Слухайте, коли то вже діти в школу йдуть? Може як почнуться уроки, то мама заборонить стільки часу в неті сидіти, га? Бо тема з*їхала в яслі
Я не дитина (в профілі написано, якшо шо), але вже від завтра йду до школи. ДП до травня може спати спокійно. Або до першого випадку коронавірусу в нас.
Я зрозуміла, направду. Раптом когось дістав мій вічний «стьоб». І взагалі, всі серйозні блогерки мають оголошувати «детокс від соцмереж (форумів)», навіть якщо він триває 30 хвилин. А я ж персона дуже важна і серйозна.
нє нам нра. Хлопчик з відповідями сильно не дотягує, і портить всю красу стьобу. *а счастье било так возможно...* Ну походи понюхай троянди хвилин 30 - детоксикуйся, а потім вертайся. --- дописи об"єднано, 31 Серпень 2020 --- Це вам так здається, а нам вже нудно. Ідіть уже. Почитайте класиків. Років три-чотири. Потім приходьте. Тільки не сюди. *всім кому здається, що я зла, пихата, і використовую адміністративний ресурс - вам не здається*
По-перше, правильніше пишеться "было". По-друге, з вашої сторони ще ні разу не було пропонування, а лише критика. По-третє, я повторюсь, що нічого поганого в тому, що я хочу поділитись своїми думками та вислухати інших. Четверте, тоді навіщо створювалась ця тема, і чому вона досиг пір на форумі, якщо нудно, то читайте другий пункт.
Я можу тільки в баню. А він і так трохи перегарячився. Попросила Олю закрити йому цю тему. Подивимось чи поможе.
Цікава виходить ситуація, що людина хоче ділитись думками та обмінюватись досвідом, а на неї починають нападати з фразами - "дитино, що ти тут робиш?", піди цей почитай ше трохи. Типу, якщо ви не можете приймати нове та вислуховувати, тим більше на форумі, де люди і займаються тим, що спілкуються. Цього я взагалі не розумію.
Ви багато чого не розумієте. Нового нічого не побачила. Ні цікавого. Думок теж - тільки потік свідомості. Досвід ми теж не побачили і я так розумію, що мали ще щастя. Вислуховувати - до психолога. Або до мами. Хай, я всьо сказал. --- дописи об"єднано, 1 Вересень 2020 --- Любі форумлянки, я Олю @algo попросила закрити хлопцю тему. Сама ставлю в ігнор, і вам раджу. Якщо наговорить щось на порушення, то дайте знати.
Людина не відповіла на мої пункти та просто йде. Хмм, цікаво так. В будь-якому випадку всього вам найкращого, та дякую за безпідставну критику.
В "післяопераційному" стані шлюбу - дивне відчуття. За час, коли звикала бути окремо - сформувалися типові реакції. Розівчилася вирішувати питання разом. Складність - рефлекс "зібрати речі". Раптом зрозуміла, що роками моїх речей кількісно дуже мало. Саме через цю непостійність та невизначеність. Не можу, просто не можу " кинути якір". Страшно втомлююсь, вдаючи довіру. І це несправедливо, звісно, бо чоловік - хороша людина, чудовий батько тощо. І він нічого не зробив "такого, щоб від нього піти". А я далі і далі провокую дурні ситуації. Зробив мені подарунок - я три дні не спала, на четвертий повернула гроші. Ідіотка? Можливо. Але загалом, ми мали би впоратись. Якщо в мене голова не вибухне.  Трохи допомагає - працювати на спільні фінансові цілі. Ну і інший позитив - худнути мені більше не треба. Відчуття, що згоряю зсередини.
Складна причина. Не можу писати детальніше, бо це не лише мене стосується. Не зрада, не щось таке, про що тут є теми. Не пережили разом деяких речей, пов'язаних з моєю хворобою. Тепер я одужала, а як жити далі - загалом не знаю. З розряду "та люди і не після такого живуть", але я - не люди. Кривити душею не збираюся, але прийняла рішення лишитись - то треба якось свого власного рішення триматися. Стосовно збирання речей - звісно, що це подумки лише (я вже знаю, скільки хвилин це займає), в скандали не бавлюся, тим що " от візьму і піду " не маніпулюю. Він знає, що як схочу піти - то це не жарти, не до мами і без потреби у його матеріальній допомозі. Ми зараз домовились на певний час, щоб дати собі можливості реалізувати себе в рішенні бути разом після всього, що сталось. Бо якщо одного дня йти в одному напрямку, а іншого - в іншому, - то нікуди не прийдеш. .
В чому моє мистецтво зараз - у мене зовсім немає пасивної агресії, а могла би бути я розумію, що мені ніхто нічого не обіцяв за те, шо я лишуся. І хоч звичайно, падіння в ноги зі сльозами було би більш ніж доречне я розумію, що цей початок не буде "з чистого аркуша, а буде з того, що є. Вперше в житті для мене не спрацювало " чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою" - в нього потреби виявилися інші, ніж у мене. І я вперше в житті це поважаю достатньо, щоби прийняти. Так, в мене зовсім не вистачає на це все ресурсу. І я розумію, що ніде цей ресурс не завис дебіторкою, щоб його прийти і зняти з рахунку. Тому стараюся шукати собі легальні джерела. Не вампірити. Не битися головою об стіну. Залишатися чесною, але не ранити.
Нє, це акт чистого ідіотизму Ще згадала хорошу річ. Коли було зовсім важко спілкуватися - ми почали разом бігати. Але не як рішення, просто так вийшло. І цей біг має море прихованих сенсів. Я прям все своє життя пробігає за ті пару км щоразу, і повертаюся оновлена. Ще ми разом перехворіли на ковід і то не метод, звичайно, але я дуже налякалася за нього. Думаю, от помре зараз за гріхи мої, така хороша людина, - як я з тим житиму? (Таки в мене глибока істерика, вибачте.) Почала зі страху щиро молитись, повертатися до віри. Довгий ще шлях, щоб відновити те, що було у стосунках з Богом. Але думаю, це теж можливо.
