Зрада чоловіка, що робити? (2)

А в мене підтримки надаль 0. Може тому і колупаюсь в тому гамні. Мама в мене специфічна, вона ще гірше мене заколупає повчаннями яка я не така і за якого мудака вийшла, що вона давно знала що по іншому закінчитись в нас і не може. Свекруха радить на всьо очі закривати аби сім‘я збереглась( називає це мудрістю)... щоб я не була егоїсткою і думала як краще для дітей, переступивши своє его... тобто ні нормального співпереживання, нічого я немаю

 

@bobryha , важко без пітримки(. До слова, моя пітримка була в тому, що мене ніхто лишнє не зачіпав/не радив/не повчав/не звинувачував, були поруч, коли треба було мені і все. З моїх і частково його сторони, бо свекруха сказала "Най поплаче, я з двома дітьми плакала"(та, файна була жінка, добра).
Не каріть себе ні за що. Ні за те, що було, ні за те, що є. І, так, зберегти сім'ю- набагато важче, аніж розвалити. Розлучитись завжди встигнете.

 

А можна чоловіка на майбутнє попросити поки що "заморозити" отой сімейний формат спілкування? Під пристойним приводом з'їжджати зі спільних зустрічей на період, поки друг з дружиною не розберуться між собою. Це ж його друг, він з ним може і просто на пиво піти сам на сам. Бо чесно кажучи, в мене складається враження, що вони вас як буфер використовують. Може і несвідомо.
Якщо завтра гості, то вже без варіантів. Набратися терпіння і пережити. Можна дружині нарадити щось, що допомогло конкретно вам зберегти сім'ю під час кризи: контакти сімейного психолога, якусь літературу, власні висновки. Можна просто послухати і поспівчувати. Часто жінки не шукають рішення проблеми, а просто хочуть бути вислуханими.

 

@bobryha свого часу для мене стало дуже важливим розуміння того, що простити не означає не болить. Це нормально коли вас болить ця ситуація, але при тому зла, образи на чоловіка нема. Є нерозуміння.
Ви не зможете розкласти ситуацію по поличках і прояснити для себе аж всі моменти. І змінити те, що сталося ви теж не зможете.
Але ви можете побачити результат,який є на сьогодні і зосередитися на ньому.
@Jusi бачила ваш допис про сексуальність. Як на мене ваша подруга трохи зпримітизувала, але суть десь поряд - треба бути до чоловіка близько. А материнство поглинає. А вашого чоловіка батьківство не поглинає, з його сторони підхід більш поміркований. Він приходить ввечері додому, а ви не з ним ні грама, бо ви весь час з малим.
Так, однозначно він має розуміти жінку. Можливо багато і пробують. Але з’являється відчуття, що його на щось проміняли. Він не розуміє де його місце біля цієї жінки. Була ж повністю його, на ньому зосереджена, а тепер лиш крихти після дитини.
Чоловік не виношує, не ділить одне тіло на двох, не терпить муки тілесні, які в момент народження дитини вже нічого не значать. Не вигодовує своїм тілом, не захищає 24/7, не жертвує собою

не люблю формулювання, але фактично так і є

Він не може осягнути материнство. В нього функція інша.
Тому так, я погоджуюся, що важливо пам’ятати про свого чоловіка, а не лише про тата вашої дитини.
Якщо що - в мене був повний провал в тому місці. Я була весь час сама з дитиною і знаходити час, щоб розбудовувати стосунки між нами двома і в мислях нє било)
В мислях било : « от зараз він прийде додому і я нормально сходжу в туалет, а потім може і в душ...»

 

Скільки часу пройшло після тої ситуаціі? Як зараз стосунки? Як ви себе почуваєте? Зовсім відпустили біль чи періодами накатує?

 

@bobryha Накатує. Ви себе дуже тим картаєте, ну накатує, а куди тому дітись?
Я починаю молитися щоб мати силу любити по справжньому.
Консультанти пишуть, що біль втрати гостро людина переживає 12 місяців

 

А скільки часу пройшло? Як часто накатує?

--- дописи об"єднано, 18 Липень 2020 ---

Просто чекаю того прекрасного моменту щоб мене попустило, а то виходить що в моменти , коли мене накатує , можу його больно вколоти, починаються сварки, і виходить що сама своїми руками ламаю те що хочу зберегти

 

То так і є. Ви виміщаєте на іншу людину свій біль. Він його ні виправити, ні забрати не може, натомість вже ви робите йому боляче. В тяжких емоціях усувайтеся від чоловіка.
Самі розумієте, що кожного болить по своєму, ми різні люди, ситуації теж різні.
У вас минуло зовсім мало часу

 

кілька місяців чи більше? З часом стає легше? Що крім молитви допомагає?

