Є такі кадри, коли діти ним приймаються як "своя кров", а жінка так і лишається до кінця чужою і меншовартісною. Особливо, коли діти візуально на чоловіка схожі і в чоловічої родини така традиційна для них лінія поведінки. Тоді діти і доглянуті, і все для них, і живуть, вчаться, працюють надалі у спокої і достатку, а жінка/невістка/мама - обсуговуючий персонал не вартий ні подяки, ні уваги. І виходить вроді хороший батько.
Хороший батько, який показує дітям поганий приклад стосунків дружина-чоловік, щоб його доньки теж таку долю мали? Ні, то не є хороший.
То все треба перенести в якусь іншу тему))) Але виходить, що пів світу живе з поганими чоловіками /батьками, бо в них такі традиції. То все від особистого сприйняття залежить. Для когось строгий батько - тиран, а для когось - втілення стабільності та впевненості. Я, звичайно не говорю про відверті знущання, приниження чи побиття.
З позиції дітей в певному віці, сусіда або іншого спостерігача - хороший. В мене дід дуже добра людина, наскільки, що бувало в першу чергу забезпечував своїх двоюрідних родичів продуктами, технікою, навіть золото і Волгу дарував в 70х, а потім собі купив тільки Москвич . В його розумінні, дітям все вистачало, і коли бабуля влаштувала черговий скандал із-за того, що той не взяв пральну машинку (він військовий і служив на Півночі, там де часто були різноманітні дефіцити, делікатеси, джинси і лак для нігтів ), бо жінка ніби нормально пере - слухняно пішов та десь дістав. Він сирота, зростав в злиднях і для нього до сих пір важливо, щоб тарілка після обіду була чиста (бо все зїджено і хлібом протерто). Продукти дуже рідко викидає, навіть декілька раз отруюється, але ось таке хворобливе відношення. Дід, як чоловік, таки посадив дерево, народив сина.... Тобто, заробив за життя та має авто, квартиру, ремонти, дачу, пару поїздок на рік, та дещо не господар. В елементарних речах просто не розбирається, тому після смерті бабулі я певний час з ним жила: готувала, прибирала, зашивала. І він з тих чоловіків, що вдягне одяг з плямою, не попрасований тощо... І коли в військовому містечку чоловіки привозили килими, апельсини-ананаси та джинси - він привозив яблука та відріз ситцю, бо просто не розумівся на тому. Мама не може згадати жодного разу, щоб він сварився з бабулею. Бабуля - пиляла і сварилась періодично . Дід - вислуховував тихо і спокійно, в чомусь погоджувався, але жодного разу не кричав і не підвищував голос. На дітей в тому числі. Так що для дітей, родичів - супер-чоловік. Для бабулі - самі розумієте...
Якщо вже розмова про будь-яку неідеальність, то твердження "якщо в чомусь нехороший чоловік, то значить і нехороший батько, бо який же то приклад дітям", як на мене, справді доходить до абсурду. Ми всі маємо якісь недоліки, і ми всі вибрали собі батьків для наших дітей, які природно, теж мають якісь недоліки, то хіба це означає, що не можемо бути достатньо добрими батьками і матерями? Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Звичайно, що всі не ідеальні. Моє твердження просте: якщо людина дуже поганий чоловік (тиран, абюзер, тощо), то він не може бути ідеальним батьком.
Роботоголік в значенні, що сидить зранку до ночі на роботі? Тоді - ні, бо дітям треба батько і треба бачити здорові стосунки чоловік-дружина. Ідеальний - для кожного свій. Для мене важко чітко розділити на дві категорії характеристик батька і чоловіка. Ідеальний батько такий, в якого діти виростають психічно здоровими і можуть будувати здорові стосунки в майбутньому. Звідси автоматично виключаються фізичне насилля, психологічне насилля, алкоголізм і тд. Щоб будувати здорові стосунки - потрібно бачити приклад. Вірю, що можна від дітей дещо негативне в стосунках мама-тато приховати, але зовсім все не сховаєш.
