Як привчити дитину щоб допомагала по господарству

Скажіть чи допомагають вам ваші дітки. І з якого віку ви почали привчати їх до роботи. Я маю на увазі іграшки прибрати, наприклад, чашку помити після себе. Щось легке зовсім.
І ще цікавить чи самі вони допомагають з власної волі, чи примушуєте? І якщо примушуєте , то яким чином?

 

За таке стаття є

 

Я прямо уявила:
Мама: дитино, помий за собою чашку!
Дитина: мамо, за тобою тюрма плаче!

 

Примушую періодично , шантажем, погрозами, забороною чіпсів, відбиранням гаджетів..., а-а... ще інколи матеріальним заохоченням або обіцянками цього

З віку самостійного сидіння або повзання

До нас ще норвезький Барневарн ніби не добрався

 

Спочатку прошу, потім заохочую, а потім і примушую.
З віку розуміння дитиною, що від неї хочуть.
Замітають, складають одяг, збирають сухий висохлий одяг з балкону, годують курей і збирають яйця (два останні пункти проходять в них під розрядом «розваги»), далі не пам‘ятаю. Вони в мене не сильно робітні.

 

слухайте, і я про це. А то у мене в сімї'ї 2 протилежних думки. Мама чоловіка каже, що це неправильне виховання, а чоловік каже, що будь які засоби годяться (особливо для цього випадку)))) аби тільки був результат.

У мене донька та син не хотіли допомагати взагалі, потрібно було 100 раз сказати аби хоч що-небудь зробили. А тут мені подруга порекомендувала гру (вона російською), яка за допомогою заохочення (подарунка) спонукає дітей до праці. Мати каже, що це неправильно, бо діти повинні робити це просто так, нам же ж ніхто не обіцяв цукерки, якщо щось там зробиш, у приклад приводить і себе, і мене, і чоловіка. А я не знаю чи слухатися мудрої жінки, чи чоловіка. Мене просто влаштовує результат і все. Хотілося би почути інші думки, бо в моєму оточенні думки розділяються, але всі згодні, що якщо є результат, то це добре.
Я вважаю, що немає в цій грі нічого такого "кримінального". Для того щоб грати у цю гру вони виконують хатню роботу, за це отримують бали, як тільки набере необхідну кількість балів - отримує свій приз - це те що дитина забажала. У них у кожного є своє бажання великої іграшки - вертоліт і гіроскутер. ТОж ми оцінили ці іграшки у велику кількість балів і тепер вони повинні їх, так би мовити ЗАРОБИТИОскільки ці подарунки дорогі, то і працювати на них потрібно довго і добре))) тому в грі передбачено поетапні нагороди - заохочення - кожного тижня, у нас це неділя визначається король домашніх справ - це той, хто заробив найбільшу кількість балів і тепер має право розпоряджатися тим, що буде робити сім'я цілий день (в межах допустимого звичайно). В перший тиждень виграла донька, вона вибирала що ми будемо їсти на обід і вечерю, куди підем прогулятися, який фільм будем дивитися і що робити ввечері. Малий на цьому тижні так старається)))). Теж хоче керувати)))). Ну і власне все. Тож у нас пішов другий тиждень. Діти задоволені, гра їм подобається і трохи відволікаются від думки, що не можна йти на вулицю гуляти. РОботу вони сприймають як звичайне завдяння в грі і виконують із задоволенням без примушування.

Ще одне що я побачила, що вони почали помічати хатню роботу. Раніше вони здається думали, що все саме прибираеться. А тепер просто такі репліки видають, що раніше я такого не чула від них: ого скільки всього потрібно зробити, щоб у моїй кімнаті було чисто, або я сьогодні стиільки всього зробив, а завтра що теж це саме потрібно робити і позвтра. І так кожного дня прибирати ого???

Ось власне і все. У подруги діти теж грають у цю гру, але вони раніше почали, вона результатом дуже задоволена. Я власне теж. Просто мені настільки вже набридли ці умовляння, заставляння, 150 раз скажи, і чи послухає, чи ні. А тут самі питаюсть що робити. Зранку - перше що роблять - дивляться на холодильнику фронт робіт що потрібно зробити і кільки балів за це отримають. Такого ніколи не було.
Ну ось так, що скажете??? яка ваша думка?

