Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Відламався кусок зуба А я записана до стоматолога аж через 2 тижні. Ще й малий чогось прихворів. Весна, називається
Купила минулого року замшеві чоботи в Естро, практично не ходила, цього року взула - розійшлися по шву на підйомі. Шкода, але всяке буває, занесла в ремонт, може щось зроблять... І тут мене потішили, що скоріш за все це не замш, а шматка А я ж заплатила, як за замшеві
я б не дуже засмучувалась. по-перше вони Вам комфортні, немає ніяких недоліків в носіні (не парять, ріжуть)...інколи якісний замінник є дорожчим за шкіру по-друге в ательє можуть всякого наговорити, мала випадок, коли понесла шкіряні італійські модельні чоботи на ремонт, то мені майстер сказав - ну я б сказав нові купити, зараз чоботи з такого замінника коштують стільки, скільки ремонт. Більше туди ні ногою, в іншому ательє підтвердили що то шкіра і дуже якісні супінатори стояють чоботи дійсно вартісні, хоч шпилька 10 см і без платформи, а я бігаю як в тапочках, зараз взуваю виключно на якусь оказію
дивно.. може дійсно, майстер помилився?? Зараз часто замінник від шкіри не відрізниш і навпаки.. Естро пишуть, що виключно шкіряне взуття.. Напишіть їм на сайт чи Інстаграм
Ті майстри дуже часто люблять щось таке городити, ніби вони дуже розумні, а виробники і клієнти - дурні. Не звертайте увагу)))
Майстер вже визначив, чоботи таки виявилися замшевими, але замш тоненький (то я й сама побачила) і його надто мало, щоб натягнути на підйомі і відремонтувати (( майстрові дурити мене немає змісту, грошей він з мене візьме Коротше, чоботи потрібно перешивати, а то вже не той вигляд буде
А Може, щось типу аплікації цікавої форми, чи замш, чи шкіру підібрати, щоб то закрити? Звичайно, на 2 чоботі повторити зеркально. Продається ж не раз взуття зі вставками іншого кольору чи фактури... Десь у темі "де у Львові знайти" дуже хвалили якусь майстерню взуття, не пам'ятаю ні назву, ні адресу. Може сходіть там запитайте, то щось порадять...
Не дуже до жилетки, бо стрес пережила, але добре, що нічого не сталось. Сьогодні їхала з таким "елементом" в автобусі. Пістолет в кобурі на поясі, за поясом наручники. Ланцюжок і браслет шириною мій великий палець. Хоч був в курточці, але було видно, що весь в наколках. На лівій щоці шрам від рота до вуха. Куртка теж така аля бандюган(темно сигя шкіряна на резинку знизу). Ніби попала в "лихі 90ті". Весь автобус краєм ока розглядав цього чоловіка. Мабуть, як і мені було страшно. Wysłane z mojego SM-G935F przy użyciu Tapatalka
Я в жовтні їду в автобусі додому (з Києва 30 км) і десь на периферії сідає вояка... в формі, з АВТОМАТОМ НА ПЛЕЧІ, ПІСТОЛЕТОМ В КОБУРІ, АРМІЙСЬКИЙ НІЖ НА ПОЯСІ. Такий здоровань. Це якраз після 14го було, після свята. І сідає діагонально від мене, 2 метри. Починає виясняти у водія скільки за проїзд, і говорить такою ви ва же но ю українською мовою, підбираючи слова. А я не розумію, чи він пяний (запаху алкоголю не чути було), чи дико втомлений, чи тільки перейшов на укр.мовне спілкування. Тормозить якось вояка. Я в шоці і в страх паралізовує. Ще й водій щось там відповідає - думаю, одне косе слово чи рух - і ми без водія.. З задніх рядів пасажир говорить "остановочку пожалуйста" - думаю, все, зараз за російську мову розтріляє всіх. І така параноя в голові: від думок що це остання поїздка до того, де в автобусі бензобак, щоб можна було спробувати відсторонити дуло автомату, щоб не бахнуло все.. Реально страшно. Як в тих історіях про військові часи, коли вояки собі дозволяли все. А ще я тоді десь на 5-6 місяці вагітна була. По закону знаю, що військові так не мають їздити. І стало ясно чому... Може це в Забилам би. Але в тій ситуації плакати хотілось від перспективної безпорадності. Вояка проїхав 15 хвилин і вийшов.
На носі оте дурнувате 2 квітня... Ох аутизм, аутизм, а-у-т-и-з-м. Скільки і як не вимовляй це слово, все одно не віриться, не хочеться вірити. Щороку переживаю цей день з величезною біллю. Незнаю чого саме цей день. Можли тому, що всі і звідусіль кричать про ЦЕ. Поряд з аутизмом живемо вже 8 років. Це був великий удар. Це та подія, яка заставляє змінити світогляд і щодня змушує до дій. Це важко. Кожен ранок важкий, кожен день шалений. Це те, що заставляє тебе бачити радість у найменшому інакше можна збожеволіти. Це те, зо змінює твою систему координат і вимір у якому живеш. Любіть своїх дітей, які б вони не були...
