий настрій. Місячне розгрібання речей, перебирання, переставляння втомлює. Зараз каву і далі: діти, речі, вечеря, вкладання, куп-куп в тазочку, робота, чай і спати.
Зранку тіло ломить.
Не буду переносити в іншу тему. Таке воно сьогодення

 

@Freedom UK у Вас же, якщо не помиляюся, немовля. Як Ви з ним по драбині? Це просто вищий пілотаж.

 

Приходьте в гості покажу вам пілотаж по сходо-драбині вагітна 10 місяців, в одній руці півторарічна дитина (інакше вона лізе сама за мною, а там небезпечно), в іншій тазик на 20л з попраними речима. Отака реальність.

 

Ніжно-міцно обнімаючи. Повільно.
Це коли в перші 2 тижні заїхали я, чоловік, немовля - то могла 2 дні не чіпати малого. Підняла на гору, погодувала, поперевдягала, відкрила балкон (погуляв ). А сама ганяла на першому поверсі, доводили все до стану прийому старших дітей: прибирання буд матеріалу, вистилали підлогу, монтували меблі, вимивала пилюку...
А зараз вже малого не беру на гору, нема потреби. Старші коли аж дуже допросяться - зі мною лізуть на 5 хвилин, там їх дитяча кімната буде, то їм там вже подобається: навіть без стін (будинок каркасний, міжкімнатні стіни на 2 поверсі ще не закривали, тільки по периметру і спальню встигли).
Посадила на днях зелень - треба сьогодні зайти глянути що там.
І дітей йду вигулювати на качелі. Така краса: один майданчик з горкою та канатами в 200 м від нас), а другий з гойдалками 500м від нас в іншу сторону. І от на ту ближчу вже пару раз діти ганяли самостійно. Так зручно: можна свої дворові справи робити спокійно, поки діти бавляться.
А взагалі помішане сьогодення: ніби і врочистості є, але в масі щоденної прози їх треба вишукувати і помічати, інакше скочуюсь в якийсь сум та депресію.