Jusi,я з вами згідна!!!Він не вартий навіть капельки моєї любові...Але ...що поробиш,серцю не накажеш!Іноді той,хто дійсно заслуговує на щирі почуття, їх не отримує,а той,хто цього не цінить - має забагато...
Щодо то було кохання я усвідомила лише,коли все закінчилось.Він читав мої думки,а я його.Та впхалась у наші відносини його мамуня.Пішла до якоїсь баби.Наступного дня,як відрізало його.Як наслідок:я пішла вчитись на професію про яку поняття зеленого не мала і він на те,що ненавидів.Три роки я чекала,що він прийде і вибачиться.Але...Пройшло багато років,а я так і залишилась одна.Він одружився,має діти.Я пробувала щось починати але марно.
@ZORRO WEST потрібно забути старі невдачі. Автотренінг, що попереду чекає успіх. І йти шукати своє справжнє кохання. Сумніваюся,що те яке так легко і дивно скінчилося можна назвати справжнім.
Може я неправа. Проте як воно складеться, коли Ви живете в минулому...На своє зараз і майбутнє потрібен час і головне сили...Так мені вигладає з того Вашого допису.
Часом можна пробувати, але коли думки в проживанні гіпотетичного життя, чи аналізі того чому тоді не вийшло....Може і потім тому не вийшло...Знову то мої гіпотези.
Зара здається. що то був Він єдиний.допоки не зустрінете іншого.. тому вперед у світ з широко відкритими очима.. не думати про минуле.. жити вже і зараз... Пс. Недавно була на зустрічі випускників.. 20 років і ті хто так страдав за коханим і вийшовши за нього заміж вже розлучені...дехто два рази одружений.. життя не вартує того.щоб тратити його на самобичування.. повірте.. вчіться на чужих помилках.любіть себе.мандруйте світом.знайомтесь.спілкуйтесь і не жалійте за минулим...
Моє перше кохання не було моїм першим кавалером. До того все було більш-менш гладко і закінчувалося мирно з моєї ініціативи, без образ. А тут... настільки складні стосунки, що... «той випадок єдиний, коли найбільша мужність — утекти». Для цього довелось подивитись на все з раціонального боку, і навіть переконати себе в несерйозності його почуттів (хоча , аналізуючи той час, розумію, що він теж реально був закоханий) та , зрештою, довести одне одного до слів, які боліли роками і стали щепленням від рецидиву. Але, оглядаючись назад, це таки було воно. Неможливе, нераціональне, але справжнє. В нас, як не дивно, зараз просто приязне ставлення одне до одного, та й практично не перетинаємось. І тільки зустрівши свого чоловіка, я зрозуміла, що кохання в нормі є щасливим і спокійним
Моє перше кохання ще не закінчилось і надіюсь не закінчиться, хоча в нас і не все гладко, але ми щасливі.
Підписуюся під кожним Вашим словом, було і в мене таке кохання. І зараз приємно згадати саме ті моменти мого життя.
По-моєму, перше кохання впливає на всі подальші стосунки, я маю на увазі те справжнє перше кохання, а не просто захоплення. Принаймні у мене було так. Через своє перше кохання я думала, що любов - це постійна боротьба, де все тримається на одній людині, яка відповідає за все і може абсолютно все витягти з болота на своїй спині. У моєму випадку тою людиною була я. Тільки коли я зустріла свого чоловіка я зрозуміла, що двоє мають хотіти одного й того ж, і тоді в них все вийде. Один - у любові не воїн. Головне, дівчата, не закриватися в собі після поразок та образ. І сміливо знайомитися знову, і не переставати довіряти людям. Чоловіки - не всі однакові)) Пам’ятайте про це)
Був досвід в мене... Приємно-важкий. перше кохання прийшло до мене з першими міцними стосунками, які тривали аж 5 років...Перший рік в таких довготривалих стосунках , зазвичай, легкий. Пара ходить вся така щаслива, квіточки, цукерки, прогулянки, смс-ки, цьомки-бомки ))Потім людина в своїй другій половинці починає помічати недоліки , які всі нам притаманні, бо як ми знаємо, ідеальних не буває... Починає з тим миритися, і вживатися. Так було і в мене. в нас не було таких аж великих сварок , хоча ми навіть декілька раз розходилися (найдовше , здається на 3 місяці). Ми прозустрічалися 5 років, і тут , раптово прийшло розуміння, що потрібно щось робити, бо ми стоїмо на місці: або ми рухаємося вперед, одружуємося, або ж, розстаємся. Я любила його, але почала розуміти, що навряд чи ми підемо дальше разом, тому що за 5 років він так і не визрів на сім'ю. Хоча, не раз про це говорилося. Фактично, я провокатор розмови про питання нашого розриву, він, в свою чергу , ініціатор розриву... Було важко. Я залишилася сама. Я сумувала за тим, до чого звикла . Я усвідомила , що за 5 років, я втратила майже всі контакти з колишніми знайомими, тому що переважно ми були в його компанії, серед його друзів... Прийшлося налагоджувати ці контакти заново. На це в мене пішло багато часу. Більше того, перший рік я взагалі не хотіла ні з ким ходити на побачення з протилежної статі. Мені треба було зробити перерив. Що я і зробила. Тепер, я розумію, що ми би не змогли жити разом, якби я себе не хотіла тішити якимись ілюзіями. Ми були різними, я йому могла уступати значно частіше, ніж він мені. А ми повинні були бути на рівних... Як же ж тепер , після багатьох років після тих стосунків, я це ясно усвідомлюю ! І чому розум до нас приходить після того, коли ми на чомусь добряче попечемося ...?)) Але ці стосунки досі в мене в голові. І не тому що я за ними шкодую, а тому що я їх ціну за те, що вони мені принесли неоціненний дар : розум і досвід. Все що не робиться, все робиться на краще. Навіть, якщо ми цього не бачимо спочатку чи не розуміємо. В мене зараз чудовий чоловік, така лапуся моя )) він мене у всьому підтримує, не критикує, сприймає всі мої коники спокійно. а які в нього золоті руки: все полагодить і змайструє. І головне , ми на рівних ! Якщо я не хочу з чимось погоджуватися, він не наполягає, якщо я проти , він це також розуміє )) До чого я це все веду: не бійтеся перемін. Навіть якщо вони дуже кардинальні і важкі . Не сумуйте і не гризіть себе за тим, що вже в минулому. Воно на то і минуле , аби там і залишатися. Бог від вас забирає срібло, щоб дати вам взамін золото.
А моє перше кохання тривало тільки пів року,і було нещасливе, і не взаємне. Але я не жалію, що воно в мене було, тому що тих пів року, я була по- справжньому щаслива.
Перше кохання... гірке, але солодке, біль і сльози, проте і щастя було багато, воно перекреслює весь негатив, який був. Дивно ,яле підсвідомо шукаю подібного хлопця, порівнюю всіх з ним. Так путнього нічого не буде, але не виходить інакше.