Відповідь: Нумо, прозаїки! Amilada, Ваша проза - розкішні картини. повне занурення у текст, прочитавши, я навіть пішла міряти температуру - так відчула себе всередині оповіді. творча людина мислить, міркує, копирсається всередині своїх почуттів. оточуючим це все може здатись бігом на місці, але саме у такій дивній і непомітній роботі народжуються шедеври. щоправда, істина і сенс так іне знаходяться, але чи не на краще? адже лише від гострої нестачі чогось можна так активно рухатись вперед...
Відповідь: Нумо, прозаїки! Сjomcjomka, дякую що прочитали. Минув тиждень, як мене "торкнуло" . Тепер наново перечитала, й те що найбільше тоді мені подобалось, здалось дурньою. Зрозуміла, що наступне мушу писати при холодному розумі.
Відповідь: Нумо, прозаїки! Горе от ума? Или от глупости? http://iren-doroshenko.livejournal.com/1990.html
Відповідь: Нумо, прозаїки! Казочка для дорослих мрійників. "Крылья" http://iren-doroshenko.livejournal.com/2706.html
Відповідь: Нумо, прозаїки! Зимові роздуми опівночі Зима засипала нас святковими конфеті, і перев'язала все білою стрічкою. Ми, маленькі подаруночки, лежимо собі на припорошених поличках сувенірного магазину і чекаємо свого покупця. Прийде дівчинка-сніжинка, загорне нас в червону фольгу і подарує своєму другові, нас, ніжну усмішку і червоний слід від помади на небритій щоці. Ми з тобою не в одному часі, ми в паралельних світах, ти в ретро сукенці гуляєш вулицями старовинного європейського міста, а я сиджу тут на модерній лавочці свого модерного життя, інколи не мого, чужого, мотиляючи ногами над прірвою часу. Чи я знайду колись тебе, зустрінусь з тобою поглядом, доторкнусь до твого плеча, шукаючи у твоїх зелених очах кішки відблиски себе? Я хочу достукатись до себе справжньої, скинути з себе всі маски, всі ці карнавальні костюми і відкинути нікому не потрібні декорації. Де я? Невже загубилась десь між літом і осінню, чи може між сторінками недочитаної кимось книги, засушена квітка осені. Мене немає, тільки щастя, те, якого я ніколи не мала, а тепер отримала. Є тільки це, ну і нехай. Побачила крізь щілину як хтось перелив половину мого життя у свою баночку, і пішов, навіть не замівши сліди. А ти живи дальше...Збираю себе по кусочках, наче мозаїку. На щоках мороз, на губах сніжинки, в душі радість, на серці любов. Все інше суєта суєт, добавиться і так. Чекай мене, я прийду з останнім днем цього року, по-кошачому підкрадусь і проведу нас в наступний рік )))
