Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

А, ну що не один, то можете бути певні) в мене син ураган просто, і досі такий, він рідко спокійно і тихо бавиться, мусить бути екшн і спецефекти) це зараз, а коли маленький був, то я часом дивилася, наприклад, як батьки йдуть собі по тротуарі, а мале перед ними чи ззаду собі бігає, і для мене це було фантастикою просто! Бо свого біля дороги я тримала завжди, за що могла - руку, рукав, куртку... Він був абсолютно непередбачуваним і некерованим. На майданчику постійно в напрузі, спершу пильнувала, щоб собі чогось не зробив, потім - щоб комусь. Найсмішніше було, коли в рідкісні моменти відносного спокою якась мама казала до своєї плачучої/вередуючої дитини: "Дивись, як хлопчик чемно сидить/йде/бавиться!"

 

і я теж внутрішньо сміюсь з того..

 

то 100% що не видно) я не в образу, просто деколи так зациклюєшся на проблемі, що не бачиш очевидних речей. то не про вас, якщо що) і ні, не один він так поводиться, багато дітей так. Я б в такому віці психолога взагалі не розглядала. І розглядати - якщо є реальна проблема, а не певна модель поведінки, яку дитина свідомо обирає залежно від обставин. Якщо вас сильно не напрягає - то не передивайте, переросте. А як напрягає - то я шукала б причину, я схильна думати, що дитина багато що розуміє, і такою поведінкою може виражати певні переживання, емоції, ставлення. Тим більше, якщо не може висловити це. наша педіатр завжди мені каже: read your baby. Дача чи будинок - це дуже гарний варіант, щоб ви трохи розслабилися.

 

Моя теж досить активна і в місті з нею досить складно... На майданчику дітей з качель зганяє криком, гонить туди сюди, пищить, попри качелі неможе спокійно проіхати... Єдиний варіант оминати качелі, іздити по магазинах, шопінг любить... І з качель забираю з криком, але забираю , бо інші діти Ані постійно поступаються , тож даю ій 10 хв і плач не плач поіхали далі... Ій треба енергію десь дівати і в місті з цим складніше... В селі легше, бо на своєму подвірі можна придумати більше занять... І легше організувати час, качелі і біля дому і біля школи цілий майданчик іі, бо дітей там майже нема... Але вона постійно розширює межі дозволеного ... З останнього відкриває хвіртку і йде до курей великих, гонить за тютями.... Боюсь щоб кури не клюнули, але не дозволиш істерика з паданням на підлогу, а на дворі то на бруківку... Аня всюди і на городі і кури гонить і замітає і пельмені з мамою ліпить.... І ще має сили в хаті бавитись кубиками... Але я ненарікаю, просто дитина активна і з двіжовим характером... Тож терпіння мені і ще раз терпіння...

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

Дівчата, ану розсудіть нас з чоловіком.
Ми ще діток не маємо, але маємо багато похресників-племінників.
Деколи, в різних нетипових ситуаціях, які спостерігаємо, проводячи з дітками час, в нас виникають суперечки щодо того, як би ми вчинили зі своєю дитиною в тій чи іншій ситуації.
Остання наша дискусія (ну як "дискусія" - якщо чесно, то ми мало не побилися в супермаркеті при людях ) виникла з наступного приводу:
Кума скинула відео, де мала (рік і 10 місяців) сама їсть ложкою кашу.
Так от, дитина набирає в ложку каші, методично відводить руку з ложкою так, щоб рука опинилася над підлогою, а не над столом, і перевертаючи ложку, спостерігає, як молочна каша красиво стікає на підлогу. І так раз за разом.
Дуже цікавить думка тих, хто вже подібне проходив зі своєю дитиною - як правильно вчинити в такій ситуації з точки зору позитивного батьківства?
Чи є така поведінка дослідженням оточуючого світу, чи це є елементарне "капосництво" заради власної розваги і перевірки батьків на межі дозволеного (нагадую, вік - рік і 10 міс)?