Я не те, що Вас переконую, але тут ще залежить, хто тим дітям на життєвому шляху зустрінеться. Бо, наприклад, в родині тата така традиція. Взяв тиху дівчину молоденьку з села (чи і в місті знайшов що погодилась і вважає нормальним таке життя, як я вище написала), підлаштував під себе. Дітей вивчив, на роботу хорошу влаштував і тд. І діти кажуть, що в них хороший тато. Для мене то більший критерій. І навіть, як вони будуть мати приклад відношення до своєї мами, зустріне син, закохається в іншу жінку, яка себе може відстояти, з якою муситиме рахуватися. І все. Чи ще десь буде мати якийсь досвід. Це життя... І краще він буде мати спогад, як тато за них дбав, а не як мій... Навіть не маю що про нього добре згадати. Особливо як в дорослому віці вже побачила, як тати дбають про своїх дітей, як то у інших може бути. Щось шукають, взнають, переживають. Ой...
Все вірно, але таких немає. Люблять і за недоліки, пробачають навіть батьків, що відмовились від дитини. Для мене критерій, коли кажуть - в мене був хороший тато. Значить таки чоловіку щось вдалося у відносинах з дитиною.
Я вас розумію. Оскільки ідеальних таки не буває, то кожному не вистачало чогось в своєму батьку. І саме це зараз дуже болить. У нас завжди дискусія на цю тему: чоловік каже, що його батьку було на нього начхати в матеріальному та виховному плані, але хоч і не сварив/бив (його тато завжди після роботи лежав мовчки на дивані і не давав свої зарплати на дитячі потреби); а я кажу, що мені пофіг, що мій тато мене забезпечував матеріально і «виховував», але такого я нікому не побажаю (у мене тато тиран, бив нас, маму, насміхався, часто пив і тд).
В мене по ходу третій варіант (гірка усмішка). Тата просто вдома ніколи не було. Приходив вночі п'яний, чи й не приходив. Гуляв. Грошей вічно не було. Ну тож йому треба за щось гуляти, пра? Да, не бив, не повчав, бо йому на нас з сестрою було якось паралельно, він нас не бачив і не горів бажанням. Нарешті нас остаточно кинув і ми почали якось спокійніше жити. За що йому,певно, вдячна, бо мама закінчила б у дурці.
Мені вже 26, а я досі не одружена, що вже казати про дітей) Кожного дня від рідних, друзів та просто знайомих чую невдоволення, що вже надто пізно, буду одна.... Але для мене це дуже відповідальний крок, напевно ще зовсім не готова
Взагалі вважаю, что одружуватися потрібно якомога пізніше, щоб думати головою якомога краще перед цим
Доброго дня! Мені 34, чоловікові 42. маю двох діток 12р і 6 років. Обидвоє пологів- кесарське. Думала що на тому поставлю крапочку. Як згадаю тривогу під час вагітності і недоспані ночі першого року, то до сих пір третього не хотілось. Але закінчила молодша донечка садок і мене жахливо накрило сантиментами що мої діти виросли і я їм вже не буду потрібна. З ностальгією заглядаю на улюблений садочок , в який вже не буду нікого водити, на дитячі іграшки, які вже от-от будуть не актуальні… Як зрозуміти що то справді бажання мати ще дитину, а не якийсь мій кризовий період…? Бо то ніби сніг на голову думка- треба срочно родити ще, поки не пізно. Запитання до тих хто родив після 35- як все пройшло? Чи справді важча вагітність і більше ризиків? І чому ви наважились, якщо маєте ще старших дітей
То може дайте собі трохи часу, щоб зрозуміти. Ностальгія то нормально. Трошки посумувати- теж ок. Дозвольте собі пожити в цих почуттях і побачите. Народити ще , я вважаю, теж не пізно. Материнство таке різне в різному віці. Я народила третю у 36р. Старшим було 7р. і 4р. Війна мене застала на середині вагітності. Ми нікуди не виїжджали. Але то така радість, вона наче знову нас об'єднує: діти завжди біжать до маленької, всі до неї хочуть, ми постійно всі збираємося біля неї. І я вже в рази спокійніша, мене не так лякають хвороби, вакцинації, побут. Просто живу собі і дітки біля. Дуже мене тішить моя велика сімейка. Воно все, звісно, потребує маминих сил, але це того варте, принаймні я так зараз відчуваю. Надіслано від мого SM-G973F, використовуючи Tapatalk
