Страхи другої (третьої...) вагітності

Моя колись теж мені таке казала. Я цього просто не сприйняла серйозно. Сказала, що у дитини є ми - батьки, з якими вона і буде проживати, а до них - бабусі з дідусем - буде в гості приїжджати. А як захочуть справді допомогти після народження другої дитини, то ми завжди їх раді бачити у нас

 

всякі дурниці пропускайте мимо вух))) в мене такого не говорили, але наприклад, коли свекор казав як я маю дитину назвати,бо йому подобається, то я відповіла " ви ше не такі старі, родіть свою і називайте як хочете". питання закрилось

 

Цікавить таке питання- в кого не було кому допомогти з дітьми- Як ви викручувались перші дні, тижні, коли привезли друге маля з пологового? Чи водили старшеньке в садок? чи робили 2 тижні канікул?
як справлялись? чи дійсно в такій ситуації слінг- найкращий помічник?що було найскладніше? які поради ,стосовно першого місяця після народження другої дитини, можете надати ( особливо цікавить думка тих в кого був кр)

 

В мене не був КР.
В садок не водили старшеньких. Ми їх туди, в принципі не водимо. Перший тиждень не водили на гуртки.
В слінгу перший місяць не носила зовсім.
Якось справлялась. Так більше мультиків вмикала. Вареники в морозилці рятують і Морожені овочі. Рис, гречка - варяться недовго і нескладно. Прибирання практично закинула на цей час. За кілька тижнів ніхто не вмре. Два рази приходили подруги допомагали. Воно якось саме встановлюється. Головне не підскакувати зразу до роботи, а трохи почекати поки все попадає на свої місця.
Слінг - хороший помічник, але трохи пізніше.
Ще хороший помічник - морозилка. Наперед наморозити/купити напівфабрикати.

 

а потім як водили? менша дитина в калясці?

 

Так, так і ще раз так!
Слінг почала освоювати наступного ж дня після виписки, кожен день по кілька хвилин. Спочатку намотувала тільки, коли треба було старшу дитину приспати, влітку жарко довго в слінгу і в малого пітничка з'являлася. А з вересня вже без слінгу як без рук, і гуляти, і їсти готувати, і прибирати.
Перший місяць було найважче, поки всі звикали до нового стану речей, в цей час я практично з дому не виходила далі ніж 100м. Але їсти варила баба, прибирати приїжджала сестра на вихідних і трохи бавилась зі старшою, чоловік в цей час був у рейсі.

 

то трохи спрощує ситуацію... я чесно кажучи готовки не так боюсь (як раніше Орман писала: зазделегідь всього накупити і наморозити) як того що старшого в садок/на гуртки/на підготовку треба водити, щось купити додому і як то підстроїти з маською, в якої ще режим не внормувався

 

Я й готовки не боюсь, зі старшою теж нічого не варила, не через те, що не мала часу, я в принципі не готую, хіба під настрій.
А в немовлятка який режим? Їсти і спати, погодували і в слінг по справах

 

А що їсте?

Я собі як подумаю, що моя друга дитина може бути як перша в немовлячому віці....то без підстраховки у вигляді приготування кимось їжі/морозилки (ну але то теж не безмежно) не уявляю того всього, але може то вже я просто надміру перестрашена.

А чоловік з тим міг би справитись?

 

Я не вибаглива до їжі, спокійно можу їсти нон-стоп гречку і зупу без м'яса, зварені під настрій))) Як жили окремо, то варив чоловік. До речі, тоді і сестра теж прибирала, бо я того не люблю, господиня з мене ніяка)))

 

ех, щаслива ви людина)))) мені б таку сестру (хоч на пару місяців)

 

хіба щось в супермаркеті докупити, бо пізно з роботи повертається. хоча як правильно спланувати то всьо діло, то може і у вихідний закуплятись. головне навчити де шо і яке купувати))) ще маю на то ще 2 місяці

--- дописи об"єднано, 7 Грудень 2016 ---

а яка вартість няні для таких послуг?

 

Я не уявляла. З пологового їхала і думала як то все буде. Але все якось встановлюється, всі пристосовуються.При тому, що дитина моя на руках /циці на перших порах була нон стоп. Сама не спала. Чоловік на роботі зранку до вечора. Продукти купував він. Їсти готувала щось примітивне, не затратне по часу. Плюс морозилка. Прибирання закинула, як мав час чоловік прибрати чи поняньчити то щось робили.
Загалом не страшно. В моєму випадку таки старший був трохи обділений увагою, не отримував того до чого звик перші місяці. За це совість мучила дуже, типу яплахаямать і т. д.)

 

Був КР, не було помічників. Старший тоді не ходив до садка. Слінг - справді найкращий помічник.
З другою дитиною багато в чому спокійніше, ніж з першою. Впевненіше, легше.

 

Я довго шукала цю тему. Бо дуже боюся. Боялася завагітніти. І тут, звісно, перший облом. Боялася такої важкої вагітності як перша. Поки що ніби легше все проходить, але на облік в поліклініку ще не ставала. Боюся чергового КР. Не стільки самої операції, скільки тої безпомічності після неї, коли місяць ледве пересувалася не кажучи вже про абсолютну безпорадність в лікарні. Боюся як буду справлятися з двома. Боюся, що старша страждатиме від браку уваги. Але найбільше боюся, що не зможу забезпечити двох дітей. Ви мені зараз напишете, що в дітей є ще і тато. Але я вже давно зрозуміла, що в тому житті я можу розраховувати тільки на себе. А я така втомлена від того всього. Я вже декілька років ніде не відпочивала і найближчі роки мені і не світить відпочинок. Ресурсу немає зовсім ніякого. І від того ще страшніше, бо я попадаю в групу ризику післяпологових депресій з таким станом як в мене зараз...

