Моя сестра зараз в п"яте вагітна, 39 років, і сюрприз двійня. В родині ні в сестри ні її чоловіка не було нікого з двійнят.
Сиджу думаю над другою вагітністю І так мені некомфортно від того що це буде в +35 або й ще далі що словами не передати. Щиро радію за жінок що спокійно підходять до цього питання в такому віці. В мене так не виходить (((. Можливо якби моя малеча вже б ходила в школу то на другу я би швидше погодилась. Постійне відчуття що в мене надто мало часу і розібратись з цим комплексом не виходить.
Ви знаєте, коли я завагітніла, в 39 років, і впродовж всієї вагітності, питання того, що я вже старша тьотя, не турбувало зовсім. А от тепер мені так страшно, що я можу не дожити до певного віку донечки. Я все кажу старшому ( в дітей різниця 16 років), щоб у випадку чогось він не кидав Вероніку. І так мені страшно, шо то просто жуть(((
@marjana lv, зараз світ трохи інакший. Так, 50-100 років тому в такому поважному) віці вже було страшно, а часом вже й неможливо народжувати. Але зараз кругом і всюди жінки народжують у віці 35+. І деякі тільки починають). Як людина, що таки наважилась на цей героїчний) вчинок скажу, що то того варте). Кайф від тої лялі просто в рази більший ніж в більш юному віці. То все певно через мудрість років))). А може через те, що виділяєш головне і не заморочуєшся через дрібниці. Але це оте «заморочитись дитиною» вартує того).
100 років тому народжували скільки народжувалось, і до якого віку Бог дав. Це пізніше всяке дурне почалося. @marjana lv я двох молодших після 35 народила. Жодної різниці у відчуттях з тими, що до 35. Тут таке питання, якщо ви в принципі хочете ще дітей, то нема сенсу відкладати. @shparynka ну тут таке діло. Ніхто не знає коли його година настане. Покладіться на Бога.
ото ж бо й воно(( це мій найбільший страх на зараз. Але не буду більше нічого писати, ще злякаю когось) кожному своє.
Поясню свої відчуття). Перший в 26. Мені наступили на власне «я»: ні помитись, ні в туалет сходити коли хочеш чи коли треба, ніяких нічних гулянок) і ще купа нових обмежень. А до того 26 років робила, що хотіла. Було важкувато, і дитина мене трохи через це дратувала))). Плюс всього боялась: прищик, шмаркля, ноги криві тощо. А ще постійно розкидані іграшки, і їсти треба постійно готувати. Карочє, хоч дитину я дуууже любила, але то все мені трохи псувало радість материнства). З другим додалось роботи). Він був важкою дитиною в тому плані, що дуууже вимогливий). Кричав цілодобово. З малою я навчилась на багато речей «забивати», в материнство я вже втягнулась, і чимось здивувати вже важко). Ну і різниця у віці таки теж дуже важлива. В мене зараз реально є два помічника. А не ще два підопічних). Ніхто не відмінив хворіб, уроків, непослуху, їжі п’ять раз на день тощо, але відношення до того інше. Може є такі, що в 25 це все нормально сприймають, але мені треба було на це більше часу). Відносно «вмру і не побачу» мене не бере), ніхто не знає кому і скільки. То не залежить від віку дитини. І в любому віці залишати дітей страшно і не хочеться. Якщо цього боятись, то взагалі жити страшно).
Я теж маю таку мульку, що після 35 то якось вже не тойво... і приклади в стилі "а моя знайома народила і нічо..." мене наразі не потішають. Але часто навідують мене думки про третього малюка. Хоч зараз трохи менше, бо закручуюся між двома немало. Помочі від чоловіка мені якось мало, хоч фінансово наразі він нас забезпечує цілком добре. Ну і ще така штука, що не можу все спустити на "як має бути то буде", бо мої вагітності наступають лише з попередньою медикаментозною підготовкою , тому тут рішення треба приймати однозначно і відповідально. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
В мене в оточенні є гарний приклад....Жінка за сорок народила другу дитину. Старшій дитині 20, з особливими потребами, дуже особливими, треба бути поруч майже постійно. Але наважилась на другу. Я уявляю який внутрішній діалог вона вела з собою, перш ніж наважитись на другу. І "як хитались чаші на терезах"... Мені цього року 39, я дала собі ще рік-два на роздуми. Оце "боюсь не дожити до певного віку дитину" якось мене не дуже зачіпає. Більше переймаюсь, що буде з дітьми в соціальному плані, якщо раптом нас з чоловіком не стане раптово. Фінансової подушки в нас немає, родини, яка б піклувалась - теж. Є дві мами-пенсіонерки, які не сьогодні-завтра теж потребуватимуть посиленого піклування. Ну і там пару родичів, на яких я б не дуже покладалась. Трохи лячно, чесно кажучи.
За ці пару років я зрозуміла, наскільки на все воля Божа в плані "лишити дітей без мами" - що це зовсім не залежить від віку. Трохи шокотерапії - і такого страху у мене вже нема. А отже і спокійніше ставлюся до народження дітей після 40 (до 40 я завжди ставилася спокійно ) Згадала, як в 27 мені криворукий УЗДист сказав про ознаки вичерпання оваріального запасу. І поки я чекала результатів аналізів та переробляла УЗД, передумала стільки всього. І навіть трохи заздрила тим, хто планує і може народити в 40.
