@Hermi, моя порада з досвіду - дооообре подумайте, чи Вам ті стосунки потрібні. Особливо, поки нема дітей. Люди не міняються, що би там не казали. Мій чоловік - не мамин синочок, але всі 7 років, що ми разом, робить мене у всьому винною, "виносить мозок" по поводу і без поводу, я теж "егоїстка" і т.п. Це реально давить на психіку. Хороші стосунки мають бути спокійними і ненавязливими.
@Hermi варіант поекспериментувати. Раз за курорт ПОРІВНО ФОНДУЄТЕ. То може,вкладати в ваших і його батьків однаковий процент спільного бютжету,і однаково час бути у вас і в нього. Побачете, і робіть висновки. Стосовно кухні, мабуть боявся напоротися на кофлікт і навіть нарватися на рукоприкладство.
Погоджуюся. Радити кидати його чи залишатися з ним не буду,бо то є Ваше життя. Але подумайте, чи хочете з таким миритися все життя, врахуйте, що його мама старітиме і додадуться проблеми із здоров'ям та особливості старечої психіки бо що старе що мале один розум
Ну то треба було їй озвучити, спокійно, в дружелюбнішій формі) У вас з чоловіком гроші розділені? Ви з ним до його мами не їздите, а він з вами? Чомусь напрошується висновок, що те що ваш чоловік мамин синочок то лише верхівка айсберга. Якесь таке відчуття від прочитаного ніби у вас мало спільного.
У мене не така критична ситуація,але чоловік теж привязаний до батьків і своєі родини... Подумайте, чи справді вам потрібні такі стосунки, бо в майбутньому може з'явитися дитина і ситуація ускладниться ще більше... Якщо чоловік не відійшов від своєі сімі , не поставив свою дружину на перше місце, важко говорити що ви сімя, і важливі для нього... Напрягає ще той факт, що живе там ще й доросла сестра з чоловіком... Я не знаю як вийти вам з цієі ситуаціі ,так щоб зберегти ці стосунки... Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk
@Hermi ну, що тут скажеш. Шкода. Якщо рішення прийняте то і радити нема чого. Щодо мами і вашого егоїзму- теж не знаю всіх нюансів, але таки треба будувати своє життя. Це нормально і правильно. Мама, як я розумію, поки що обходиться своїми силами і слава Богу. Можна оплатити допомогу по господарству, хоч раз- два в тиждень, як є можливість. --- дописи об"єднано, 13 Серпень 2017 --- @Hermi а як то боїться? Ви вжили кілька разів це слово. Особливо як то боїться їхати до вашої мами?
@Hermi ліки притикав, який ЖАХ!ВІн взагалі , якийсь переляканий. Чоловіки впринципі перелякані, але той якийсь особливий. І ще бачу фінансове питання проблема, і проблемав МЄЛОЧНОСТІ його, бо завжди можнапочати більше заробляти,особливо в айті. І чим білше читаю, тим більшеця історія подібна на історію знайомої. Але там вже 2 діток..... Але ми придумали коварний план, вони їдуть сюди, він думає що на 2міс)))), наївний....
Ну те, що людина незатишно почувається новеньким в чужій компанії - не така вже й рідкість. Просто не всі це озвучують. Стосовно іншого, то там справді багато образ і претензій у вас нашарувалось. Мені здається, що варто задати собі контрольне запитання: "чи буде мені без цього чоловіка краще, ніж з ним?" і вже залежно від відповіді рухатись далі. А стосунки з мамою... Тут все індивідуально. Для себе вважаю, що треба допомагати по можливості і фізично, і фінансово, закривати очі на якісь фйолки (бо невідомо які самі будемо в тому віці), бути уважною до батьків і їхніх потреб (бо часто наші мами включають самопожертву де треба і не треба), але у всьому має бути почуття міри. Шанувати батька й матір не означає, що на власну жінку чи чоловіка треба забити. В того хлопця якісь перегини і його мама це розуміє, раз сварить.
