Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Є такі речі, якими відверто пишаєшся, і писати про які трохи незручно, бо то більше схоже на вихвалялки, хоча насправді вони змушують задуматись про важливе. Просто цього разу я знов переконалась, що мої хлопці — люди з таким серцем, до якого мені ще далеко, можливо, недосяжно далеко.
Вечір суботи був зайнятий відпровадженням додому незнайомця в страхітливому стані, викликом швидкої, купівлею ліків. Малий не пройшов мимо, викликав в мене муки совісті (холодно, лежить непритомний, здавалось), які змусили подзвонити на швидку, чоловік вже вийшов до нього і все решта зробив. Там був перелом ребер, як виявилось. А я.. а що я? Я боюсь ймовірних хвороб (особливо заразних), боюсь незнайомців (можливо, неадекватних), чужих квартир, нестандартних обставин, бриджуся бруду.. ледве не посивіла, прокручуючи варіанти подій, поки нарешті мій не повернувся додому (бо на дзвінки не відповідав)..
Той самий мій, який допомагав в лікарні переносити хлопця (знову ж, незнайомого) з менінгітом в «рослинному» стані, не боїться тублікарні , онкології та інфекційної... і віддав светр заплаканій дівчині в негліже (було досить холодно) ), яка на вулиці попросила його викликати таксі (оплатила сама, просто телефона не мала, до мами втікала, чи що?)
Дитьо моє почало їсти ріпу і петрушку, бо їх продає «дуже приємна бабця, в якої пенсія маленька, і вона тут мерзне цілий день, може візьмемо, а?». Видно, що то своє, з городу... і хоч не треба мені ні тої ріпи, ні підозрілих людей і хат.. але.. Боже, просто дякую Тобі за моїх хлопців, які не дають мені перетворитися на мізантропа, і для яких «ближній» — значно ширше поняття, ніж для мене. Вчуся...
Варю сироп з гарбуза. Спроба №2.

 

Це просто чоловічі штуки - і це чудово. Вони рятують світ. Світ. Той великий. А ви оберігаєте ваш спільний маленький світ від хвороб, бруду і всього що ще буває.
Розчуливо дуже.

 

Ті чоловіки... такі різні.. Мені зараз 35. Подумала про свою маму. Вона в цьому ж віці «працювала за двох» і утримувала сім'ю. А батько, може, здійснював спроби порятунку світу, нам невідомі. Але при цьому робив наше життя нестерпним.
Це зараз я можу розмірковувати (і пробувала це робити) ), що «чоловіки теж люди», їх право на емоції та слабкості, а також про непереборні обставини і т.д. , коли вже не бачу того всього жахіття, в якому тоді жила. Є речі, які не можу і не хочу пробачити досі. Певно, тому підсвідомо шукала чоловіка — протилежність батькові, хоча зазвичай ніби навпаки..
Мужчина має бути мужчиною. Головним. Щоб поважати, захоплюватися, надихатися прикладом. І щоб було не страшно йти ЗА ним (чи поруч ) ), а не тягнути його за руку в світле майбутнє..
П.с. Сиропчик (чи то варення?) так собі вийшов.. перемащу вафлі.

 

В неділю я знайшла у запорошеному кутку... бюстгальтер для бігу. І мені стало соромно, що я закинула ту справу, аж настільки в прямому сенсі. Тож у понеділок і нині ранок включав у себе пробіжку, і я пишаюсь собою з того приводу.
Сьогодні останній день, в якому мій вік починається з цифри 2. Цікавий хороший день.
Велицьожне ура - я здала ту роботу, яка позбавила мене вихідних. Нарешті.Отже, якщо нічого не впаде на голову, то завтра основне завдання - це гарно веселитись. І післязавтра, і в суботу Спланувала я собі купу всього приємного, ще і з мінімумом готування їжі. Загалом, я молодець.
Молодець у всьому, крім документів, які мені треба робити. Вже три пункти назбиралось, торба повна. Коли, коли, коли? От зроблю - і піду з чистою совістю проводити вебінар з тайм-менеджменту Бо якщо я то організую - значить, я справді компетентна
Звичайно, дуже до свята, в мене запалене ліве око. Але то нічого.
Вчора Дмитрик сказав, що я - добра мама. Так за щось інше говорили, і він при всій нашій сім'ї сформулював це. Чоловік так недовірливо: "Ти справді так вважаєш? Вона ж дуже строга". А Дми похитав головою: "Ні, наша мама - добра". Це була врочистість величезна.
Від вчорашнього вечора дивне відчуття п'ятниці хоча, сьогодні ще навіть не середина робочого дня. Але ще 3 п'ятниці перед вихідними - цілком непогана ідея, як не крути

