@Basyanya в мене. Я щаслива і вдячна Богу за маму. Вона аж надто ідеальна для мене я не ідеальна дитина . Часом, лиш надто кіпішна))). всім співчуваючим- добра і любові
Супер!!! По доброму заздрю Вам! А у мене спілкування з мамою обмежується одним-двома формальними телефонними дзвінками на тиждень... Так вже склалось... Взагалі з батьками у мене не найкращі стосунки( Батьки живуть в сусідній області, я там була ще до народження малого, 6 років тому. Свого внука (єдиного) за його майже 5 років вони бачили всього декілька разів, на хрестини не приїхали, на дні народження жодного разу не були
Я вважаю, що у нас з мамою хороші стосунки. Стосунки між двома дорослими незалежними жінками, ніхто з нас не вважає себе винним чи зобовязаним, в нас абсолютне невтручання в життя одна одної, без порад, критики, образ п.с. поки писала, задумалась і нарешті зрозуміла, чому в мене не складаються стосунки зі свекрухою, я порівнюю весь час свою і чоловікову маму, їхні стосунки і наші і злюсь, що в них по-іншому. Ще б то все тепер прийняти
В мене дуже хороші стосунки з мамою. Вона моя опора, до неї можна звернутись за порадою, допомогою. Вона дає мені морального копняка, коли це потрібно, допомагає у моїх починаннях. Захистить перед татом, обожнює мою доньку і готова будь-коли з нею бути. Моя мама ніколи не жаліється і рідко розповідає про свої проблеми й болячки. А ще, вона маж колосально спокійний характер і практичний склад розуму. На жаль, батьки на даний час живуть закордоном і мені замало щирого спілкування з мамою... Надіслано від мого meizu M8, використовуючи Tapatalk
така дуже-дуже корисна штука трапилася в фб - про відокремлення від батьків. Дуже хочу її тут залишити Відокремлення від батьків (про сепарацію) «Тема складних, заплутаних, незавершених відносин з батьками, як я зрозуміла, для багатьох актуальна, тому сьогоднішній текст - про сепарацію, тобто відділення від батьків. Відділення не фізичне і фінансове (з цим майже всі якось справляються), скільки психологічне. Адже можна давно не жити разом з мамою і татом (їх самих може вже не бути в живих), але довгі роки перебувати під впливом їх установок, оцінок, суджень, діяти з огляду на них, вести з ними внутрішній діалог, знову і знову намагаючись щось довести. Свого часу для мене великим відкриттям стала періодизація відносин з батьками, озвучена моєю викладачкою М.Є. Ланцбург. 1 етап: «симбіоз зі знаком плюс». Це період від народження до 10-12 років - коли дитина у всіх сенсах залежить від батьків і перебуває в злитті з ними. Мама і тато - найзначніші для неї фігури, їх авторитет (поки) беззаперечний. 2 етап: «симбіоз зі знаком мінус». Ідеали руйнуються. Дитина (вже підліток) починає чинити опір колишній залежності і все більше орієнтується на думку однолітків. Починаються претензії, зростає невдоволення і розчарування батьками, які вже не можуть (або відмовляються) задовольнити зростаючі бажання дитини (купити новий айфон, наприклад). Значення цього періоду - в розставанні з ілюзіями, в прийнятті світу з усіма його обмеженнями, стражданнями, несправедливістю. В розумінні, що батько - не бог, а всього лише звичайна людина зі своїми слабкостями і недоліками. В ідеалі, підліток повинен зробити висновок, що дитинство - закінчується, треба ставати більш самостійним і дорослим, навчатися відстоювати свою думку, захищати те, що для тебе дороге і важливе, діяти на власний розсуд, нести за це відповідальність і перестати щось чекати від мами і тата. 3 етап: автономія. Це і є та сама завершена сепарація, коли людина психологічно відділяється від батьківської сім'ї, починає спиратися на себе, керує своїм життям сама. Коли