Дуже раджу Вам прочитати книгу "Материнская любовь". Тоді Ви самі для себе зрозумієте правильно це чи ні. Коротко: у кожного з нас СВОЄ життя. І коли діти проживають мамине життя, у мами під боком, бо ж маму саму залишати не можна, мама не справляться, мама мають погане здоров'я, то такі діти погано закінчують... А мами, замість того, щоб відпустити морально дитину, навпаки маніпулюють:"Я тебе народила, заради тебе здоров'я втратила, а ти така негідна дочка, не хочеш бути біля мами, не хочеш пильнувати її "сивого пелеха" ( Це, до речі, слова моєї сусідки до своєї дочки. Там все сумно. Дівчині під 40, а вона бавить маму. Навіть хлопця ніколи не мала, бо мама її за невістку не відпустить )
@Hermi, так багато хочеться написати і порадити. Спробую коротко). Отже, стосунки - то така річ, яку треба будувати. І цей процес часом займає все життя. І це є не простий процес. Основне питання - чи є почуття до людини. Бо кинутись того ровера, то є найлегше. Маю багато прикладів серед подруг, які не збирались заради когось щось змінювати. І то є дуже сумно. Бо ось так знайти абсолютно свою людину - для мене то фантастика. Життя іде, ідеальні люди ходять іншими шляхами. Життя проходить повз... Друге. Люди міняються. Може не кардинально, але точно міняються. Життя, оточуючі не можуть не впливати на людину. Вода камінь точить. Когось швидше, когось довше. Головне, коли "точить" по-доброму, без конфлікту. У своїх відносинах я зрозуміла, що оте зробити "на зло" завжди буде мати протидію. Але якщо попросити, пояснити, зачекати, то можна досягнути неймовірних))) результатів. Тут вже потрібна жіноча мудрість та хитрість). І головне - з добротою до того підійти. Спробуйте навіть трохи "перегнути палку". Але не крізь зуби. А відкрито. От відпустіть ту ситуацію з допомогою батькам. Дуже сподіваюсь, що вашому чоловікові просто треба час на те, щоб відрізати ту пуповину))). А якби ще й Ви заручились підтримкою його мами, то процес пішов би швидше). Деколи бувають ситуації, що просто шляк трафляє, але коли дивишся на неі зі сторони опонента - то вона виглядає по-іншому. І деколи кардинально. І тоді змінюється відношення до цієі ситуації, і вже не так гостро все сприймається. Коли чоловік боїться жити - то є страшно... Знаю таких людей, які бояться всього. Але то тільки ВПЕРШЕ страшно. Потім ні. От сходив він з Вами на весілля, познайомився, поспілкувався. Іншого разу вже точно не буде так боятись). Ще багато думок, продовження буде))).
думаєте то реально? мені здається, та мама щаслива і горда з того, що її син так слухається, помагає і "пилинки здуває"...
У всьому має бути баланс, крайнощі мало коли є виправданими. Ситуацію добре було б вивчити, заслухавши всі сторони. В моєму оточенні є різні люди: є син, який в кредит брав телефон для мами, а мама при тому не працювала, не шукала способів забезпечити своє життя, та ще й той телефон розбила ще до того, як був повністю погашений кредит. Є сім"я, де син своїх батьків пильнує, а батьків дружини "видоїли" до останньої ниточки, щоб купити квартиру і швидко зробити в ній ремонт, бо в невідремонтовану квартиру дитину не приведуть. Батьки продали для цього дачу і віддали всі накопичення. А тепер постало питання, щоб ці молодята, які вже трохи стали на ноги, трохи допомогли фінансово на квартиру сестрі дружини, бо в батьків за душею нічого не залишилося, а чоловік сестри - сирота. То у відповідь на це прохання прозвучало щире обурення, бо чого це вони мають, краще вони за ті гроші собі квартиру на більшу поміняють. Таких різних випадків кожен може навести безліч. Я про те, що не можна всіх під одну гребінку гребти. Я за те, щоб жити своїм життям, проте не забувати, хто нас народив і виростив. І якщо батьки дійсно потребують, то допомогти їм треба обов"язково, навіть якщо для цього треба буде скорегувати свої потреби. Але забезпечувати всі забаганки ще цілком працездатних батьків діти не зобов"язані. Так само, як і батьки не зобов"язані утримувати дорослих працездатних дітей.
@Hermi , в мене вже не вперше таке враження, що на ДП дівчата познаходили собі до пари загублених близнюків мого чоловіка, а в цьому випадку — особливо, як однояйцеві )). Теж маю багато думок з цього приводу і 12 років стажу. Сложно, но можно. Якщо хочеться, звісно, все зберегти, і ентузіазм не втрачено остаточно. Та й тільки спочатку це все в голові не вкладається і шокує. А якщо глянути на проблему під іншим кутом, то можна і його зрозуміти і прийняти. Питання бажання, знову ж. З телефону багато не понаписую, доберусь до компа — спробую викласти своє бачення. )
Як то кажуть, тяжко... а хоч якесь бажання порозумітися, піти назустріч, з його сторони є? Чи тільки крик помагає?
Моя думка - тікать. І чим пошвидше і чим подальше. Поки ще не одружились, не народили дітей - тікать. Якщо все дійсно так, як Ви то описуєте, то цього не зміниш. Тут нема за що боротись і над чим працювати. Ви з'їсте себе просто тими нервуваннями. Маєте можливість їхати за кордон, розвиватись, будувати кар'єру - їдьте. Не зважайте на його звинувачення в егоїстичності, що маму лишаєте. Мама тим більше ж сама Вам говорить. Думаю для нормальної мами дуже велике щастя, коли її діти щасливі і успішні.
