В мене в других пологах було оте туди-сюди і було досить таки болюче. Коли поверталась назад, то здавалось, що проб'є мені дно матки. Я сказала акушерці, змінила позицію (з присядки до напів присядки ) і все пішло в правильному напрямку. Розриви тоді були першого ступеню з чотирьох. І причину я бачу в перших пологах, коли був третій ступінь (тоді слухалася акушерку на потугах, а не себе, і акушерка трапилась не дуже досвідчена).
Я, наприклад, до цього часу в такому доброму шоці, що при вазі малої майже 4.5 я не порізана і не порвана. То для мене чудо чуднеє, диво дивнеє. Питала потім в мужа, як то все було, він спостерігав , як мала виходила. Казав, що акушерка акуратно повертала плечики дитини, прям рукою собі допомагала.
Я в розповіді про останні пологи писала, що поки я тужилась (на кріслі, припіднята спинка, мені було зручно. Хоча інших поз не пробувала. І якось під час пологів вистачає дискомфортів і так ) - акушерка робила багато рухів "там". Я так розумію, що вона якби вела дитину, притримуючи чи розкриваючи родові шляхи, щоб вони залишились цілими. Попередні два рази лікарі просто командували, чекали на дитину (в перший раз епізіо. А ще в перший раз реально було не зручно, бо нахил спинки був майже мінімальний - щойно згадала)). Особливість перебування на кріслі в других пологах - я майже годину лежала і чекала опущення головки. І як би відносно зручно не було на тому вертольоті - ну дуууже довге лежання... В третіх пологах ходила, крутила тазом до останнього). і шви були, бо мусіли бути за таким сценарієм. Я в шоці, що в третій раз без розтяжок і без розривів. Думала, що якщо перші рази були пошкодження - то вже всьо, значить генетика чи фізіологія така . Ще думаю, що жінці треба набратись сміливості та впевненості, окрім знань, на пологи. А знання не завжди роблять сміливою в силу самооцінок, соромязливості, некоректного розуміння тощо. І ще думаю, що раніше, в якийсь час, жінки більше володіли процесом пологів, бо знання передавались змалечку від мам, сестер, бабусь. Я от, наприклад, жодної душевно-консультаційної розповіді про процес природніх пологів від мами не чула - я одна, плановий кс. І дівчина росла з більшою готовністю і більшою впевненністю, ніж більшість з нас, котрі йдуть на перші пологи в кращому разі начитавшись, наслухавшись історій за 9 місяців вагітності, алярмово. Або з довірою до рекомендованого лікаря. А в наш час мозок жінки напакований безліччю інформації з професії, жовтої преси, політики, всякого різного, що декотрим важлива інфа про пологи просто проходить боком. Просто "перші пологи складні", "крупний плід", "вітаміни", "окситоцин щоб відійшла плацента навєрняка"...
Перші і другі пологи - невеликі, але розриви. Лікарка з акушеркою теж просто чекали на дитину. На перших пологах тужилась так, що аж капіляри на обличчі та очах потріскали. Це нормально? Треті - без розривів, тріщин, потрісканих капілярів. Якось так відносно легко то пройшло. В мене пам‘ять має здатність стирати больові моменти. Останні пологи навіть описати точно не зможу, на відміну від попередніх (може з часом їх згадаю))), от реально дуже мало пам‘ятаю. Але чоловік коли зайшов у родзал, то сказав, що по мені абсолютно не видно, що я народжувала. Наступного дня була в чудовій фізичній формі), наскільки це можливо після пологів. Не думаю, що в мене покращилась еластичність шкіри чи я якось спеціально готувалась. Просто був хороший лікар та хороша акушерка. І я з донею були молодці!
Мене видавлювали прямо. Санітари тиснули мамі на живіт. Причина - я була дуже велика (увага!!! - 3100) Тому, коли я зібралася старшого народжувати сама (сідничне предлежання) мама дуже переживала Тепер друге маля, кажуть, величеньке, мама теж "вся на нервах" .
В січні гостила моя тьотя, з якою рідко спілкуємось, бо вона далеко, в селі... А тут батько запросив. У неї 4 дітей. Це єдина з нашої родини, вже окрім мене , багатодітна мама. То вона народжувала в 80х трьох, в районному центрі, і каже жодного разу не було тверезого лікаря. Рвалася дуже сильно. Стимулювали двічі, одні пологи - не могла всидіти на місці при оформленні, її взяли на огляд, а там загин шийки - як тільки випрямили - одразу дитина там же на оглядовому і народилась. Сусідка по палаті народила в палаті, сама, бо не могли розбудити лікаря. Одна донька-немовля почала синіти вночі, то медсестра заборонила виходити з палати, поки зранку не буде лікаря. То тьотя вибігла, зайшла без дозволу в хірургічну реанімацію - хірург швидко немовля забрав, була проблема з легенями і дитина би до ранку не вижила. А медсестра потім по повній висварила, що тьотя зайшла аж в реанімацію без дозволу. Другу дитину народжувала в Польші (військова частина), то каже стимулювали, але якось все під контролем було, їй пояснювали що за чим буде - так і було, їй було спокійно і затишно. На хлопський розум така розповідь В Польщі розривів не було. --- дописи об"єднано, 28 Березень 2018 --- П.с. так що, окрім ще треба дякувати, що був тверезий
Це просто якийсь Апокаліпсис. Я приїхала з Михайликом ввечері 24 серпня - жодного натяку на запах алкоголю/перегару/ознак святкування не було. Як родили в СРСР - це не для слабкодухих. І я абсолютно згідна з тим що втрачене відчуття спільного емоційного і інформаційного поля з попередніми поколіннями. Його можна віднайти, але ніхто не шукає - всі шукають відповіді в голові і з голови, а вони не там. Є дуже класний мусульманський ресурс про пологи. Я чесно заздрю, що в нас такого нема. Там постійно наголошується, щоб Бог створив тіло жінки і вона може народити сама з Божою допомогою. Там є практичні поради (багато і доречних), але постійно наголошується Хто в пологах головний і на Кого треба покладатись. І упс - це не лікар. В нас якщо починаєш про Бога говорити, то 90% слухачів починають ніяково переминатися, відключаються, подумки записують тебе в якусь секту і все.
