Як організувати свій час в декреті

Справа в тому, що чоловіка це не влаштовує, бо він хоче

 

Я себе не "бичувала", я реально відчувала себе погано, коли мало щось робила. І перфекціонізм нікуди не подінеш)


Взагалі-то, дитині форумлянки 1,5 роки. І якби вона себе в тому стані почувала добре, то б не писала сюди.
Можна розлінитись настільки, що часу для занять і роботи вже і не знайдеш.

 

я так зрозуміла, що чоловіка там багато що не влаштовує. і смачною їжею ситуацію не виправиш. і то й же обід хочеться готувати "із душею", а не: приготую обід, і може з"явиться душа. Повірте, люди бувають щасливі і в срачі (тимчасовому, звісно, поки дитина мала), і коли немає смаколиків у холодильнику. Тому я у цій ситуації категорично проти того, щоб починати лагодити стосунки із прибирання

 

А ні, мені б там місця не вистарчило))) в мене на кожен день ціла сторінка іде)))

 

Малий не всюди зі мною, але на 80-90 %.
Це, наприклад, мої курси на регулярній основі, просто якийсь семінар, отаке всяке:

чи ми когось в гості кличемо, чи самі їдемо, кава з подружками, коли до батьків, якщо лишаємо малого, то куди з чоловіком йдемо, чи в чоловіка окремі плани,+ до лікаря, чи перукарня, то треба ж мені заздалегідь спланувати, щоб дитину приглянули, то не прям кожен день, але в межах ближчих двох тижнів отак дні заповнюються. Мені подобається - глянув на сторінку, і бачиш завантаженість, зразу помітно дні, коли, скажімо, готувати буде ніколи, чи коли три дні ніхто нікуди не збирається - значить варто собі якусь вилазку придумати. Однозначно, в результаті життя насиченіше, ніж сидіти і чекати: "якщо раптом в мене видасться вільна хвилинка, тоді я...."

для мене то не про чисті унітази, то про те, щоб не здавалось, що життя проходить мимо. Мені списки - то не обов'язки, і не напряги, це те, що мені цікаво і хочеться зробити, або і треба (виконання пунктів з категорії "треба" насправді дає людині більше сатисфакції, ніж з інших, тому це також корисно, головне знати, що це справді треба, і справді тобі) але за рутиною дуже легко забути і закрутитись, тому доводиться собі нагадувати)

 

@Zelena Ptashka в мене таке саме, щодо організованості - без організованості все пропадає (і стосунки, і в першу чергу -настрій і самооцінка, бо ж не роблю нічого, ледарюю), а занадто конкретизовані списки і плани на мене тиснуть, пригнічують. Тому, я реалізовую якусь усереднену стратегію. Маю план основних справ на тиждень, і в голові орієнтовне меню на тиждень. Продукти купуємо раз на тиждень для цього меню+ додатково те, що хочеться (якісь там сири, креветки, фрукти, хто що хоче коротше). Срач мене напрягає, тому я якось за пару хв все ставлю на місця, плиту мию зразу як готую, туалет і ванну, коли йду в душ, якось так. В мене брудно (хоч нема видимого безладу), бо з з малюком не встигаю виділити час на нормальне повноцінне прибирання. Щодо готування, то я заажди наиагаюся, коли готую, зробити додатково заготовки (варю борщ, гатру подвійну порцію моркви, буряка, капусти наріжу, і заморожую, бо мене бісить терти, руки брудні, все в тому. А так один раз все помив, і на пару разів маєш). Так само капустяні листки і р с на голубці заморожую. Щоб потім не пацькатись по десять раз, а швидко приготувати. Раніше робила млинці з м'ясом, і заморожувала. А тепер з м'ясом не бавлюсь, готову шинку з сиром начиняю, і дан. Можна приготувати плов, таке, щоб на пару днів, і не треба окремо гарнір+мясо.
В мене в дитини режим дня, бо інакше буде торба. Їсть по годинах, спить в певний час, і гуляє в певний час. Коли спить, я маю час працювати-вчитись. Проблема в тому, що роботу не можу планувати, бо залежить від замовлень клієнтів. Сьогодні немає, а завтра є багато і на вчора. І малюк може спати пів год, а може півтори, і ось вже накладки. Але, він в 8:30 йде спати, і я до 10 ще можу працювати.
Щодо чоловіка, то в мене чоловік дуже вимогливий, ідеаліст. Я багато що не встигаю, щоб задовільнити його бажання. Але помітила таке, що якщо в стосунках все гуд, то він не буде звертати уваги на непопране й брудну підлогу.
@solana rok прекрасну звичку має проводити час разом, коли діти сплять. Це дуже класно. Наразі в мене це в планах. Мені зараз важкувато, бо до 10 вечора здебільшого я вже сама ледь дихаю, і вирубаюся, замість того, щоб проводити час з чоловікомАле, все одно, ми разом багато що робимо - їздимо по магазинах за одягом, продуктами, в суботу на подвір'ї смажимо мясо-рибу, ходимо в парк, вирішуємо якісь справи. Треба просто почати з дрібниць- подивитись серіал разом, почитати новини, і т.д. і тоді знайдуться у вас якісь спільні теми. раніше ж були?