як то кажуть, "не їдуть лижі, то кинься того ровера" спитайте себе чи потрібні вам ті стосунки, де треба скандалами добиватися, щоб воно свою ліниву дупу підняло і щось зробило. Чоловіки не міняються, хіба самі дуже-дуже цього захочуть. То ж думайте, чи треба вам такого кадра, хоча лише тільки 2 роки минуло. А далі ж то буде ще гірше з заскоками...
@Hermi якщо це вже ваш екс то нашо вже вам того "копання" що було не так і чому. Забудьте вже за то все та й по всьому. Якщо вас цікавить чи ви не егоїстка по відношенню до своєї мами - то ні, не егоїстка, цілком нормальні відносини мами і доньки
@Hermi, не переживайте дуже. Ну сходили заміж, не сподобалося. Я думаю ще на Вас тиснули, що вже треба. Зараз відчепились. Не таке має бути подружнє життя. Не має бути постійного роздратування, докорів. Ви ще вчасно спригнули. В ідеалі ще б мали пахати на ту сімейку, віддавати всі гроші чоловіку (їм), вгробити здоров'я на їх городах, то була б добра невістка і то... Так, добре коли син спішить допомогти мамі, але і мама не має тим зловживати з синовим одруженням. Невже важко дати трохи спокою молодій сім'ї? Іноді навіть відмовитися від допомоги, зрозуміти, що як невістка до них не їде, то щось не так і треба обом побути разом і порозумітися. Скільки таких мам, які ніяк не складуть ціни своєму синочку, по волі чи не хочучи стали причиною розлучень. Не картайте себе. Кажуть психологи, що навіть як шлюб був короткий і нещасливий, все одно жінка переживає стрес. Це правда. Це нормально. Пережити і йти далі. У Вас з чоловіком були різні світогляди, різні цілі у житті. Якось оцей його страх, жлобство, все в свою сім'ю ( є свої, а є чужі, а по ставленню Ви йому чужа) ну рагуль рагулем. Ви така красуня, такі ноги, освіта і "запал", що нащо він Вам треба? Тільки от цікаво запитати у нього по-чесному після розлучення (навіть після келиха-другого) чому він на Вас женився? Чого чекав? І якщо було кохання, то коли воно скінчилось?
@Hermi ну я от тут собі подумала, що ви так пишете, переживаєте, то мабуть таки ще не екс. Якщо ні, то я повністю підтримую Родіоночку. Воно то саме легше сказати - киньте того мудака, але чогось то заміж ща нього ж ви вийшли. Просто треба сісти і зважити чи воео вам треба. Я так, судячи, з ваших дописів за всі роки склала собі думку, що ви дуже вимоглива, до всіх і до себе дівчина, " полумєри" то не для вас, принципова і все стараєтеся щоб все було ідеально. Ну але просто не всі такі і це треба просто прийняти і проаналізувати, що ви можете прийняти, а що ні. От ви пишете про страх. А раніше ви того не бачили чи просто вам підходило? Хоч я думаю, що тут банально чоловік не любитель тусовок, йому краще вдома на дивані, умовно. Про двері. Моя співробітниця знає простий спосіб, якщо щось їй не зремонтує чоловік, то завтра їй то зремонтує столяр, сантехнік, електрик, муляр, маляр і т.д. Берете гроші в чоловіка платите столяру, маєте двері. Гроші для рідних. Ваш чоловік так робив завжди, ну він не уявляє, що може бути інакше. Нехай побільше витрачає на вас, нема чого економити, бо, наразі, він все одно ті гроші віддасть. З часом то зміниться, просто треба час. Ота їзда до мами, теж не виключено, що він і сам не хоче, але не може відмовити, мама знає як зробити так, щоб він винним почувався, ви тиснете зі своєї сторони, він між двох вогнів, оскільки ви скандалите, ображаєтеся вибір зробити легше. То теж питання часу, але тут треба не упустити, щоб це не стало для впїашої сім'ї нормою, бо то буде аут повний. Проводьте більше часу в будеі, гуляйте, потрошки плануйте якісь вилазки саме на вихідні, вам обом має бути комфортно, от так щоб не хотілося розлучатися на довго. А до батьків, наприклад, раз на місяць. Доречі, а чого він туди їздить? Там же маленька квартира ні господарки ні полів, як я зрозуміла. Що він там робить? Просто сидить в квартирі?
Ви його просто не любите. Ви думаєте, у всіх такі ідеальні чоловіки, які в компютері не сидять, в хаті прибирають, все з власної ініціативи роблять покажіть мені такого))) Ви, як жінка, мусите направляти його, легенько підштовхнути, без претензій. Мусите полюбити його маму і сестру, бо то його родина, і допомагати їм, бо це його вибір. А якщо Ви любите свого чоловіка - Ви будете його підтримувати, будете однією командою. А якщо до чоловіка любові нема, одні вимоги і претензії - маємо те що маємо. Тоді треба тікати, бо то не Ваша людина, а не тому що він такий поганий.
