Жінка в християнстві

Гарна стаття хто що кому в шлюбі "винен".

Це уривок, в статті більше.


"З огляду на біблійні стандарти і природу обох статей, варто окреслити ті рівні життя родини, які належать до компетенції чоловіка:
1.Підтримання порядку в родині, планування всіх подій.
2.Планування сімейного бюджету, управління витратами.
3.Турбота про якісне і різноманітне харчування родини.
4.Виховання дітей : навчання і покарання.
5.Опіка над самопочуттям жінки: від фізичного до емоційного.
6.Первосвященик і єпископ домашньої церкви.
7.Віддати жінці все, що має, і самого себе."
Джерело: CREDO: Жінка і авторитет чоловіка. 7 рівнів відповідальності | CREDO

 

Трохи підніму тему.

Дала почитати статтю чоловікові, він каже: "а що тоді жінка має робити?"
Кажу "прикрашати твоє життя, щоб тобі було легше це все виконувати..."

 

Читаю Послання Павла до Ефесян, тут найбільше говориться про жінку і чоловіка в шлюбі. Хочу почути думку про "33... а жінка хай боїться свого чоловіка".
Я її для себе чудово розумію, але у світлі сьогодення це іншими сприймається негативно.

 

мені якось трохи неоднозначно прозвучало в статті щодо поваги до чоловіка, наче він певними вчинками і поводженням має заслуговувати повагу. Та з іншого боку покора і повага мали би йти від жінки добровільно, принаймі я то якось так розумію.

 

Погоджуюсь.

І з другим твердженням теж. Мали би бути добровільно і за замовчуванням.

--- дописи об"єднано, 28 Березень 2018 ---

Добре що всілякі збочення нормально сприймаються...

Це я так, від гіркоти.

В англійській версії це слово - reverence - глибока повага.

Труднощі перекладу - вони такі.

 

в мене все так запущено)) майнула така сама думка - що я буду робити) ну але це тільки щодо деяких пунктів

в мене це вже давно швидше повага і відданість у всіх значеннях
і це не те що я собі так інтерпретую, але боязнь в християнському форматі такою і є... страх Божий часто інтерпретують в молитвах як смиренність і недопущення гріха, яким ми Бога ображаємо і віддаляємось від Нього
а не ланцюгова реакція боязнь-гріх-покарання
у цьому відношенні і для християнина, і для жінки по відношенню до чоловіка є і страх, і велика втрата - віддалитися, втратити близкість, нанести шкоду своєю грішною поведінкою(імхо)
і загалом, чого жінка має боятися чоловіка? в передчутті фізичного чи морального покарання? ніде не написано, що в когось з подружжя є право карати іншого.. а чого тоді боятися? (якось мала розмову зі старшим паном, і мова пішла в русло - Боїтеся, що жінка на то скаже? - Боюся? ну та, приходжу ввечері додому, сідаємо з жінкою на кухні і так один одного боїмоооося)

 

А що там з перекладом "ти в муках родитимеш діти"? Ті що не мучаться, вчаться як правильно народжувати щоб не мучитись, мучаться мало - не виконують заповіт? (напівжартома напівсерйозно)

 

Ніби ж не в муках, а "з великими зусиллями".

 

Я не знаю жодноі жінки яка народила не в муках. Різниця у відчуттях йде від ставлення до процесу. А те що не треба полегшувати ніде в Біблії не пише.

Друге діло, що інтерпретація значення слова "муки", може сильно відрізнятися. І ставлення до них, і багато чого.

От в мене мігрень - це тяжкі непродуктивні муки. В пологах болить так само сильно, але я знаю для чого, і що з цього вийде щось чудове. Тому ставлення зовсім інакше. І я вже не так мучусь як "з великими зусиллями" народжую.

Ну таке теж з труднощами перекладу, і труднощами сприйняття.

--- дописи об"єднано, 29 Березень 2018 ---

Той що в мене перший переклад (King James version) англійською, там "in sorrow".

