Зрада чоловіка, що робити? (2)

А все , що спільне, все чоловікове, як виявляється потім.

 

Для кого цікаво що він тепер говорить- любою кохаю тебе, життя не уявляю . Пардон - а шо тоді то було ?- пороблено . Занавєс ‍♀️

 

Пробую працювати з психологом. Вже другим. Як і буває в схожих ситуаціях- в нас почався канфєтно- букетний період. Багато щирих розмов, романтики,таке враження що ми вчора поженились чи тільки зустрічаємось. бачу що добре коло нас дітям. Спільні вечері, спільні поїздки, вперше за всі роки він став хорошим татом. Він все одно близька моя людина, друг, мені з ним добре і цікаво,якоюсь своєю частиною мені дуже хочеться показати йому що я простила, щоб він не бичував себе, і ми спокійно жили. Я стала справді класно виглядати. Від стресу лишні кілограмчики злетіли, я важу стільки , скільки тоді коли ми зустрічались.на мене звертають увагу чоловіки,він це помічає. Накупила нових речей, взуття на підборах, плать. Одного разу він в брокарді потратив на мене 10 тис. на всяку косметику і крема...
але з моєї сторони така жесть ,що мені самій страшно- розумію що цього не варто робити , і заспокоєння воно мені не дає, але мимоволі можу його тою ситуацією вколоти. По 10 разів на день в мене міняється психологічний фон і я себе відчуваю як човен в шторм, якого кидає, то відчуття щастя і ейфорії, що все прекрасно і однозначно краще ніж було, то відчуття того що ,як би ми ту ситуацію не обговорили, він все ж прєдатєль, і появляються якісь нотки зневаги , які за собою багато тягнуть. То відчуття того що немає опори під ногами, я не розумію де правда де брехня, де кохання де обов’язок, як називається те що я відчуваю. Мені боляче згадувати все прекрасне що було в нашому житті, він пропонує подивитись весільне відео, а я не можу, знаю що на моменті де ми клялись в церкві , я розревусь і буду підсвідомо його зневажати.
Його це виснажує. І з дня в день- скажи що я маю зробити щоб тобі стало легше- я зроблю. А я собі не уявляю що він може зробити. То я бігаю за ним з своїми почуттями, стаючи ініціатором романтики, то фиркаю і футболю його , коли він проявляє це.
При тому я якась залежна від нього тактильно- я хочу постійно обнімати, в той момент можу поплакати, і мені стає легше.

 

Добре, що все налагоджується. А той хробачок, буде час від часу підгризати. Треба трохи часу, щоб біль притупилася. І не забувайте, свято кожен день не буде. Гармонії Вам і вашій сім'ї)))

 

не про подружню зраду, але про іншу складну ситуацію з якою не знаю, як далі жити.
Я з психологом не змогла працювати, але працюю самостійно - Сповідь, а потім певний "марафон" щоденної молитви з наміром. Перший марафон зірвала, не вийшло. Мало бути 40 днів, десь за 25 чи 28 зірвалась на відчай. І одразу відчула, що поки трималась в руслі, було легше. Почала другий.

 

@bobryha крім вас обох ще хтось знає про ситуацію?
Я чому питаю, мені виглядає, що Ви саме маєте страх перед самою собою. Боїтесь простити...
Банальне,заюзане: якщо любите і він любить, знаєте, що таки можете пробачити- простіть і забудьте. Дайте собі час. Не обов'язково це має статись вже.

 

Складно знайти ту золоту середину - бо прекрасно розумію що вічно бичувати себе він не захоче, фиркне і піде і я буду шкодувати можливо, але і я сама давити свої почуття і переживання не буду- він повинен зрозуміти розібрати на молекули як і чому так вийшло і навчитися мене поважати

--- дописи об"єднано, 17 Липень 2020 ---

З її подачі думаю що знають багато, але це на рівні пліток. Знають деякі родичі, які допомагали мені в цей період. Боюсь того що час грає проти мене, спочатку мені здавалось - тільки би вернувся, все б простила, все б забула, змінилась би. А тепер маючи це- розумію що цього мало. Що те що він робив і говорив з пам’яті не стреш...

 

Я зараз працюю з іншим психологом- священником. Буде видно який буде результат, надію внушає. Перший психолог з яким я консультувалась відомий російський сімейний психолог, це його золота тема- зрада, коханка, як вернути чоловіка в сім‘ю. В деякій мірі його поради були влучними. Чимось мені допомогли на етапі повернення чоловіка в сім‘ю. Але там все зводилось до маніпуляцій і психологічних трюків. І на етапі коли вже з коханкою було покінчено, я задала питання що мені робити далі щоб справитись з душевними переживаннями - він сказав -ну чоловік в сім’ї, з коханкою розійшовся, що ви ше хочете? Живіть і радуйтесь. Другий психолог все розглянула з психологічної точки зору чому він так зробив , яка була моя в тому вина, що ми маєм робити і як будувати сім‘ю щоб це не повторилось. Проконсультувала його, розібрала масу причин чому він так поступив( починаючи з дитинства, його батьків і тд), але коли дойшло до того як мені дойти до духовної рівноваги, навчитись йому довіряти- відповідь була така психолога,що я з ним розмовляла, він щиро каїться, тебе любить , якщо ти себе будеш мудро поводити то більше таке ніколи не повториться. А мені побільше позитивних думок і емоцій і зайнятись роботою. І лиш третій психолог ( він же священник) запропонував певну терапію, щоб я пережила правильно той стрес.

