100 % куди б ми не поїхали ми завжди беремо з собою СЕБЕ. Треба відсікати пуповину, то дуже важко, знаю по собі, але як я за кордоном, то пишу жива, здорова. Прошу мене не турбувати. Давайте відпочинемо одне від одного. Мої на щастя мають почуття гумору і розуміють. А от коли в одній квартирі, то значно важче. Але думаю при бажанні, реально.
Знайдіть час. сядьте і гляньте на ситуацію збоку. Наче це все відбувається з вашою подругою. порадьте шось їй(в даному випадку собі) і все буде добре. пс. в вашій ситуації виглядає що ви хочете, щоб мама себе поводила так, як вона не може. Ну не може вона не контролювати.Тому тут все від вас залежить. Приймайте її такою як вона є. Не прагніть змінити маму. міняйте себе.
@Hermi ви написали, що просто хочете похвали без отого «але». А вам справді так потрібне схвалення інших (навіть якщо це мама)? Невже не достатньо самому знати, що ви вчинили вірно і так як краще для вас? Обов’язкова думка оточення? Та нехай собі думають, що хочуть (і мами теж). Я знайшла метод присікання маминих претензій. Але він дуже жорсткий, можливо навіть жорстокий. Коли мама починає критику мене чи моїх вчинків, я активно з нею погоджуюся: ну так, я бездарна, невдаха і тп. І це надивовижу швидко спрацьовує. Тут головне самому не повірити у свої слова. Насправді я вам співчуваю, бо мама все ж найрідніша людина в нашому житті. І дуже прикро, що саме найрідніші люди завдають найбільшого болю. Замість того, щоб бути опорою і підтримкою, постійно вибивають грунт з-під ніг. Звичайно, вони не навмисно, думають, що таким чином роблять нас кращими чи сильнішими. Якщо маєте натхнення і терпіння, пробуйте донести мамі (за спокійних обставин) свої погляди на життя. Не сподівайтеся, що це її змінить (люди зазвичай не змінюються), але можливо ваше спілкування стане приємнішим.
плюс 1. @Hermi в мене мама також виносить мізки, якщо знає, що я десь допізна відпочиваю, гуляю, або затримуюся. Коли ми їдемо в подорож, мені маму треба морально готувати заздалегідь, бо перших пару днів з слухавки тільки стогони, як ВОНА буде за нас переживати. Мені пощастило, в мене тато в тому плані притомний, та і я вже звикла, і мене то не напружує. Теж часом брешу, просто щоб зберегти СОБІ і мамі нерви. Часом говорю правду, так типу у вигляді вакцинації - маленькими дозами привчаю, що зрештою, давно маю право самостійно приймати рішення і приводів думати, що я безголова і можу не дати собі раду вночі/в чужій країні/тощо , не давала. І хвилинка гумору: наша стандартна ситуація: мама дзвонить мені. Якщо я не беру слухавку, вона одразу ж дзвонить моєму чоловікові. Якщо він бере слухавку, вона питає, де я і чого це не беру слухавку. Я одного разу не витримала, і спитала "мамо, для чого ти тарабаниш по всім телефонам? Не відповідаю - значить не можу розмовляти. Я тобі завжди обов"язково віддзвоню". На що отримала геніальну відповідь: "А раптом він (чоловік мій) прив"язав тебе до батареї і знущається з тебе (зі смайлів тут підійшов би тільки падаючий хом"як) ??? Я ж маю пересвідчитись, що з тобою все добре" До слова, ми одружені вже цілу купу років, мій чоловік - найдобріший в світі, в тому числі і до тещі. Ми тоді з чоловіком так ржали, що я навіть перестала дратуватися на маму. Дотепер не знаю, чи вона тоді серйозно сказала, чи просто, аби ляпнути.