 

Психологи кажуть, що людині потрібен рік, щоб відновитися після втрати. Ви втратили довіру і відчуття безпеки, фактично ви втратили найближчу людину.
З банального - допомагає ще якась мета в житті, окрім, як у вашому випадку, збереження шлюбу. Зайнятись собою ( кожен по своєму розуміє. Я за розвиток. Дупу теж качати можна)
Ніхто не дасть вам вказівок чи конкретного рецепту.

 

Може стане у нагоді психолог на ютубі Сергій Присяжный. В нього є багато про стосунки, розрив і т.д.

 

Ви праві, я крім наших стосунків ні на що не можу переключитись. Навіть коли я завалюю себе справами так ,що цілий день льотаю по місту, за кермом ревлю так , що дороги не бачу.

--- дописи об"єднано, 18 Липень 2020 ---

Я вже тих психологів передивилась , переслухалась на попередніх етапах моєї історіі, зараз зловила себе на думці, що мене нудить від всяких відео про зради, відбудування стосунків, вже не можу дивитись нажаль

 

Не зовсім про зраду, але мій нещодавній висновок: дівчата завжди хочуть знати як і що, чому так сталося, коли все почалося, що я зробила, сказала не так. В чому моя вина?.
Часто ми ні в чому не винні....Інша людина прийняла якесь своє рішення, зробила свій вибір. Не треба за чийсь вибір знищувати себе, принижуватись, випрошувати пояснення. Цим ми викликаємо почуття жалості і зневаги.
На жаль ми не можемо застрахуватися від зрад і розлучень.

 

Я би відключила голову, думки, повністю. Ви вже так багато надумали, передумали. Відпочиньте. Є така методика майндфулнес, дуже помічна в таких випадках. Ви просто в тому моменті, в якому ви є. Немає нічого, ні минулого, ні майбутнього. Зосереджуєтеся на диханні, на відчуттях в тілі. Якщо думки виринають, ви на них не фіксуєтеся, не йдете за ними. Виникла емоція, прожили її, поплакали. Але не думаючи, чого, за які гріхи і т.д. Мені це дуже допомогло, врятувало, коли я в свій час розійшлася з коханою людиною.

 

@bobryha Знаєте, що мене рятує в стосунках? Коротка пам‘ять, я забуваю дуже швидко образи, непорозуміння, гострі слова. Не треба жити в своїй голові. Є щось наркотичне в прокручуванні зради і коливанні сильних емоцій - від сильної любові до агресії і звинувачень, це як залежність. Ще один момент, коли доводиться розриватись між «правильною» поведінкою для оточення після зради і власними відчуттями. Наприклад ваша мама, мабуть, очікує що ви каратимете чоловіка, демонструючи його вину. І ви підсвідомо так поводитесь, але ця поведінка може бути наслідком соціального тиску. Можливо варто дистанціюватись фізично з чоловіком на певний період, дуже мало часу минуло...

А ще в моєму оточенні трагічно загинув молодий хлопець, залишивши сім‘ю з малими дітками. І знаєте, це якось дуже дає поштовх переосмислити маштаб проблем. Деколи, маніпулюючи емоціями, ми відкладаємо важливі почуття, дії, слова на потім. Але потім може не настати...

 

Стосовно мами- бачимось рідко і мало, кілька разів розмова зводилась до капітального промивання мозгів мені, що все результат того як я неправильно жила ці 10 років, ніякого конструктиву і оптимізму, я реву, це вганяє мене в депресію. Стосовно пожити окремо- це як якась залежність , але мені аж дурно стає від думки про це. Тим більше з карантином і дітьми в хаті цілий день.

 

@bobryha я дуже розумію Ваш неспокій і неможливість знайти собі місця. Дуже співчуваю щодо відсутності підтримки. А ще гірше - якщо спитати Ваших маму і свекруху "чому ви не підтримуєте?" - вони ж скажуть, що якраз дуже правильно підтримують Вас, і у їхніх головах це справді буде так.
Ви питаєте, що крім молитви може допомогти, але я все ж за те, щоби спробувати молитву і надати їй значення, приділити час та сили.
Може, це непопулярний спосіб і "медитація" - більш модне слово.
Вам зараз треба всіма силами "пригальмувати", бо ті переживання розривають Вашу сім'ю, а не скріплюють її. І дуже шкодять Вашій психіці та здоров'ю.

 

Дякую всім за підтримку! Дівчата - ви чудові

 

Розумію що немає. Але підсвідомо згадую якісь моменти коли я поступила не так, і це передувало тому жахливому поступку мого чоловіка , і починаю себе гризти. Було таке що я десь напередодні їх роману , під час сварки, зпровокованої ставленням до мене , спитала - в тебе що є інша жінка?. Він відповів- за 10 років шлюбу, я тобі ні разу не зрадив. І я щось фиркнула невнятне. Мучу себе нашо я то сказала? Ніби озвучила йому варіант як він може поступити сама. Або на його відповідь- могла сказати щось підбадьорююче, що я ціную його вірність, та що завгодно( і це змінило б хід подій)...