От стопроцентів згідна! Лиш не погоджуюсь, що в якійсь сім'ї так має бути. Нє, якщо при такій моделі сім'ї всім косфортно і всі щасливі - тоді так. Але якщо це дратує - потрібно міняти свою лінію поведінки З жінками те саме Тому треба постійно працювати над собою. Жінку ніхто не зробить щасливою, якщо вона сама не вміє бути щасливою --- дописи об"єднано, 10 Липень 2018 --- І знову стопроцентів згідна мій чоловік за чотири роки на двох дітей один раз міняв памперс. І то відразу хардкор син покакав. Але нічого. Зняв памперс, помив малого в душі, вдягнув чистий. Може! Тобто я знаю, що мої діти, якщо залишаться з татом, в какашках не будуть сидіти. Мені цього достатньо
Та більшість чоловіків прекрасно самі дають раду з дітьми, якщо дати їм можливість це проявити. І ще... Дуже важко передбачити яким батьком буде чоловік. Є такі хамовиті мужлани, які і підгузники поміняють, і вночі заколишуть, і гуляють постійно з дітками. А є спокійні, інтелегентні, але до дитини ні-ні.
Тааак, і закрити очі, коли їм щось не вдається. Мій чоловік з народження купає малу, спочатку я злилась, коли бачила, як він вчить її ниряти, завжди здавалось, що я б краще тримала дитину і т.д. Потім дала собі спокій, навіть не заходжу у ванну, очі не бачать, серце не болить Підгузники наш тато міняє часто, якось не виникало з цим проблем. Але я часто їх залишаю вдвох з 1-го місяця
Мій спокійний інтелегентний коли викидав запісяний, скручений памперс в смітник, то після того йшов мити руки зараз вже попустило --- дописи об"єднано, 10 Липень 2018 --- Не "не вдається", а робить не так, як "яжмать" То напевно у всіх є таке особливо з першою дитиною." Так добре як я, памперс ніхто не поміняє"
От вірите, в мене такого не було. З перших днів дома, робив все те, що я. За винятком того, шо покормити не міг)) Партачили обоє )) Ніколи не розуміла і не розумію, оте відділяння чоловіка, бо він нічого не знає. А ніби щойноспечена мамочка це "ходяча енциклопедія")).
Ну не енциклопедія, та все ж, коли чоловік весь день на роботі, а жінка з дитиною, то вона швидше входить у курс справи. Я показувала чоловіку як одягати, як тримати коли підмивали, в що одягнути і т.д.
мені здається зачасту воно стається не тому, що його спецово хтось відділяє. Просто в більшості чоловіки самі вважають, що вони нічого не знають і самоусуваються. Якщо ж "щастить" на добру бабусю, з якою живуть чи яка часто навідується, то шанси на таке усування зростають максимально. В тому то роль дружини і є - допомогти наблизитися (в першу чергу внутрішньо), навчити, терпеливо показати шо і як. Бо жінка ще в ПБ три дні вчиться все робити коло дитини, то потім вдома виглядає вже трохи вміючою, а чоловік собі часом думає - ну я ж не вмію, чого буду братися, воно таке мале, ше шось напартачу. І не береться. Мій чоловік теж не відразу включився, хоч ніби і надто відверто не бокував. Але пізніше розказував, що воно йому якось так було ... ніяк. Він шось наче і робить, а фідбеку ніякого. А вже десь після пів року малої, як вона краще реагувала на інших - от тоді стало йому легше, бо бачив, що дитина якось його сприймає. Ще про мудрих жінок. Шось так собі подумала нині - звідки то вони беруться? Бо працювати над собою і стосунками - хто це може? В першу чергу той, хто знає чого хоче. А тут стара пісня - все з дому і дитинства. Або є в голові гарний приклад стосунків і собі такого ж хочеться. Або принаймні людину виховали достатньо міцною, яка має в собі якийсь такий стержень, що допомагає триматися і невтомно йти далі. Ну бо зламана людина не потягне просто, вона швидше матиме пристосовницьку позицію, тягнути сама не буде. Тут людині варто дати "відбутися" хоча б в підлітковому віці - дати в міру свободи і підтримки, щоб ще там вона себе випробувала, оцінила і зрозуміла чого хоче.
І я показувала, коли швидше від нього розбиралася, що до чого) Показувати що до чого і вчити один одного, це і є спільне виховання дитини. Я вела про те, що деякі мами просто щохвилі критикують чоловіка, тому що він на їх думку!! все робить не так. Я не кажу, що треба тільки хвалити чоловіка, але дитина це якраз той випадок, коли в процесі рівноправні обоє. На мою думку, це жінки вважають, що чоловіки самоусуваються. Тому що, в нашому суспільстві чоловік, це той що полює на мамонта, а жінка виховує дитину і знає про це все))) Ще раз вкажу, що це тільки моя особиста думка) От тому я двома руками за те, щоб в перші місяці дитини (якщо є така можливість) бути самим!! Щоб вчитися обом як бути батьками, робити якісь помилки, але САМІ. Але це не означає, що двері від родичів треба заколотити цвяхами) В мене пологи були важкі, то я тільки на 8 день побачила малого. Але це не відмінило того, що додому мене забирали "всезнаючою, досвідченою маман")) Та все ж, коли тільки ми приїхали, я дитину і памперс, чоловіку в зуби і відправила міняти)) То він потім ще й мені показував, як то робити.