В американській версії "in pain".

 

та то не заповіт.. я би то назвала (і взагалі все, що Бог говорить, спроваджуючи людей з раю) - то не заповіт, а швидше попередження чи перелік наслідків гріхопадіння

 

То не заповіт. Наслідок ослуху і згрішення. Ну і я сумніваюся, що існують абсолютно безболісні природні пологи. А от як до цього ставитися і як з цим працювати, то ніяк Біблією не регулюється.

 

In pain - це звучить дуже однозначно. Бо фізичний біль в пологах існує, хоч і в кожного організм унікальний. Ну і якщо в муках - то ніде ж не пишеться, що жінка є більш грішною при зменшенні "мук" і менш - при збільшенні. Просто констатація факту.

 

Є ресурс з дослівним перекладом Біблії з можливістю подивитися значення конкретного слова (але з телефона не знайду).
Бо ні англійська, ні американська не є оригіналом ))

 

А я й не наполягаю на оригінальності англійської. Це та мова яку я добре знаю, щоб бути впевненою в значенні слова. Арамейською і давньогрецькою не володію, але навіть порівняння з англійською дуже показові.

 

там є смайлики ))

 

Думка мене зїдає. Кожен день.
"Я не хочу більше дітей".
От є думка деяких жінок, в тому числі, і серед моїх знайомих - "Хочу велику сімю". А в мене ось така інакша.
Опущу гормональні зміни, психологічні мотиви... Просто на практиці.
Додам, я проти абортів, і якщо вчетверте завагітнію - без вагань дітку народжу . Тобто, я люблю дітей, але думка про ось це "плодіться та розмножуйтесь", не задумуючись хоча б про планування... я її не хочу приймати як свій постулат. Я того сторонюсь. Щодо інших, хто сприйняв це - це їхня справа, я нікого повчати не збираюсь чи сперечатись...
Але от сама думка, саме небажання мене гнітить. Ну невже я МУШУ все життя (до клімаксу...а потім онуки) бути в тих дитячих темах?
Я не буду нити щодо того, як мені важко буває з дітьми і їхніми дитячими справами , але по темі:
Наскільки це не по-християнські так думати, планувати сімю і кількість діточок тощо?
Бо, з однієї сторони, я в шоці, як це буває не просто з трьома дошкільнятами, і підтримую себе, щоб не впасти в депресію, та й автоматично думка зявляється, що все, пора займатися і іншими життєвими справами, окрім станів до-після пологів.
А з іншої сторони - наскільки серйозно я гнівлю Бога? (Багато питань з "іншої сторони", але поки що таке сформулюю).
Власне, чи є таке поняття, чи заслуговує, чи має жінка "право" ХОТІТИ вагітніти або ні, право не тільки хотіти, а й визначати кількість дітей, яку б вона народила, забезпечила, виховала.

П.с. в моєму випадку чоловік мене підтримує, тут все гаразд. Проте і розрадити мене не може та не знає чим. І в мене не істеричний стан . Просто шукаю, як душу заспокоїти, бо не хочу велику-велику сімю... Я тоді ніби стаю не я, а якась.. не належу собі чи що. Знаю, що всі належать Господу, тільки тут дещо інакша неналежність. Може, якби мене виховувади в дусі "ти майбутня мать і домогосподарка. Крапка." - було б ок. Але ж маю амбіції та просто хочу інше в житті спробувати, зайнятись... не хочу щодня бути в сопельках-молоці-ще щось неприємне

Хто має, поділіться думкою

 

Ну природнє планування для того і придумане, щоб власне планувати
тому трохи розслабтесь)
плодитися і розмножуватися це найперше дар, а не обовязок. є Божі Заповіді і свобідна воля
тому в бажанні більше не мати дітей немає нічого поганого, тим більше ваші з чоловіком позиції співпадають
якщо ви питаєте поради суто з християнської точки зору, то як на мене тут стоїть хіба питання контрацепції. якщо ви готові обирати лише природнє планування, то навіть собі до голови нічого не беріть, ВЗАГАЛІ
якщо ні, то це вже обговорення для іншої теми) ну і це вже переходить в сферу обговорення догм і рішень конкретних людей

 

А де в Біблії написано, що не треба планувати? Де написано, що треба хотіти і мати велику сім'ю?
Мені здається, що ви придумали самі собі проблему.