Я тут ще зі своєї дзвінниці. Така мама в мого чоловіка. Як ми ще зустрічалися і перші роки подружжя (тобто загалом це десь 5-7 років було) свекруха дзвонила щодня і по кілька разів. Питала що їли, яка погода, скільки спали, що вдягали («а чого не то і то?»)... коротше класика жанру. Зараз дзвінки раз в тиждень, може двічі. І розмови лише по суті. Як цього досягли - просто іноді не брали слухавку, поступово зменшували частоту дзвінків, казали що зайняті і тд. Я читала, що у вас, Гермі, мама ображається. Але спробуйте підтримувати комфортну вам частоту. Навіть якщо мама образилася - передзвоніть самі, коли вважаєте за потрібне. При випитуванні деталей - переведіть розмову на щось інше загальне. Відповідайте на детальні питання сухіше і абстрактніше. Мама звикне з часом. А про похвалу - знайдіть її в когось іншого.
дуже класний спосіб, насправді. Мені дуже багато в чому допомагає. Щодо мами - ще не пробувала а чому - не знаю
Чесно, думала, то тільки моя так робить)). Буває, що справді я і не є біля телефона, то з 15 пропущених, тоді до чоловіка, а тепер ще і до малого.Я тепер ,коли знаю, що не зможу в будь який момент відповісти певний час-пишу повідомлення наперед. Інколи,ще не вспію написати, як вона передзвонює і питає , а де/чому/коли?
в мене свекруха!! так робить. І одразу питає свого сина- де я?? Чоловік в мене теж ще той кадр.. і дуже часто відповідає їй, що НЕ знає де я є..... Але вперто мовчить,як партизан,якщо я десь "знімаю стрес" з коліжанками.Бо вона би того не пережила. Вивчив від мене універсальну фразу - "вона по роботі". Але тепер питання - наше дитя, то підростає....
В мене в розмові з мамою є фраза-стоп : « мама, ми самі розберемося», сказана мирним тоном. То означає, що всі аргументи після тої фрази не будуть почуті і прийняті. Склалось так не одразу і не легко. І зараз не легко. Але залежності нема, то таке щастя)
@Hermi, вибачте за інтимне питання: може в мами клімакс? Чи вона цей етап вже пройшла? Бо в цей період вони справді стають нестерпні. Не всі, але... І ще одне. Коли ви жили зі своїм хлопцем як сім'я, мама теж намагалася вас контролювати? Бо в консервативних сім'ях є такий пунктик, що батьки мають передати дівчину чоловікові з рук в руки. Типу до заміжжя вони за неї відповідають, а потім вже чоловік перебирає патронат. Принаймні в моєму випадку і деяких моїх подруг батьківський контроль припинився з заміжжям. ЦУ нікуди не поділися, звісно. Але це вже інший рівень відносин, тут простіше значно.
Моя свекруха пробувала через малого вивідати:хто, що і як. Але в нього теж характер ого-го. Одного разу сказав щоб не дзвонила так часто, бо він зайнятий, ;а ще раз сказав, що мами (мене) вдома два дні нема (пожартував так))) То вона лишилася того ровера
Дівчата, а може бути "ігнорування ображульок" боротьбою проти них же? Ну наприклад: мама на щось там образилась (я самий нєщясний в мірє чілавєк!! і далі по тексту), а донька замість того, щоб перепрошувати чи щось пояснювати просто робить вигляд, що все ок. Тобто черговий дзвінок з питаннями чи все добре, інформацією про те, що в неї теж все чудово, кілька слів про погоду і щось таке нейтральне або те, що самі хочете повідомити.
Читаю і розумію, що ті мами з одного тіста в основному. Моя теж любить видзвонювати по 100 раз, не можеш говорити - а чого? а ти де? а що ви їли? і іноді вона це питає не один раз за день, при чому знає що мене такі питання вибішують і я починаю жорстко стібатись. З останнього - я не взяла трубку, дзвонить ще - кажу я не можу говори. А чого? Бо гуляю з малою - що????? з новонародженою???? Кажу ну так, а що? Ти хоч її вкрила???? - і тут мене вже просто порвало, відповідаю, що гола дитина)) - маму понесло на класичний монолог жертви, яку ніхто не поважає. А мене вона поважає, коли такі питання задає?) Немає в неї границь особистого, взагалі. Іноді відчуваю себе, як її власність. Я б і не відповідала так, якби мене по нормальному питали, а не істерично кричали в трубку.