Побільше п'ятниць всім!

--- дописи об"єднано, 11 Жовтень 2017 ---

це добре, коли знаходиться саме той, кого потребує саме конкретна жінка.
А от я б ніколи не могла бути ЗА чоловіком. Раніше мені казали, що це тому, що я ще малявка і нічого в житті не розумію. Але завтра мій вік стане поважним і я даю собі право робити висновки. І не лікуватись. Єдиний чоловік, з ким я могла би пов'язати (не зв'язати) своє життя, подолавши панічний страх заміжжя, - він поряд. Терпить мене "не За ним", трохи нервується, бо йдучи на одному рівні, я часом наступаю йому на ноги. Знає, що моя вітряність має систему координат, терпить і її...

 

В нас далі проза з хвореньким малючком, сьогодні тато з ним сидить, а я вигрібаю завали на роботі, маю надію все встигну.
А, ще від понеділка ми втрьох офіційно бомжики, на два тижні, та все ж. Так планували переїзд, що аж в нотаріуса спам’яталися, що ми забули наші велосипеди Але нічого, це приміщення спільне для всіх сусідів, будемо просити сусіда нам відкрити, щоб їх забрати.
А ще вчора було 8 років нашої пари, врочистість посеред прози. Шампанського не було, бо з хворим жабеням, якось не до святкувань.
Всім гарного продуктивного дня з добрими новинами.

 

ну я теж зробила висновки))
чи ти За чоловіком чи поруч нього - варто залишатися собою.. так, розвиватися, працювати над слабкими сторонами
але також не забувати хто ти і чого хочеш) (від себе, а не від інших)

 

в більшості випадків (ну таких в загальноприйнятому значенні) коли чоловіків розглядати як "теж людей", вони перестають бути чоловіками.
Наполегливо прошу, хто не зрозумів точно про що я - перепитати, щоб не завести холівар.

Юля, що ж ти все вічно на себе міряєш? Якщо твій випадок - виняток, то він тільки підтверджує правило. Закони природи від твого конкретного випадку нікуди не поділись. І уявлення про ЗА і наступання на ноги в кожного різне. У вас все чудово і це чудово.

 

Кличте нас. Не уявляю, як Ви все встигаєте. Дуже цікаво послухати і набратися досвіду.

 

таке враження, що нині сама проза, але якось вона ще не вбила в мені дух оптимізму ))

Два тижні не були на муз. заняттях, вирішили нарешті нині попасти знову. А мала тепер шось так капризує з тим вдяганням. І я вже відчуваю, що починаю включати різні маніпуляційні штучки, але інакше просто взагалі сидітимемо в хаті до весни... А ще нині нам місце в маршрутці уступив ... дідусь. Так, в забитім автобусі , який ми пройшли від передніх дверей до задніх, нас ніхто не помітив, хіба дідусь ((( Мені якось так незручно було сідати, але дворічне дитя ні на руках, ні на підлозі саме в умовах набитого транспорту...

