Нефізичні покарання дітей

Чисто випадково зайшла в цю тему, сама поки що на стадії "майбутньої матері", але вже точно знаю чого б не хотіла бачити у вихованні моїх дітей..коли я була малою, ми жили у приватному будинку великою сімєю, мама, тато, бабуся і дідусь. До виховання з боку батьків не маю жодного зауваження, треба буде самій у них уроки брати)) а от старше покоління відбивало охоту вчитись чомусь новому. Часто бувало що хотілось щось приготувати для сім'ї, дідусь на те все з недовірою дивився і кликав бабусю щоб вона контровала процес. Так було в моїх 12, 16 і навіть після 20. Ця недовіра повністю відбила бажання щось нове навчати по кулінарії( та й навіщо, якщо тобі не довіряють), тож в результаті я вийшла заміж і навіть суп невміла приготувати

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

Кажу, що не можу, бо не хочу/зайнята/мені це не потрібно. І що в такому тоні розмовляти не буду, бо мені це не подобається. Далі, залежно від віку, можу пояснити, чому не буду, і як треба звертатися. Але це теж складна для мене тема.

 

Постою, послухаю. Для нас це теж актуально. В нас це й показування язика, плювання й кидання словами типу " Ти не моя мама", " Якийсь дурний тато" чи " Йди собі геть, нехочу з тобою жити"... Розумію, шо то дитина, але все рівно образливо і не приємно. Впевнена, що то треба присікати такі викиди, але незнаю як Навчилась, мабуть у садку, бо такої моделі поведінки немає ніж між нами, батьками, ні по відношенню до інших людей. Хіба скидається думка, що коли щось дитині забороняємо, то виходить, що не поважаємо її бажань, звідти така віддзеркалена реакція. А може то спосіб маніпуляції, щоб добитись бажаного, незнаю.

 

для такого характеру не знаю, що порадити. але, на жаль, мої батьки перепробували різні методи, поки мамі таки не ввірвався терпець. то був перший і останній раз - і його огризання і биття взагалі, навіть тепер підлітком він так огризається дуже "благенько", до певної межі. подіяло, але метод не дуже, на жаль.

 

я вам напишу, як би я робила. бо я так не роблю: я псіхована істєрічка(((
Спокійним, тихим і строгим голосом кажете, що вам не подобається, коли люди так говорять з вами, і йдете геть від неї.

 

Я кажу щось на зразок:"Я тобі забороняю зі мною розмовляти в такому тоні. Мені не подобається те, як ти щойно сказала." Кажу дуже строгим голосом, але без крику. Чи допомагає? Не знаю. Але і пащекувати собі не дозволю.

 

Ревнує?...

 

Коли в моєї дочки щось таке проскакувало, я то одразу присікала. Пояснювала, що саме мені не подобається і чому. Тепер, як забудеться, серйозно питаю: "як ти зі мною розмовляєш? Я в такому тоні з тобою говорити не буду". І вона зразу: "Ой, вибач". І все, конфлікт вичерпано.

 

скільки вашій доні? не може сама піти подивитися чи навіть погуляти десь під вікнами?

скоріше за все вона просто приміряла на себе таку манеру поведінки, при відповідній вашій реакції попробує і забуде
(ні в якому разі не надмір уваги, але дати зрозуміти що це зовсім не круто, може передражнити? поспілкуватися декілька в такій формі, але жартівливо)
якщо це всерйоз і довго - простіше змінити гурток

 

самі ж казали - сильний характер
яка вона у вас ще маленька))) я чомусь подумала що вже школярка
ви пояснюєте, строго і чітко, але в якийсь з моментів вона побачила що вас це зачіпило, тепер користає
(не ведіться і скоро пройде)
я своїх тролю, їхніми словами, їхніми вчинками показую абсурдність дурацьких ситуацій, і тоді вже вони мене повчають

на повчання? а якщо розбирати ситуацію на прикладі історії якоїсь нечемної дівчинки?

цим прийомчиком користувався мій тато, що тільки не робив міфічний Петрик: тонув у озері, перекидав миску з борщем, погано писав, лінувався. Не знаю як інші, а мої хлопці зразу такими розумними почувалися на фоні Петрика, що говорити і робити як він не хотіли.

 

Мені важко сказати, може бо молодших, що її віддають в садок, а інші з мамою..або..або...Просто занадто напологливе приміряння, коли просто приміряння. Звісно, я не знаю Вашої дитини, Вам видніше.
А до інших дорослих також таке приміряє? Може просто спитайте дитини?

 

От так, напишіть із досвіду: а комусь вдалось присікти оте пискування? Бо мої не пискують (у них інші пріколи). Але із тих дітей, яких бачила -- то вроді ніхто так і не перестав. От одна мала так пискувала у дитинстві, що з нею тільки не робили, як не просили-пояснювали. І нічо, пискувала, обзивалась. Потім, в років 7 трохи вже якийсь страх з"явився, то обзиватись і матюкатись перестала, а пискувати -- ні. Чи ще один приклад, дівчинка, така ідеальна, чемна, але отак різко пискувала з дитинства, зараз уже на перпшому курсі -- і за стільки років ця ж манера залишилась. Це не добре, не погано, просто у людини така манера: хтось істерить, хтось закривається в собі чи в кімнаті, хтось йде на діалог, хтось плаче, хтось б"ється.... Це як колір очей -- такими ми вродились. Лише, коли подорослішаємо, тоді якось це зможемо стримувати, контролювати. Хоча? От є у нас 18-20 річні практиканти. Ну чесне слово, як малі діти. Тільки щось не по їхньому, то відразу одне огризається, інше плаче, ще хтось у депресію і комплекси впадає, ще хтось просто рже....

То я до того веду, що з тим пискуванням, либонь, доведеться жити. І тут потрібне таке своєрідне роздвоєння для мами. Бо ота дитина, яка пискує -- вона нервує, але ж ми любимо своє дитя. Тому, от ті знайомі із першого описаного випадку завжди, коли мала вередувала в дитинстві, казали: "Ой, а це знову нечемна Анічка прийшла. А де ж чемна? Ну ми її почекаємо!" Мала могла виричатись, випискуватись, навіть підстрачника дістати -- але потім завжди знала, що її об\німуть, не будуть злитись, бо то ж не вона, то ж нечемна Анічка. А не буду вдаватись у психологію і думати, правильно так чи ні. Але я бачила ті істерики. То реально так в морду хочеться дати і пояснювати нема шо і нема кому. А завдяки такому роздвоєнню батьки дуже хороші і теплі стосунки мають із дівчинкою, але вона і далі огризається

 

В нас коли якась гостра ситуація чи просто непонятки які Саша йде в іншу кімнату. Ну як йде))))) - відсилаю, я помітила, що якщо ми 20хв обдумаємо то все на окремо, переваримо, охолонемо, то діалог потім і конструктивний і продуктивний. Бо як його відразу виховувати, бубніти, тиснути авторитетом чи включити МарьюВановну то ображається і слова з дитини не витягнеш.
І ще є такий момент, не знаю наскільки то педагогічно правильно, намагаюсь не зловживати - він коли самостійно "переварює" відчуває докори сумління, тобто думає не лише про себе і свою образу, а думає про те, що зробив мені неприємно. Часом якась така дрібниця станеться, я кажу " йди подумай над своєю поведінкою, потім поговоримо", а за п'ять хвилин приходить таке мале, мамине, очі слізьми налити, але не плаче, губа труситься, і оте "маааааам, ну вибач".....Всьо))))) Сама вибачатись хочу))))

 

@Haidee, а до чоловіка, тобто свого тата , теж пискує?