не думаю. Просто зараз нам не дуже дозволяють володіти, якщо ми "порядні" і все робимо так, як кажуть в ЖК та ПБ. коли мене питають, як я почуваюсь, я кажу "слава Богу" - і на мене так дивляться, але я вже звикла. Бо реально іншими словами це ніяк не опишеш мене витискали, і мого чоловіка витискали. Я 3.400, він 2.800. Думаю, причина одна - позиція на спині. Ну і "перші пологи" - то така страшилка. Я думаю, що загалом в перших може бути і значно менше ризиків, ніж в подальших, "з анамнезом" від перших. ніби і не дуже, але я думаю, що то залежить не лише від поведінки роділлі, а і від капілярів. У мене в цю вагітність від токсикозного блювання капіляри тріскали, подивимось, що буде на пологах... --- дописи об"єднано, 28 Березень 2018 --- це теж досить спірна штука, бо всі ці рухи в основному потрібні для того, щоб компенсувати більш чи менш лежачу позицію.
Я народжувала свого "президента" акурат в день виборів яника вибрали в той день і навіть не задумавалась про таке та і не чула/не бачила нічого в цей час. Але знаю/чула, що в районах в одному з точно був чи не єдиний лікар "толковий" але таки треба було молитись, щоб на момент Х він не був під кайфом, чи п'яний. Царство йому Небесне . пи.си. я народжувала у Львові
Мені при перших пологах робили епізіотомію, пояснили це тим,що в мене діабет і дуже рихла тканина,і що вже сама рветься під час потуг,тому лікар вирішив що краще епізіо ніж розрив,але і малеча була 4200 і голова велика в неї 37 см(в меншої така була в місяць,а при народженні 34 см). З меншою порвалась по старому шву.Тоді приймав пологи інщий лікар і навіть не пропонував робити епізіо. В родзалі був стілець для вертикальних пологів,я думала попросити на ньому народжувати,але врешті решт посоромилась озвучити то прохання,досі себе за це картаю
Я народжувала у чергової бригади свого другого синочка. Мала шов від епізіо. Ніяк не могла витиснути. Каже акушерка: "Шов не пускає, не еластичний, тому так важко". Я почала просити лікарку, щоб розрізали по старому шву, бо вже просто сил не мала. А вона мені каже, дитино, і не проси. Ти не уявляєш як це, коли в тебе нічого не тягне після пологів, встала і поскакала, ще подякуєш. Вимучилась я, звісно. Але ті відчуття, коли після пологів можеш сідати собі спокійно, вони того варті.
То було у Тернополі, та і не знаю, як її звали)))) я народила і вона побігла далі приймати пологи. Це не було по домовленості, більше я її не бачила.
Ще собі пригадала, що коліжанка моя 2,5 років назад народжувала у Рівному у перинатальному центрі. Перейми переходжувала на спеціальних палках-костилях, а самі потуги настоячи. Акушерочка прийняла пологи не землі: підставляла ручки з чоловіком) 4 кг, перші пологи, одна маленька тріщинка.
Про розриви важливо пам'ятати, що самостійно жінка може порватись га 1-2-3 мм - рівно стільки скільки буде треба дитині. Це може бути розрив першого ступеня. Якийсь поверхневий. А розріз вам на 2мм ніхто не зробить, і ріжуть глибше - завжди як мінімум другий ступінь. Тому казка про "краще розрізати, ніж прорватися", це казка і є.
до речі, ще одна об'єктивна причина моїх страшенних розривів в перших пологах: голівка була стандартного розміру (вже не пригдаю), а от плечі 40 см обхват.
плечі Вірусі ніхто не міряв, а от грудна клітка 37. Ну і дуже залежить, як дитина виходить, чи є поворот тощо
У мене причиною першої епізіо було те, що я взагалі не тужилась. Напевно, не була готова до такої болі. Я спокійно перенесла перейми вдома, приїхала вже практично з повним відкриттям. Пологи припинилися так на години 4. Мабуть, з переляку. Пологовий, метушня, шум і все таке. Ми всі 4 години з чоловіком проходили-проговорили. А як сказали вилазити на те чудо і тужитися. Я відчула страшну біль. І вирішила, що не зможу настільки зробити собі боляче. В мене просто був шок, ступор. Чоловік до мене щось там говорив, лікарі просили (теж непогана чергова бригада, я їх дві застала), а я просто не відзивалася. Лежала і мовчала. Не реагувала ні на кого. Потуги тривали довго. Якщо так можна було це назвати, бо я не тужилася зовсім. Тоді розрізали, стало трішки легше. Так я народила свою доню. Не знаю, чим би це могло закінчитись. Я десь місяць не сиділа.