 

ну от хоча б з місяці два "пограєтесь", то нам прийдете розкажете як воно працює. Бо поки це все новизна і запал.

--- дописи об"єднано, 24 Квітень 2020 ---

п.с. якщо ви прийшли гру рекламувати, то дарма.

 

Так, це неправильне виховання, бо то не виховання. Ми всі з своїми психологічними тараканами, виховані примусом не вміємо по іншому. А в деяких суспільствах люди вміють.
А про «всі засоби годяться, аби був результат» - це потім вертається бумерангом до тих, хто ці засоби застосовує . І через роки можна отримати таки-и-ий «результат»...
Ігор такого типу в сім’ї не підтримую.

 

Для мене все, що пов'язане в вихованні на матеріальному "заохочуванні"- табу.

дитина знає, що в дорослих праця оплачувана, то якщо хтось раптом подумає щось писати про " ...а в майбутньому праця і т.п.". Дом. госп-во- не з тієї опери.

 

В своїй кімнаті мусять прибирати самі. Іграшки, книжки і т.п. за межі кімнати не виносяться (Так було заведено, коли переселилися в нову квартиру, і був слушний момент завести нові правила). На той момент було 3.5 і майже 8.
Зараз майже 8 і 12.5. Можу попросити (в т.ч. наполегливо) протерти пил, двері від пальців, старший пилососить деколи (зараз є час, то майже завжди його напрягаю - а це мінімум двічі в тиждень, коли я "благословляю" дім ). Бо коли була школа - гуртки, то час для допомоги був лише в суботу.
Можуть накрити на стіл, за собою прибирають посуд вже без нагадування (навіть складають правильно в посудомийку ). Старший на вечір може зробити чай для двох (зараз на карантині завели собі такий ритуал: о 19 вечеря і потім чай під мультик на плюсплюс ). Може і не надто правильно, але в даних обставинах то година спокою для мене.
Деколи треба дууже допроситися зробити якісь глобальні порядки - перескладати в шафах з іграшками чи книжками, в робочих столах - тоді можу і шантажувати гаджетами (вони і так мають лімітований час, а коли треба наказати за вагомий проступок - то штрафуються позбавленням на певний строк залежно від "тяжесті" .)
Мої діти вже в такому віці, що даються до розмови, і я час від часу стараюсь їм донести меседж, що ту всю роботу я їх вчу робити і залучаю до виконання певних справ ще й тому, що прийде час самостійного життя, і я буду поганою мамою, якщо не навчу їх елементарних речей, без яких важко буде давати собі раду в житті.

 

Меншій 1,10 сьогодні вперше спрацював "шантаж" - після н-ного прохання прибрати іграшки в ящик (які вона навмисно розсипала перед тим) я видала " не будеш обідати поки не складеш" . Несподівано, але спрацювало, ну але та дівчина поки взагалі любить порядки робити
Зі старшим працюють правила. Після 10 - го нагадування прибирає свої іграшки і книжки, часом після моїх погроз все викинути чи змести віником все разом з підлоги в смітник
Іграшки збирати почала привчати теж десь після 1,5 років. Коли ходить щось шукає - злісно повторюю щоразу "то все тому, що ти не кладеш свій одяг/олівці/машинки на місце, якби лежало на місці то не треба було б шукати пів дня". Потихеньку ця логіка до нього все ж доходить.
Але він загалом дуже "розсіяний вчений" тому поки 100 разів пальцем не покажеш, то навіть не бачить де безлад
А ще в нас є окремі коробки для різних видів іграшок і т.д. тому навіть менша вже знає що де має лежати. Якщо Влад стогне "я не прибрав, бо не знаю куди то класти" кажу "все, в чого немає місця йде в смітник", місце знаходиться
Спати не лягають поки не приберуть іграшки з підлоги, перед тим як включити мультики теж зазвичай прошу прибрати. Нову гру з тих що стоїть високо на шафі (настільні наприклад) не даю поки не згребуть на місце попереднє, аналогічно якщо просять з ними в щось погратися - теж кажу що я не маю де сісти і треба прибрати на дивані/підлозі.
Раз на тиждень заставляю першокласника розібрати завали на і в його письмовому столі (частіше то робити у всіх нервів не вистачає ). На карантині часом від скуки навіть позамітати кілька разів поривався, через раз збирає безлад і за меншою. Посуд, може, й мив би, але я поки не даю, бо боюся що ми тоді залишимося без останніх 6 тарілок Прання з машинки мені носять наввипередки зазвичай, то в них така гра.
Але загалом у нас вдома швидше безлад ніж порядок. Тому ще роботи і роботи (над моєю "хазяйновитістю" теж бо ж найкраще працює власний приклад)
Платити за домашні обов'язки не планую, хіба видавати якісь бонуси за щось дуже суттєве і не повсякденне (типу генерального прибирання) - додати ще 20 хв мультиків, купити якийсь смаколик який давно просив і т.д.