Не варто все ускладнювати. І бачити в інших якісь ідеали. Не люблю того "працювати", а ще не люблю "мудра жінка", так само не люблю "так люблю, що на голову дам вилізти". Завжди мене та народна пісня вгонила в аут: "я б йому робити не дала, не дала, тільки б для красоньки тримала". Ото праобраз "штанів в шафі задля годиться". Особисто про мене: ніц мене не виховували, в підлітковому віці все було тяжко, прикладів позитивних не було серед рідних вза-га-лі. Звідки ж я така мудра виросла? Я не знаю. То якесь чудо. Але я направду знаю, чого хочу, що можу і де та межа в мого чоловіка, за яку в своїх вимогах заходити не можна в жодному разі. То не про побут і навіть не про стосунки, то про особисту свободу. Я така сама - не дай Бог пхати носа в мій особистий простір, хай ти навіть ти мені 1000 раз чоловік. І ото маю під боком таке саме чудо. Часом тяжко вживатися, але загалом "легшого" і "м'якшого" чоловіка я б не могла витримати. Але я ще з тих жінок, яких щоденний побут мало хвилює, тому я не дуже вдаюся в "працю над собою" в сфері памперсів і тарілок. Мені взагалі не треба, щоб чоловік включався в щоденний догляд за дитиною. Щоб міг дати раду з ними, коли мене нема - це має бути. Але куди чоловік взагалі дінеться в такому випадку? От реально: жінка залишає чоловікові дитину на годину, припустимо. Дитина хоче в туалет, попити, поїсти, почитати. Не дасть собі ради? Ріалі? Не вірю. Недавно одна психолог сказала ще таку цікаву штуку: тепер модно радити все обговорювати. Типу "ми такі емпатійні обоє, обговорюємо все, що хвилює партнера, знаходимо в процесі якісь рішення". Виявляється, така модель не підходить більшості пар. Часом краще просто помовчати. Я завжди думала, що ж зі мною не так, що я можу не хотіти спілкуватися з чоловіком тиждень чи два (от просто нема бажання рот навіть відкрити), він мене ніколи в той час не смикає, а потім якось між іншим приносить каву під ніс і мене попускає за 2 секунди. Після тих слів я зрозуміла, що то в нас така "мова любові" - не замахувати одне одного і не лізти з "розбором польотів" за кожну спірну ситуацію. А ще я Логік за отією системою типів особистості. Мені важливо мовчати, думати і робити точні і обґрунтовані кроки. Хоча я при тому буваю досить імпульсивна, а чоловік з таким самим складом мислення повний флегматик. І в принципі нам так є добре. І я не вважаю, що я над чимось працюю, але як є можливість послухати когось розумного чи проаналізувати якісь ситуації в сім'ї, то чому б і ні. Головне, чим я керуюся: сім'я - це живий організм і вона може змінюватися. Незмінне лише те, що вона є найвищою цінністю. Якби я допускала розлучення як спосіб вирішення труднощів в стосунках, вже би знайшлося сотні приводів розлучитися. Мені часто траплялися жінки, які не мають сім'ю за щось фундаментальне. В них нормальним є маніпуляція розлученням чи просто знецінення сім'ї як явища. Для мене шлюб - це дуже серйозно. Є дуже мало причин, які можуть його похитнути. І це серйозний стимул шукати щастя в теперішньому і робити його своїми руками. Тільки не "терпіти", максимум "зціпити зуби" на якийсь проміжок часу, якщо є відповідні обставини.
догляд за дітьми - це одне, а особисті стосунки - це інше. Такий собі бонус Мій чоловік спочатку казав, що він не розуміє нічого в догляді за немовлястиками. А потім побачив, як Лідді мені радіє. І Дмитрикові. Захотів, щоб вона і його так любила. Тепер щойно чекає поки вона наїсться - і забирає її в мене, носить, розмовляє з нею. І тепер вона йому теж радіє, і він з того щасливий. Так що особисті стосунки татка і малятка теж бувають, було б лиш бажання їх будувати. я передивилась, чи це точно не я писала власне, це вихідна точка для вирішення ситуацій: чи в принципі припускаємо розлучення.
От власне з того гарного прикладу. Хто шукає - той знаходить. Починають щось читати, десь вчитись, працювати над собою
Золоті слова !!! Є періоди в шлюбі, коли без варіантів "зціпити зуби " це єдиний спосіб йти вперед важкий кусок дороги і не тому, що хтось халявить чи недопрацьовує, а тому що є певна реальність , яку треба прийняти ....