Я ще так думаю (з погляду себе, як мами), що стриматися від критики - то треба багато тренуватися. В мене три доньки і я б не хотіла, щоб вони мене шарахалися через 15 років))) тому вже зараз вчуся передихувати. Моя старша в 2 класі, а вже не любить, коли я щось випитую. Каже: "Та скільки вже можна питати ті самі питання? В школі все добре, домашнє зробила, обід їла. Всьо" 7 років козявці. Якщо нічого не питати, сама приходить і розказує. А середня навпаки любить мені на вуха присісти. Але то ще мала. Але зі старшою можна поговорити про щось цікаве. Вчора розпитувала, чому Шевченку заборонили писати українською мовою. Вона в тому плані на мене схожа, бо я терпіти не можу обговорення (а тим більше телефонні!) їдження, одягання, прибирання і т.п. Як то можна тратити на то час? Та й взагалі, нащо дзвонити, якщо нема чого нового сказати? Мені достатньо написати два речення в скайпі, що все ок. Тобто я теж маю важкий характер в тому плані. Ну і я ще мушу мати настрій до розмови. От вчора хотіла мамі розказати новини про дітей, але тільки відкрила скайп: "Як ви там? Слухай, не пускай дитину в магазин. Я тут таке прочитала, що їздять по селах і викрадають в машину. Пильнуй їх добре, хай мала взагалі сама за браму не виходить". В мене пропав настрій говорити взагалі. Буркнула, що в нас все добре і нічого нового. Бо я не розумію, для чого мені ті повчання. Я з першого класу сама ходила до школи і мене навіть не питали, де і скільки я була. Та й взагалі дістало те носіння до моїх вух всякого г..на з фейсбуку (чого там нема якогось фільтра для таких "мнітєльних" пань?) В мене на такі повчання завжди включається режим "фонового звуку", бо я хіба мовчу, розглядаю плямки на стелі і чекаю, коли мама наговориться.
Тут не маму треба міняти/переучувати/виховувати, а своє відношення до того, що мама робить/говорить змінювати. Мама змінить свою поведінку тоді, коли ВОНА цього захоче, коли ЇЙ це буде потрібно. А поки мама думає, що все ок, то нічого міняти не буде Мені здається десь там, в дитинстві і є проблема. Ви постійно добиваєтесь маминого визнання, прихильності, любові. А мамі все не так. Проблема не в тому, що мама говорить і робить, а в тому, як Ви це сприймаєте і як Ви сприймаєте себе і те, що Ви робите --- дописи об"єднано, 25 Вересень 2018 --- Це в першу чергу потрібно донести Вам самій собі
Не навчились зовсім, бо Ви всі свої досягнення робите для мами, заради маминої похвали. Робіть для себе Не намагайтесь нічого мамі донести. Візьміть відповідальність за своє життя
Дівчати, @Hermi, та мама Ваша просто боїться! Боїться самотності, непотрібності..старості врешті. Тому й так хочеться бути їй постійно присутньою у Вашому житті, хочеться, щоб з нею радились (читай - не забували), щоб від неї щось залежало, хочеться, щоб Ви залишались тою маленькою дівчинкою (коли вона була молода) - звідси й приколи з Синім китом.. Комусь вдається більш-менш адекватно справлятися з цими страхами, а комусь бракне сил. Особливо як діти далеко..та ще й хвороби навалюються. Це дійсно дуже важко. Що робити? - ну не знаю.. А спробуйте просто на хвильку приміряти на себе її роль..Якої реакції від дітей Вам хотілося б?
Я завжди так роблю, бо якщо б не робила то певно ми б і не спілкувались! Надіслано від мого X5max, використовуючи Tapatalk