 

+1


Ще дітям інколи пропонуєм оплачувану роботу: щось у дворі зробити, полити рослини, нагрузити тачку... Іноді за роботу отримують 5 грн, іноді за день - 100грн на двох. В дітей (7 та 4 роки) є мета купити батут - тож відкладають. Це не щодня. Хоча, в літній сезон вони поливають рослини щодня - тож це вже як робота.

А взагалі, шукаєм варіант якихось обов`язків для дітей - типу догляд за кроликами чи за теплицею... Ні того, ні того ще нема , та сама ідея якоїсь зони відповідальності з дитинства - корисна. Бо, наприклад, мого чоловіка батьки з дитинства оберігали від роботи (навіть літом в селі: хай поспить, встигне ще напрацюватись) - і в дорослому житті чоловік мав проблеми з пробудженням зранку та організацією робочого часу... На відміну від своїх двоюрідних братів, що звикли о 6й ранку вже прибирати за коровою. Тощо.

Колись поняття «дитяча праця» викликало в моїй голові картинки замурзаних нещасних втомлених дітей на території заводів країн третього світу чи статтю з КЗпП про заборону дитячої праці до певного віку, а наразі, при люблячому відповідальному систематичному підході - привчати дітей до праці, допомоги, обов`язків в сім`і - це виховує в них дуже важливі звички та характер. Принаймні, коли у вас двоє-троє-четверо дітей - допомога від них сприймається об’єктивно, і приходить розуміння «а навіщо *лишати дитинства* дитину». І стає нормою, що порядок організовується батьками, а виконується дітьми за їх віком та розумінням.

На привчення іноді йде пару днів, а іноді - місяцями... Та коли бачиш результат та радісне «мам, тату, я зробив!» - все встає на свої місця.

 

Та, ще можна привчати їх в змагальній між собою формі: хто перший заправив постіль - той і їсть . Чи щось подібне

 

Ото я начиталась і подумала, що мої діти замало працюють. Тож сьогодні маю помиті не моїми руками батареї і фасади в кухні. Класне відчуття, я вам скажу.
*середульших шантажувала мотивувала яблуками, Варвара і Петро виконували роботу добровільно

 

Я прошу час від часу щось зробити, і наполягаю, якщо то "його парафія" - як то прибрати іграшки чи скласти власний одяг. Але якщо дуже не хоче - іду на поступки (допомагаю, або домовляюся, коли він то зробить). Ще якось була ідея віддати сину на постійно якусь хатню роботу: щоб знав, що то його відповідальність. Так він готує тости - то без проблем. А ще пробувала, щоб підмітав кухню: вбалакала, придумавши "фантастичний квест" про пошук артефакту у залишках космічного корабля - на 5 років спрацювало. Але за кілька днів моя фантазія і терпіння вичерпалися
Сьогодні допомагав витирати пил і поливати город, ввечері про то говорили і його хвалили, то казав "Так, я такий!" Але після вечері попросила поскладати в мийку кухлі - то втікав з кухні з фразою: "Дякую, було дуже смачно!", щоб часом я прохання не встигла повторити

 

оце ви молодець, це ж треба так зразу діяти. Треба цього у вас вчитися, а то я 100 раз подумаю, а вже потім тільки роблю. А ви зразу дієте))))

--- дописи об"єднано, 29 Квітень 2020 ---

от ви вигадлива!!! я так зрозуміла коли як виходить то так і син допомагає, коли настрій є, коли нема, коли ще щось вплине на бажання.

--- дописи об"єднано, 29 Квітень 2020 ---

добре, буду відписуватися

--- дописи об"єднано, 29 Квітень 2020 ---

побачимо, може ви й праві, я хочу попрактикувати деякий час і подивитися на результат

 

Агов) А як чинили ваші батьки з вами? Бо мене, наприклад, ні до чого не змушували/не вимагали/не купляли. І нічого - виросла.