 

Короч все в голові і в наших руках) хочем змін- міняєм)

 

Не так давно прочитала книгу А. Чапая "Тато в декреті". Там автор (тато 2 дітей) пише, що любов до кожної дитини в нього народжувалася по мірі піклування про неї (оця банальщина: змінити памперс, нагодувати, приспати, поміряти температуру і витерти соплі). Коли народився менший син, то з ним переважно була дружина, а він проводив більше часу зі старшим, і в якийсь момент зловив себе на думці, що старшого сина любить, а з меншим взагалі не відчуває близькості. Потім ситуація вирівнялася (свідомо, не сама собою). Так я оце все до чого? - до того, що не може тато весь час жити (відпочивати, працювати, виходити в світ) окремо від дитини, ніякої користі нікому від того не буде. По своєму чоловікові теж подібне помічаю.

Щодо планування: це ж не обов*язково писати списки. Я приблизний план на день складаю в голові, поки дозволяє пам*ять. Записник завжди зі мною (трохи для інших цілей: там усе, пов*язане з роботою), тому, коли дні обіцяють бути дуууже насиченими - все ж пишу туди.

 

Дуже хороша ідея, дякую! Це щось таке, з чого справді можна почати зараз. Щоправда, поки що в голову не приходить нічого конкретного, але я буду над цим працювати.

Справді, колись ми могли говорити годинами. Але зараз то сприймається як щось давно забуте, "з минулого життя". Я навіть не можу пригадати, які були основні теми для розмови.

Справа в тому, що одна справа "хочуть", а інша "можуть". В мене є знайомі, яким заважає власна дитина, бо вони хочуть жити так як до її народження, а вона не дає їм такої можливості. Ту дитину мені дуже шкода, бо її постійно сварять, відмахуються від неї, а вона просто потребує уваги. В нас же інший випадок. Ми дуже любимо свою дитину, але якось не вміємо жити в своє задоволення після її народження. Тобто ми даємо своїй дитині необхідну увагу (в основному я, бо з нею цілодобово), але при цьому страждають всі інші сфери нашого життя і, зокрема, наші сімейні стосунки. От у цьому наша проблема. Ні я, ні мій чоловік ніяк не можемо звикнути до життя втрьох, таке враження, що в нас обидвох дуже міцно засів у голові колишній стиль і ритм життя, і ми ніяк не перелаштуємося.

От і в нас так. Тобто тепер, коли дитина вже трохи старша, щось схоже на режим вже є, але до чіткого розпорядку нам ще дуже далеко. І мені це сильно заважає щось планувати і, головне, реалізовувати свої плани, а часом взагалі руки опускаються від того, що мій час абсолютно мені не належить.

Вихід на роботу (яку ще треба знайти) мене взагалі дуже лякає, бо я розумію, що якщо в декреті я не можу організуватися і встигати необхідне, то що я буду робити, якщо ще й працюватиму на роботі: дитина ще ж буде маленька, і допомоги нема від кого чекати.

Думаю, що на даний момент так і є. Але що з цим робити і як її підняти, перебуваючи в цій трясовині, яка мене затягує, я не знаю.

Так, саме цього я і потребую зараз. І саме тому прийшла до вас питати поради.

Розумію, про що Ви. Але я таки вже занадто "розлінилася". І пора з цього себе витягувати. І таки правда:

Ви все правильно зрозуміли. Але з чогось же треба починати. Я вирішила почати з себе. Бо то замкнуте коло получається. Ви ж самі пишете, що в першу чергу потрібно налагоджувати стосунки з чоловіком. Я думаю, що це все-таки краще робити в прибраній затишній домівці і зі смачною вечерею. А після вечері подивитися фільм, як тут багато хто радить. А як Ви вважаєте: що варто робити, з чого починати? Мені справді важлива Ваша думка.

Бажання змін є, але справа в тому, що я вже так сильно загрузла в тому всьому, що сама собі пручаюся виходити зі своєї зони комфорту.

Цікава думка! Дійсно часто лювлю себе на такому: якщо я за сон дитини, скажімо, подивилася фільм - то почуваю себе не настільки задоволеною, як якщо б в цей час помила холодильник чи зробила ще щось з категорії "давно треба".

 

за умови, що чоловік любить фільми! бо в нас фільми і пиво (коли пили) - це була виключно моя ініціатива

ну, Вам про роботу ще не на часі
а щодо допомоги - в багато кого теж її нема. В мене, зокрема. І в чомусь це дуже слава Богу. На себе завжди легше розраховувати

багато хто Вас зрозуміє. Але варто повірити, що інвестиції в себе - це дуже цінно. Ви важлива людина, тож роблячи собі приємне, робите важливу справу

 

про самоорганізацію скажу таке - то звісно на вигляд нічого до справи немає, але мені якось додає впевненості - купила собі недавно на секонді гарненьку сукенку , в якій ходжу по хаті. І все в ній роблю. Вона такого леопардового кольору - тобто не дуже темна і при цьому господарські плямки на ній не видно отак відразу. І головне - я собі в ній подобаюся. Йду в хаті мимо дзеркала - глядь на себе, а я красуня і ще глянула в неті пару варінтів домашніх зачісок. Коли бачу себе такою акуратною, то якось емоційно легше прийти в форму. Може це Вам допоможе в плані самооцінки.