Мені так видається, що це більше йде від внутрішніх якостей людини, як вроджені риси - відповідальність за своє життя, тяга до руху, розвитку, вміння добре уживатися зі своїми емоціями (спокійним темпераментам це не дуже складно), схильність аналізувати, осмислювати свій життєвий досвід, "ширина" поглядів, розсудливість. Як є така закладка, то навіть за умови геть несприятливих умов зростання, людина в сприятливому середовищі має можливість розквітнути і "дорости" до того, чого не дали їй батьки. І зламані можуть зцілюватися. Здорова самооцінка - це дуже важливий момент для гармонійних стосунків, і для того, щоб всіма тими "мудростями" займатись.
Народження другої дитини завжди кризово для пари , тому треба просто це прийняти .... Жінка включається одразу, а чоловікові треба часу , щоб переосмислити , що житє вже не буде як з одною дитиною.... Мені в таких ситуаціях помагає віддати ситуацію в Божі руки і для мене це працює завжди, там де я ніц не можу поміняти включається Господь. Ми жінки гнучкіші до змін, як не крути, а в чоловіків ці процеси відбуваються значно повільніше. Мені дуже допоміг у свій час фільм про святу Ріту Свята Ріта Касійська / Santa Rita da Cascia » Домашня Церква - сайт для християнських родин Ми переходили кризу другої дитини разом з духівником . І зараз оглядаючись назад , дякую Богові, що дав відваги не здаватися, а йти вперед . Важливо питати чоловіка, що ти відчуваєш в даний момент ? І говорити про те, що ти також потребуєш його допомоги, бо чуєшся виснаженою і не даєш собі ради...... --- дописи об"єднано, 10 Липень 2018 --- Ще тут хороші короткі відео про подружжя «Здогадайся сам» — подружній злочин | CREDO
ну так, є щось вроджене у кожному, а виховання щось додає чи доформовує, або навпаки. Та це я писала до того, що загалом не кожен "типаж" здатен на ту саму поведінку. Ну і ще є така штука , що люди ліпляться докупи відповідно до того, по якому сценарію кожен звик жити своє життя. Це з розряду тих статей - "чому вам попадаються не ті чоловіки" чи шось таке. Часом комусь вони і справді дуже "не ті" , і якщо розібратися і доопрацюватися, то може і є шанс вийти заміж вже за "того". Але якщо жінка про то не задумується, живе собі як звикла, так і виходить заміж, а потім за кілька років життя хоче поміняти свій "сценарій" і роль в ньому, а чоловік вже вибраний, то тут зовсім друга пісня. Він собі йде по старому сценарію, а реакції отримує якісь нові. Ну тут вже подальший розвиток подій може бути всякий.
Я теж так робила, це ж елементарна гігієна. В мене теж, тому чоловік перший брав дочку на руки і ще мене вчив як це зробити. І з купанням він був сміливіший, бо я боялась зламати дитину
@Akina так трошки ближче до теми. Так як я ніколи не думалв в саме такій постановці питання, то не можу дати таку конкретну відповідь. Але динаміка є. Позитивна. Але страшно повільна. Хоча, як відверто заявляє мій лікар, то ще одна моя дитина ходить на роботу.
а я постійно боялась стукнути. В мене грудина дуже випинається, і руки ніби й не худі, але гострі якісь. І лялі мої значно зручніше чуються в татових руках.
Натрапила на цікаве відео. Воно для мене в цей момент актуальне: бо я дуюся на чоловіка деколи, але хочу щоб він сам здогадався через що. . А йому то як солов'ю . А як він такий-сякий не здогадується на 2й чи на 3й день - ну то мене вже несе. Це так на мене ПМС діє. І нічого з собою зробити не можу .
Написала. Стерла, бо воно тут не треба Просто лишу: а-а-а! Я зла як чорт, сиджу собі сама руки кусаю щоб не зірватися і не поїхати вчергове все вирішуватии Ну чого ж воно так важко? Як навчитися дихати і чекати поки чоловік нарешті вирішить те, що йому належиться і не реагувати на "то візьми сама й зроби-подзвони-домовся" (при тому, що я зараз фізично навіть не у Львові і, на відміну від нього, не маю ніякої можливості то все вирішити, але совсіть мене все одно мучить бо виходить, що ми підставляємо цим інших людей ). Вже і діти он хором по другому колу хворіють щоб мене чимось зайняти і відволікти від "глобальних справ", а воно все одно щось не дуже відволікається Молюся, пробую повірити, чекаю. Але то тяжко Муж там з того всього останнім часом "ламатися" (фізично - хворіти, серце, гастрити, підшлункова всі діла...) вирішив. Але я так як було раніше теж не готова жити далі і стягувати за всіх не збираюся, я теж не лошадь. Тому якось виходить, що матимемо радикально "або пан, або пропав"... Головне мені все-таки втриматися і не побігти ті вагони з какашками тепер розвантажувати