вона знайшла своє унікальне, неповторне «Я», вибудувала кордони і - найголовніше - вже не залежить від суджень і емоційних реакцій батьків. Не «ведеться» на провокації, не плекає свою образу і не намагається виправдатися. Відокремлена, сепарована, доросла і зріла «дитина» вже не чекає, що батько буде проявляти турботу і любов, якщо він на них не здатен. Це дуже важливо - усвідомити, що вас можуть не любити. Відігравати на вас свої власні травми, реалізовувати за ваш рахунок свої потреби. І не любити. У кожної людини - свої ресурси. Хтось не вміє співати, а хтось не вміє бути мамою (татом). Щоб відокремитися, треба спочатку гарненько об'єднатися, а потім і гарненько повоювати - тобто якісно пройти перші два етапи. Однак до автономії рідко хто доходить. Зазвичай люди застряють на якомусь етапі - або «симбіозі +» (мама залишається головною людиною усього життя і основною емоційною прихильністю), або «симбіозі -» (вічної конфронтації з батьками, спробах їм щось довести). Автономія ж має на увазі не відносини дитини і батьків (і зовсім неважливо, хто насправді дитина, а хто батько, часто-густо відбувається інверсія - коли діти з малих років виконують роль батька по відношенню до мами або тата). Вона має на увазі відносини двох дорослих людей без емоційної залежності. Емоційна залежність - це надмірна важливість для тебе іншої людини, сфокусованість на відносинах з нею (причому необов'язково ці відносини приємні і доставляють задоволення). Це постійна потреба в її присутності (знову ж необов'язково наяву, а, наприклад, у внутрішньопсихічному просторі). Це коли на тебе сильно впливають її настрій, слова, бажання. Коли ти відчуваєш відповідальність за її емоційний або фізичний стан. Коли «збираєш» її очікування і намагаєшся їм відповідати, догодити. Або навпаки, весь час борешся, відстоюєш право бути собою. Протестуєш. Сперечаєшся. Що ж в такому випадку емоційна незалежність? Я вже якось приводила цей приклад: Припустимо, мама незадоволена своєю дорослою дочкою і критикує її. Емоційно залежна «дитина» буде відчувати сором, провину або огризатися у відповідь, навіть якщо прекрасно знає, що права. Емоційно незалежна дочка не буде відчувати ні провину, ні обурення. Вона буде шкодувати про те, що мама відчуває неприємні для неї самої емоції. І все. При цьому її (дочки) власний емоційний світ не буде порушений. Мамине невдоволення не стане трагедією, що не підштовхне до якихось дій і не знизить самооцінку. Відокремитися від батьків, обмежити їх вплив і втручання в своє життя - не означає руйнувати зв'язок. Це означає «перезавантажити» свої відносини, налагодити контакт «дорослий-дорослий» на основі взаємоповаги. Визнати, нарешті, за собою право не відповідати батьківським очікуванням, не відповідати за ситуацію в батьківській родині, не віддавати їм «борги», не відчувати себе винуватим. Але і! Дозволити і батькам бути такими, якими вони є (були) - вимогливими, критиками, «неправильними», неідеальними. Я ( «дитина») - це я. Ти (батько) - це ти. Ми самі близькі один одному люди. Але ми (вже!) Окремі (відчувати свою вдокремленість від інших людей - взагалі дуже корисна навичка). Тобі може щось в мені (або моєму житті) не подобатися. Я можу на це «не подобається» не реагувати і жити своєю головою. У кожного з нас - свій шлях, свої цінності, свої рішення і своє право на помилки. Ми не влаштовуємо бойових дій, не переходимо межі, не вважаємо, що хтось комусь щось винен. Ми не використовуємо один одного, щоб заповнити внутрішню порожнечу і надати своєму життю сенс. Ми радіємо з того, що ми один в одного є, такі, недосконалі, не безгрішні, але дуже рідні. Що ми живемо, дихаємо