Про спільний вечір - а сприйме Ваш чоловік, якщо вклавши дитину Ви просто прийдете до нього на кухню чи в ін.кімнату, витягнете вино, пару цукерків чи шоколад, якийсь фрукт чи сир і скажете шось типу - "ну от, час для батьків нарешті настав".

Ще є в неті багато порад такої собі Світлани Гончарової. Я щоправда сама довго опиралася щоб заходити на її сатй і шось там читати (ну то з ряду причин), але недавно таки перебігла очима якісь її дописи, послухала пару хв відео, і знайшла для себе корисних пару ідей, або власне підтвердження того, що була сама собі придумала.

 

Трохи скажу як в нас з організацією часу ... Донечка має чіткий режим і вже відповідно до нього я відштовхуюсь в організаціі своіх справ... Встає в 8 , 8 . 30 робим всі ранкові процедури, тато снідає з донею, вона любить істи з його тарілки, правда потім ще ість кашу окремо , потім я готую істи або тільки обід або щось на цілий день... Готую таке щоб іли всі, і дитина теж... Можу поприбирати , загрузити прання... В обід 12,13... Аня спить, це час тільки для себе, дивлюсь фільм, пю каву, дуже рідко щось роблю з хатніх справ. Пообіді гуляєм... Ввечері бавимся з донею, тато грає з Анею в футбол, робить всі вечірні процедури, годує, купає, вкладає спати... Коли я щось роблю дитина грається сама , дивиться мультики... Якщо тато цілий день вдома йдем гуляти всі разом, ідем в кафе... Я не стараюсь досягти ідеальноі чистоти, а з малою непосидою це майже нереально, але стараюсь щоб хоч все більш менш на місцях було. І ще в мене бувають напади ліні, з якими треба періодично боротись . Чоловік вдома снідає і вечеряє , йому треба все набрати і подати на стіл... Але може і допомогти приготувати...

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

трошки проясню, що власне я мала на увазі - то йшлося не про те, щоб робити те, що тобі не хочеться, а про те, до чого ліньки докладати зусиль, при тому, що результату хочеться, інвестиції в себе дуже і дуже часто якраз з цієї категорії. Це, звісно, не виключає простих задоволень, себе потішити-побалувати-погладити, це також має місце бути, але власне від отої діяльністі "з перешкодами" задоволення буде якісно іншим.

 

стоплюсів
обов'язково подобатись собі вдома. Я це відкрила для себе якраз після народження старшого сина. До того часу вдома була мало, домашнього одягу не мала взагалі. А зараз маю дві спідниці і пару футболок суто для домашнього носіння, за чистотою яких стежу.
Режим дня теж допомагає.
І дітям згодом допомагає з садочком-школою-гуртками і дорослим - не губити час незрозуміло куди

--- дописи об"єднано, 30 Березень 2017 ---

Ну і з приводу спільних вечорів - все ж, не для всіх це вихід. Особливо коли діти - маленькі.
Ми колись починали зі спільної ранкової кави. Залежить у кого який графік роботи та біоритми, зрештою.

 

Зеленка пташка, от я таке собі подумала. Якщо я незадоволена чоловіком (ну там зла, ображена чи ще щось) -- то в мене абсолютно не виникає бажання робити йому приємне, виварювати і прибирати, виряжатись чи зваблювати його. Тим паче думати як налагодити стосунки. Усе, я перетворююсь на найгіршу на світі жінку, абсолютно недоглянуту яка ричить і гарчить. Коли мене попускає, коли я стаю готова до діалогу -- я не роблю порядки. Я йду до чоловіка і кажу: кукуся, я так тебе люблю, муні-путі-путі, йдем на піцу, на пиво, на коняк? ну окей -- берем курку і горілку і п"єм дома. І уже після перемир"я ми разом доводимо усе до ладу. До чого я веду.

Я бачу, що ви готові до діалогу із чоловіком, ви не в стані ображеності, ви не плануєте розлучатись. То для чого усі ці натяки. Забули про що говорили колись? То згадайте! Відверто скажіть про свої почуття: "я скучила за своїм чоловіком, за якого не роздумуючи заміж вийшла! Ти не знаєш де його шукати? Ну мені дуже треба. Бо зраджувати із тобою -- таким чужим -- вже набридло. Я так скучила!"

Я думаю, після таких слів ви не підете пилісосити).

Тільки відвертість і щирість може повернути стосунки. І основне тут -- то робота жінки

 

а можна тут детальніше трохи? з чого Ви це бачите?
бо я власне думала, що все навпаки - адже садки переповнені, черги ростуть, діток мало не в 1.5 р тепер віддають в садок, бо треба на роботу.

 

хм... Ви змусили мене замислитись з ДП бачу, напевно . Крім того, моє оточення теж демонструє таку тенденцію. То залежить куди потрапиш. Часом буває така тусовка, що з працюючих мам тільки я