дорогою додому купила в "львівських круасанах" круасанчик з шоколадом, який ото щойно втоптала з чайком. І на каву під хатою зайшли, пофіг шо дощ, в хаті буде ще гірше, так шо ми пішли волочитися... І взагалі іноді ловлю себе на думці, що мені починає подобатися волочитися кудись з дитиною )))

а вдома... ой вдома!! пхаю ключ в дверях в один замок - відчинений, в інший - те саме. Зі страхом відчиняю двері - муж спить на дивані без задніх ніг - заходь хто хоче, бери що треба!! Дотренувався!

Вранці (чи то ше з ночі) напала на нього якась трясучка, не температурить, не хворий наче, а трясе його всього. Але де ж він герой пропустить тренування. Добре, що лікар в тому спортлайфі є, сказав, що він після хвороби зарано взявся до тренувань і бідний організм просто не стягнув тої нагрузки. Тепер спить далі.

а тойм-менеджмент... мені часом здається, що встигнути можна лише тоді, коли постійно щось робиш. Ну правда! (нє, відпочинок як такий я не викреслюю, але він теж має бути і продуманий, і вчасний, і дозований). От наслухалася я Гончарової наприкінці весни про ті ранні вставання. І супер! Спершу важко було вставати зранку, а потім так втягнулася, що і без будильника будилася. Зараз правда якось важче, бо ще темно, і дитя нераз вносить свої корективи, але... То такий ранковий заряд спокоєм, можливість зібратися внутрішньо, помолитися, почитати. А потім просто робиш по максимуму всі потрібні справи. І взагалі я весь час думаю, що ми весь день зайняті якимись 5-хвилинними ділами. Ну бо скільки то часу замести, якусь миску вмити, загрузити пралку... Але їх так багато протягом дня, що це все зливається в потік суцільної зайнятості!!

 

ну правда

 

час від часу вартує нічого не робити, третина справ відвалиться або вирішиться сама по собі
На рахунок рано прокидатись, згідна на 100%

 

Що саме не зрозуміли?

Чоловіки можуть хворіти, втрачати роботу і мати розхристані емоції.

Але не можуть робити нестерпним життя своїх дітей і дружини. Бо тоді вони не чоловіки.

 

а я не можу постійно щось робити, і бачу як активно діє принцип Парето 80/20
після насичених днів мушу відновитися.. і при тому зовсім непопулярними корисними способами...
літо було насичене, ефективністю в багатьох сферах я незадоволена
для мене головне хотіти чи усвідомлювати потребу чогось, а час відносний (іноді одну і ту саму справу можна робити в декілька разів швидше чи повільніше)

 

Другий день страшенно болить голова. Попри це, роботи робиться багато. Часом диву даюся, як гарно все складається, коли спочатку не хочеш нічого робити, а потім - бац! і люди тебе практично змушують
Нарешті у садочку тепло, сьогодні Аня там спатиме, якраз рівень сопливості дозволяє.
Як складеться зрештою день - поки невідомо. Можливо, ми підемо у кіно (сеанс мама+дитина), можливо, у басейн на групове заняття з тренером, а можливо, не підемо нікуди

 

Давненько, тут не писала...Бо як завжди робота забирає гігантську частку мого життя...Щось думала стане легше, а стало ще важче...Поки, що звільнитися не наважуюсь, бо це суттєво зменшить мої доходи...Але так довго тривати не може однозначно. Тому ще трішки потерплю і баста.

мене вже теліпає при вигляді купи паперів, яка лиш росте, скільки її не розгрібай

Але не будем про сумну прозу. Трішки є і врочистості. Гарно відсвяткувала своє свято, маю кілька бажаних обновок. Погода теж ще таки вирішила нас потішити кількома теплими днями. Та й вдома тепленько. Що не може не радувати. Навколо стільки хворих, прям застудна епідемія якась...Але може вже стане менше. Попереду аж 3 вихідних дні, яке то щастяХоч трішки відпочину. І може збігаю на нові побачення. Тааак, процес відбору принця, справа нелегкаАле відсіюю чимшвидше, як бачу, що зовсім не те лечу далі
Все більше починаю цінувати свій час і намагаюсь не витрачати його на неприємних мені людей, які нічого доброго в моє життя не приносять. Навіть, якщо це не ввічливо, викликає в когось невдоволення чи навіть протест. Ще треба навитися не витрачати свій час не нелюбу роботу і таки повернутися до улюбленої справи. Всім легкого завершення робочого тижня та чудових вихідних!!!