Насправді - це великий дар. Як багато людей цього не вміють. А ще недавно треба було написати твір в школу, що таке щастя. Довго я думала, і таки на мою думку - щастя у найменших дрібничках, з яких потім може скластись картина таки щасливого життя.
Можливо, то і не так зле, що будуть хоч 2 квітня говорити... В нас багато людей взагалі часто не інформовані. Чим більше буде адекватної інформації в ЗМІ, тим більше шансів, що люди будуть з розумінням ставитись до трішки інакших дітей і дорослих, будуть знати, як потрібно чи не потрібно поводитись поруч з ними, щоб не нашкодити. Багато ще в нас народу "родом з СССР", де все інакше щонайменше замовчувалось, а зазвичай майже всі "не такі" влаштовувались у спецзаклади... Тішить те, що принаймі серед молоді більшає адекватних поінформованих членів суспільства. Починати треба з дитинства, малюки ще не мають фальшивих установок і забобонів, їх можна навчити, що інакшість - це природньо. Нам ще звичайно дуже далеко до рівня розвинених країн, і підтримки для особливих дітей і їх родин мало і від держави, і від неурядових організацій. Тому тут поінформованість мала би сприяти. Вибачте за багато тексту, бажаю Вам усього найкращого. П.с. Дітки у нашому садку завтра приходять по можливості з елементами синього кольору в одязі і блакитними повітряними кульками...
У нас старша дитина з рідкісною вродженою вадою мозку. До народження нам лікарі сказали - нічого неможливо спрогнозувати, побачимо, чи буде дитина бачити, чути, чи зможе самостійно їсти, і т д. Дитині через кільки місяців буде 3 роки. Дитина з проблемами, але ходить, вчиться говорити, відставання у розвитку не катастрофічне. Недавно закінчився наш дворічний період реабілітації, і на комісії мені дали ознайомитися з заключеннями. Там була графа "вкажіть фактори, завдяки яким вдалося досягти поставленої для реабілітаційного терміну мети". Обоє, і фізіотерапевт і логопед написали лише одну фразу - сильно вмотивована мама ... ! Наснаги Вам у Вашому нелегкому труді! Все буде так як Ви хочете! Сила дається на справу! Чудеса є, просто про них не говорять, в них не прийнято вірити. А любов може все, особливо материнська!
Всі святкують і радіють гарним дням. А в мене суцільна жилетка. Звісно інтернет нам не відремонтували вчасно. Скоро вже місяць без зв’язку вдома. Але то ще взагалі не привід жалітися. Справжній треш почався на саму Пасху. Моя мама і мій чоловік так все свято просиділи в різних кімнатах, уникаючи один одного і висказуючи все своє «фе» безпосередньо мені. А мені було геть не до їхніх розборок, так як дитина захворіла і я і так знесилена та невиспана, намагалася впихнути в неї ліки, забавляла і носила... Ми не живемо разом з мамою. Але живемо в батьківській хаті. І конфліктів чим раз більше. Щось депресія затягується...
@Halina якщо Ви ще тут - розкажіть, чим закінчилось все. Знайшла за 2010 рік отой допис Важко якось мені, то мушу тут все розповісти. Почалось все з якоїсь дивної симетричної висипки на лиці яка була припухлою і температури 37,2-37,4. Спочатку подумали, що харчове отруєння. То прочистили шлунок, два дні нічого не їсти, пила всяку там гидоту. Виявилось що не то. Вирішили, що алегрія. Призначили двойну дозу протиалергійного, теж нічого. Потім чомусь подумали що то носові пазухи напухли і такий дали результат. Провірила ніс, зробила ренген. Теж не то. А між тим уколи, аналізи, таблетки. Знову повторні аналізи але уже у діагност.центрі. Результати відрізняються від тих що в поліклініці. Знову консультації. У пятницю буде 2 тижні, висип не проходить, тільки припухлість пройшла і температура теж є. Сказали що то червоний вовчак - захворювання сполучної тканини, що проявляється ураженням ряду органів та систем. Хвороба виникає внаслідок порушення імунологічних процесів в організмі, при якому антитіла, що виробляються організмом, пошкоджують ДНК здорових клітин. Але ще направили доздавати якісь там проби. І рідним нічого казати не хочу, бо паніка буде і сама незнаю ні що робити ні як то все буде....
Важко на душі...Сьогодні дізналась що близька подружка збирається в АТО, завтра виїжджає. То вже третя людина з близького оточення в АТО... Взагалі, вже більше року отримую новини від друзів що вони виїжджають. Кожну зустріч з друзями очікую з страхом, що зараз хтось повідомить що переїжджає чи виїжджає назавжди.