 

Ну так, все правильно, ніхто на 100% не залізе у вашу голову, душу, і ніхто крім вас не проживе ваше життя. Тому так, насолоджуйтеся позитивними моментами, і не впадайте у відчай при негараздах.

 

Розкажіть про той марафон. Які саме молитви молитесь? Скільки часу? На певну годину чи як?

 

Дайте часу час. Ви ще не пройшли цю дорогу прощення, Ви маєте такий намір, але це дуже непросте завдання, дозвольте собі проживати всі ці відчуття, які вас зараз супроводжують, бо не оплакавши втрату, нового не збудувати. А ви втратили довіру.
Мені так бачиться, що Вас оце підтискає:

в тому, щоб прийняти те, що простити - це не за один день і місяць, і не "за" якусь поведінку/слова чоловіка?
У Вашого чоловіка яке бачення цього процесу?

 

Я оступився, я зрозумів що помилився. Мені боляче що ти постійно нагадуєш, ніби котеня тичеш носом в гамно. Я стараюсь , невже ти не бачиш? Ми зараз щасливі, це найважливіше, давай забудем і переступимо, що було те було, час не повернеш . Якось так

 

Коли помічає що я в собі , то говорить ну чо ти починаєш, що знов не так? В той момент я починаю плакати і його обнімаю і прошу щоб він сказав щось- він говорить я дуже сильно тебе кохаю чи шось в тому роді, я шось випрошою щоб сказав я сильно шкодую про то шо сталось чи я все зрозумів і ніколи в житті таке не повториться, чи я тебе боюсь тебе втратити , чи я тебе ніколи не відпущу... навіть не розумію чи мені від того легшає, тому що після його слів ,червячок в моїй голові говорить, що а є причина йому вірити? Він перед Богом в церкві клявся і не дотримав, то що вартують його слова?....

 

Так виглядає мені збоку, що ваш чоловік говорить все правильно і те, що ви і хочете почути. Дозвольте припустити, що ваш внутрішній ресурс, який ви кинули на цю ситуацію, не вичерпався. Але думаю, настане такий день, коли ви просто втомитесь себе їсти, втомитесь постійно розколупувати ту рану, настане такий момент здорового пофігізму, прийняття( а я думаю, що все ж звикання до ситуації), а там вже легше. Це я зі свого досвіду(не такого як у вас, але всяке-різне життєве).
ПиСи Всіх нюансів не знаю, вас не знаю, тому то тільки припущення, перепрошую, якщо щось вас зачепить.

 

І ще - одна річ, яку мені сказали 2 психологи, про яку я ніколи не задумувалась. І це дуже часта причина чоловічих зрад. Коли жінка в сім‘ї гіпер мама. Чоловік якби це дико не звучало ревнує увагу мами до дітей. Щоб такого не сталось жінка в першу чергу має ставити стосунки пари, а тоді вже вихованню і догляду за дітьми . Тому і найбільша кількість зрад чоловічих припадає на декрет. Не потрібно кидатись в крайності, але тепер чітко розумію, якщо б цьому приділила трошки більше уваги, всьої цієї історіі не було б

 

О, я часто чула таку версію з різних джерел. Але чомусь мене вона дуже обурює і видається мені дуже "зручною" для психологів, які бачать перед собою жінку-жертву, що шукає слів-теорій для підтвердження цього. Ох, це напевно я винна, що чоловік зрадив, та ще й психолог сказав, що я не вділяла чоловіку увагу, таки так - я винна. Якось так. Ну і я досі не розумію як чоловік може ревнувати до власних дітей. То поза моїм розумінням.

 

Священники теж так говорять, що є чоловік, дружина, а вже потім діти. І це ніби зрозуміло і правильно, але, оскільки священники-чоловіки, вони не можуть зрозуміти і осмислити ЩО саме відчуває жінка, яка народила дитину. Тому мені реально складно було ставити чоловік понад немовля.

 

Чесно , швидше навпаки. Зараз з‘явилось багато негативних емоцій, які я раніше не відчувала і мені від цього страшно. Ресурс вже настільки вичерпався, що відчуваю втому вже тільки прокинувшись і цілий день збираю себе до купи. Хочу цього здорового пофігізму, але.... зараз годі якось конкретно назвати причину своїх страждань . Не переживаю абсолютно що він до неї повернеться. Взнала конкретно хто то фактично коли там вже все закінчилось. Зовсім в ній конкурентки не бачу, тільки непорозуміння. Мені смішно...На що , він ,будучи в притомному стані ,там міг повестись...
переживання чи він в майбутньому цього не повторить?- теж ні. Швидше не можу забути і зрозуміти ту ситуацію, відмитися від того бруду, відновити повагу до нього, до себе, позбутись тривожності, знайти духовний баланс

--- дописи об"єднано, 17 Липень 2020 ---

Мене теж якщо чесно в деякій мірі це обурливо. Чомусь психологи як чоловіки , так і жінки, роблять з чоловіка якусь таку безвольну істоту, мало не ще одну дитину. Мені неприємно так думати, але вбільшості по житті так і є

 

Я теж так вважаю по великій мірі... і теж в моєму сімейному житті були симпатії до інших і чітко розумію межу де з симпатії переростало на щось більше. І зупинила мене відповідальність, сім’я, дитина, боязнь гріха, моральність.
але чому зрад так багато... ?
і в конкретно в випадку мого чоловіка мене пече- і я йому це озвучила, ну ти ж знав на що йдеш, то ж не було кохання з першого погляду, то почуття яке ти виростив, значить ти цього хотів?...