 

ніколи не кажіть ніколи.
вітаю з др ) тепла і здійснення мрій.
а в мене довкола діти і квіти. випила каву з корицею, за вікном моросить ).
всім тепла і золотоі осені.

 

Майже доба без ДП — це не так вже й погано. І навіть корисно.
Розпочала ревізію шаф — справу страшну, але вже конче необхідну. Сьогодні поміж іншим продовжуватиму її.
А також запланований візит до стоматолога. Як файно мати спеціаліста, який по дружбі бере тільки оплату за матеріали..
Взагалі, вироблена великими зусиллями тактика неплювання в колодязі, навіть стосовно людей, про яких я не найкращої думки (то не стоматолог, якщо що, вона в мене золото ) ), приносить дуже позитивні результати у всіх сферах мого життя. Особливо у відносинах з держустановами, цим безпросвітно темним царством.
До речі, про установи. Треба собі на холодильнику прикріпити записку «Закордонний паспорт!!!», бо вже рік про це думаю... просто думаю )) а пора би діяти.
І змусити діяти свого мужа — має ж бути якийсь спосіб полагодити ті дверцята під мийкою на кухні, бо мені вже остогид смітник «насерединіміста», тобто і так малої кухні. Тільки мандрує з кутка в куток... Чи то зразу кухню нову замовляти? Я б не проти )
Ще один пункт — «зирінг» в пошуках зимових чобіт. Чомусь думки заполонили всі різновиди уггі — топорненько, але тееплооо, а це головне. Хм, якщо у виборі взуття пріоритетом стає зручність і тепло, то... привіт, старість??
А таки да. Лапи болять, хвіст відвалюється. Головна проблема набуває все страньших обрисів і викликає в мене все більше запитань без відповідей, бо навіть лікарі їх уникають. Хоч нову тему на ДП відкривай — ви все щось корисне скажете. Але то для мене був би такий глобальний крок... І мінус один величезний комплекс, однозначно. Поки збираюся з думками, чи воно мені аж так потрібно і набираюся хоробрості )
Поки це все строчила, допила своє гарбузове лате з присмаком кардамону і товстим шаром вершкової піни. Розкішна кава, нове і вже улюблене горнятко... «Ця осінь навіює радість...» Була в нас тут поетична забавка, хотіла її відновити, але бажаючі не знайшлись. Тому римую собі сама потрошки і нікому не показую.
Всім добра, тепла і трошки часу на улюблений напій. )

 