 

Не знаючи дитини, не знаючи всієї "передісторії" краще не судити і не робити припущень Можуть насправді бути тааакі різні варіанти.

Я на вихідних була наслухалася від родичів що моя дитина неконтрольована, невихована, розбалувана і взагалі. Аж потім не витримала пояснювати всім (що він не виспаний, втомлений з автобуса і від нових людей і взагалі якісь магнітні бурі в голові чи ще якась біда) як гаркнула щоб не чіпали мене бо мені теж не легко - я сама свою дитину не впізнаю. Наступного дня вже дитина як дитина "нормальна" але то вже родичам не цікаво обговорювати

Ну і загалом з власного досвіду (і досвіду знайомих) як мінімум у 90% випадків наші уявлення "якою я буду мамою і які в мене будуть діти" абсолютно не справджуються

 

@Akina
Я не суджу, борони Боже.
Я просто помічаю, що наші з чоловіком погляди на виховання кардинально різняться. Кардинально.
В мене в сім"ї не було прийнято виховання "ременем", в чоловіка - допускалося.
І мене дуже лякає, що потім може бути пізно.
Я б хотіла зараз обговорити якісь засади, щоб потім в процесі не було такого, що ми, замість одностайності в виховному процесі, будемо один одного "грузити", як правильно.
Я (поки що) ярий противник фізичних покарань, а чоловік вважає що "дати по дупі" в деяких ситуаціях найдієвіший метод.
І я розумію, що часто в теорії - одне, а в практиці - зовсім інше. Та ж кума каже, що інколи ДУЖЕ важко себе стримати від крику, від ляпаса по дупі, хоча в спокійному стані її погляди ідентичні моїм.

 

Не знаю, як з точки зору позитивного батьківства, але у мене в такій ситуації було би два варіанти:
1. дитина мене дістала і нарешті найшла собі заняття і мене не чіпає, а мені потім не впадло прибирати, то я дозволяю.
2. мені лінь прибирати і нагло хочеться виховувати. тоді я не дозволяю, пояснюю сто разів і слухаю істерики. ну там в приниципі дитина досить доросла і вже має зрозуміти

вона права. особливо, коли характер нєрвний і вибуховий. а до дітей треба мати величезне терпіння

 

Та ну, навряд. Я так Аню згадую, то якесь очевидне капосництво почалося після 2,5, а то й після 3 років. До того було з розряду "каша мальовниче стікає", "каша створює чудовий звук "ляп"", "а що, кашу потім з підлоги треба прибирати?", "каша наляпає - мама буде так гарно і голосно кричати".

І мене, і чоловіка не били, але він для себе допускав "по дупі", за 4 роки ще нічого кримінального не зробив Ані, все буде добре!

Я так і не навчилася стримуватися від крику, хоча зараз значно спокійніше реагую на все.
Мені здається, із другою дитиною ще вдвічі більше ситуацій сприйматиму нормально.

 

От мені здається, що в похреснички мотивація десь така ж. Це ж так мило - поглянути на світ очима своєї дитини, зрозуміти її більше.
І от як таке мацьопство має зрозуміти, за що вона отримала по дупі в цій ситуації? за те, що спостерігала за тим, як

?

 

Це зрозуміло, коли Ви - не втомлена; нікуди не спізнюєтеся; не "вилизали" щойно всю квартиру; виспалися....

 

Кажуть в народі : " Колись я була ідеальною мамою, а потім в мене народились діти"
@Kroshka Enot ваш чоловік одне говорить поки сам не є батьком, і зовсім по другому заговорить коли стане ним. Тим більше головний посил з початку життя дитини іде від мами, і оте його "по дупі, по пальцях " забудеться, самому смішно буде.

 

Нє, ну бити, та й сварити за таке точно неприпустимо, ЯКЩО дитина не знає, досі їй не говорилося, що так робити не можна. Чому ляпання кашею має для неї відрізнятися від, наприклад, малювання водою чи видування бульбашок? А з особистого, то я не дозволяю таке робити, для мене ігри з їжею неприпустимі, особливо таке марнування. В мене доня дуже любить побавитися замість їсти, то раз попереджаю, вдруге - виймаю з крісла.