Найменшу Сольку родила в 35+ , зараз їй 5 мені 40+, іншим 19, 17, 9. Чесно я родити більше не хочу, але то не від віку, а від кількості моїх монстріків. Я нарешті маю час на себе і на роботу. Хоча ми найменшу не планували, але в Бога свої плани. Маю багато прикладів де жінки народжували 40+ і такі щасливі. В дочки подружки мама народила сина третього як найстаршій було 25 р. Зараз вагітна мама однокласника Насті, йому 17 і це буде друга дитинка. І дуже сумна історія, родичі живуть в росії, мають двох дівчаток, і навіть внучку, вони родили в 19, в 40 стали бабця+ дід, і захотіли ще сина, пішли по лікарях,та в неї онкологія. І вона дуже жаліє що не рішилась раніше.
Я буду майже винятком в цій темі , але привязки віку мами до народження дитини не бачу нікого. В силу того, як мої діти підростають, я б виділила інші важливі фактори, коли краще задуматись про матернинство, але вік (тимпаче в наш час) реально геть десь на останньому місці.
Чесно кажучи, роздуми про смерть - це так відволікає, залякує та кривдить... Можна ж ще уявляти, що чоловік може скоро померти (за статистикою жінки довше живуть ) і треба "підготуватися", бо як же то самій з дитиною-двома-трьома.. в нашому нестабільному суспільстві... Довіртесь Богу. Хоча, я сама іноді замислююсь про смерть батьків, але більше в емоційному плані...Як буде жити та справлятись з втратою той з них, хто житиме довше.. Але то зовсім оффтоп Вік і материнство - це так хвилююче . Постійно для мене. Нещодавно моя мама мала гостей, такий дівоч-вечір в неї влаштували. Жінки віком 28-50. І от серед них були такі: 1) 28 років, має 4 хлопця (5 вагітностей) 2) 42 роки, має доньку, яку народила в 19 та двох 3річних близнюків. Дууууже хоче ще дітей, аж тане коли бачить дітей, малюків; Кортить встигнути хоч одну дитину ще народити... Який там вік! Встигнути би. 3) 38 років, зараз вагітна 12 раз (живих 9 дітей). І вона просто вимучена тими дитячими справами... Вона порядна, адекватна мама, жінка, але *на мою думку* її це вже втомило... Враховуючи, що 3 роки тому вони виїхали з Донецьку, не мають власного житла, чоловік звик отримувати всілякі соц.допомоги та благочинні внески... І зараз, коли їх перестали фінансово підтримувати (забезпечувати) з-закордонні організації, то чоловік в свої 42 роки починає шукати можливості забезпечувати сімю... Бо просто розслабився і звик, що йому допоможуть... А чи хоче дітей? Хоче. Але це так рутинно... І є я: троє дітей в 28 років і щомісячна паніка, що раптом завагітнію. Але вдих-видих, аналізую і приймаю: так, можу завагітніти. Хочу? - хочу пізніше, після 30. Але якщо станеться - і шо? Може, дівчинку "нам видадуть" нарешті, щоб чоловік заспокоївся (жартую, чоловік не з "ідейних"). Але дівчинка би не завадила. Пізніше . Інший момент: інколи задумуюсь, що троє дітей - це все (!), це на все життя, то одразу виникає бажання народжувати ще. Чомусь у мене так. Пошуки гармонії. З одного боку протест (скільки можна, діти виносять мозок та псують здоровя жінки безповоротно (с) ), а з іншого - вони такі мииииилі, таке щастя ці діти. Солодкі та смішні. А ще копіюють поведінку тата і мами. І це теж так миииило І от ці всі різні ситуації... Спробуй спрогнозуй, заплануй. Є такий момент: якщо взяти до уваги 70 років середньостатистичної довжини життя, то на те, щоб народжувати дано приблизно 30 років. Якщо жінка в шлюб вступає в середньому в 20 чи в 25 років, то народити вона може протяном 25 чи 20 років відповідно. Тобто, з моменту менопаузи ще є 25-35 років "пожити для себе" . Округлюючи, можна порахувати і сказати, що середній "ліміт" - це 10 дітей, якщо до року ЛА і не стоїть ціль максимально розмножитись чи інші фактори... Так, не те здоровя, ще 100500 обєктивних та не дуже ускладнень... Але буває цікаво поговорити з тими, хто вчасно не наважився, а тепер вже і фолікули скінчились. Повчально. До речі, про фолікули. Я свої бачила на узд після 2 пологів (через два місяці, на огляді). Вони так цікаві, мячики щільно один біля одного. Навіть здалось, що вони як в анімації зараз відкриють оченята та будуть тягнути руки догори: "я! Я! Я хочу стати діткою! Візьми мене! Я!" А моя мама бачила останні 2 фолікули десь в віці 43 роки. З батьком наважились спробувати завагітніти, а вже менопауза давала про себе знати... На дослідженнях побачили 2 - вони і вийшли. І все, далі - пусто, шанси прогавили.
Я про дітородний вік спершу повірила, бо в моєї мами клімакс завершився в 42. А я, як і вона, багаторічний донор крові. І ще пару факторів. Тому перша реакція в мене була шок, хоч на той момент про наступних дітей ще не думалося.
@cjomcjomka а напишіть детальніше, будь ласка, як можна визначити фертильність. То звичне УЗД чи ще щось? То звичайний лікар може прокоментувати чи треба шукати спеціаліста?
