не знаю. мож варто спробувати.. батькам не пхатись. дерева посохнуть- чи не вродять.. . вкладено час.гроші.- може шось навчить
Йолки, та скільки там того саду буде, гектар? І не треба ті дерева на зиму вкривати, і щепити не треба. Максимум обробити один раз навесні, але й як не обробити, то не факт, що щось страшне з ними станеться. Ну чисто мій муж: а ще рік почекай, а нащо ті дерева, а то треба місце знайти, а то треба поїхати саджанці купити. А я собі саджу і маю в носі. Як щось там не встигну з ними подоглядати, то переживуть, то ж не банани, а яблуні і вишні.
Згадала, як викликала майстра до холодильника. Ггг, муж 3 години йому над головою сидів, я вже готова була їм за пивом бігти))) в мого теж є така тема, що чужих в хаті не треба, але й часу в нього обмаль. Ну нічо, майстер якось то пережив, холодильник живий-здоровий.
ОМГ а що з того мало бути? Ну всохне, ну шкода. Питали ще чого перфекціонізм - зло. От цього. Бо ВСЕ у світі виходить не так як плануєш. І це нормально.
слухайте ідею тре розвивати. а не лякати) показувати напіоловину повну чашку а не половину пусту.. а ще можна втіхаря понапрягати..Надь. не прораховуй кроки наперед))
В нас треба накривати молоді дерева. Недалеко ліс, протяг, зайці гризуть. Щепити треба, якщо воно виявиться не те що купляли. Ну і в нас всі дерева прищепи, по інакше не родять, чомусь, [ --- дописи об"єднано, 6 Квітень 2018 --- Ну і що з того? В нього має бути так
а якщо буде не так-що станеться? по моєму буде мати урок.. я "поошряю" любу ініціативу такого плану чоловіка. як вийде не так як гадав. буде знати.. а якщо відразу обламаю. вийде-що я зруйнувала його мрію) вони ж як діти..
Надяяя от як з тобою бути? Одне деревце коштує 50-70 грн (я тоочно знаю, я собі беру). Ну зісохнуться ті кілька дерев, ну згризуть їх зайці, ну виросте з грушки сливка. Тобі (умовно) шкода тих 300 грн на дерева? Хай собі садить пару штук. А батьки як мають бажання - накриють. А ні, то й грець з ними, з тими деревами. В мене он клумби і город сусідські кури попорпали, то нема плота суцільного. Трохи попорпали, решта буде собі гарно цвісти. Чоловік теж бурчав минулого року "а нашо тобі ту землю везти і садити, все одно кури-пси-коти-вітер-вода". А помідори в серпні жував за обидві щоки.
не поняла? а хто садив дерева? пс. це як моя свекруха жаліється на брата чоловіка. що він не самостійний. а сама пасе кожен його крок. кожен подих)і критикує що все не так..
Ну так дерева не посадив, тепер в мене ДУБИ на підвіконнику. Нікому не треба, серйозно? 20 штук, гарненькі 15-20 см, що два дні поливаю, власноручно вибирала з коріння своїх вазонків проростки, коріння фундамент зірве, обіцяю, дуб є дуб, в мене вазонки чуть не гегнулися від таких таємних гостей. Догадайтеся, хто їх садити буде? ( ні, я не викину. Воно живе і не винне що до нього вже інтересу нема). Мені того дуба треба? Хіба дитина тішиться і буду малого вчити, що раз взявся, то і висадимо. Може і коряве, але хоч якесь позитивне мислення. "Я не думав, що вони проростуть". Це направду просто дуб, але поміняйте на щось інше..це не смішно, коли чоловік щось там хоче, а ти організуй всьо, бо куди ж ти дінешся, що не відведеш дитину в садок, супер, значить плани полетять в мене, кілометрові гуляння теж у мене, змучена від двох дітей буду тоже я, робота зробиться поганенько теж в мене і бардак буде теж в мене, і що ж я робила цілий день, поки він був на роботі?
Знаєш що. То вже не смішно. Розсаду коли проріджують і викидають, то теж ніззя, бо живе, але вже нема з нього користі? То дуб, просто Д-У-Б. Він не мусить бути винен чи в ролі жертви. Він ДЕРЕВО. В цьому випадку вже ніхто не примушує тебе ті дуби садити, поливати і доглядати. О, файна коза, до речі. Продай. Писи: і не треба притягувати за вуха ті дуби до садка, порядків і т.п. От якраз чудова нагода показати, що за його провтики ти не відповідаєш.
Ми вдома не викидаємо, хіба хворе. Нащо? Нє, ніхто наді мною не стояв. Треба от зараз прям віднести на смітярку. Воно ж і там проросте, будемо надіятися на краще! І без нашої участі все буде ок Я не перфекціоністка, але напевно забагато відповідальна людина. Раз то є, і воно не погане, нема чого його викидати. Треба щось придумати, подарувати, посадити..
вибач. я не розумію чому ти маєш це робити? як він хоче- він робить-в крайньому випадку обоє.. в нас так фініки) виростутть і пропадуть))
ото читаю про дуби, козу і трамваєм з двома дітьми в садок і не стримаюся. не дозволяти чоловіку на собі їздити. як? розмова, ні, то скандал, ні, то ігнор і відстоювання власних інтересів. ну як можна отак на собі все то везти? ліпити докупи і тихо в собі тримати всю ту образу, втому, незадоволення, нерви і далі по списку. хіба то життя? так і здоров*я ніякого не вистачить. а дітям потрібна здорова мама, та Вам самій потрібна здорова Ви. ну як так гнобити своє я? перше, що має Вас цікавити це Ваші інтереси, тоді діти, тоді чоловік. і вимагати поваги від нього. бо далі краще не буде і прогинатися до безконечності не зможете, колись та й зламаєтеся. Ви ж молода жінка, ще все попереду. а виглядає все якось депресивно сумно. не прораховуйте/передбачайте/виправдовуйте чоловікові бзіки, бо Вам так легше, бо боїтеся крику. та влаштуйте йому розбір польотів наповну. скільки можна терпіти? підкреслюю, це моя суб*єктивна думка. я ю робила саме так. бо та можна і загнутися.
Ну як хочеш. Тоді просто не дивуйся, що маєш те, що маєш. Але все ж подумай, що рятуючи чоловіка, дуби, світ, ти втрачаєш себе і тут вже ніхто не врятує. Я йду, бо та історія з дубами показує, що ти поки не готова прислухатися до написаного.
Блін, я би сама не хтіла вже тих дерев садити, якби мені так мозок вскрили Може повірте в чоловіка разок! А може йому сподобається, а може захоче поїхати і накрити їх, і що там ще))) ну а не захоче, то нехай засохнуть. Вірте йому, але щиро! П.С. Я сама стараюсь виключити в собі вчительку і вірити. Знаю, як це складно
@НОРІС дуба хочу!(серйо) На козу/сливки/ябка не ведетесь і дуже правильно робите. Мій колись кролики/курочки/кабанчики;нема питань, котю, але без мене... всьо, як відбило, ага. От, незручно мені ті речі зачіпати але сильно розумію в питанні пережитого в сім'ї. Я не знаю, як так сталось, що нас біда скріпила бо відразу ми стали кожен сам по собі хоча ні, знаю- ми почали говорити. Все що пережили...говорили, згадували, ридали, говорили. Якось так поперло з нас все але, якби ні, то не змогли б бути разом. Я(попкадурак) до того, що неможливо сім'ї бути сім'єю не знаючи один одного глибоко. А як знати? Проговорюємо все