до таких речей треба одразу хайдом рецепти
Доброго ранку!
Вчора в мене не було часу на ДП, а в ДП не було можливості на мене Тим не менше, назбирала усіляких привітань, чудово посвяткувала ДН на роботі, гарно встигла все, чого собі напланувала.
Майже щороку подарунком на День мого народження є теплі батареї. А цьогоріч батареї у кухні гріють вже пару днів, а вчора вранці увімкнули і в кімнаті. Тепер все, що треба висушити, - сохне. А всі, кого треба погріти - зігріті.
Святкування продовжується, нині "сообразім на троїх" з дівчатами, а завтра поїдемо до моєї мами і бабці, повечеряємо і подивимось слайди, на яких я - рудоволосий комочок 3.400
Скажу вам, що 30 - це дуже класно. Я урочисто заявляю, що відтепер вся єресь, яку я несу, - це моя життєва позиція. Тому що я доросла серйозна жінка, а не малявка. А якщо без жартів, то це якийсь такий вік прийняття себе, "не лікування" своїх особливостей, молодості і сили. Дуже класно.
Я мала деякі пунктики "встигнути до 30" - і на 90% встигла. З чим вітала себе особливо. І взагалі, я дуже себе люблю. Тому найдорожчий подарунок подарувала собі сама, о 06:07, і гарно побажала собі всього найкращого вголос. Мої найближчі спокійно перенесли цей психодел і додарували квітів і ще подарунків. Віруся намалювала мені листівку, на якій "Це ти, мама, але ти - павук". А чоловік - абсолютно зворушливий - приніс мені мою забаганку останніх місяців, щоденне моє побажання, - грузинський хліб. Це так мило - букет троянд і хліб Головне не переплутати, що вгризти. І з тою звичкою сперти теплий хліб цілим треба зав'язувати якось, бо скоро буду сама як та булка.
Моя ще одна врочистість - це Сергійкове айкідо. Ну це ж треба, щоб малюкові так подобалось. "Я швиденько лягаю спати в обід, адже в мене сьогодні тренування!" А вчора я прямо з садочку везла його на айкідо, і перевдягла в кімоно у роздягальні садочка. То він гордий пішов прощатись з дітками і вихователькою, вбраний у кімоно. "А завтра я всім розповім, чому я це вдягаю". В нього класна координація рухів, він уважний і дуже старається. І у нас получились 3 години в тиждень, присвячені лише йому. Це дуже важливо для Ї, і він став значно краще поводитись в повсякденні.
Прекрасної всім п'ятниці, 13! Я раптом згадала, що нині ще й робочий день, йой

 

@cjomcjomka

оце воно, тільки вершки давала лише зверху, і вже в готовому спреї сьогодні таке напів- лате

 

Поки маю хвильку, черкану тут пару слів, бо як любиш читати, то і пиши).
Моя врочистість має вже два тижні. І я чудово розумію, що час - то таке відносне поняття, коли деколи ті хвилини тягнуться годинами, а потім дні летить за днями. От і зараз - ніби вчора тільки додому повернулись, а нам вже 2 тижні).
Страшенно чекаю хрестин, бо хочу знати як зватимуть нашу доцю). Ніяк не зупинимось на чомусь. Кожен день інше ім'я. Той марафон має скінчитися 21 жовтня. Бо сама вже дурна), і всі так замахали))). Як і як??? Не знаємо! Або мені подобається, або чоловікові, або дітям). От зараз маємо варіант, що нам з чоловіком нра, діти проти. Чоловік обіцявся переконати іх. Побачимо).
А ще вчора були гонки). Нарешті знаємо коли хрестини. Маємо дуже зайняту хресну, вчора дали ій термін, коли може бути вільна). Тому квитки, кафе, церква, священник... От тільки з хресним ми також ще не визначились))). Був у нас один дуже хороший варіант. Але його вік... Проблемно трохи коли батьки не дуже молоді). А потенційний хресний ще старший. Є ще варіант дуже молодого). Але щось навіть не знаю... занадто вже молодий той кум. А є ще один. Все ОК, але теж живе далеко, буде рідким гостем. Так що ще думаємо.
Ну і так складається, що у нас багато друзів з інших міст. Усі приїдуть і ночуватимуть у нас на хрестини. Як то буде з малою дитиною навіть не уявляю. Якось буде). Як то переживу, то буду щаслива).
А ще мені дуже не подобається свій зовнішній вигляд. Не бачу потреби вкладати волосся щодня, а без того я як прибита). Таке на голові щось незрозуміле). У довпгітний одяг також поки не влажу. На ґудзики-защіпки майже нічого нема. І що ж то вдягти на ті хрестини. Ще й ті гормональні зміни, коли то в жар кидає, то в холод...
Тішить погода, хочу таку на місяць)! Щоб гуляти, а маля спало б у візочку.
А ще хочу, щоб їсти хтось наварив на місяць). Бо ото складання меню і його приготування - виснажують.
Вийшло сумбурно), писала просто думки з голови, в якій теж поки нема порядку).
Усім гарних осінніх вихідних!!!