і у нас є ще час сказати, як ми вдячні один одному, а якщо щось не так - попросити вибачення. Безумовно, це процес двосторонній. Дитина відокремлюється і стає дорослою, батько (мати) - відпускає і цю дорослість визнає. Але навіть якщо батько (мати) не готовий відпустити, досягти автономії можливо. Так, це велика, серйозна і важка психологічна робота, але вона може бути успішна. Її підсумок: визнати, погодитися з тим, що батьки - ті, які є (були), інших не буде. Прийняти в батьках батьків, побачити сенс в тій мамі і в тому татові, яких дала природа. Подякувати їм за життя і пробачити за помилки. У той день, коли дитина розуміє, що всі дорослі недосконалі, вона стає підлітком; в той день, коли вона прощає їх, вона стає дорослою; в той день, коли вона прощає себе, вона стає мудрою (с). Олден Нолан І ще. "Ніхто ніколи не доб'ється відособленості або автономії, вважаючи, що інші погані або неправі ... Відособленість з'являється тільки тоді, коли діти бачать як хороше, так і погане в своїх батьках, а також і в самих собі" (Б. і Дж. Уайнхолд) » Ірина Чеснова
Важко так. Хочу поділитися емоціями. Попросила маму не забирати доці руки з ротика і не говорити про соску. Не хочу щоб про це наголошувалось і створювалась думка, наче малючка робить щось погане. Мені з дитинства так прививали відчуття провини тому потім мала (і маю) багато проблем. Тому мені це дуже принципово. І мала необережність сказати, що не дам тобі дитини, якщо ти далі це робитимеш. Мама страшенно образилась і не приходить до мене. Маніпулює фразами що 'в мами душі нема і можна з нею не рахуватись', 'раз мама така погана, то можна і не говорити з нею', 'я тобі всю любов і допомогу, а ти мені внучку не даси'. Я і близько такого не казала, а вона мені пише це, наче від мого імені, щоб я почувалась винуватою. І виходить, що знов я погана дочка і з нею не рахуюся. Мені так прикро, що мою думку про виховання моєї дитини не беруть до уваги і що мама ображається. Я ж не хочу з нею сваритися, але хочу мати свої кордони
дуже хочеться поділитись з всіма. можливо комусь допоможе в таких непростих стосунках Ludmila Petranovskaya FamilyTree
Дівчата, скажіть, з боку ж видніше. Сьогодні на святі в садочку, молодша група. Доня плакала. І наша бабуся пішла її заспокоювати і все свято сиділа біля неї. Більше ніхто біля дітей не сидів. Я була проти того сидження. Мене це дуже злить і дратує. Я їй про це говорю, а вона мол, що вона робить краще для дитини. Треба було помахати хустинкою, то баба махала доненою рукою. Зробити музику палками, то так само, баба доненими руками стукала. Потім пішла до виховательки питати, як справи дитини. З донею я говорила про свято і сказала, що якщо не хоче хай не співає, не танцює, хай нічого не робить, але треба побути на святі зі всіма дітками. Я від того в шоці, що баба переходить мої границі. Чи то я себе накручую і перебільшою? Думаю поговорити з виховательками, що не бажаю розповсюдження інфо про мою дитину.
Ваші границі таки порушені... І мене таке страшенно дратує. Ми відразу таку поведінку батьків присікаємо словами, що то Наші діти і Наші правила. Якщо когось щось не влаштовує - двері там. Дитині дуже важко, бо вона не розуміє якої саме лінії поведінки від неї очікують. Бачила, що у Вас непрості відносини із батьками і дитина може бути тим містком, який допоможе все налагодити, але трохи зависока ціна для дитини. Якщо б таке трапилося у нас - то було б останнє садкове свято, на яке запрошена Бабуся - принаймні, поки не зрозуміє чого саме ми від неї очікуємо.
Я її не запрошувала. Вона прийшла сама. Підписана на відкриту групу цілого садка, не групу групи, у фейсбуці.