 

я собі це розумію так, що треба питатися в Бога - "а яка Твоя воля щодо мене? що хочеш щоб я робила?". Шукати ту волю Отця в молитві кожен раз, навряд чи то за день вийде. Шукати і не боятися відкриватися на неї. Бо ми собі плани часто маємо всякі свої, і тоді "замовляємо" в Бога сприяння в наших планах. Але не шукаємо Його задуму щодо нас. І то є в якійсь мірі страшно розуміти, що я хочу одного, а Бог може хотіти іншого. І я таки маю свобідну волю і можу вибрати - по моєму плану чи по Божому. І якщо страшно ступати Божою дорогою, то є питання моєї довіри до Нього і віри загалом.
Та в ідеалі, якщо вибираю дорогу, пропоновану Богом, то і цілком покладаюся на Його супровід і те, що Він дасть мені все необхідне, щоб могти йти тим шляхом. Про легкість говорити взагалі нема сенсу, бо легкими шляхами нам ходити не приходиться, але все потрібне , щоб витягнути то все, ми таки будемо мати.

Звиняйте, що може так дуже теоретично і загально написала, але в моїй голові загальний хід думок десь так укладається.

 

Написано "Плодіться та розмножуйтесь...". І ті пояснення, що я читала, слухала проповіді - означає, що скільки дітей Богом передбачено, стільки треба прийняти. Ну і християнські сімї баптистів, які я знаю - багатодітні: 4-5-8, і це жінкам 27-32 років. Причому, одна мала проблеми після 7ї дитини по гінекології, і планували робити операцію, але "не встигли", - 8ма вагітність була дуууууже важка. І я цього не розумію. А для неї - на все воля Божа. І те, що дитина і вона вижили - свідчення маленького чуда.
Якщо плідність - це дар, а дар цей не приймати... ой, може то моя особиста проблема з низькою самооцінкою, що я не вважаю себе гідною...
Просто, християни, які люблять Бога - мають багато дітей (бо Він так заповідав). І християни, які люблять Бога - планують сімю (бо не обовязок). В чому різниця, де істина і чи вона є?
Я зараз проводжу аналогію, щоб себе заспокоїти: в Біблії сказано, щоб благовістували по всьому світу. Але ж, не всі християни - місіонери. Хто відчуває в собі потребу та силу - мандрує, хто ні - благовістує серед свого кола спілкування. І то, буває, тихенько.
Природнє планування типу теж планування або я не розбираюсь... Я от маю роздуми, якщо є дні для зачаття, то не просто так є "безпечні" дні. Інакше кожен раз був би вдалим . З іншої сторони, чому аж до клімаксу жінка має вагітніти постійно..
Я хочу певний етап в житті - народити, потім інші етапи. Без супроводу немовлячих потреб, коли мені буде 40-50 років (я того не розумію).
І от я запуталась. Якщо я люблю Бога, то, логічно, маю Його слухатись, а Він заповідав розмножуватись. З тих, хто може прокоментувати це - це багатодітні батьки . Інші просто або не задумувались, або не християни . А якщо я не слухаюсь і не хочу слухатись в питанні дітонародження, а виношу своє "я" зі своїми бажаннями над заповітом - то я лицемірю? - ось це в голові моїй .
@Багіра, дякую, що висказались. Про таке явище, як ДАР я взагалі не думала. Думала як про обовязок. При чому чула коментар, що це НЕ обовязок. Але чомусь мені воно сприймається обовязком . Дар. Піду розкажу своїй совісті. Полегшу свої мозкові муки