 

до 3-4 років діти не можуть робити "на зло" і маніпулювати, бо не можуть пройти той логічний лацюжок, щоб спрогнозувати, що відчує інша людина, коли вони зроблять так чи так. Так, вони можуть таким чином привертати увагу, пробувати, бо їм цікаво, для розваги - дорослі це називають "капосництвом" і тому дозволяють собі злитися і сварити дітей, але треба пам'ятати, що злого умислу там нема.

Це залежить від вашої конкретної позиції в цьому питанні: якщо для вас недопустимі ігри з їжею - забороняєте (впевнено і доброзичливо, звісно, без засудження і покарання, бо нема за що)=тобто дитина звикає, що так недозволено робити (хоча чому так, вона зрозуміє значно пізніше), якщо ж особливих застережень у батьків немає - дитині дозволяється бавитись кашею, так само як сухими крупами дають гратись, чи водою. Це з розряду особистих правил і звичок сім'ї: хтось їсть лише в кухні/їдальні, а хтось будь-де, чи перед телевізором, чи ні, і т.п.
До речі, з власного досвіду помітила, що дуже часто суть такого роду конфліктів між батьками, якраз в різному ставленні до самої дії, а сприйняття поведінки дитини (капостить/досліджує) вже вторинне в цій ситуації, тобто для мами, скажімо, некритично бавитись їжею, вона і сама так робила, а для тата - це розрив шаблонів, і відчуття, що знехтували цінностями, які йому передавались батьками.

це дуже правильно, і з наріжними питаннями, звісно, краще розібратись "на березі", але теоретичні узгодження все одно не убережуть вас повністю від конфліктів на практиці - врахуйте, що поява дитини дуже запускає оці всі закладені в сімейній моделі речі - воно вилазить хоч не хоч, скільки ти там книжок не читай і семінарів не слухай...ну, але, якщо люди мають певні переконання - то звісно, працюючи над собою, зможуть і втілювати це в життя, але значно простіше тому, кого самого так виховували.

 

Перепрошую, якщо ця інформація вже тут подавалась,
- багато корисних порад на тему

Освітній проект #НеБийДитину

 

Супер, дитина захоплено пізнає світ! Насправді все частіше це буває проблемою, коли дитина захопливо не бавиться сама (хоч трошки) в такому віці.
Замість каші дати заміну. Вона напевно вже наїлась, раз бавиться. Засумувати, як таке побачите, висловити це, повитирати при дитині, можна її долучити до цього процесу (чисто символічно). Наступні рази слідкувати і старатись попереджати, не дозволити ложку опускати з кашею, але при тому озвучити це.
А якщо дитина розтроїться дати якусь заміну, показати цікавішу гру. Можна крупи (манку) ложко пересипапи в іншу посудину, можна фасольку перекладати. На вулиці, біля пісочниці ми пісок сипемио в калюжу, тапка кашка-малашка виходить. На крайняк можна дати черппачок з водою, і ложку щоб переливати в іншу посудину. Але дитині цікавіше робити, те що ви робите: витирати, замітати, мити посуду (складати в посудомийку) та ін., потрібно долучати дитину, разом робити. Звичайно разом буде важче, ніж самій то зробити, за те потім вернеться сторицею.

Я би краще по трошки виховувала чоловіка до вагітності. Ділилася з інформаціє, книгами про виховання.

По різному буває. В мене чоловік такий хороший і лишився, що все старається пояснювати дитині, багато говорить з нею.

 

))) пару сторінок тому форумлянка писала що малюк в 8 місяців маніпулює.. і моя кума так постійно каже.. ну що тут скажеш..

 

так, мені дуже прикро, що це такий розповсюджений погляд на своїх дітей....причому, в людей то переважно несвідомо, і не зі зла...

 

всі ми різні. зі свого боку я зрозуміла, що загострено реагувала на поведінку Роми...