Скадно... в такому випадку - залишається спробувати донести до мами, що саме Вас дратує і є неприйнятним... Це реально? Чи знову будуть образи на місяці?
Це не реально. Хіба сказати вихователям, щою їй нічого не говорили. Охорона даних особистих. польща, тут з тим трохи по іншому.І попередити ні в якому разі не віддавати дитину. Але свої межі я ніяк не відстою. Хіба написати заяву в поліцію і попросити заборонити зближуватись до дитини.
З поліцією - можливо. Але я теж не хотіла б аби без моєї згоди вирішували щось стосовно моєї дитини. Бо це моя відповідальність. У мене теж преценденти були. Але після кількох дуже різких розмов - ніби все налагодилось... Ну а про махання руками дитини - уявіть себе на її місці... Моїм так любили повитирати обличчя / носа і загалом особистий простір не шанували. Я запропонувала мамі уявити ситуацію якби їй її свекруха соплі без попередження витирала Мама перестала. Вони просто про таке не задумуються.
Писала вже у якійсь темі. Я себе відчуваю сиротою при живих обох батьках бідьше 10 років. До мами, якщо цю людину можна так назвати жодних приємних почуттів не маю. Можливо це говорить, злість образа а можливо ні. Тяжко в собі копатись. В нас давно немає теплих, родичаньських стосунків. Я хотіла, якось це відновити, хотіла мати маму, рідну і теплу. Тому й її закликала до себе. Але сталось лише гірше. На даний момент їй закрита дорого в моє серце, хотіла б що б це змінилось, але вона не розуміє, де не права і вважає, що я не віруюча і не живу по "християнськи", і коли вона робить 1001 напр матюкає мене, а потім каже вибач, то ок, і треба все забути...Вона мені чужа людина. Вона лише дала менні життя. На тому її участь в моєму житті майже закінчилась. Мене болять давні рани, знущання батька її бадужіть в цьому і не визнання, а також інколи підтримання такої поведінки..... Я не хочу зараз її бачити, чути, спілкуватись з нею. Але при таких нюансах не перешкоджаю їй спілкуватись з внучкою. Лише хочу, щоб це спілкування було на моїх умовах і не переходило межі. І про любов. Якщо вона в неї є, то явно якась викривлена.
Говорила сьогодні з вихователькою. Сказала, що не хочу, щоб інфо про доню, переказували далі до бабці. Дізналась, що наша бабця вчора прийшла в садок коло 12 години і плакала, вихователі в шоці, не знали, що робити. Але в курсі, що вона не є вповноваженою особою, щоб забирати дитину. Я сказала, що немаю нічого проти, щоб вони спілкувались, але не хочу діставати перекручену інфо про дитину.
Я читала Вашу історію. І уявила як жахливо Ви себе почуваєте. Також знаю, як називають антихристами з найкращими намірами і т.п. Я б вирішувала, встановлювала межі без поліції. Матюки - категорично недопустимі. Приниження в присутності дитини - недопустимі ("я забороняю спілкуватись зі мною таким тоном/без поваги/висміювати мене!!" - практикую таке з людиною, яка любить мене, але з толерантністю туго).. Побігла підтримати дитину, коли та розгубилась на святі - не страшно, я б конкретно на цю ситуацію глянула очима дитини (я б хотіла когось рідного за плечима, коли страшно). Але, коли мама принижує Вас, тоді категоричне ні і мінімум пояснень ("Я забороняю так до мене ставитись! В моєму житті не має місця таким речам!)" Все буде добре - в Вас гарна сім'я, є люблячий чоловік і донечка))
Це чистої води маніпуляції з її сторони. Сама проходила через таке. А треба, якщо хочете розставити всі крапки над і. Але самій з цим завданням впоратися буде важко, моя порада це хороший психолог і бажання працювати над ситуацією. Єдине, що скажу маму Ви не змінете, Ви можете тільки змінити свій погляд на ситуацію