 

Мене теж не змушували і не обіцяли - жили ми не багато, часи були не дуже, грошима чи обіцянками щось купити батьки не заохочували, бо вистачало ледве на найнеобхідніше. Я робила свою частину хатньої роботи і старалася, де могла, забрати на себе більше (і сестра старша також). То ми і дотепер в родині один одному помагаємо, з дитинства навчені триматися разом - розуміємо один одного без слів і підтримуємо, як можемо. Чоловіка мама молодших своїх дітей дуже контролює, постійно свариться, попрікає, і т.д., результату з того нема, вони взагалі нічого не роблять по дому. А мої батьки взагалі тим не переймалися, ні сварок не було, і не контролювали нас, і вдома завжди було чисто і зварено все, і ми з сестрою звикли до самостійності.
Синові моєму 3,5 роки. Нам помагає домовлятися, і "чим швидше зробиш, тим швидше підемо на вулицю\будемо малювати\і т.д.", також "хто скоріше". Поки що працює Ну, і цікавість у дитини ще до всього є, то часник хоче давити, то посуд мити, то ще щось. А як там далі буде - подивимось)))
Колись читала, що повинна бути послідовність в діях - не переходити до наступної активності, не закінчивши попередню. Отак і стараємось робити: поки не приберемо, доти не підемо далі. Якщо син не хоче щось робити, то пробуємо включити режим супергероя - в нас то Супер-Дмитрик))) додається сила, швидкість, і робота кипить
Стосовно оплати хатніх обов'язків - не думаю, що то має бути за гроші. То швидше вклад кожного, своя частина спільної роботи.
Дмитрик має свій гаманець і туди складає свої гроші. Хоч поки що не розуміє ще, скільки що коштує, але якось в нас з ним зайшла мова - питав, чого ми маємо гроші, а в нього нема. Ми з чоловіком подумали: а чому б і ні. Гроші даємо час від часу, але не за виконання хатньої роботи, а придумуємо різні завдання, і якщо результат добрий, то оплачуємо Якщо ні - переробляємо.
Якось так.

 

Якщо це відбувається систематично, то такий шлях в нікуди. І дуже гіркі наслідки можуть бути.
(Я десь тут колись писала про ситуацію в знайомій сім`і, де єдина донька в 11 класі висувала умову: вона буде виконувати певні завдання батьків (навчання), якщо ті їй дадуть 10тис.дол. І ця сім’я тоді мала таку фінансову можливість, та питання в тому, що в батьків очі відкрились на те, що вони робили помилки в вихованні, раз такий наслідок... Що показово, гроші їй потрібні були на шопінг та подорож перед навчанням в ВНЗ).

А ви думали, чому не хочеться заставляти дітей працювати? Мова про господарські обов`язки (хоча, часто діти-підлітки мають підробітки - і це окрема тема, як виховати в дитині бажання заробляти, особливо в хлопців (вибачайте за гендерний акцент, але це дійсно важливіше в моїй системі координат . Дівчаткам теж корисно, але особливо - хлопцям.

Особливо після того, як наш друг-майстер по плитці розповів, що на ділянку під Києвом він заробляв з 15 літнього віку, у 18 її купив, в 21 рік женився та збудував будиночок 40кв.м. за свій рахунок, щоб одразу жити окремо та добудовувати. Зараз йому 27. І головним виховним моментом в його житті він вважає виховання батьків та особистий приклад батька, який виховав 9 дітей (найменшій зараз 14 років), а старші всі вже сімейні) так, щоб бути забезпеченими і без тих проблем, про які ми часто пишемо в темах про відносини з батьками-чоловіками...)

Мене зупиняє надавати завдання дітям такі моменти: я це зроблю швидше та якісніше . А коли приходить розуміння, що мене на все не вистачає (що аж приходиться вписувати чоловіка у графік ), що діти просто лінуються, що варто перетерпіти 19 раз, поки дитина навчиться теж робити акуратно та автоматично, що дисциплінованість корисна, що допомагаючи вони будуть навчатись цінувати і свою роботу (час-зусилля), і батьківську. Плюс, робота старших дітей транслюється на молодших. І залишається лише з розумом підійти до того, щоб завдання були співрозмірні віку виконавця .