 

за протоколом ви після КР маєте право на перебування когось з рідних постійно біля Вас, і на те, щоб тепловий ланцюжок маляти був на комусь з рідних 2 години після операції.
Раджу поцікавитись своїми правами більше, бо це те, що Вам належить.

Дуже Вас розумію. Я була в такому стані і такому налаштуванні підчас вагітності четвертою дитиною. І, думаю, як я змогла деякий час сама забезпечувати чотирьох, то і Ви змогли би деякий час забезпечувати двох... Але все ж бажаю, щоб знайшовся в сім'ї ресурс на порозуміння і на взаємну підтримку, і на забезпечення Вам декрету.

Знову ж, можу лише поспівчувати. Бо я теж відчувала себе в групі ризику, але нажаль так нічого і не зробила для того, щоб правильно собі допомогти... і звалилась на якесь повне соціальне дно, з якого, здається, потроху виходжу.. хоча, хтозна.
Але не здавайтесь депресії. Боріться з нею за кожен день нормального життя. За перші погляди і посмішки немовлюсика. Ви - Мама, а та депресія хто така? Ніхто, порівняно з Вами.

 

@Happy Fiancee ваш дуже розумію. В мене через шов на шийці матки під час першої вагітності були складні пологи. Тому зараз я з остарохом чекаю повторення операції, повторення складних пологів.
За час перерви в 10 років я звикла що я в разі чого працююча жінка, яка сама себе може забезпечити і не залежати від чоловіка. А зараз на кілька місяців(дай Боже щоб все добре склалось) я буду знов в тому під залежному стані. Я вже почала формувати свою фінансову подушку на час декрету, але важко перейти з соціально активного стану в стан берегині (зараз вагітності, а далі малятка).
і ці думка наявязливі щоб тільки з дитиною все було добре...

 

от до речі, добре, що я цю тему знайшла.
Яка страшна мені була та вагітність Лідією. І кровомазання, і тренувальні перейми болючі з 15 тижнів, часом регулярні. І сильне отруєння на ранньому терміні, я страшенно переживала через це.
На УЗД пішла так рано, як ні з ким з дітей не ходила. Ті тренувальні реально щодня передихувала по пару годин.
Найгірше, що мене ніщо не могло заспокоїти. Я писала тут, писала блог, читала побільше. А на очі траплялись розповіді про пологи з мертвонародженням, розповіді про вади, які не бачили на УЗД... перестала читати. Стало здаватись, що моя інтуіція підказує, що щось не так зі мною і дитиною.
Потім в мене почався токсикоз 3 триместру - з набряками, але без білка і тиску. З блювотою до тріскання судин в очах. І мені знов було дуже страшно. А в реальному житті заспокоїти мене було нікому. І я зі всіх сил затискалася, щоб не налякати старших дітей.
Я хотіла пологів, і дуже боялася їх. Я не вірила, що в мене може народитися здорова дитина. І лише термін 43+ настільки вже втомив мої емоції, що я втомилася боятись.
Зовсім не вірилось, що все може бути добре.
І так важко було, що коли вона народилась - я також не могла повірити, що все гаразд. Я плакала над нею щодня, я переживала, що вона помре якось випадково. Постійно боялася за неї. В місяць вона впала з ліжка - я вже бігала з нею по лікарях. Поганий набір ваги - і я цідила молоко їй в ротик.
Мені було настільки страшно, що я була впевнена: проблема є, ми просто її не бачимо. Я плакала, бо відчуття було постійно таке, наче завтра мені доведеться попрощатись зі своєю дитиною. Я не хотіла встигати полюбити її, не справлялася з цими почуттями зовсім.
Потім в неї почався ацетон на кожен вірус. Потім вона стала втрачати вагу, потім був недобрий аналіз крові (тромбоцити), і ми обстежувались і вигрібали з того післявірусного стану якось механічно, бо для мене будь-що погане було як закономірність, а в хороше я зовсім не вірила.

Звичайно, що мене ніхто не розумів тоді і не розуміє зараз, напевно. В мене росте прекрасна донечка. Крок за кроком я намагаюся повернутись до життя, де не так страшно. І наразі не зовсім получається. Але я написала тут про це як про минуле. Бо я хочу, щоб воно минуло.

Висновок з того всього такий. Я знала про свій страх ще до вагітності. Але думала, що він мине. А він не минув, і тепер я би нікому не радила вагітніти в стані, який треба заспокоювати. Обов'язково працювати зі страхами - самій, з психологом, з близьким надійним другом. Але не чекати, що мине - бо не минає.

--- дописи об"єднано, 9 Січень 2020 ---

І НАЙГІРШЕ, що може почути тривожна вагітна: 1) ти робиш погано дитині 2) ти не турбуєшся про свою дитину 3) ти не цінуєш того, що маєш, от люди роками не можуть завагітніти, а в тебе вже друга-третя-четверта-п'ята...
Я вважаю, що це злочин - таке казати. Мені так боляче це все було чути під час очікування Лідки. Ми ж ні в кого нічого не просили, ні від кого не залежали, ніхто був не в праві "хотіти чи не хотіти" цю дитину. Але таке собі дозволяли. Прикро, що моя мама дзвонила мені і голосом, сповненим жаху, накручувала мене "подумати про дитину хоч трошки". Якби хтось тільки знав, як багато я думаю про своїх дітей і скільки всього даю їм насправді. Якби хтось тільки знав, як я мріяла про кожну лялю і як зі всіх сил стараюсь бути їм всім достатньо хорошою мамою.